Проще, легче, доступнее

Упрощенное производство: правовая природа, признаки, процедура

Проект закона №6232 содержит немало новелл для процесса, которые суды никогда не применяли. В связи с этим важными являются понимание сути этих нововведений и подготовка к их использованию. Одна из таких существенных новелл — введение упрощенного производства.

Розмежування напряму й результату

Вчені говорять, що структура проекту Цивільного процесуального кодексу концептуально будується на системі проваджень, які згідно з визначеною законом юрисдикцією уособлюють автономні порядки розгляду справ. Тож передусім з’ясуємо, що являє собою спрощене провадження (гл.10 розд.III проекту ЦПК), які його загальні умови.

Введення спрощених проваджень та процедур має розглядатися, з одного боку, як спосіб забезпечення доступу до правосуддя за рахунок зменшення судових витрат та більш гнучкої процедури із меншим ступенем формалізації, а з другого — як спосіб скорочення державних витрат на судову систему та підвищення ефективності судового адміністрування.

У вітчизняній науці проблематика спрощених проваджень зводиться, як правило, до дослідження наказного провадження як спрощеного виду цивільного судочинства. При цьому досі неусталеними є підходи до розуміння сутності та природи спрощених проваджень, їхніх ознак, співвідношення із загальною позовною формою захисту цивільних прав, свобод та інтересів тощо. Найчастіше до спрощених проваджень та процедур відносять наказне провадження, інколи — заочний розгляд, що не є правильним.

Натомість у зарубіжній літературі цю категорію інтерпретують дещо ширше, відносячи до неї спрощене провадження в арбітражному судочинстві, окреме провадження, сумарне рішення та сумарний розгляд справи, проміжне та часткове рішення, виконавчий напис нотаріуса тощо.

Отже, з’ясуємо значення поняття «спрощення у цивільному судочинстві». Словник української мови дає таке визначення лексемі «спростити»: робити простішим (будову, склад і т.ін. чого-небудь); зводити до небагатьох форм, звільняючи від усього зайвого, ускладненого; робити легшим для здійснення, використання і т.ін.; полегшувати; робити більш доступним для розуміння. Таким чином, спростити цивільне судочинство означає зробити його будову простішою, звільнити процесуальну форму від зайвих та ускладнених елементів, полегшити розгляд справи, зробити його більш доступним.

Науковці правильно розмежовують спрощення процесу як прагнення законодавця (а також вчених, практиків, які вносять певні пропозиції) і як результат, тобто спрощене провадження. Діяльність законодавця щодо спрощення приводить як до появи власне спрощених проваджень, так і до того, що в регламентації процедур на певних етапах судочинства відбувається їх спрощення. Крім того, цей процес може проявлятися в тому, що під цим стягом відбувається вдосконалення ординарного процесу, причому таке спрощення не є диференціацією.

Отже, спрощення цивільного судочинства може розумітися принаймні у кількох значеннях. Насамперед як загальне спрощення ординарної процедури захисту прав: зміна звичайної, ординарної процесуальної форми шляхом звільнення її від зайвих, ускладнених, рудиментних, неефективних та таких, що не відповідають принципу пропорційності з огляду на мету цивільного судочинства, елементів (процесуальних дій, стадій, процедур, проваджень) або заміни їх новими ефективними елементами цивільної процесуальної форми.

Також спрощення можна розуміти як напрям диверсифікації цивільної процесуальної форми, що полягає у введенні самостійних проваджень та порядків для певних категорій справ, які позбавлені зайвих формальностей та не містять окремих елементів процесуальної форми, характерних звичайному порядку захисту.

Нарешті, спрощення може проявлятися на рівні окремих процесуальних дій, коли поряд із загальним порядком розгляду справи на певних етапах передбачаються альтернативні можливості вчинення окремих процесуальних дій.

Далі зупинимося на другому виді, що полягає у введенні поряд із загальним порядком спрощених проваджень та процедур і є наслідком диференціації цивільної процесуальної форми.

Європейське розмежування

Складність визначення поняття «спрощене провадження» пояснюється насамперед наявністю значної кількості різнорідних процедур цивільного судочинства, що мають подекуди автентичну специфіку в національних правопорядках. Крім того — неоднозначністю термінології, що застосовується для дослідження цього феномену. Наприклад, спрощене провадження пов’язують із прискореним провадженням, що не є правильним.

Для з’ясування співвідношення понять «спрощене» та «прискорене» провадження слід ураховувати наднаціональні підходи, що застосовуються у рамках Ради Європи та правопорядках іноземних держав. Так, CEPEJ зазначає, що одним зі способів покращення здійснення правосуддя у розумні строки зі збереженням якості рішень є, по-перше, прискорені (або ургентні — urgent) провадження, спрямовані на кращу відповідність потребам осіб, які звертаються до суду, а по-друге, спрощені або примирні процедури, розраховані на розгляд простих або безспірних справ.

Прискорені провадження найчастіше стосуються невідкладних та нагальних питань і пов’язані із:

• запобіганням безпосередній небезпеці або непоправній шкоді заявнику;

• забезпеченням доказів;

• спорами, в яких необхідне попереднє або проміжне рішення;

• трудовими спорами;

• захистом майнових інтересів заявника;

• спорами за грошовими вимогами;

• справами про банкрутство;

• справами щодо шлюбних відносин, аліментних зобов’язань, справами, пов’язаними із захистом прав дітей.

Натомість спрощені процедури найчастіше менш витратні, а процес ухвалення рішення щодо них коротший.

Із 47 країн, що взяли участь в опитуванні CEPEJ, 44 використовують у своїх правопорядках спрощені провадження у цивільних справах. Найбільш популярний вид пов’язаний зі стягненням безспірних грошових вимог (наприклад, Mahnverfahren у Німеччині або Moneyclaim onlinе в Англії та Уельсі). Спрощені провадження можуть бути різних видів, наприклад ухвалення рішення без проведення судового засідання або із проведенням останнього у кабінеті судді, ухвалення рішення суддею одноособово, спрощене рішення тощо. При цьому більш ніж у половині держав спрощені процедури у цивільному судочинстві стосуються не тільки наказів про сплату, а й проваджень за невеликими сумами. Як наслідок, у межах ЄС була розроблена спеціальна процедура European Small Claims Procedure, покликана спростити процедури за позовами на невеликі суми у справах з нерезидентами. Крім того, спрощені провадження можуть стосуватися вчинення дій, а також виконавчих документів, трудових, комерційних спорів.

Отже, на європейському рівні розмежовуються такі поняття, як «прискорені» та «спрощені» провадження та процедури. У першому випадку акцент робиться на темпоральній ознаці цивільного процесу, тобто на скороченні строків розгляду або вирішенні певних питань невідкладно, причому як із застосуванням звичайної процедури (наприклад, у ст.157 ЦПК закріплено скорочений строк розгляду трудових спорів), так і окремих процедур, що мають відносно автономний характер (зокрема, процедура забезпечення доказів до подання позовної заяви, процедура забезпечення позову тощо). Проте якісні структурні зміни процесуальної форми CEPEJ пов’язує лише із поняттям «спрощені провадження та процедури».

Зазначений підхід має бути застосований і у вітчизняній доктрині цивільного процесуального права. Разом з тим у випадках якісної зміни процесуальної форми у межах проваджень ідеться саме про спрощення, яке, звичайно, супроводжується прискоренням. Однак останнє тут виступає лише наслідком спрощення і не має самостійного значення. При цьому покладення в основу спрощення такої ознаки, як письмовий (документарний) характер провадження, призводить до звуження розуміння спрощеного провадження. Адже це один із багатьох засобів спрощення.

Визначення правосудних начал

Спірними у науці процесуального права є питання природи спрощених проваджень та їх співвідношення із загальним порядком розгляду справ. Одні вчені вважають, що спрощені провадження мають похідний характер від позовного, є субсидіарними стосовно нього. Інші наполягають, що у сучасних умовах слід говорити про певну переорієнтацію в розумінні загального та спрощених порядків, зважаючи на те що більшість справ інколи розглядаються саме у спрощеному порядку.

Проте беззаперечним є той факт, що спрощені провадження мають похідний характер від загальної процедури — позовної форми захисту невизнаних, порушених та оспорюваних прав, свобод та інтересів і є наслідком диверсифікації цивільної процесуальної форми. Про це свідчать історичний розвиток, еволюційний підхід до диверсифікації цивільної процесуальної форми. Разом з тим другий підхід уособлює сучасні тенденції функціонування спрощених проваджень та процедур на рівні зарубіжних правопорядків. Адже деякі зі спрощених проваджень нині є більш привабливими або (як в окремих державах) єдиноможливими для розгляду більшості справ.

Багато в чому підхід до розуміння природи спрощених проваджень пов’язаний із визначенням їх правосудних начал, і це дуже важливо, оскільки стосується такого феномену, як правосуддя. У літературі із цього приводу наводилися різні думки, які можна звести до кількох основних груп залежно від того, як автори розглядають природу спрощених проваджень, — як правосудну чи неправосудну.

Прихильники першої групи розглядають спрощене провадження як частину процесуальної форми, визнаючи за ним правосудний характер. Інші сприймають спрощені провадження як такі, що перебувають за межами процесуальної форми, та визначають їх як неправосудну діяльність. Прибічники інтегрованого підходу вважають, що спрощені провадження (залежно від притаманних їм характеристик та особливостей) можуть бути сформовані у законодавстві в межах процесуальної форми і за її межами.

Разом з тим, визначаючи природу спрощеного провадження, у кожному конкретному випадку слід виходити із сукупності його характерних ознак, які дозволяють виокремити різні типи спрощених проваджень. З цієї точки зору, спрощені провадження можуть мати як правосудну, так і неправосудну природу.

Наприклад, наказне провадження не пов’язане із вирішенням спору про право, а тому виведене за рамки правосудної діяльності відповідно до норм національного законодавства. Водночас було б неприпустимим вважати неправосудною діяльність при розгляді справ, наприклад, у порядку треку за незначними позовами в Англії, де такий спосіб є загальним для цієї категорії справ. Таким чином, спрощені провадження на рівні зарубіжних правопорядків можуть мати як правосудну, так і неправосудну природу залежно від їх типу та особливостей регламентації.

П’ять ознак і два типи

Аналіз зарубіжного законодавства та літератури дає змогу виокремити кілька ознак спрощених проваджень. Першою є деривативний характер стосовно ординарної позовної процесуальної форми. Він проявляється у тому, що всі спрощені провадження та процедури є похідними від ординарної позовної форми захисту цивільних прав та є її модифікаціями.

Другою ознакою є апроксимація цивільної процесуальної форми, що полягає у заміні ординарної складної процесуальної форми більш простими та «усіченими» її аналогами.

Третьою — більша доступність спрощених проваджень порівняно з ординарною формою захисту. Беручи до уваги складові доступу до суду в контексті §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, можна сказати, що вона може проявлятися у:

• менших ставках судового збору;

• відсутності вимоги про обов’язкове професійне представництво, тобто надання можливості особі діяти без представника.

Четверта ознака — обмежена або специфічна дія принципів цивільного судочинства.

П’ята — прискорений характер спрощених проваджень, що є наслідком впливу інших ознак.

Також є два типи спрощених проваджень: спірні та безспірні. Останні ґрунтуються на очевидності вимог, підтверджених безспірними, достовірними доказами. Основним видом такого провадження є наказне провадження. Перший тип пов’язаний із розглядом справ, де наявний спір про право, проте спрощення зумовлене особливістю спірних вимог, зокрема невеликою ціною позову, нескладністю питань, які розглядаються, тощо.

Зазначений тип спрощених проваджень включає в себе, по-перше, провадження у так званих незначних справах (small claims), які у літературі тлумачаться як справи порівняно невеликої важливості чи як справи з невеликою ціною позову. Їх спрощення зумовлене необхідністю пропорційного співвідношення судових витрат, понесених стороною, та суми позову або його важливості для заявника. До цього типу належать провадження у відносно «нескладних» справах, де повний судовий розгляд не потрібний. Адже відсутній спір про факти або, виходячи із доказової бази, особа не має перспектив вирішення спору на її користь.

Позитивним кроком також слід визнати положення, відповідно до якого особа матиме право звернутися до суду в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір (ч.2 ст.162 проекту).

За принципом пропорційності

Різницю між загальним порядком та спрощеними провадженнями за малими сумами (малозначними справами) можна пояснити з точки зору принципу пропорційності. Проте було б неправильно вважати, що зазначені категорії спорів є менш важливими з огляду на ціну позову. Спрощені провадження за малими сумами існують для того, щоб зробити виконання та визнання прав і обов’язків простішими.

Зарубіжна практика визначення того, позови з якою ціною слід вважати незначними, різниться. Так, у Німеччині ця сума становить €600, у Франції — €3800, у Греції — €1500, в Англії — £10000, а для європейської процедури за малими сумами — €2000.

У ст.275 проекту змін до ЦПК пропонується розглядати у порядку спрощеного провадження справи за вимогами про стягнення коштів, якщо ціна позову не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (нині — 84200 грн.). Передбачається також, що у порядку цього провадження за згодою сторін (ст.277) може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком спорів:

• що виникають із сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя;

• щодо спадкування;

• щодо приватизації державного житлового фонду;

• щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування;

• у випадку, якщо ціна позову перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

• у випадку, якщо існують інші вимоги, об’єднані з вимогами, вказаними у пп.1—5 ч.3 ст.275 проекту.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється за правилами, встановленими ЦПК для позовного провадження, з особливостями, передбаченими у цій главі. Елементами апроксимації цивільної процесуальної форми у даному випадку виступають (ст.280 проекту):

• відсутність підготовчого засідання;

• можливість розгляду справи без повідомлення сторін (за відсутності їх клопотань) за наявними матеріалами, якщо предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (нині — 16840 грн.); характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення засідання з викликом сторін та (або) свідків для повного та всебічного встановлення обставин справи;

• особливості принципу змагальності, що полягають в обмеженні кола доказів, коли суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи (у випадку розгляду з викликом учасників також заслуховує їхні пояснення та показання свідків), а також у відсутності судових дебатів.

***

Очевидно, що спрощене позовне провадження, передбачене проектом змін до ЦПК, є спеціальним безальтернативним порядком, процедурою розгляду спорів із незначною сумою в межах загального позовного провадження. Його введення стане позитивним кроком, що відповідає загальносвітовим тенденціям.

Разом з тим необхідно забезпечити більшу доступність цієї процедури з точки зору зменшення ставки судового збору за даною категорією справ. Крім того, є обґрунтовані думки про те, що вимога стосовно обов’язкового представництва адвокатом не повинна поширюватися на цей вид провадження, як це відбувається у більшості держав.