«Прокуроры майдана»

Давая согласие на содержание под стражей, не убедился в наличии оснований для применения более мягкой меры пресечения, чем нарушил конституционные права подозреваемых и присягу. Такое заключение сделал ВС в постановлении №826/15998/14, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

31 січня 2018 року                                   м.Київ                                №826/15998/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача   — ДАНИЛЕВИЧ Н.А., 
суддів: БЕВЗЕНКА В.М., ШАРАПИ В.М.,   

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу прокуратури м.Києва на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 11.12.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6.08.2015 за позовом Особи 2 до прокуратури м.Києва, третя особа — прокуратура Деснянського району м.Києва, про скасування наказу, зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Особа 2 звернувся до суду з адміністративним позовом до прокуратури м.Києва, в якому просить:

— скасувати наказ відповідача про звільнення Особи 2 від 23.09.2014 №3254к;

— негайно поновити Особу 2 на посаді прокурора прокуратури Деснянського району м.Києва;

— розглянути вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою ОАСК від 11.12.2014, залишеною без змін ухвалою КААС від 6.08.2015, адміністративний позов задоволено частково:

— скасовано наказ прокуратури м.Києва №3254к у частині звільнення Особи 2 з посади прокурора прокуратури Деснянського району м.Києва;

— поновлено Особу 2 на посаді прокурора прокуратури Деснянського району м.Києва;

— стягнуто з прокуратури м.Києва на користь Особи 2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.09.2014 до дня поновлення на посаді.

Не погоджуючись із наведеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Скаржник указує на те, що порушення позивачем присяги працівника прокуратури виражається в нехтуванні ним приписів Конституції, невиконанні обов’язку щодо захисту прав і свобод людини та громадянина, а також заподіянні істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам громадян, авторитету органів прокуратури України, внаслідок чого підірвано довіру суспільства до органів прокуратури, а отже, таке порушення присяги є несумісним із подальшим перебуванням в органах прокуратури.

Позивач заперечення на касаційну скаргу не подав, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів уважає необхідним касаційну скаргу прокуратури м.Києва задовольнити, постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 11.12.2014 та ухвалу КААС від 6.08.2015 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем не доведено правомірності звільнення позивача за порушення присяги працівника прокуратури, та зазначили, що звільнення відбулося з порушенням вимог Інструкції про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок в органах прокуратури від 20.03.2012 №20.

Аналіз наведених рішень судів попередніх інстанцій дає підстави вважати, що вони неправильно застосували положення закону «Про прокуратуру» та Інструкції про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок в органах прокуратури від 7.05.2014 №47.

Нагляд за дотриманням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, здійснюється в порядку, визначеному гл.ІІ закону «Про прокуратуру» від 5.11.91 №1789-XII.

У ст.29 закону «Про прокуратуру» передбачено, що предметом нагляду є додержання законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. Здійснюючи нагляд, прокурор уживає заходів щодо узгодження дій правоохоронних органів у боротьбі з учиненням кримінальних правопорушень.

Згідно зі ст.30 закону «Про прокуратуру» прокурор уживає заходів для того, щоб органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування (дізнання та досудове слідство):

1) додержували передбачений законом порядок початку та проведення оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування діянь, що містять ознаки кримінального правопорушення, закриття кримінального провадження, а також додержували строки здійснення досудового розслідування та тримання осіб під вартою;

2) не допускали порушення законності під час проведення оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування;

3) виявляли причини вчинення кримінальних правопорушень і умови, що сприяють цьому, вживали заходів до їх усунення.

Прокурор здійснює нагляд за дотриманням законів при проведенні досудового розслідування (дізнання та досудового слідства) у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням. Повноваження прокурора при здійсненні нагляду за дотриманням законів органами, що здійснюють досудове розслідування, визначаються кримінальним процесуальним законодавством.

Згідно із ч.2 ст.46 закону «Про прокуратуру» особи, вперше призначені на посади старших прокурорів та прокурорів прокуратур, слідчих прокуратури, складають «Присягу працівника прокуратури». Прокурор і слідчий підписують текст присяги, яка додається до особової справи.

Відповідно до ч.2 ст.46² закону «Про прокуратуру» прокурори та слідчі підлягають звільненню з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину, й у таких випадках:

«<…> 2) порушення «Присяги працівника прокуратури» чи відмови від її прийняття;

«<…> 6) притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України».

У силу ст.8 ДСП дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.

Згідно зі ст.9 статуту дисциплінарними стягненнями є:

1) догана;

2) пониження в класному чині;

3) пониження в посаді;

4) позбавлення нагрудного знака «Почесний працівник прокуратури України»;

5) звільнення;

6) звільнення з позбавленням класного чину.

У ст.11 статуту передбачено, що дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з’ясувати обставини проступку й одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. У разі необхідності може бути призначено службову перевірку.

Оскаржуваний наказ прокуратури м.Києва №3254к у частині звільнення Особи 2 з посади прокурора прокуратури Деснянського району м.Києва було прийнято відповідачем на підставі висновку службового розслідування, проведеного комісією прокуратури м.Києва та затвердженого прокурором м.Києва 23.09.2015.

Підставою для проведення службового розслідування став рапорт прокурора Деснянського району м.Києва щодо оголошення підозри слідчим Генеральної прокуратури та прокурору Деснянського району м.Києва Особі 2 у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачено п.5 ст.27 та ч.1 ст.375 КК.

Зокрема, службовим розслідуванням було встановлено, що позивач, усупереч вимогам стст.36, 177, 183 Кримінального процесуального кодексу, за відсутності обґрунтованої підозри Особи 4 та Особи 5 у вчиненні кримінального правопорушення та за відсутності законних підстав для застосування щодо них запобіжних заходів, 25.01.2014 погодив клопотання слідчого про обрання їм міри виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Перед прийняттям такого рішення позивач не перевірив наявності доказів про вчинення підозрюваними кримінального правопорушення та відповідності правової кваліфікації.

У лютому 2014 року Особі 4 та Особі 5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою слідчий суддя замінив на домашній арешт, а 26.02.2014 кримінальне провадження щодо вказаних осіб закрито на підставі ст.284 КПК.

У свою чергу позивач, перевіряючи та погоджуючи обрання виняткового запобіжного заходу, який застосовується в разі, якщо жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, у вигляді тримання під вартою, не пересвідчився щодо наявності підстав застосування більш м’якого запобіжного заходу, чим обмежив фізичну свободу вищевказаних осіб і порушив їхні конституційні права.

Підсумовуючи наведене, можемо констатувати: вбачається, що внаслідок несумлінного ставлення до своїх обов’язків, що підтверджується зміною в подальшому міри запобіжного заходу стосовно Особи 4 та Особи 5, позивач порушив права та свободи вказаних осіб, які гарантовані та визначені ст.3 Конституції та ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій, крім іншого, виходили з того, що клопотання про обрання міри запобіжного заходу було погоджено із заступником прокурора району, а отже, у діях позивача не вбачається порушення присяги.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду не погоджується із цим висновком судів попередніх інстанцій, оскільки приписами ст.36 КПК визначено, що прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, котрі не мають на те законних повноважень, забороняється.

Таким чином, рішення щодо погодження клопотання слідчого про обрання міри запобіжного заходу стосовно Особи 4 та Особи 5 у вигляді тримання під вартою прийнято безпосередньо Особою 2. Крім того, суди попередніх інстанцій не врахували наявного в матеріалах службового розслідування висновку щодо якості здійснення повноважень у кримінальному провадженні прокурором прокуратури Солом’янського району м.Києва Особою 2.

У вищенаведеному висновку зазначено, що процесуальний керівник Особа 2 належним чином не перевірив наявності доказів про вчинення підозрюваними кримінального правопорушення та відповідності правової кваліфікації.

Суди попередніх інстанцій безпідставно взяли до уваги доводи Особи 2 щодо відсутності вироку стосовно нього та наявності судових рішень, якими відмовлено в задоволенні клопотання ГПУ про відсторонення його від посади, оскільки наявність обвинувального або виправдувального вироку не свідчить про відсутність у діях особи ознак дисциплінарного проступку та не є перешкодою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

У свою чергу колегія суддів КАС у складі ВС звертає увагу на те, що в мотивувальній частині судового рішення необхідно наводити дані про встановлення судом обставин, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та оцінку всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору.

На порушення вимог ст.161 КАС (у редакції, чинній в момент вирішення спірних правовідносин), суди першої та апеляційної інстанцій керувалися Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок в органах прокуратури, затвердженою наказом виконувача обов’язків Генпрокурора від 20.03.2012 №20, яка на момент проведення службової перевірки стосовно Особи 2 втратила чинність.

Зокрема, виходячи з положень п.5 інструкції №20, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд другої інстанції, зазначив, що необхідно залучати органи внутрішньої безпеки ГПУ до участі в проведенні службового розслідування стосовно позивача.

Натомість проведення службового розслідування стосовно позивача здійснювалося відповідно до вимог Інструкції про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок в органах прокуратури, затвердженої наказом в.о. Генпрокурора від 7.05.2014 №47, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин.

Приписами п.5 інструкції №47 визначено, що управління внутрішньої безпеки ГПУ залучається до проведення службового розслідування чи службової перевірки у випадках порушення присяги працівника прокуратури, вчинених працівниками апарату ГПУ, прокурорами обласного рівня чи їх заступниками.

Оскільки позивач на момент проведення службового розслідування не обіймав наведених у п.5 інструкції №47 посад, висновок судів попередніх інстанцій є безпідставним, а правові норми, на які посилаються суди, не підлягають застосуванню.

Крім викладеного, колегія суддів звертає увагу на те, що під порушенням присяги слід розуміти скоєння працівником прокуратури проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов’язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органів прокуратури та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов’язків.

Робота на посадах в органах прокуратури передбачає підвищену відповідальність перед державою та суспільством, а тому вимоги щодо обов’язків працівників прокуратури є більш суворими й вимагають від таких осіб суворо дотримуватись та поважати вимоги закону.

Оскільки у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій при ухваленні рішень неправильно застосували норми матеріального права щодо спірних правовідносин, то всі постановлені у справі рішення підлягають скасуванню з ухваленням відповідно до вимог ч.1 ст.351 КАС нового рішення.

Керуючись стст.341, 345, п.3 ч.1 стст.349, 351, 355, 356, 359 КАС, Верховний Суд у складі колегії суддів КАС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу прокуратури м.Києва задовольнити.

Постанову ОАСК від 11.12.2014 та ухвалу КААС від 6.08.2015 у справі №826/15998/14 скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Особи 2 до прокуратури м.Києва, третя особа — прокуратура Деснянського району м.Києва, про скасування наказу, зобов’язання вчинити дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.