Можно ли верить в беспристрастный суд, если против тебя возбудил иск президент?
Обвинение в обчистке банковского счета главы государства — дело серьезное. Не просто из-за весомости должности, но и из-за того, что президент сам назначил вершителей правосудия. Не удивительно, что юстиция ответила на вопрос утвердительно, однако в страсбургском вердикте сомневаться точно нельзя.
Не на того напав
Та й збруя не була варта шкури. Проте заявник у справі «Thiam v. France», мабуть, таки знав, що робив. А вчинив він, за версією слідчих, от що: разом з іншими сміливцями провернув нехитру аферу — і в дохід від махінацій увійшли €176, сплачені за послуги мобільного зв’язку. Власником цієї невеличкої суми був на той час президент Франції Ніколя Саркозі.
Резонансу вже було б достатньо, але він вирішив вступити в процес як цивільний позивач. Такий поворот подій явно не зіграв би на руку заявникові, тому він до останнього намагався не допустити гаранта до судової зали. Аргументи були не позбавлені логіки та взяті з конституції. Вона забороняла допит глави держави як свідка до закінчення його строку правління. А один з прямих обов’язків гаранта — призначення на посади суддів та прокурорів — атякав на упередженість останніх.
Чи то справді залежність суддів від керівника, чи то безспірність доказів проти заявника привели до вироку за підготовку та організацію шахрайства. Цивільного позивача до процесу допустили, але рішення за його вимогами відклали, адже рівно через місяць флер високої посади зник і Н.Саркозі перетворився на звичайного громадянина.
В Апеляційному суді Версаля до заявника поставилися більш поблажливо, позбавлення волі протягом року замінили 8-місячним. Для цивільного позивача призначили виплату моральної шкоди в розмірі €1, а судові витрати в сумі €2500 поклали на винуватця.
Щодо питання статусності, яке бентежило всіх, то апеляційна інстанція відповіла: посада не забороняє виступати позивачем, а повноваження призначати суддів не порушують прав на справедливий розгляд.
У вимірі покарання пленум Верховного суду знайшов золоту середину — не рік, не 8, а 10 місяців. Днем більше чи днем менше — заявнику було не так важливо. Прагнення справедливості не полишало його аж до самого Страсбурга.
Непередбачуваність у рівності
Чоловік звернувся до Європейського суду з прав людини й виклав ті самі аргументи. Додав тільки, що статус забороняв колишньому главі держави будь-які дії проти нього, та наголосив на порушенні принципу рівності сторін. При цьому визнаний винним уважав, що в це поняття входить не лише дотримання змагальності в судовому процесі. Адже зв’язки суддів із цивільним позивачем ніяк не могли бути збалансованими.
Уряд спирався на не менш логічну позицію. Посилався на те, що прямої норми стосовно участі гаранта в процесі немає. Як і сумнівів щодо ретельного кримінального розслідування.
На думку заявника, те, що розслідування ініціювали знизу ієрархічних сходинок, ще не свідчить про об’єктивність. Хоча версію щодо того, «звідки вітер дме», уряд не розкритикував, контраргументи зробили це самі.
Конституція згодилася не тільки заявникові. Закріплена в ній гарантія незалежності суддів, яких призначають безстроково, звільняє їх від будь-якої форми зовнішнього втручання. При цьому їх призначав не лише президент, а й конституційний орган.
Водночас, якби ті самі судді відмовили гаранту в прийнятті позову, у громадськості також закралися б сумніви щодо рівності сторін. Адже таке обмеження порушило би право на доступ до суду, надане кожному громадянину, навіть якщо той президент.
ЄСПЛ, оцінивши і застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і подібні прецеденти, і французьку конституцію, конкретизував статус керівника держави. Суд з’ясував, що президент зобов’язаний давати показання, маючи статус, визначений в абз.2 ст.67 основного закону. Крім того, роль цивільного позивача не має тієї сили, щоб створити дисбаланс у правах сторін.
Майже так само ЄСПЛ оцінив участь Н.Саркозі в призначенні здійснювачів правосуддя. Адже цю функцію він виконував, спираючись на принцип витягнутої руки. До того ж на час ухвалення рішення касаційною інстанцією позивач уже не головував у виборчій комісії, бо склав повноваження президента.
Найголовніше ж, що у Страсбург не надіслали прямих доказів на підтвердження тиску згори, а тому заявник може продовжувати сумніватись у незалежності суду, проте ЄСПЛ у ній певен. Тим більше що й сам розташований на території Франції.
Материалы по теме
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!