Одну квартиру дважды не заберешь

Повторное требование об обращении взыскания на тот же предмет ипотеки не дает оснований для применения исковой давности. Такое заключение сделал ВС в постановлении №711/4423/16-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

8 серпня 2018 року                            м.Київ                                №711/4423/16-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЧЕРВИНСЬКОЇ М.Є.,
суддів: АНТОНЕНКО Н.О. (суддя-доповідач), ЖУРАВЕЛЬ В.І., КРАТА В.І., КУРИЛО В.П. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Комерційного банк «ПриватБанк» на ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 9.11.2016,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року ПАТ «КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до Особи 4, Особи 6, Особи 7, Особи 5, третя особа — Особа 8, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 17.03.2008 ПАТ «КБ «ПриватБанк» та Особа 8 уклали договір про іпотечний кредит, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 250000 грн. зі сплатою 15% річних за користування та кінцевим терміном повернення 17.03.2026.

Особа 8 порушила умови вказаного договору, внаслідок чого станом на 15.04.2016 розмір заборгованості становить 2066143,30 грн., яка складається з: 249516,95 грн. — заборгованість за кредитом; 595060,23 грн. — заборгованість за процентами за користуванням кредитом; 1221566,12 грн. — пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором.

На забезпечення виконання позичальником кредитних зобов’язань 17.03.2008 між банком та Особою 4, Особою 6, Особою 7, Особою 5 укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира за Адресою 1.

ПАТ «КБ «ПриватБанк» просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 361075 грн. звернути стягнення на вказану квартиру шляхом її продажу позивачем на підставі договору іпотеки з укладанням договору купівлі-продажу від імені банку з покупцем зі встановленням початкової ціни продажу предмету іпотеки на рівні 361075 грн., будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з державною реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановчих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення позивачем усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. Виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі.

У липні 2016 року Особа 7, Особа 6, Особа 5 звернулися до суду із зустрічним позовом до ПАТ «КБ «ПриватБанк» про визнання договору іпотеки припиненим.

Зазначили, що банк пропустив позовну давність. Заочним рішенням Придніпровського районного суду м.Черкас від 17.06.2009, яке набрало законної сили, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру за Адресою 1. Отже, своє право на судовий захист банк використав раніше.

Просили визнати припиненим із 17.07.2012 договір іпотеки, вважаючи, що зі спливом позовної давності до основної вимоги спливає позовна давність і до додаткової вимоги (іпотеки).

Рішенням Придніпровського райсуду від 26.08.2016 в задоволенні позовних та зустрічних позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що, звертаючись до суду, позивач пропустив позовну давність, про застосування якої просили відповідачі.

Ухвалою АСЧО від 9.11.2016 рішення Придніпровського райсуду від 26.08.2016 залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, судом першої інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

Рішення Придніпровського райсуду від 26.08.2016 в частині вирішення позовних вимог ПАТ «КБ «ПриватБанк» про виселення та зустрічних позовних вимог до апеляційного суду не оскаржувалося.

У листопаді 2016 року ПАТ «КБ «ПриватБанк» звернулося до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на ухвалу АСЧО від 9.11.2016, в якій просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвала суду апеляційної інстанції є незаконною, необґрунтованою, постановленою з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Звертаючись у 2009 році до суду, банк мав намір звернути стягнення на іпотечне майно та за рахунок отриманих коштів здійснити хоча б часткове погашення кредитної заборгованості. Позовною вимогою на той час було звернення стягнення на майно, а не стягнення кредитної заборгованості, що не є однорідними вимогами, тому строк виконання основного зобов’язання не був змінений, такі дії банку не можна вважати вимогою про дострокове виконання кредитного зобов’язання.

Ухвалою ВСС від 2.12.2016 відкрито провадження у даній справі та витребувано її матеріали з Придніпровського райсуду.

Ухвалою ВСС від 6.09.2017 справу призначено до судового розгляду.

<…> 9.01.2018 зазначену справу передано до ВС.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, ВС дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Згідно з положенням ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог чч.1 і 2 ст.400 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права й не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Предметом касаційного перегляду є рішення Придніпровського райсуду від 26.08.2016 та ухвала АСЧО від 9.11.2016 в частині вирішення позовних вимог ПАТ «КБ «ПриватБанк» до Особи 4, Особи 5, Особи 6, Особи 7, третя особа — Особа 8, про звернення стягнення на предмет іпотеки. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому не є предметом касаційного перегляду.

Згідно зі ст.1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит і сплатити проценти.

Суди встановили, що 17.03.2008 між ЗАТ «КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «КБ «ПриватБанк», та Особою 8 укладено договір про іпотечний кредит, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 250000 грн. зі строком погашення до 17.03.2026 зі сплатою 15% річних за користування кредитом. З 17.08.2008 розмір процентної ставки за користування кредитом збільшено до 25,08% річних, а з 1.02.2009 — 30%.

На забезпечення виконання позичальником кредитних зобов’язань між банком та Особою 4, Особою 6, Особою 7, Особою 5 укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира за Адресою 1.

Згідно зі ст.526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ст.610 ЦК передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У ст.33 закону «Про іпотеку» передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо іншого не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених у ст.12 цього закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Суди встановили, що з метою захисту своїх прав ПАТ «КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до Особи 8 та Особи 4 з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення Особи 4 з квартири, яка є предметом іпотеки, за результатами розгляду якого є заочне рішенням Придніпровського райсуду від 17.06.2009, яким позов банку задоволено, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 272511,11 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки — квартиру за Адресою 1 та виселено Особу 4 із цієї квартири. Рішення суду набрало законної сили.

За таких обставин заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що ПАТ «КБ «ПриватБанк», звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, який було задоволено заочним рішенням Придніпровського райсуду від 17.06.2009, використав наявне в нього право на погашення заборгованості, що виникла у зв’язку з невиконанням умов кредитного договору, та звернув стягнення на іпотечне майно.

Повторне звернення стягнення на одне й те саме майно з одних і тих самих підстав нормами чинного законодавства не передбачено. Та обставина, що вимоги ПАТ «КБ «ПриватБанк» задоволені до одного з іпотекодавців, правового значення не має, оскільки рішенням суду звернуто стягнення на квартиру в цілому, а не на її частину.

Наведеного суди першої та апеляційної інстанцій не врахували та, задовольнивши заяву про застосування позовної давності, погодилися з обґрунтованістю заявлених банком вимог.

За правилами стст.256—258 ЦК, позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю в 3 роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки вже існує рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, вимоги, заявлені позивачем удруге, про звернення стягнення на той самий предмет іпотеки за тим самим договором іпотеки, є необґрунтованими, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Тобто суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували позовну давність до заявлених ПАТ «КБ «ПриватБанк» вимог.

Відповідно до ч.3 ст.400 ЦПК суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом чч.1, 2 ст.412 ЦПК, підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Оскільки за результатом вирішення спору по суті суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили необґрунтоване рішення, ВС скасовує рішення в частині заявлених ПАТ «КБ «ПриватБанк» позовних вимог з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову у зв’язку з безпідставністю цих вимог.

Згідно з пп.«б», «в» п.4 ч.1 ст.416 ЦПК суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з розглядом справи в суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються в разі відмови в позові на позивача.

Керуючись стст.400, 409, 412, 416, 419 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ «КБ «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Придніпровського районного суду м.Черкас від 26.08.2016 та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 9.11.2016 скасувати в частині позовних вимог ПАТ «КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ПАТ «КБ «ПриватБанк» до Особи 4, Особи 6, Особи 7, Особи 5, третя особа — Особа 8, про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.