Административное подчинение не может быть основанием для ограничения или нарушения независимости прокуроров во время выполнения ими своих полномочий. Такое заключение сделал ВС в постановлении №800/485/17, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Верховний Суд
Іменем України
Рішення
5 березня 2018 року м.Київ №800/485/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
БИВШЕВОЇ Л.І. (головуючий суддя), ВАСИЛЬЄВОЇ І.А., ПАСІЧНИК С.С., ХАНОВОЇ Р.Ф., Шипуліної Т.М. —
розглянув у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Особи 6 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання незаконним і скасування рішення.
І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
Особа 6 10.11.2017 подав до Вищого адміністративного суду як суду першої інстанції позов, у якому просить визнати незаконними та скасувати:
• рішення КДКП «Про накладення дисциплінарного стягнення на начальника департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури Особу 6» від 11.10.2017 №198дп-17;
• наказ Генерального прокурора Ю.Луценка від 25.10.2017 №12-дц про застосування до начальника департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури Особи 6 дисциплінарного стягнення у вигляді догани.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА
Особа 6 уважає, що рішення КДКП «Про накладення дисциплінарного стягнення на начальника департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури Особу 6» від 11.10.2017 №198дп-17 є незаконним.
Свою позицію позивач обґрунтовує положеннями стст.1, 3, ч.5 ст.7, ч.1 ст.17, ч.1 ст.45 закону «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, п.2 ч.1 ст.7, ч.5 ст.40, ч.1 ст.311, ч.1 ст.36 Кримінального процесуального кодексу, ст.12 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора від 28.11.2012 №123.
Позивач незаконність рішення відповідача «Про накладення дисциплінарного стягнення на начальника Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури Особу 6» від 11.10.2017 №198дп-17 обґрунтовує таким:
а) відповідно до положення абз.2 ч.1 ст.45 закону «Про прокуратуру» підставою для дисциплінарного провадження з приводу рішень, дій або бездіяльності прокурора в межах кримінального процесу є встановлення за результатом розгляду скарги, поданої в порядку, передбаченому КПК, у рішенні фактів порушення прокурором прав осіб або вимог закону. Оскарження до КДКП рішень, дій або бездіяльності прокурора в межах кримінального процесу в іншому порядку, ніж порядок, установлений КПК, заборонено цією нормою закону. Рішення за результатом розгляду скарги, поданої в порядку, передбаченому КПК, в якому були б встановлені факти порушення прокурором прав осіб або вимог закону, відсутнє;
б) притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання обов’язків керівника органу досудового розслідування за порушення вимог ч.5 ст.36, ч.3 ст.39, ст.312, ч.4 ст.313 КПК є неправомірним, оскільки позивач не має статусу та повноважень керівника органу досудового розслідування в розумінні КПК;
в) КДКП не взяла до уваги те, що постанови заступника Генпрокурора Особи 12 від 19.07.2017 про доручення здійснення досудового розслідування іншому слідчому підрозділу в межах одного органу в кримінальних провадженнях №* та №** (за невиконання яких позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності) скасовані Генпрокурором постановами від 14.09.2017;
г) аргументи КДКП, наведені в спірному рішенні, про те, що діяння позивача свідчать про порушення ним ієрархічних методів організації прокуратури, що становить загрозу для функціонування органів прокуратури як єдиної системи, суперечать:
п.2 ч.1 ст.7, ст.9, ч.1 ст.36, ч.5 ст.40, ч.1 ст.311 КПК. Посилаючись на положення цих норм закону, позивач наголошує на тому, що в слідчого є можливість оскарження незаконних вказівок чи процесуальних рішень керівництва, даних у межах кримінального провадження, яка направлена на захист відповідної процесуально уповноваженої особи від можливого неправомірного впливу на хід досудового розслідування кримінального провадження, і така можливість не створює загрози для функціонування органів прокуратури. Дії щодо оскарження незаконних процесуальних рішень учинялися з метою виконання принципу законності в кримінальному провадженні. Надання незаконних вказівок та винесення незаконних процесуальних рішень заступником Генпрокурора Особою 12 є втручанням у діяльність прокурора в кримінальному провадженні. Реагування на протиправні дії задля забезпечення незалежності слідчого та прокурора було мотивом дій позивача щодо подання Генпрокурору заяв від 21.07.2017 про злочин, скоєний заступником Генпрокурора Особою 12, в яких наведені обставини подій та дій останнього, що вказували на ознаки злочину, передбаченого ст.343 Кримінального кодексу;
стст.1, 3, ч.5 ст.7, ч.1 ст.17 закону «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII. Позивач зазначає, що цими нормами закону не передбачено, що єдність системи прокуратури у виконанні її конституційних функцій забезпечується ієрархічними методами організації прокуратури. Наголошує на тому, що прокурори здійснюють свої повноваження у межах, визначених законом, і підпорядковуються керівникам виключно в частині виконання письмових наказів адміністративного характеру, пов’язаних з організаційними питаннями діяльності прокурорів та органів прокуратури;
ст.12 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, схваленого Всеукраїнською конференцією працівників прокуратури 28.11.2012 та затвердженого наказом Генпрокурора 28.11.2012 №123. Позивач зазначає, що цим кодексом передбачено, що працівник прокуратури повинен утриматися від виконання рішень та доручень керівництва, якщо вони суперечать законодавству тощо, правомірність надання керівництвом рішень чи доручень працівник прокуратури оцінює самостійно;
ґ) КДКП при проведенні перевірки та прийнятті спірного рішення:
• допустила однобокість і неповноту перевірки дисциплінарної скарги (спірне рішення прийнято виключно з урахуванням обставин, викладених у дисциплінарній скарзі заступника Генпрокурора Особи 12, комісією проігноровані заявлені позивачем клопотання);
• не врахувала обставин, що обґрунтовують правомірність дій, не дала їм оцінки;
• порушила дисциплінарне провадження за відсутності правових підстав, притягнула позивача до відповідальності за невиконання обов’язків, які він не був уповноважений виконувати;
• проігнорувала заявлені позивачем клопотання;
• навела у висновку та спірному рішенні неправдиві твердження;
• порушила процедури розгляду дисциплінарного провадження та прийняття рішення у ньому;
• безпідставно об’єднала в одне провадження й розглянула дії щодо трьох різних кримінальних проваджень;
• навела як доказ вини позивача у вчиненні дисциплінарного проступку документи, які вказують на правомірність дій.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просить відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю. Вважає, що КДКП діяла на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Свою позицію відповідач обґрунтовує нормами стст.19, 60 Конституції, ч.1 ст.1, ч.1 ст.3, чч.4 і 5 ст.17, п.1 ч.1 ст.43 закону «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, ч.5 ст.36, ч.3 ст.39, стст.311, 312, 313 КПК, п.10, пп.36а рекомендації Rec(2000)19 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя, яка ухвалена 6.10.2000, пп.5.1 та 6.1 Положення про департамент спеціальних розслідувань Генпрокуратури, затвердженого наказом Генпрокурора від 3.02.2017 №37.
Відповідач зазначає такі аргументи проти позиції позивача:
а) доводи позивача про те, що він діяв відповідно до ст.60 Конституції, якою передбачено, що ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження та накази, є безпідставними. Відповідач зазначає, що слід ураховувати відмінність між злочинністю (протиправністю) та явною злочинністю, про яку йдеться в ч.5 ст.17 закону «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII. Явна злочинність повинна оцінюватися за аналогією до так званої формули Радбруха: за загальним правилом, законодавство повинне застосовуватися навіть тоді, коли в суб’єкта правозастосування існують певні сумніви щодо справедливості його змісту; виняток становлять лише ситуації, коли акт стає настільки несумісним зі справедливістю, що є неправовим за своєю природою. Оцінка наказу (розпорядження) як сумнівного, тобто такого, що має порушення закону, не може розглядатися як підстава для його невиконання. У такому випадку суб’єкт повинен використати всі можливі механізми оскарження такого наказу чи розпорядження. Явна злочинність у діях заступника Генпрокурора Особи 12 відсутня, оскільки його постанови на момент відмови позивача їх виконувати не скасовані, тому постанови та вказівки слід було вважати законними й такими, що підлягають обов’язковому виконанню, тому що законодавство не передбачає судового чи іншого механізму їх оскарження;
б) дії Особи 6 у контексті положень ч.1 ст.1 та ч.3 ст.3 закону «Про прокуратуру» №1697-VII створюють загрозу для функціонування органів прокуратури як єдиної системи та перешкоджають ефективному виконанню її конституційних функцій з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства й держави, що є порушенням законності як загальної засади діяльності прокуратури. Відповідно до п.10 рекомендації Rec(2000)19 КМ РЄ державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя позивач, який вважав, що розпорядження якоюсь мірою незаконні або суперечать його сумлінню, мав провести відповідну внутрішню процедуру, яка може привести до його можливої заміни.
ІІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Вищий адміністративний суд ухвалою від 13.11.2017 повернув позовну заяву Особи 6 до Генпрокурора Ю.Луценка у частині вимог про визнання незаконним і скасування наказу.
ВАС ухвалою від 13.11.2016 відкрив провадження в адмінсправі за адмінпозовом Особи 6 до КДКП про визнання незаконним і скасування рішення.
Таким чином, предметом позову є вимоги про визнання незаконним та скасування рішення КДКП «Про накладення дисциплінарного стягнення на начальника департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України Особу 6» від 11.10.2017 №198дп-17.
Відповідно до пп.5 п.1 «Перехідних положень» Кодексу адміністративного судочинства (у редакції закону від 3.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) позовні заяви в адмінсправах, які подані до ВАС як суду першої інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією кодексу, передаються до КАС і розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу.
Верховний Суд ухвалою від 9.01.2018 прийняв до провадження адмінсправу та призначив її до розгляду за правилами спрощеного провадження з викликом сторін.
IV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Згідно з наказом від 7.06.2016 №676-у Особа 6 призначений на посаду начальника департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури. Копія наказу наявна в матеріалах справи.
Заступник Генпрокурора Особа 12 прийняв 3 постанови від 13.07.2017 про визначення групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у кримінальних провадженнях №*, №** та №***.
Заступник Генпрокурора Особа 12 дав начальнику департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Особі 6 письмову вказівку, викладену в листі від 13.07.2017 з вихідним №03/1-705вн-17 від 14.07.2017, з приводу передачі у строк до 17.07.2017 матеріалів кримінального провадження №*, зазначаючи, що вказівка дається на виконання вказівки Генпрокурора та з метою встановлення наявності достатніх доказів для повідомлення про підозру голові Апеляційного суду Черкаської області Особі 15.
Заступник Генпрокурора Особа 12 14.07.2017 дав начальнику департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Особі 6 письмову вказівку, викладену в листі від 13.07.2017 з вихідним №03/1-704вн-17 від 14.07.2017, з приводу передачі до приймальні у строк до 17.07.2017 матеріалів кримінальних проваджень №** та №***, зазначаючи, що вона дається на виконання вказівки Генпрокурора.
Начальник департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Особа 6 направив заступникові Генпрокурора Особі 12 листи від 17.07.2017 №23-1289вих/17 та від 17.07.2017 №23-1290вн/вих017, в яких вказав, що: змісту вказівки Генпрокурора про передачу кримінальних проваджень не зазначено, документ з такою вказівкою або його копія, як передбачено ч.5 ст.17 закону «Про прокуратуру», не надані; Кримінальним процесуальним кодексом не передбачено такої підстави для витребування кримінального провадження, як вказівка Генпрокурора; вказівка про необхідність витребування кримінальних проваджень не є вказівкою адмінхарактеру та стосується здійснення досудового розслідування.
Заступник Генпрокурора Особа 12 18.07.2017 провів оперативну нараду, на якій розглядалося питання про стан організації та виконання начальником департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Особою 6 письмових вказівок заступника Генпрокурора Особи 12. Згідно з протоколом цієї оперативної наради вирішено підготувати лист на ім’я керівника Генеральної інспекції Генпрокуратури з метою організації службового розслідування та притягнення до адмінвідповідальності осіб, винних в ухиленні від виконання законних вимог прокурора.
Начальник департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Особа 6 звернувся до Ради прокурорів зі скаргою від 19.07.2017 на дії заступника Генпрокурора, в якій повідомив про загрозу незалежності прокурорів у кримінальних провадженнях №*, №** та №*** у зв’язку з незаконними вказівками заступника Генпрокурора Особи 12.
Заступник Генпрокурора Особа 12 19.07.2017 провів оперативну нараду, на якій розглядалося питання про стан організації та виконання начальником департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Особою 6 письмових вказівок заступника Генпрокурора Особи 12 у кримінальних провадженнях №* та №**. Згідно з протоколом цієї оперативної наради вирішено: проведення подальшого досудового розслідування в цих кримінальних провадженнях доручити іншому слідчому підрозділу в межах одного органу — управлінню з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Генпрокуратури; департаменту спеціальних розслідувань здійснити передачу матеріалів кримінальних проваджень у строк до 20.07.2017.
Заступник Генпрокурора Особа 12 прийняв дві постанови від 19.07.2017 про доручення здійснення досудового розслідування іншому слідчому підрозділу в межах одного органу в кримінальних провадженнях №* та №**.
Заступник Генпрокурора Особа 12 направив начальникові департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Особі 6 листа від 19.07.2017 №03/1-730вн-17 з вимогою до 12:00 19.07.2017 забезпечити подання письмових пояснень із приводу невиконання письмових вказівок від 13.07.2017 щодо надання матеріалів кримінальних проваджень №*, №** та №*** для вивчення.
Заступник Генпрокурора Особа 12 направив начальникові департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Особі 6 листа від 19.07.2017 №03/1-731вн-17 з вказівкою невідкладно надати для вивчення процесуальному керівнику — заступнику начальника другого відділу процесуального керівництва в кримінальних провадженнях слідчих Генпрокуратури О.Голінченку матеріали кримінальних проваджень №* та №**.
Начальник департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Особа 6 на виконання листа від 19.07.2017 №01/1-730вн-17 направив заступникові Генпрокурора Особі 12 листа від 19.07.2017 №23-1306-вн/вих.17, в якому повідомив, що ним дано обґрунтовані відповіді з приводу невиконання вказівки від 13.07.2017, а також про те, що у зв’язку з наявністю у вказівках від 13.07.2017 та прийнятих заступником Генпрокурора процесуальних рішеннях ознак злочину подані відповідні скарги Генпрокурору.
Заступник Генпрокурора Особа 12 прийняв постанову від 21.07.2017 про доручення здійснення досудового розслідування іншому слідчому підрозділу в межах одного органу в кримінальному провадженні №***.
Цю постанову заступник Генпрокурора Особа 12 направив начальнику департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Особі 6 разом із листом від 21.07.2017, в якому зазначив, що постанова направляється до відома й організації виконання та з метою забезпечення передачі матеріалів кримінального провадження до Головного слідчого управління Генпрокуратури до 24.07.2017.
Начальник департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Особа 6 на вказаному листі заступника Генпрокурора Особи 12 від 21.07.2017 наклав резолюцію: «Особа 17, Особа 18. До відома, опрацювання та виконання лише за відсутності незаконності та ознак злочину».
Заступник Генпрокурора Особа 12 21.07.2017 провів оперативну нараду, на якій розглядалося питання про стан організації та виконання начальником департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Особою 6 письмових вказівок заступника Генпрокурора Особи 12 у кримінальних провадженнях №*, №** та №***. Згідно з протоколом цієї оперативної наради вирішено, що начальник департаменту Особа 6 має у строк до 24.07.2017 забезпечити виконання процесуальних рішень про доручення здійснення досудового розслідування іншому слідчому підрозділу в межах одного органу в зазначених кримінальних провадженнях.
Начальник департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Особа 6 направив заступнику Генпрокурора Особі 12 листа від 24.07.2017 №23-1343вн/вих.17, в якому повідомив, що постанови про передачу кримінальних проваджень іншим підрозділам досудового розслідування в межах одного органу до 17:00 24.07.2017 не можуть бути виконаними, оскільки є незаконними, необґрунтованими та такими, що містять ознаки втручання в діяльність слідчого та прокурора.
Начальник департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Особа 6 звернувся до Генпрокурора зі скаргами від 24.07.2017 №23/1/3-1342вн/вих.-17, від 24.07.2017 №23/1/3-1341вн/вих.17 та від 24.07.2017 №23-1352вн/вих.-17 на постанови заступника Генпрокурора Особи 12 про доручення здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях №*, №** та №*** іншому слідчому підрозділу в межах одного органу та внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Начальник департаменту спеціальних розслідувань Генпрокуратури Особа 6 звернувся до Ради прокурорів зі скаргою від 25.07.2017 на дії заступника Генпрокурора, в якій повідомив про загрозу незалежності прокурорів та слідчих у кримінальних провадженнях №*, №** та №*** у зв’язку з незаконними рішеннями, діями (вказівками) заступника Генпрокурора Особи 12. Копія скарги наявна в матеріалах справи.
Заступник Генпрокурора Особа 12 25.07.2017 провів оперативну нараду, на якій розглядалося питання про стан організації та виконання начальником департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Особою 6 письмових вказівок заступника Генпрокурора Особи 12 у кримінальних провадженнях №*, №** та №*** та рішень оперативних нарад від 18, 19 та 21.07.2017. Згідно з протоколом цієї оперативної наради вирішено попередити начальника департаменту Особу 6 про його персональну відповідальність та відповідальність підпорядкованих йому працівників за невиконання законних вимог та вказівок заступника Генпрокурора Особи 12.
Заступник Генпрокурора Особа 12 2.08.2017 провів оперативну нараду, на якій розглядалося питання про стан організації та виконання начальником департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Особою 6 письмових вказівок заступника Генпрокурора Особи 12 у кримінальних провадженнях №*, №** та №*** та рішень оперативних нарад від 18, 19, 21 та 25.07.2017. Згідно з протоколом цієї оперативної наради вирішено вп’яте попередити начальника зазначеного департаменту Особу 6 про його персональну відповідальність та відповідальність підпорядкованих йому працівників за невиконання законних вимог та вказівок заступника Генпрокурора Особи 12.
Начальник департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Особа 6 звернувся до Генпрокурора з повторною скаргою від 23.08.2017 №23/1/3-1567вн/вих. на постанови та дії заступника Генпрокурора Особи 12, а також зі скаргою від 23.08.2017 №23/1/2-1566вн/вих17, в якій просив невідкладно розглянути скарги на дії та рішення заступника Генпрокурора Особи 12 та скасувати постанови про зміну слідчого підрозділу та визначення (зміну) групи прокурорів у кримінальних провадженнях №*, №**.
Постанови заступника Генпрокурора Особи 12 від 19.07.2017 про доручення здійснення досудового розслідування іншому слідчому підрозділу в межах одного органу в кримінальних провадженнях №** та №* (за невиконання яких позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності) скасовані Генпрокурором відповідними постановами від 14.09.2017.
За змістом постанов Генпрокурора від 14.09.2017, підставою для скасування постанов заступника Генпрокурора Особи 12 від 19.07.2017 є те, що зазначені постанови не є належно вмотивованими.
КДКП рішенням від 25.09.2017 відмовила у відкритті дисциплінарного провадження за дисциплінарною скаргою Особи 6 від 19.07.2017 та від 25.07.2017 на дії заступника Генпрокурора Особи 12.
Заступник Генпрокурора Особа 12 на підставі ч.2 ст.45 закону «Про прокуратуру» звернувся до КДКП з дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, в якій просив притягнути до дисциплінарної відповідальності начальника департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Особу 6.
Член КДКП В.Юсип прийняв рішення від 28.07.2017 про відкриття дисциплінарного провадження №11/2/4-148дс-72дп-17. За результатами перевірки підготував висновок, який містить інформацію про наявність дисциплінарного проступку начальника департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Особи 6, передбаченого п.1 ч.1 ст.43 закону «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, що полягає в невиконанні службових обов’язків, та запропонував притягнути його до дисциплінарної відповідальності за вчинення такого дисциплінарного проступку й накласти на нього дисциплінарне стягнення у вигляді догани.
КДКП прийняла рішення від 11.10.2017 №198дп-17 про притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Особи 6 та накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді догани.
КДКП дійшла висновку, що Особа 6, працюючи на посаді прокурора — начальника департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури, на якого додатково покладено обов’язки керівника органу досудового розслідування, діючи умисно, неправомірно, всупереч вимогам ч.5 ст.36, ч.3 ст.39, ст.312 та ч.4 ст.313 КПК, чч.4 та 5 ст.17 закону «Про прокуратуру» та пп.8, 13 п.5.1 та п.6.1 Положення про департамент спеціальних розслідувань Генпрокуратури, категорично відмовився виконувати постанови про доручення здійснення досудового розслідування іншому слідчому підрозділу в межах одного органу в трьох кримінальних провадженнях №*, №** та №***, а також письмові вказівки заступника Генпрокурора Особи 12 щодо надання матеріалів цих проваджень структурним підрозділам Генпрокуратури, яким доручено подальше здійснення досудового розслідування. Указані дії утворюють склад дисциплінарного проступку, передбаченого п.1 ч.1 ст.43 закону «Про прокуратуру», — невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків.
V. НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД
Згідно зі стст.44 закону «Про прокуратуру» дисциплінарне провадження здійснюється КДКП.
Відповідно до ч.1 ст.45 закону «Про прокуратуру» дисциплінарне провадження — це процедура розгляду КДКП дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.
Рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленому КПК. Якщо за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу встановлено факти порушення прокурором прав осіб або вимог закону, таке рішення може бути підставою для дисциплінарного провадження.
Відповідно до ч.4 ст.46 закону «Про прокуратуру» після відкриття дисциплінарного провадження член КДКП проводить перевірку в межах обставин, повідомлених у дисциплінарній скарзі. У разі виявлення під час перевірки інших обставин, що можуть бути підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, інформація про це включається у висновок члена КДКП за результатами перевірки.
У ч.10 ст.46 закону «Про прокуратуру» передбачено, що член КДКП за результатами перевірки готує висновок, який повинен містити інформацію про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора та викладення обставин, якими це підтверджується. Якщо за результатами перевірки член КДКП встановив наявність дисциплінарного проступку, у висновку додатково зазначається характер проступку, його наслідки, відомості про особу прокурора, ступінь його вини, інші обставини, що мають значення для прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення, а також пропозиція члена КДКА щодо конкретного виду дисциплінарного стягнення.
Відповідно до ч.11 ст.46 закону «Про прокуратуру» висновок та зібрані в процесі перевірки матеріали передаються на розгляд КДКП та мають бути отримані його членами не пізніше як за 5 днів до засідання, на якому такий висновок розглядатиметься.
Згідно з ч.1 ст.47 закону «Про прокуратуру» розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засіданні КДКП.
У ч.5 ст.47 закону «Про прокуратуру» визначено, що розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засадах змагальності. На засіданні КДКА заслуховуються пояснення члена КДКП, який проводив перевірку, пояснення прокурора, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, та/або його представника і в разі необхідності інших осіб.
Відповідно до ч.1 ст.48 закону «Про прокуратуру» КДКП приймає рішення в дисциплінарному провадженні більшістю голосів від свого загального складу.
Згідно з ч.3 ст.48 закону «Про прокуратуру» при прийнятті рішення в дисциплінарному провадженні враховуються характер проступку, його наслідки, особа прокурора, ступінь його вини, обставини, що впливають на обрання виду дисциплінарного стягнення.
Відповідно до ч.6 ст.48 закону «Про прокуратуру» рішення КДКП викладається в письмовій формі, підписується головуючим і членами КДКП, які брали участь у розгляді висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку, й оголошується на засіданні цього органу.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.43 закону «Про прокуратуру» прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав невиконання чи неналежного виконання службових обов’язків.
Згідно зі ст.1 закону «Про прокуратуру» прокуратура становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим законом, здійснює встановлені Конституцією функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до ст.5 закону «Про прокуратуру» функції прокуратури здійснюються виключно прокурорами.
У ч.5 ст.7 закону «Про прокуратуру» сказано, що єдність системи прокуратури забезпечується: 1) єдиними засадами організації та діяльності прокуратури; 2) єдиним статусом прокурорів; 3) єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності прокурорів; 4) фінансуванням прокуратури виключно з державного бюджету; 5) вирішенням питань внутрішньої діяльності прокуратури органами прокурорського самоврядування.
Відповідно до ч.1 ст.16 закону «Про прокуратуру» незалежність прокурора забезпечується, зокрема: 1) особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності; 2) порядком здійснення повноважень, визначеним процесуальним та іншими законами; 3) забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора.
У ч.2 ст.16 закону «Про прокуратуру» передбачено, що, здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання й керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами.
У ч.6 ст.16 закону «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор має право звернутися з повідомленням про загрозу його незалежності до Ради прокурорів, яка зобов’язана невідкладно перевірити й розглянути таке звернення за його участю та вжити в межах своїх повноважень, передбачених цим законом, необхідних заходів для усунення загрози.
Відповідно до ч.1 ст.17 закону «Про прокуратуру» прокурори здійснюють свої повноваження в межах, визначених законом, і підпорядковуються керівникам виключно в частині виконання письмових наказів адмінхарактеру, пов’язаних з організаційними питаннями діяльності прокурорів та органів прокуратури.
Адмінпідпорядкування прокурорів не може бути підставою для обмеження або порушення незалежності прокурорів під час виконання ними своїх повноважень.
Згідно з ч.2 ст.17 закону «Про прокуратуру» Генпрокурор має право видавати письмові накази адмінхарактеру, що є обов’язковими до виконання всіма прокурорами.
Перші заступники та заступники керівників органів прокуратури відповідно до розподілу обов’язків мають право видавати письмові накази адмінхарактеру, що є обов’язковими до виконання підлеглими прокурорами відповідного органу прокуратури.
Відповідно до ч.3 ст.17 закону «Про прокуратуру» під час здійснення повноважень, пов’язаних з реалізацією функцій прокуратури, прокурори є незалежними, самостійно приймають рішення про порядок здійснення таких повноважень, керуючись при цьому положеннями закону, а також зобов’язані виконувати лише такі вказівки прокурора вищого рівня, що були дані з дотриманням вимог цієї статті.
Прокурори вищого рівня мають право давати вказівки прокурору нижчого рівня, погоджувати прийняття ним певних рішень та здійснювати інші дії, що безпосередньо стосуються реалізації цим прокурором функцій прокуратури, виключно в межах та порядку, визначених законом. Генпрокурор має право давати вказівки будь-якому прокурору.
Прокурором вищого рівня для прокурора Генпрокуратури є Генпрокурор чи його перший заступник або заступник відповідно до розподілу обов’язків.
Відповідно до ч.4 ст.17 закону «Про прокуратуру» накази адмінхарактеру, а також вказівки, що прямо стосуються реалізації прокурором функцій прокуратури, видані (віддані) в письмовій формі в межах повноважень, визначених законом, є обов’язковими до виконання відповідним прокурором. Прокурору, якому віддали наказ чи вказівку в усній формі, дається письмове підтвердження такого наказу чи вказівки.
Згідно з чч.5 і 5 ст.17 закону «Про прокуратуру» прокурор не зобов’язаний виконувати накази та вказівки прокурора вищого рівня, що викликають у нього сумнів у законності, якщо він не отримав їх у письмовій формі, а також явно злочинні накази або вказівки. Прокурор має право звернутися до Ради прокурорів з повідомленням про загрозу його незалежності у зв’язку з наданням (відданням) прокурором вищого рівня наказу або вказівки. Надання (віддання) незаконного наказу або вказівки чи його (її) виконання, а також надання (віддання) чи виконання явно злочинного наказу або вказівки тягнуть за собою відповідальність, передбачену законом.
У ст.25 закону «Про прокуратуру» передбачено порядок здійснення нагляду за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.
У ч.1 ст.25 закону «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, користуючись при цьому правами й виконуючи обов’язки, передбачені законом «Про оперативно-розшукову діяльність» та КПК.
Письмові вказівки прокурора органам, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, дані в межах повноважень, є обов’язковими для цих органів і підлягають негайному виконанню.
Видання прокурором розпоряджень поза межами його повноважень тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Відповідно до ч.3 ст.2 закону «Про прокуратуру» у структурі Генпрокуратури утворюються департаменти, управління, відділи, а також Генеральна інспекція. Управління та відділи можуть бути самостійними або входити до складу департаменту (управління). Положення про самостійні структурні підрозділи Генпрокуратури затверджуються Генпрокурором.
Наказом Генпрокурора від 3.02.2017 №37 затверджено Положення про департамент спеціальних розслідувань Генпрокуратури.
Згідно з п.1.1 положення департамент спецрозслідувань Генпрокуратури є самостійним структурним підрозділом Генпрокуратури, підпорядкованим заступнику Генпрокурора згідно з розподілом обов’язків.
Відповідно до п.2.1 положення до департаменту спецрозслідувань входять:
1) управління спеціальних розслідувань у складі: першого слідчого відділу; другого слідчого відділу; третього слідчого відділу;
2) відділ процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління спеціальних розслідувань;
3) відділ криміналістичного супроводження досудового розслідування та інформаційно-аналітичної роботи;
4) відділ документального забезпечення.
Згідно з п.2.2 положення департамент очолює начальник, який має заступника.
Відповідно до п.2.4 положення управління спецрозслідувань очолює начальник, який має заступника.
У п.2.5 положення передбачено, що відділи очолюють начальники, які (крім начальника відділу документального забезпечення) мають заступників.
У п.2.6 положення визначено, що до штату структурних підрозділів департаменту входять старші слідчі та слідчі в особливо важливих справах, прокурори тощо.
Відповідно до п.3.1 положення серед основних завдань та функцій департаменту є: організація та проведення відповідно до вимог п.1 розд.XI «Перехідні положення» КПК досудового розслідування злочинів, скоєних стосовно учасників мирних акцій протесту під час «революції гідності», колишніми високопосадовцями та керівниками правоохоронних органів, суддями та представниками судової влади, а також кримінальних проваджень щодо іншої категорії злочинів за дорученням керівництва Генпрокуратури, крім тих, які підслідні Національному антикорупційному бюро.
Згідно з пп.4.1.1 п.4.1 положення серед основних напрямів діяльності управління спецрозслідувань є забезпечення першим, другим, третім слідчими відділами в межах компетенції департаменту організації та проведення досудового розслідування кримінальних правопорушень відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства.
У п.5.1 положення визначено, що начальник департаменту:
• здійснює загальне керівництво діяльністю департаменту, організовує, спрямовує і контролює роботу підпорядкованих управлінь та відділів з урахуванням плану роботи Генпрокуратури, рішень нарад, інших організаційно-розпорядчих документів;
• визначає основні напрями діяльності, характер роботи структурних підрозділів департаменту відповідно до завдань та функцій, визначених цим положенням;
• координує діяльність, зокрема, структурних підрозділів департаменту, забезпечує взаємодію з іншими структурними підрозділами Генпрокуратури, регіональними прокуратурами;
• організовує в межах компетенції департаменту виконання організаційно-розпорядчих документів, завдань і службових доручень керівництва Генпрокуратури;
• розглядає документи, що надійшли до департаменту, у тому числі ті, що містять державну таємницю, у межах компетенції підписує, затверджує та візує службову документацію;
• доручає начальнику управління спецрозслідувань організацію досудового розслідування в конкретних кримінальних провадженнях;
• за дорученням керівництва Генпрокуратури особисто вивчає кримінальні провадження та їх окремі матеріали;
• дає слідчим управління спеціальних розслідувань вказівки щодо проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій.
Відповідно до п.5.3 положення начальник управління спецрозслідувань має, зокрема, такі повноваження:
• здійснює загальне керівництво, організовує, спрямовує та контролює роботу підпорядкованих слідчих відділів;
• здійснює функції керівника органу досудового розслідування та інші повноваження, передбачені КПК;
• забезпечує дотримання вимог закону під час здійснення досудового розслідування слідчими управління.
Відповідно до пп.5.11.1 п.5 положення прокурори відділу процесуального керівництва:
здійснюють процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях;
• вивчають кримінальні провадження та дають у них за необхідності вказівки, дають пропозиції до спільного плану досудового розслідування;
• у встановленому порядку проводять слідчі (розшукові) дії в кримінальних провадженнях, беруть участь в їх проведенні за власною ініціативою або доручають їх проведення слідчим.
Відповідно до п.6.1 положення начальник департаменту відповідає за належну організацію роботи щодо виконання покладених на департамент завдань, вказівок і доручень керівництва Генпрокуратури відповідно до розподілу обов’язків.
Згідно з п.9 ч.1 ст.3 КПК керівник органу прокуратури — Генпрокурор, керівник регіональної прокуратури, керівник місцевої прокуратури та їх перші заступники й заступники, які діють у межах своїх повноважень.
Відповідно до п.15 ч.1 ст.3 КПК прокурор — особа, яка обіймає посаду, передбачену ст.17 закону «Про прокуратуру» та діє в межах своїх повноважень.
Згідно з п.19 ч.1 ст.3 КПК слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор є сторонами кримінального провадження з боку обвинувачення.
У ч.1 ст.36 КПК визначено, що прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та інші фізичні особи зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора.
Відповідно до пп.3, 4, 9, 21 ч.2 ст.36 КПК прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений:
• доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування;
• доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках — особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим кодексом;
• приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження та подовження строків досудового розслідування за наявності підстав, передбачених цим кодексом;
• здійснювати інші повноваження, передбачені цим кодексом.
У ч.5 ст.36 КПК визначено, що Генпрокурор, керівник регіональної прокуратури, їхні перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування.
Відповідно до ч.1 ст.37 КПК прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора в конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.
Відповідно до ч.1 ст.38 КПК органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання й досудове слідство) є: 1) слідчі підрозділи: а) органів Національної поліції; б) органів Служби безпеки; в) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; г) органів державного бюро розслідувань; ґ) органів Державної кримінально-виконавчої служби; 2) підрозділ детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро.
Згідно з ч.2 ст.38 КПК досудове розслідування здійснюють слідчі органу досудового розслідування одноособово або слідчою групою.
Відповідно до п.1 ст.39 КПК керівник органу досудового розслідування організовує досудове розслідування.
Згідно з ч.3 ст.39 КПК керівник органу досудового розслідування зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які даються в письмовій формі. Невиконання керівником органу досудового розслідування законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність.
У ст.311 КПК визначено, що під час досудового розслідування слідчий, який здійснює розслідування певного кримінального правопорушення, має право оскаржувати будь-які рішення, дії чи бездіяльність прокурора, прийняті або вчинені у відповідному досудовому провадженні, крім випадків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до чч.1—4 ст.312 КПК скарга слідчого на рішення, дію чи бездіяльність прокурора повинна подаватися в письмовій формі не пізніше від трьох днів з моменту прийняття або вчинення оскаржуваних рішення, дії чи бездіяльності.
Скарга слідчого подається прокурору вищого рівня щодо прокурора, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються.
Оскарження слідчим рішень, дій чи бездіяльності прокурора не зупиняє їх виконання.
У ч.2 ст.2 КАС визначено, що у справах стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до п.19 ч.1 ст.4 КАС індивідуальний акт — акт (рішення) суб’єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
VI. ОЦІНКА СУДУ
Застосовані судом норми права свідчать, що функції прокуратури, зокрема щодо нагляду за додержанням законів органами, які провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, здійснюються прокурорами.
КДКП є органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів.
Суб’єктом дисциплінарного проступку, за який законом «Про прокуратуру» передбачена дисциплінарна відповідальність, є прокурор. Керівник підрозділу Генпрокуратури, у тому числі департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури, є прокурором.
У разі установлення обставин, що свідчать про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, КДКП має повноваження прийняти рішення в дисциплінарному провадженні про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності.
КДКП може притягнути до дисциплінарної відповідальності прокурора з підстав невиконання чи неналежного виконання службових обов’язків.
Особа 6 є начальником департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури.
Департамент підпорядкований заступнику Генпрокурора згідно з розподілом обов’язків.
Досліджуючи питання щодо наявності/відсутності вчинення позивачем як начальником департаменту дисциплінарного проступку, який полягає в невиконанні чи неналежному виконанні службових обов’язків, суд зважає на таке.
КДКП дійшла висновку, що позивач, працюючи на посаді прокурора — начальника департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури, на якого додаткового покладено обов’язки керівника органу досудового розслідування, допустив невиконання службових обов’язків, оскільки, діючи умисно, неправомірно, всупереч вимогам ч.5 ст.36, ч.3 ст.39, ст.312 та ч.4 ст.313 КПК, чч.4 та 5 ст.17 закону «Про прокуратуру», пп.8, 13 п.5.1 та п.6.1 Положення про департамент спеціальних розслідувань Генпрокуратури, категорично відмовився виконувати постанови про доручення здійснення досудового розслідування іншому слідчому підрозділу в межах одного органу в трьох кримінальних провадженнях №*, №** та №***, а також письмові вказівки заступника Генпрокурора Особи 12, дані на підставі ст.8 закону «Про прокуратуру» та п.2 ч.2 ст.36 КПК, щодо надання матеріалів цих проваджень структурним підрозділам Генпрокуратури, яким доручено подальше здійснення досудового розслідування.
Відповідно до ст.38 КПК органами досудового розслідування є органи, що здійснюють дізнання й досудове слідство, а саме: слідчі підрозділи органів Національної поліції; органів Служби безпеки; органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; органів державного бюро розслідувань; органів Державної кримінально-виконавчої служби; підрозділ детективів, підрозділ внутрішнього контролю НАБ. Досудове розслідування здійснюють слідчі органу досудового розслідування одноособово або слідчою групою.
У ст.39 КПК визначені повноваження керівника органу досудового розслідування.
Аналіз повноважень начальника департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури, передбачених у положенні, затвердженому наказом Генпрокуратури від 3.02.2017 №37, свідчить, що прокурор — начальник цього департаменту не має повноважень керівника органу досудового розслідування в кримінальних провадженнях, визначених у ст.39 КПК.
Так, начальник департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури здійснює загальне керівництво діяльністю департаменту, організовує, спрямовує й контролює роботу підпорядкованих управлінь та відділів з урахуванням плану роботи Генпрокуратури, рішень нарад та організаційно-розпорядчих документів, визначає основні напрями діяльності, характер роботи структурних підрозділів департаменту відповідно до завдань і функцій, координує діяльність структурних підрозділів департаменту, забезпечує взаємодію з іншими структурними підрозділами Генпрокуратури, регіональними прокуратурами, організовує в межах компетенції департаменту виконання організаційно-розпорядчих документів, завдань і службових доручень керівництва Генпрокуратури, доручає начальнику управління спеціальних розслідувань організацію досудового розслідування в конкретних кримінальних провадженнях.
Аналіз зазначених повноважень свідчить, що вони зводяться до прав і обов’язків начальника департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури із забезпечення діяльності департаменту, що входить до структури Генпрокуратури.
Водночас повноваження щодо вивчення кримінальних проваджень та їх окремих матеріалів, надання слідчим управління спеціальних розслідувань вказівок стосовно проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових дій), інших процесуальних дій можливо лише за наявності умов, передбачених у п.5.1 Положення про департамент спеціальних розслідувань Генпрокуратури.
Вказівки заступника Генпрокурора Особи 12 не є дорученням у розумінні п.5.1 зазначеного положення, оскільки в них містяться вимоги про передачу кримінальних проваджень.
Зі змісту п.5.3 Положення про департамент спеціальних розслідувань Генпрокуратури вбачається, що функції керівника органу досудового розслідування та інші повноваження, передбачені КПК, покладені на начальника управління спеціальних розслідувань.
Системний аналіз положень стст.38, 39 КПК, сукупних повноважень начальника департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури та начальника управління спецрозслідувань, закріплених у положенні про департамент, дає підстави для висновку, що начальник департаменту має адміністративні, організаційні та представницькі повноваження й не має процесуальних повноважень керівника органу досудового розслідування в конкретних кримінальних провадженнях, оскільки не здійснює функції керівника органу досудового розслідування в конкретних кримінальних провадженнях та інші повноваження, передбачені КПК.
З огляду на викладене відсутні підстави вважати, що позивач — начальник департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури вчинив дисциплінарний проступок, за який його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності з підстав невиконання або неналежного виконання службових обов’язків.
Посилання відповідача в спірному рішенні на невиконання позивачем службових обов’язків, передбачених у ч.4 ст.17 закону «Про прокуратуру», суд уважає безпідставними.
У ст.17 закону «Про прокуратуру» визначено підпорядкування прокурорів та виконання наказів і вказівок.
Аналіз положень цієї статті свідчить, що прокурори підпорядковуються керівникам виключно в частині виконання письмових наказів адміністративного характеру, пов’язаних з організаційними питаннями діяльності прокурорів та органів прокуратури. Під час здійснення повноважень, пов’язаних з реалізацією функцій прокуратури, прокурори є незалежними. Адміністративне підпорядкування прокурорів не може бути підставою для обмеження або порушення незалежності прокурорів під час виконання ними своїх повноважень. І тільки накази адмінхарактеру, а також вказівки, що прямо стосуються реалізації прокурором функцій прокуратури, видані (віддані) в письмовій формі в межах повноважень, визначених законом, про які йдеться в ч.4 ст.17, є обов’язковими до виконання відповідним прокурором.
Установлені судом обставини свідчать, що вказівки заступника Генпрокурора Особи 12 начальнику департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Особи 6 не є наказами (вказівками) адміністративного характеру, що прямо стосуються реалізації прокурором Особою 6 функцій прокуратури в межах наданих для його посади повноважень поза межами КПК.
Установлені судом обставини свідчать про відсутність підстав уважати, що начальник департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Особа 6, який має адміністративні, організаційні та представницькі повноваження й не має процесуальних повноважень керівника органу досудового розслідування в конкретних кримінальних провадженнях, не виконав своїх службових обов’язків у межах спірних правовідносин.
Порядок розгляду й виконання документів у органах прокуратури встановлюється Регламентом прокуратури та Інструкцією з діловодства в органах прокуратури, затвердженою наказом Генпрокурора від 24.02.2016 №103.
Керівниками прокуратур, структурних підрозділів документи розглядаються не пізніше від наступного робочого дня з часу реєстрації, а термінові — негайно. За результатами розгляду приймається резолюція, в якій визначаються виконавці, порядок виконання, у разі потреби — строк виконання, після чого вказується дата й проставляється особистий підпис. Відповідальність за виконання документа по суті та у встановлений строк покладається на працівників, зазначених у резолюції, та безпосередніх виконавців (пп.5.2, 5.11 інструкції).
Так, начальник департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Особа 6 у межах своїх адміністративних і організаційних повноважень шляхом резолюції на листі заступника Генпрокурора Особи 12 від 21.07.2017 про направлення до відома та організації виконання постанови про доручення здійснення досудового розслідування іншому слідчому підрозділу в межах одного органу в кримінальному провадженні №*** надіслав цей лист для виконання начальнику відділу процесуального керівництва в кримінальних провадженнях слідчих управління спеціальних розслідувань департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Особі 18 і заступнику начальника департаменту спецрозслідувань — начальнику управління спецрозслідувань Особі 17 до відома та опрацювання за відсутності незаконності та ознак злочину, визначивши строк опрацювання з пропозиціями.
Указані дії свідчать про виконання позивачем покладених на нього як керівника департаменту повноважень щодо забезпечення виконання службових доручень заступника керівника Генпрокуратури.
Посилання відповідача, на обґрунтування свого висновку про вчинення позивачем дисциплінарного проступку, на порушення позивачем ієрархічних методів організації прокуратури, що, за його висновком, становить загрозу для функціонування органів прокуратури як єдиної системи, суперечить положенням закону «Про прокуратуру».
За змістом ч.5 ст.7 закону «Про прокуратуру», єдність системи прокуратури забезпечується: 1) єдиними засадами організації та діяльності прокуратури; 2) єдиним статусом прокурорів; 3) єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності прокурорів; 4) фінансуванням прокуратури виключно з держбюджету; 5) вирішенням питань внутрішньої діяльності прокуратури органами прокурорського самоврядування.
Таким чином, суть принципу єдності полягає в тому, що кожен орган прокуратури, її посадові особи діють у межах своєї компетенції, виступаючи як представники єдиної системи органів прокуратури.
Посилання відповідача на обґрунтування свого аргументу про порушення позивачем ієрархічних методів організації прокуратури на положення пп.36а рекомендації Rec(2000)19 Комітету міністрів РЄ державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя від 6.10.2000 є безпідставним.
Цими положеннями КМ РЄ дає рекомендації державам-членам, які полягають у тому, що держава для сприяння справедливій, узгодженій та ефективній діяльності прокурорів повинна намагатися приділяти належну увагу ієрархічним методам організації.
Враховуючи викладене, суд уважає, що відповідач необґрунтовано вказав на наявність обставин невиконання чи неналежного виконання начальником департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Особою 6 службових обов’язків.
Позивач просить визнати рішення відповідача від 11.10.2017 №198дп-17 про накладення на нього дисциплінарного стягнення незаконним і скасувати його.
Водночас суд, зважаючи на положення ч.4 ст.266 КАС, згідно з якими Верховний Суд за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених у ч.2 цієї статті, може: 1) визнати акт, зокрема Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині; 2) визнати дії чи бездіяльність, зокрема КДКП, протиправними; 3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені в ст.245 цього кодексу; положення ч.2 ст.245 цього кодексу, згідно з якими в разі задоволення позову суд може: 1) визнати протиправним та нечинним нормативно-правовий акт чи окремі його положення; 2) визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт або окремі його положення, — вважає за правильне задовольнити зазначені позивачем позовні вимоги шляхом визнання протиправним і скасування рішення КДКП від 11.10.2017 №198дп-17.
Керуючись стст.2, 72—78, 241—246, 250, 255, 266 КАС, ВС у складі колегії суддів КАС
ВИРІШИВ:
Позов Особи 6 до КДКП задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати рішення КДКП від 11.10.2017 №198дп-17 про накладення дисциплінарного стягнення на начальника департаменту спеціальних розслідувань Генпрокуратури Особу 6.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення ВС, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої палати ВС за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Великої палати ВС протягом 30 днів з дня складення повного рішення суду.
Материалы по теме
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!