Названный отцом

Уклонение ответчика от проведения судебно-генетической экспертизы не дает основания для установления факта наличия кровного родства.Такое заключение сделал ВС в постановлении №750/8676/15-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

8 лютого 2018 року                         м.Київ                                №750/8676/15-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЛУСПЕНИКА Д.Д.,
суддів: БІЛОКОНЬ О.В., СИНЕЛЬНИКОВА Є.В. (суддя-доповідач), ХОПТИ С.Ф., ЧЕРНЯК Ю.В. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 4 на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 8.04.2016 та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 19.05.2016,

ВСТАНОВИВ:

27.02.2014 Особа 3 звернулася до суду з позовом до Особи 4 про визнання батьківства та стягнення аліментів.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з грудня 2003 року вона разом з відповідачем Особою 4 стали проживати разом однією родиною, підтримували фактичні шлюбні відносини, вели спільне господарство. У лютому 2005 року Особа 3 дізналася, що вагітна. Вказала, що батьком дитини є відповідач. Після цього вони вирішили зареєструвати шлюб, однак відносини між ними погіршились і відповідач не побажав з’явитися на реєстрацію шлюбу. З квітня 2005 року вони стали мешкати окремо. 2.04.2005 вона стала на облік з приводу вагітності та пологів до жіночої консультації ЦМЛ м.Дзержинська. В обмінній карті в графі «чоловік» було зазначено відповідача. У жовтні 2005 року, ще до пологів, вони знову стали мешкати з відповідачем разом. Інформація 1 народилася донька, відповідач забирав її та дитину з пологового будинку. Відповідач визнавав себе батьком дитини, купував все необхідне для неї та дитини, допомагав у догляді за дитиною. 16.11.2005 вона зареєструвала народження дитини. Запис про народження дитини був зроблений відповідно до ч.1 ст.135 СК, тобто дитина зареєстрована як Особа 5, в графі батько записано Особу 8 (її прізвище на момент реєстрації народження дитини), ім’я та по батькові відповідача, мати — Особа 3. З відповідачем разом проживали до червня 2006 року. Відносини між ними погіршились, і відповідач пішов з родини. Знову разом стали проживати з вересня 2006 до липня 2010 року. З липня 2010 року відповідач знову пішов з родини й більше налагодити відносини не вдалось.

З урахуванням зазначеного позивач просила позов задовольнити, визнати відповідача батьком Особи 5, Інформація 1, внести зміни в актовий запис про народження дитини, стягнути з відповідача аліменти на її користь на утримання неповнолітньої доньки.

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 8.04.2016 позовні вимоги Особи 3 задоволені. Визнано Особу 4 батьком дитини Особи 5, Інформація 1. Внесено зміни до актового запису №260 від 16.11.2005 у книзі реєстрації народжень, зробленого відділом реєстрації актів цивільного стану Дзержинського міського управління юстиції Донецької області, в розділі «Відомості про батька» замість запису «Особа 8» внесено запис «Особа 4», у графі «дата народження» зазначено Інформація 2, у графі «громадянство» зазначено «громадянин України», у розділі «Відомості про дитину» в графі «прізвище» залишено «Особа 5». Стягнуто з Особи 4 на користь Особи 3 аліменти на утримання доньки — Особи 5, Інформація 1, у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку, але не менше ніж 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 27.02.2014 щомісяця до досягнення Особою 5 повноліття. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено проживання сторін спору однією сім’єю без реєстрації шлюбу. Під час спільного проживання в позивача народилася донька, відповідно до свідоцтва про народження батьком дитини записаний відповідач. Відповідач на проведення судово-генетичної експертизи для встановлення кровного споріднення не з’явився, а тому, задовольняючи позовні вимоги в частині встановлення батьківства, суд виходив із наявних у матеріалах справи доказів та показань свідків. Оскільки відповідач разом із позивачем не проживає, матеріальної допомоги на утримання неповнолітньої доньки не надає, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення аліментів на утримання доньки Особи 5.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 19.05.2016 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права.

3.06.2016 Особа 4 подав до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 8.04.2016 та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 19.05.2016 й ухвалити нове рішення.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник посилається на неповне з’ясування обставин справи, які мають суттєве значення для її вирішення. Позивач зазначає, що він не є батьком дитини, оскільки в період, коли позивач завагітніла, він проживав більше місяця окремо, із позивачем у цій період відносин не підтримував. Запис в обмінній карті позивача відносно батька дитини зроблено лікарем лише зі слів позивача. Разом з Особою 3 він став проживати лише після народження дитини.

29.08.2016 суддею ВСС відкрито касаційне провадження в указаній справі.

29.09.2016 Особою 3 до ВСС було подано заперечення на касаційну скаргу, які мотивовано тим, що оскаржувані відповідачем рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а касаційна скарга правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовує.

Ухвалою колегією суддів ВСС від 14.12.2016 справу за позовом Особи 3 до Особи 4 про визнання батьківства та стягнення аліментів призначено до судового розгляду.

У ст.388 ЦПК (у редакції закону від 3.10.2017 №2147-VIII, який набув чинності 15.12.2017) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є ВС.

У п.4 ч.1 розд.ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в цивільних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією кодексу, передаються до КЦС та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу.

18.01.2017 вказану справу разом передано до ВС.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з положеннями ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до чч.1, 2 та 5 ст.263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.

Суди встановили, що в обмінній карті пологового будинку вагітної Особи 3 в графі прізвище ім’я та по батькові чоловіка зазначено Особу 4, 1964 року народження.

У свідоцтві про народження від 16.11.2005 Особи 5, Інформація 1, її батьком зазначено Особу 8.

12.06.2015 ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області вирішено провести судово-генетичну експертизу в даній справі, її доручено зробити Дніпропетровському ОДА ОКЗ «Бюро судово-медичних експертиз».

Повідомлення про проведення судово-медичної експертизи 17.08.2015 в Дніпропетровському ОДА ОКЗ «Бюро судово-медичних експертиз» відповідачем отримано особисто 12.08.2015.

Повторне повідомлення про проведення судово-медичної експертизи 21.09.2015, яке було надіслано відповідачу, повернулося до суду першої інстанції 22.10.2015 із поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Ухвалу суду про проведення експертизи було повернуто експертною установою без виконання у зв’язку з неявкою обох сторін 17.08.2015 та неявкою Особи 4 21.09.2015 на експертизу.

8.12.2015 Дзержинський міський суд Донецької області, розглянувши клопотання позивача, проти задоволення якого представник відповідача заперечувала, призначив у справі судово-генетичну експертизу, проведення якої доручив Дніпропетровському ОДА ОКЗ «Бюро судово-медичних експертиз». В ухвалі роз’яснено наслідки ухилення від участі в судовій експертизі.

Лист експертної установи від 12.01.2016 щодо проведення судово-генетичної експертизи 1.02.2016 отримано особисто представником Особи 4 — Особою 9.

Телефонограмою Дзержинського міського суду Донецької області від 25.01.2016 Особу 4 повідомлено про призначення судово-генетичної експертизи.

Ухвалу Дзержинського міського суду Донецької області від 8.12.2015 про проведення судово-генетичної експертизи було повернуто експертною установою без виконання у зв’язку з неявкою Особи 4 1.02.2016 на експертизу.

У ч.1 ст.135 СК передбачено, що при народженні дитини в матері, яка не перебуває у шлюбі, в випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини в книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім’я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Відповідно до ст.143 ЦПК (у редакції яка була чинна на момент розгляду справи) для з’ясування обставин, що мають значення для справи й потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

За положеннями ч.1 ст.146 ЦПК (у редакції, яка була чинною на момент розгляду справи) у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити в його визнанні.

У ч.2 ст.146 ЦПК (у редакції, яка була чинною на момент розгляду справи) визначено, що в разі ухилення відповідача від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства суд має право постановити ухвалу про примусовий привід на проведення такої експертизи.

Як роз’яснено в пп.5, 9 постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 №3 спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали в державні органи реєстрації актів цивільного стану спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою: одним із батьків; особою, котра вважає себе батьком; опікуном (піклувальником) дитини, на утриманні якої вона перебуває; самою дитиною, яка досягла повноліття. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст.212 ЦПК, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення, у разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до ст.146 ЦПК може визнати факт, для з’ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза). Якщо відповідач у такій справі ухиляється від участі в проведенні судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, суд управі постановити ухвалу про його примусовий привід.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції та погоджуючись із його висновком у частині визнання батьківства Особи 4 відносно дитини Особи 5, виходив із того, що ухилення відповідача від проведення судово-генетичної експертизи дає суду підстави встановити факт наявності кровного споріднення між відповідачем і дитиною — Особою 5. При цьому судом апеляційної інстанції залишено поза увагою вимоги ч.2 ст.146 ЦПК (у редакції, яка була чинною на момент розгляду справи).

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги й на те, що згідно з положеннями ст.212 ЦПК (у редакції, яка була чинною на момент розгляду справи) жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови в прийнятті. Крім того, за правилами ч.4 ст.60 ЦПК (у редакції яка була чинною на момент розгляду справи), доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень чч.3 та 4 ст.411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

У ч.1 ст.400 ЦПК визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З урахуванням установлених обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно об’єктивно дослідити вказані в даній постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, дати оцінку як доказам у цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Керуючись стст.400, 402, 409, 411, 416 ЦПК, ВС у складі колегії суддів першої судової палати КЦС,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 4 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 19.05.2016 скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.