Если не вышло с первой попытки

На каких основаниях судьи возвращают обвинительные акты и всегда ли они правы?

Обладатели мантий упрекают прокуроров в неотображении в обвинительных актах анкетных данных, отсутствии формулировок обвинений и неподобающем изложении обстоятельств правонарушений. Сами же формально трактуют положение закона и торопятся с выводами.

Акти з недоліками

В Апеляційному суді Миколаївської області підготували узагальнення складних питань здійснення підготовчого судового провадження в кримінальному провадженні за період з 2015 до І півріччя 2017 р. Мали місце випадки недотримання слідчими та прокурорами вимог Кримінального процесуального кодексу щодо обвинувальних актів. Зважаючи на це, судді місцевих судів Миколаївської області повернули 210 обвинувальних актів.

Серед основних причин повернення: невідображення в обвинувальному акті всіх анкетних відомостей обвинуваченого, потерпілого, а також незазначення в ньому прізвищ, імен, по батькові та займаних посад слідчого та прокурора.

Такі рішення ухвалено в 47 кримінальних провадженнямх.

Наприклад, ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 21.05.2015 у справі №490/15300/14-к обвинувальний акт стосовно Особи 1 було повернуто прокурору внаслідок того, що документ не містив анкетних даних кожного потерпілого.

Іншою причиною є відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення. Такі рішення ухвалено в 42 кримінальних провадженнях.

Наприклад, ухвалою Єланецького районного суду Миколаївської області від 9.12.2016 обвинувальний акт у кримінальному провадженні №487/1148/15-к за обвинуваченням Особи 2 у вчиненні кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачено ч.2 ст.289, ч.4 ст.185, ч.2 ст.186, ч.3 ст.186 Кримінального кодексу, повернуто прокурору для усунення виявлених недоліків. В обвинувальному акті викладено лише зміст підозри, а не обвинувачення. Відсутні посилання на фактичні обставини кримінальних правопорушень, в яких Особа 2 підозрюється. Незазначена правова кваліфікація цих кримінальних правопорушень.

Наступна причина — неналежне викладення в обвинувальному акті фактичних обставин учинення кримінального правопорушення та правової кваліфікації останнього.

Такі рішення ухвалено в 49 кримінальних провадженнях.

Так, ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12.10.2016 у справі №473/2961/16-к за обвинуваченням Особи 3 за ч.2 ст.125 КК обвинувальний акт був повернутий прокурору. Суддя зауважив, що правова кваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю й частину цієї статті кримінального закону, а й точне формулювання об’єктивної сторони та кваліфікуючих ознак конкретного кримінального правопорушення.

Тим часом наявність в обвинувальному акті суперечливих і неконкретних формулювань обвинувачення та невизначеність правової кваліфікації щодо ч.1 чи ч.2 cт.25 КК унеможливлює якісне здійснення захисту від пред’явленого обвинувачення.

Аби уникнути перелічених неточностей, вважають автори узагальнення, необхідно виробити єдині підходи до вимог до обвинувального акта при викладенні фактичних обставин кримінального правопорушення та до формулювання обвинувачення. Особливу увагу слід звернути на випадки, коли мають місце недоліки у викладенні часу, місця, обставин скоєння злочину, мотивів, дій та неконкретність обвинувачення.

Формальне розуміння

До Апеляційного суду Миколаївської області надійшло на ухвали про повернення обвинувального акта: у 2015 р. — 34 скарги, у 2016-му — 52, у І півріччі 2017-го — 43.

Поширеною причиною скасування таких ухвал є формальне розуміння положень ст.291 КПК при вирішенні питань, пов’язаних з оцінкою обвинувального акта.

Так, в апеляційному провадженні №11-кп/784/194/17 ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 27.12.2016 обвинувальний акт за обвинуваченням Особи 4 за ч.3 ст.185 КК повернуто прокурору як такий, що не відповідає вимогам КПК.

На переконання прокурора, який оскаржив вердикт суду першої інстанції, при складанні обвинувального акта слідчий дотримався вимог ст.291 КПК щодо зазначення обов’язкових відомостей. Зокрема, в обвинувальному акті вказане дійсне місце проживання обвинуваченого, що підтверджується розписками Особи 4 про явки на виклики слідчого. Також зазначалося, що й персональні дані потерпілої є правильними, оскільки остання була присутня в залі судових засідань 21.09.2016.

Колегія суддів апеляційного суду перевірила зміст обвинувального акта, де вказані анкетні відомості й обвинуваченого, і потерпілої. За результатами перевірки було визначено, що відсутність реєстрації Особи 4 в м.Южноукраїнську Миколаївської області, на що суд посилався як на підставу недостовірності персональних даних, саме по собі не свідчить про те, що обвинувачений не має права та не може проживати за вказаною в обвинувальному акті адресою.

Як свідчать дані журналу підготовчого судового засідання від 21.09.2016, у засіданні брала участь потерпіла, котра підтвердила правильність відомостей, зазначених в обвинувальному акті, щодо місця її проживання. Таким чином, обвинувальний акт містить визначені законом анкетні відомості й обвинуваченого, і потерпілої.

Отже, доводи апелянта про формальний підхід суду до вирішення питань, пов’язаних з оцінкою обвинувального акта є слушними, оскільки в оскаржуваній ухвалі не наведено обставин, які б дійсно перешкоджали судовому розгляду кримінального провадження.

Відсутність формулювання

Також суди першої інстанції, повертаючи обвинувальний акт, помилково посилаються на те, що він не містить однієї з обов’язкових складових частин, визначених п.5 ч.2 ст.291 КПК, — формулювання обвинувачення.

В апеляційному провадженні №11-кп/784/943/16 ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 3.10.2016 обвинувальний акт за обвинуваченням Особи 5 за ч.1 ст.121 КК повернуто прокурору для приведення у відповідність до вимог кримінального процесуального закону. Суд першої інстанції послався на те, що акт не містив однієї з обов’язкових складових, визначених п.5 ч.2 ст.291 КПК.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор зауважив: висновки суду щодо відсутності формулювання обвинувачення в обвинувальному акті є необґрунтованими. Так, акт відповідав вимогам ч.2 ст.291 КПК, оскільки містив: виклад фактичних обставин, які вважалися встановленими; правову кваліфікацію дій обвинуваченого з посиланням на положення та статті закону про кримінальну відповідальність, формулювання обвинувачення, а також інші дані, що необхідно для виконання вимог п.2 ч.3 ст.374 КПК.

При вивченні матеріалів кримінального провадження колегія суддів апеляційного суду не встановила порушень норм процесуального закону, зазначених в ухвалі суду першої інстанції. З обвинувального акта в кримінальному провадженні стосовно Особи 5, унесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 3.11.2016 за №12016150180000758, вбачається, що акт містить усі передбачені законом складові, в тому числі: місце, час і спосіб та наслідки кримінального правопорушення, форму вини й мотив учинення. Дії  органи досудового розслідування кваліфікували за ч.1 ст.121 КК як умисне тяжке тілесне ушкодження.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що, на порушення вимог п.5 ч.2 ст.291 КПК, в обвинувальному акті відсутнє формулювання обвинувачення, у зв’язку із чим колегія суддів уважає обґрунтованими доводи апелянта про відсутність підстав для повернення прокурору обвинувального акта.

Неостаточний зміст

Також, ідеться в узагальненні, суди не беруть до уваги того, що зміст формулювання обвинувачення як складової частини обвинувального акта, яке лише підлягатиме доведенню під час судового розгляду і в аспекті ст.338 КПК, не завжди може бути остаточним на момент його надходження до суду та має містити формулювання вчиненого особою діяння, передбаченого КК, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків кримінального правопорушення, форми вини й мотивів.

В апеляційному провадженні №11-кп/784/409/17 установлено, що ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 10.04.2017 прокурору повернуто обвинувальний акт стосовно Особи 6 та Особи 7. Суд першої інстанції послався на те, що документ не відповідає вимогам ст.291 КПК, не містить конкретного формулювання обвинувачення, а тільки фактичні обставини, встановлені слідчим під час досудового розслідування, вказівку на підозру Особи 6 і Особи 7 у скоєнні злочину, відповідальність за який передбачено п.12 ч.2 ст.115 КК, та правову кваліфікацію їхніх дій.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор стверджував, що обставини, які підлягають доказуванню відповідно до вимог ч.1 ст.291 КПК, зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого, розмір процесуальних витрат викладено чітко й конкретно. На його думку, наведені в обвинувальному акті фактичні дані у своїй сукупності дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

Колегія суддів апеляційного суду не встановила порушень норм кримінального процесуального закону, які могли би були підставою для повернення обвинувального акта прокурору. Ухвала суду першої інстанції була скасована.

Нехтування авторитетом

Також суди першої інстанції не завжди користуються практикою Верховного Суду України. Так, у постанові ВСУ від 24.11.2016 №5-328кс16 викладені правові позиції щодо точного змісту положень п.5 ч.2 ст.291 КПК; дано тлумачення нормативного змісту інституту «обвинувачення», понять «формулювання обвинувачення», «обвинувачення», «обвинувальний акт», «підозра»; звернено увагу на спільність рис і нетотожність понять «підозра» й «обвинувачення»; розкрито зміст поняття «обвинувачення» за практикою Європейського суду з прав людини.

В апеляційному провадженні №11-кп/784/141/17 ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 15.12.2016 прокурору повернуто обвинувальний акт. Суд першої інстанції зазначив: у частині формулювання обвинувачення щодо Особи 8 за епізодом крадіжки із 7 на 8 вересня 2016 року вбачається, що Особа 8 обвинувачується в скоєнні злочину, описаного в ч.3 ст.185 КК.

У частині формулювання обвинувачення щодо Особи 8 за епізодами крадіжок, учинених із 23 на 24 вересня 2016 р., 4.11.2016, наприкінці жовтня 2016 р., 18.11.2016, 19.11.2016 у денний час, 19.11.2016 у вечірній час, в обвинувальному акті зазначені обставини, встановлені досудовим розслідуванням. Проте із зазначеного не вбачається, що Особі 8 за цими епізодами висунуто обвинувачення. Таким чином, з формулювання, викладеного в обвинувальному акті, вбачається висунення обвинувачення виключно за епізодом крадіжки, вчиненої із 7 на 8 вересня 2016 р.

Вищевикладене, на думку суду, свідчило про те, що зазначені недоліки обвинувального акта є суттєвим порушенням права особи на захист, а також не дозволяють суду визначити межі обвинувачення, в яких має бути розглянуто справу. За таких обставин суд дійшов висновку, що обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК. Це унеможливило призначення справи до розгляду.

Прокурор у своїй апеляційній скарзі стверджував, що, попри відсутність в обвинувальному акті конкретної вказівки на те, що Особа 8 обвинувачується у вчиненні інших кримінальних правопорушень, вимоги закону щодо викладу фактичних обставин та правової кваліфікації дотримані. Обставини, які відповідно до ч.1 ст.91 КПК підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, зокрема подія правопорушення, винуватість обвинуваченого у його вчиненні, розмір процесуальних витрат, викладено чітко й конкретно.

Вивчивши матеріали провадження, колегія суддів апеляційного суду скаргу задовольнила. Серед іншого було зазначено, що з матеріалів провадження вбачається таке. Попри відсутність в обвинувальному акті конкретної вказівки на те, що Особа 8 обвинувачується в скоєнні всіх зазначених епізодів злочину, наведені фактичні дані у своїй сукупності дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що робить можливим зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою. Тому рішення суду про повернення обвинувального акта є помилковим.

Отже, відповідно до статистичних даних 65% апеляційних скарг, що були прийняті до розгляду, скасовано у зв’язку з формальним розумінням положень та передчасного рішення судів першої інстанції про невідповідність обвинувального акта вимогам ст.291 КПК.