Если не вышло с первой попытки

К каким последствиям приводит невозможность для обладателя мантии оценить решение прокурора о завершении расследования

Лишенный возможности оценить процессуальное решение прокурора об окончании досудебного расследования, суд не имеет формальных оснований для возвращения обвинительного акта и не может вынести приговор в соответствии с требованиями действующего законодательства.

Розгляд після скасування

В Апеляційному суді Миколаївської області підготували узагальнення складних питань здійснення підготовчого судового провадження в кримінальному провадженні за період з 2015 до І півріччя 2017 р. Одним з аспектів, розглянутих в узагальненні, є позиція щодо права участі в кримінальному провадженні судді, який брав участь у підготовчому провадженні й ухвалив рішення про повернення обвинувального акта, розглядав клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, у разі скасування апеляційним судом відповідної ухвали.

Переважна більшість суддів Очаківського міськрайонного суду вважає, що після скасування апеляційним судом ухвали про повернення обвинувального акта прокурору новий судовий розгляд повинен здійснюватися тим самим складом суду, оскільки ч.1 ст.416 Кримінального процесуального кодексу встановлений вичерпний перелік підстав здійснення судового провадження в іншому складі суду, а саме: після скасування судом апеляційної інстанції вироку або ухвали про закриття кримінального провадження чи про застосування, відмову в застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру.

У Центральному районному суді м.Миколаєва суддя, який брав участь у підготовчому провадженні під час ухвалення такого рішення, не бере участі в подальшому провадженні. Така позиція ґрунтується на вимогах ч.2 ст.76 КПК, відповідно до яких суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, не має права брати участь у провадженні після скасування вироку або ухвали суду першої інстанції.

До того ж, зазначають розробники узагальнення, повертаючи обвинувальний акт, суддя в тій чи іншій формі висловлюється щодо добросовісності органу досудового розслідування під час висунення обвинувачення. Відповідно ж до практики Європейського суду з прав людини добросовісність органів досудового розслідування під час висунення обвинувачення свідчить про обґрунтованість обвинувачення. Отже, повертаючи обвинувальний акт, суддя фактично вказує на те, що, на його думку, висунуте обвинувачення є необґрунтованим. Тому в разі скасування відповідної ухвали суддя вочевидь є упередженим щодо подальшого кримінального провадження.

Судді Корабельного районного суду м.Миколаєва, спираючись на Методичні рекомендації щодо застосування правил поєднання справ засобами КП Д-3, вважають, що розподіл справ, які надійшли після скасування апеляційним судом ухвали про повернення обвинувального акта, має відбуватися на загальних підставах. Тобто подальша участь у кримінальному провадженні судді, який у підготовчому провадженні ухвалив рішення про повернення обвинувального акта прокуророві, у разі скасування цієї ухвали не виключається.

Судді Жовтневого та Врадіївського райсудів переконані, що суддя, який брав участь у підготовчому провадженні й ухвалив рішення про повернення обвинувального акта, у разі скасування апеляційним судом відповідної ухвали не має права брати участь у кримінальному провадженні, оскільки висловив думку щодо неможливості призначення кримінального провадження до розгляду.

Цю позицію поділяють судді Березанського райсуду.

У Заводському райсуді вважають, що згідно з п.3.1 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду справи, що надійшли із судів апеляційної або касаційної інстанції після скасування ухвал, які перешкоджають подальшому розгляду справи (крім ухвал про закриття, припинення провадження), а також ухвал, які не перешкоджають подальшому розгляду справи, передаються раніше визначеному у справі головуючому судді, ухвалу якого скасовано чи в провадженні якого перебувала або перебуває справа.

Судді Первомаського міськсуду впевнені, що не існує жодних процесуальних перешкод і заборон (у тому числі й передбачених у ст.76 КПК, ст.15 закону «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції) для нового розгляду в першій інстанції тим же складом суду, оскільки кримінальне провадження вже розподілено автоматизованою системою документообігу суду з визначенням судді для розгляду конкретної справи. Крім того, в оскаржуваній ухвалі суд не висловлював своєї позиції щодо винуватості обвинуваченого в скоєнні злочину та інших обставин, які підлягають доказуванню.

Судді Снігурівського райсуду переконані, що суддя має право брати участь у кримінальному провадженні після ухвалення рішення про повернення обвинувального акта, оскільки цією ухвалою лише зобов’язує прокурора усунути виявлені недоліки протягом визначеного ним розумного строку.

Судді Баштанського райсуду вважають, що суддя, котрий брав участь у підготовчому провадженні й ухвалив рішення про повернення обвинувального акта, яке було скасовано апеляційним судом (без вимоги розгляду справи в іншому складі суду), бере участь в автоматичному розподілі справ на загальних підставах.

З огляду практики районних судів Миколаївської області вбачається, що єдиного підходу щодо права участі в кримінальному провадженні судді, який брав участь у підготовчому провадженні і ухвалив рішення про повернення обвинувального акта, у разі скасування апеляційним судом відповідної ухвали не визначено.

Право без примусу

Наступним аспектом, розглянутим в узагальненні, є судова практика щодо вирішення питання про призначення провадження до розгляду або ж повернення обвинувального акта у випадку неможливості підтвердження прокурором розписки підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів останнього з причин ухилення підозрюваним та/або захисником від виконання дій, передбачених ст.291 КПК.

За період, що досліджувався, у практиці Баштанського райсуду мав місце лише один випадок неможливості надання прокурором до суду розписки підозрюваного. Так, 27.04.2015 до суду надійшов обвинувальний акт стосовно Особи 1 та Особи 2 (скоєння злочину, відповідальність за який передбачено ч.2 ст.125 Кримінального кодексу).

До акта було додано протоколи відмови обвинувачених та захисника від отримання копії акта та реєстру матеріалів. Наведені обставини були однією з підстав для подальшого повернення обвинувального акта прокуророві. Апеляційний суд 10.06.2015 вказану ухвалу суду першої інстанції скасував. При цьому колегія суддів висловила думку, що вимога суду першої інстанції щодо вручення обвинуваченим та їх захиснику обвинувального акта та надання можливості ознайомитися з матеріалами справи не є підставою для повернення акта прокуророві.

Своє рішення колегія суддів мотивувала тим, що обов’язок уручити обвинуваченому акт і реєстр матеріалів досудового розслідування, а також дати йому можливість ознайомитись із цими паперами відповідно до положень стст.290—293 КПК покладений на слідчого або прокурора. Відповідно до змісту складених слідчим протоколів про відмову сторони захисту отримувати копії документів і повідомлень слідчого слід зробити висновок, що він покладений на нього обов’язок виконав. Для обвинуваченого ж одержання таких документів і повідомлень є правом, а не обов’язком. Примусити обвинуваченого або його захисника скористатися своїм правом ніхто не може.

Питання щодо надання слідчим або прокурором можливості стороні захисту скористатися своїм правом полягає в оцінці надання реальної можливості скористатися таким правом. Колегія суддів уважає, що права сторони захисту слідчим і прокурором не обмежувалися.

При попередньому розгляді провадження суд може вжити будь-яких додаткових заходів і дати стороні захисту можливість реалізувати своє право, але ж примусити її його реалізувати суд не вправі. Під час попереднього розгляду провадження відповідно до положень ст.315 КПК суд уповноважений здійснити будь-які інші дії, необхідні для підготовки справи до розгляду, у тому числі й вищезазначені, пов’язані з наданням можливості вручення стороні захисту матеріалів, приймати які вона відмовилася під час досудового слідства.

Таким чином, рішення суду першої інстанції про повернення обвинувального акта прокуророві стосовно Особи 1 і Особи 2, на думку колегії суддів, підлягає скасуванню.

Запобіжні заходи

Також в узагальненні проаналізована судова практика щодо порядку розгляду питання про обрання, продовження застосування запобіжних заходів у підготовчому судовому провадженні (у контексті практики застосування під час підготовчого судового засідання роз’яснень рекомендаційного характеру судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених в інформаційному листі щодо вжиття заходів загального характеру, зумовлених порушенням ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які встановлені в рішенні ЄСПЛ від 9.10.2014 у справі «Чанєв проти України»).

Щодо судової практики порядку розгляду питання про обрання, продовження застосування запобіжних заходів у підготовчому провадженні розробники узагальнення зазначають таке. Відповідно до положень ч.3 ст.315 КПК під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.

Як свідчить практика судів Миколаївської області, запобіжні заходи обиралися (продовжувалися) на стадії підготовчого судового засідання відповідно до ч.3 ст.315 та ст.331 КПК за клопотанням прокурора чи з ініціативи суду.

На обґрунтування клопотань про подовження строку тримання під вартою прокурори посилалися на те, що ризик, який став підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не зменшився, особи обвинувачувались у тяжких чи особливо тяжких злочинах, були підстави вважати, що обвинувачені можуть переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого тощо. На те ж посилалися прокурори і в клопотаннях про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За відсутності клопотань сторін кримінального провадження запобіжні заходи, обрані під час досудового розслідування якщо строк їх застосування не обмежено, вважаються продовженими. Щодо застосування запобіжних заходів, обмежених строком дій, визначеним ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування, то судді обирають і подовжують дію таких заходів під час підготовчого судового засідання за клопотанням учасників провадження з урахуванням вимог гл.18 КПК.

При обранні та продовженні застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час підготовчого провадження за відсутності відповідного клопотання суд ставить перед сторонами провадження питання щодо запобіжного заходу (для якого КПК передбачає обмежений строк дії), оскільки суд на цій стадії процесу відповідає за дотримання розумних строків розгляду.

Відповідно до даних судів загальної юрисдикції Миколаєва та Миколаївської області під час підготовчого судового засідання судді враховують роз’яснення судової палати у кримінальних справах ВСС, викладені в інформаційному листі щодо вжиття заходів загального характеру, зумовлених порушенням ст.5 конвенції, які встановлені в рішенні ЄСПЛ від 9.10.2014 у справі «Чанєв проти України».

Разом з тим є два випадки прийняття рішень на порушення п.30 страсбурзького вердикту від 9.10.2014. Під час підготовчого засідання судді Снігурівського райсуду застосовували положення ч.3 ст.331 КПК. Але автори узагальнення зазначають, що ці дві ухвали були прийняті до появи інформаційного листа ВСС від 30.12.2016.

Недостатня визначеність

Загалом чинне законодавство питання  підготовчого провадження у справі не врегульовує належним чином. Перш за все немає вказівок на конкретні підстави для застосування такої процесуальної санкції, як повернення обвинувального акта прокуророві. Це певною мірою пов’язане з тим, що належним чином не визначено правової природи самого обвинувального акта. Не повністю сприяє усуненню вади й правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 24.11.2016 у справі №5-328кс16.

Зокрема, у цій постанові обвинувальний акт трактується як підсумковий процесуальний документ, яким визнається достатність доказів, зібраних під час досудового розслідування, засвідчується завершення останнього й надання доступу до матеріалів стороні захисту. Водночас відзначається й те, що цей процесуальний документ є правовою підставою для призначення підготовчого судового засідання, судового розгляду, визначення його меж.

Разом з тим законодавець не наділяє суд на стадії підготовчого судового засідання повноваженнями щодо оцінки процесуального рішення прокурора про закінчення досудового розслідування, визначення достатності доказів, зібраних під час останнього та формування офіційної версії обвинувачення, але водночас вимагає від суду під час ухвалення вироку формулювати обвинувачення, яке має відповідати обвинуваченню, викладеному прокурором.

Це фактично означає: якщо обвинувачення є невдалим, суд, з одного боку, не має формальних підстав для повернення обвинувального акта, адже не може втручатись у процес прийняття процесуальних рішень прокурором, з другого — позбавлений можливості винесення вироку відповідно до вимог чинного законодавства.

Також, відзначають особи, котрі працювали над узагальненням, некоректне обвинувачення позбавляє суд можливості чітко визначити межі розгляду та не вийти за них, а обвинуваченого — можливості бути належним чином поінформованим про суть пред’явленого обвинувачення та належним чином брати участь у слуханні.

Це, у свою чергу, тягне за собою істотне збільшення строків розгляду кримінальних проваджень.

Видається доречним уточнити на законодавчому або правозастосовному рівні норму п.3 ч.2 ст.314 КПК та надати суду право на цій стадії давати оцінку прийнятому прокурором рішенню про закінчення досудового розслідування та висунення обвинувачення лише з точки зору добросовісності, зокрема того, чи є воно послідовним, логічним, зрозумілим, чітким та однозначним.

Доцільним також є перенести на стадію підготовчого провадження частину питань, які включені до судового розгляду.

Так, у нормах цивільного процесуального законодавства суд, зокрема:

1) уточнює позиції сторін у справі;

2) визначає факти, які необхідно встановити для вирішення справи та які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню;

3) з’ясовує, які докази подані чи подаються на попередньому судовому засіданні кожною стороною для обґрунтування своїх доводів чи заперечень щодо невизнаних обставин.

Проте в кримінальному провадженні суд позбавлений можливості з’ясувати ці обставини під час підготовчого засідання. Це, з одного боку, робить саме по собі підготовче провадження неефективним, оскільки воно, власне, не має ніяких наслідків та не впливає на хід кримінального провадження в цілому. З другого ж боку, неможливість учинення судом вказаних дій під час підготовчого провадження унеможливлює планування судового розгляду, що, у свою чергу, зумовлює збільшення строків розгляду справи.

Також видається доцільним у разі повного визнання обвинуваченим своєї винуватості дати суду можливість ухвалити відповідне рішення під час підготовчого провадження.