Управляющий партнер АО «AVER LEX» Ольга Просянюк:

"Мы заставим систему работать законными методами"

Современное законодательство предполагает ряд важных гарантий профессиональной деятельности адвокатов, которые не исполняются, поэтому отечественные защитники планируют сосредоточиться на внедрении эффективных механизмов соблюдения их обеспечения. Про то, как эта ситуация и ее развитие могут повлиять на гарантиях основоположных прав и свобод человека в уголовном процессе «ЗиБ» рассказала адвокат, управляющий партнер АО AVER LEX Ольга Просянюк.

 «Збільшення кількості обшуків і затримань адвокатів не має значного впливу на репутацію адвокатури»

— Ольго Вікторівно, останнім часом увага правничої спільноти прикута до обшуків адвокатських офісів, адже така практика може негативно позначитися на репутації адвокатури. До яких наслідків, на вашу думку, такі події можуть призвести?

— Найчастіше обшуки в адвокатських офісах відбуваються у зв’язку з так званими резонансними кримінальними провадженнями. Зазвичай це пов’язано зі захистом інтересів неугодних системі впливових осіб, державних службовців, великого бізнесу. Водночас треба пам’ятати, що відповідно до п.16 ч.1 ст.23 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» забороняється ототожнювати адвоката з клієнтом.

Попри збільшення кількості обшуків і затримань адвокатів, подібні дії правоохоронців не мають значного впливу на адвокатуру. Разом з тим це може зашкодити репутації України на міжнародній арені, оскільки такі грубі порушення прав людини неприпустимі в європейських демократичних країнах. Хоча, звісно, певні професійні ризики для адвокатури є, адже це може позначитись на дотриманні прав підзахисних, оскільки правоохоронці відчують свою безкарність та вседозволеність.

— Про які порушення прав з боку правоохоронців ідеться?

— У чинному Кримінальному процесуальному кодексі адвоката віднесено до категорії осіб, щодо яких існує особливий порядок кримінального провадження. Однак КПК передбачає лише специфіку повідомлення адвокату про підозру. Натомість гл.37 кодексу, як і норми, що регламентують підстави та порядок проведення обшуку, не містить положень про гарантії професійної діяльності адвокатів, передбачених п.3 ч.1 ст.23 закону про адвокатуру. В них закріплено, що слідчі дії стосовно адвоката проводяться на підставі судового рішення, ухваленого за клопотанням Генерального прокурора, його заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, області, мм.Києва та Севастополя. Тобто обшук в адвоката має проводитись не тільки згідно з правилами, закріпленими в КПК, а й з урахуванням спеціального законодавства, яке визначає особливості статусу адвоката, зокрема стосовно суб’єкта звернення з відповідним клопотанням.

— До речі, нерідко можна почути нарікання, що під час обшуку всупереч законодавчим вимогам вилучаються речі, зокрема комп’ютерне обладнання, які не мають жодного стосунку до кримінального провадження, в межах якого проводяться слідчі дії.

— Так, ще одна гарантія, встановлена ч.2 ст.23 закону про адвокатуру, передбачає, що в разі проведення обшуку слідчий суддя, суд у своїх рішеннях в обов’язковому порядку наводять перелік речей, документів, які планується відшукати, виявити чи вилучити під час слідчої дії чи застосування заходу забезпечення кримінального провадження. Проте слідчі судді при постановленні відповідних рішень не завжди її враховують, що часто призводить до порушення адвокатської таємниці, гарантованої законом.

Окрім цього, вилучення речей і документів не тільки перешкоджає адвокату представляти інтереси особи, щодо котрої здійснюється кримінальне провадження, а й не дозволяє надавати правову допомогу іншим клієнтам. Адвокат не має окремого комп’ютера чи телефону для кожного клієнта, тому вилучення всієї комп’ютерної техніки, а разом з нею — матеріалів інших адвокатських досьє фактично унеможливлює його роботу.

— Чому в нашій країні існує практика «вибивання» адвокатів зі справи? Як цьому протидіяти?

— Дійсно, така практика набула значного поширення, з нею стикаються адвокати, котрі професійно виконують свою роботу, чим, на думку правоохоронців, «заважають працювати». Так, хороший адвокат не дозволить опонентам виходити за рамки закону і порушувати права його клієнта, а на кожне порушення буде швидка, адекватна та дієва реакція. Якщо протиправні дії не припиняються, адвокати можуть, наприклад, через ЗМІ інформувати про них громадськість, аби стимулювати правоохоронців працювати виключно в рамках закону.

Тому з метою чинення тиску на адвокатів і «вибивання» їх зі справ правоохоронці відкривають щодо них кримінальні провадження, ініціюють застосування запобіжних заходів і проведення слідчих дій (допитів, обшуків), переступаючи через усі гарантії адвокатської діяльності.

Попри це, коли наші іноземні колеги цікавляться, чи не боїмося вести такі резонансні справи, ми відповідаємо: «Ні, не боїмось. Ми змусимо систему працювати законними методами!» У цьому адвокату допомагають його професіоналізм і наполегливість, віра в перемогу, а також підтримка колег, які виступають єдиною спільнотою проти беззаконня і правового нігілізму працівників правоохоронних органів.

«Відсутність чітких критеріїв провокує зловживання з боку правоохоронців»

— Які норми КПК, окрім щодо недотримання гарантій адвокатської діяльності, порушують органи досудового розслідування?

— Таких порушень надто багато, але виділю кілька найбільш поширених за стадіями провадження.

Наприклад, на початковому етапі розслідування, коли мають бути проведені невідкладні процесуальні дії для встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, виявлення і закріплення слідів останнього, характерними є приховування злочинів, фальсифікація заяв і повідомлень про скоєний злочин, необгрунтована відмова у внесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, несвоєчасне прийняття процесуального рішення тощо.

З моменту повідомлення особі про підозру, коли починається наступний етап досудового розслідування — збір доказів, часто можна спостерігати такі порушення, як затримання підозрюваного без участі захисника, неповідомлення центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про затримання, оголошення підозри з порушенням порядку не уповноваженою на це особою чи оголошення необгрунтованої підозри, звернення до слідчого судді з немотивованим клопотанням про обрання та подовження запобіжного заходу, вчинення слідчих та процесуальних дій за відсутності захисника. Також можна згадати випадки проведення слідчих і процесуальних дій за межами розумних строків та відмови в задоволенні клопотання про надання матеріалів для ознайомлення.

На завершальному етапі правоохоронці не надають стороні захисту всіх матеріалів досудового розслідування, обмежують у строках ознайомлення тощо. Типовим порушенням є і відмова у закритті кримінального провадження, попри відсутність належних і допустимих доказів.

Це якщо говорити про процесуальні порушення, але на будь-якому етапі можна стикнутися з порушенням, так би мовити, загальних прав — права власності, на повагу до приватного життя, свободи пересування тощо. Наприклад, під час обшуку житла чи іншого володіння особи органи досудового слідства дозволяють собі вилучати навіть речі, які не мають стосунку до справи. В розумінні ч.7 ст.236 КПК такі речі та документи вважаються тимчасово вилученим майном, і їх подальшу долю має вирішувати слідчий суддя, до якого не пізніше наступного робочого дня має звернутися слідчий з клопотанням про арешт, інакше майно повинне негайно повернутися до власника. Однак у більшості випадків слідчий або взагалі не подає такого клопотання, або подає його із пропуском визначеного строку, але жодного разу майно не було негайно повернуте. Разом з тим доволі часто органи досудового розслідування порушують ст.42 КПК, яка регламентує права підозрюваного, обвинуваченого, що є неприпустимим у цивілізованій, правовій країні Європи.

— До яких трендів кримінального права та процесу ви порадили б колегам придивитися уважніше?

— Сьогодні кримінальний процес поповнився такими новинками, як спеціальна конфіскація, спеціальний заочний судовий розгляд, розширення кола об’єктів і суб’єктів для арешту майна. Крім того, деякі зміни спровокували виникнення нових методів рейдерського захоплення бізнесу. Що стосується арешту майна, то таке розширення за відсутності чітких критеріїв, яким повинні відповідати «сукупні підстави» або «розумні підозри», спричиняє зловживання з боку правоохоронців.

Також треба стежити за спробами впровадження механізму стягнення необгрунтованих активів до державного бюджету. В разі ухвалення відповідного закону правоохоронці отримають «набір» корупційних справ, в рамках яких зможуть «на око» визначати необгрунтовані активи і вилучати їх у порядку цивільної процедури.

Постійні коригування процедури «заочного» досудового та судового розгляду також змушують тримати руку на пульсі: після останніх змін у КПК заочно може бути засуджений будь-який громадянин, котрий перебуває за межами України більш як 6 місяців або перебуває в зоні проведення АТО чи на тимчасово окупованих територіях (прирівнюється до ухилення від слідства). Зважаючи на можливість маніпулювання з відкриттям кримінального провадження і подальшими викликами і повістками, оголошенням у розшук, будь-яка особа може несподівано для себе дізнатися, що її заочно засуджено, а її майно та майно підприємства піддано спеціальній конфіскації. До речі, дані, зазначені в електронних деклараціях, можуть стати потужною базою для застосування спеціальної конфіскації.

Ці тренди є викликом як для власників бізнесу, так і для адвокатів. У подібних ситуаціях замовчування проблеми лише посилить у правоохоронних органів та органів влади відчуття безкарності. Тільки усвідомлення цих ризиків, продумана стратегія захисту, а головне — готовність змусити державу та її представників працювати правовими методами, в рамках установленого закону будуть запорукою успішної боротьби за свої права.

«Сильна та незалежна адвокатура можновладців не цікавить»

— Як захистити адвокатські права та гарантії в сьогоднішніх умовах? Чи може цьому посприяти судова реформа?

— Аби не відбувались грубі порушення прав адвокатів, треба, щоб правоохоронці і судді дотримувалися вимог закону. Але оскільки вони часто переконані, що їхня діяльність регулюється виключно КПК та відомчими інструкціями, то для досягнення цієї мети треба вжити цілий комплекс заходів. Насамперед доповнити КПК гарантіями, закріпленими в ст.23 закону про адвокатуру, про які я вже згадувала. До того, як це станеться, на рівні вищих судів роз’яснити слідчим суддям, що необхідно відмовляти в задоволенні клопотань щодо слідчих дій стосовно адвокатів, які були подані з порушенням профільного закону.

Водночас керівникам правоохоронних органів доречно проводити роз’яснювальну роботу з колективом і наголошувати на неприпустимості обшуків у приміщеннях адвокатів у зв’язку з наданням останніми правової допомоги. Під час зустрічей з адвокатами правоохоронці запевняють, що розуміють важливість дотримання прав захисників, але можна згадати поодинокі випадки, коли обшук проводився без порушень.

Згідно з Конституцією та законом про адвокатуру держава має забезпечити належні гарантії професійної адвокатської діяльності, проте сьогодні це завдання лежить на плечах самої адвокатури. Зауважу, що Національна асоціація адвокатів України та органи адвокатського самоврядування на місцях активно реагують на порушення прав адвокатів. Нині навіть опрацьовується концепція створення «Адвокатської дружини», яка буде наділена правами громадського об’єднання в питанні охорони правопорядку з можливістю носіння зброї і правом затримувати злочинців.

Що ж стосується держави, то, спостерігаючи за реакцією посадовців на порушення прав адвокатів, можна дійти висновку, що сильна та незалежна адвокатура можновладців не цікавить. Владі необхідна підконтрольна правоохоронна система, яка й надалі могла б ефективно виконувати замовлення проти опонентів.

Питання «Чи зможе судова реформа зарадити свавіллю правоохоронців?» є риторичним. Дійсно, в змінах до Конституції, зокрема в новій ст.131², передбачено, що незалежність адвокатури гарантується. Проте така гарантія існувала раніше, вона закріплена в ч.1 ст.5 закону про адвокатуру. Але це не заважало правоохоронцям «розправлятися» з адвокатами, які займали принципову позицію у справі. Тому, щоб новації запрацювали, необхідно змінити свідомість та ставлення до адвокатури.

— Адвокатам укотре обіцяють запровадити принцип змагальності. Чи сприятиме він дотриманню прав адвокатів?

— Що стосується принципу змагальності, то він уже давно задекларований. Але для практичної реалізації необхідно на законодавчому рівні закріпити та передбачити відповідальність за порушення права адвоката:

• брати участь у будь-яких слідчих діях, в яких бере участь клієнт або які проводяться стосовно клієнта;

• проводити фіксацію будь-яких процесуальних дій будь-якими незабороненими законом засобами без додаткових дозволів;

• отримувати доступ до будь-яких державних реєстрів;

• отримувати за адвокатським запитом інформацію, крім таємної, та необхідні документи.

Це дозволить адвокату швидше та ефективніше збирати докази, необхідні для захисту клієнта, і тільки тоді можна буде говорити про дотримання принципу змагальності.

— Чи стане Україні в пригоді закордонний досвід у питанні гарантій професійної діяльності адвоката?

— Україна вже стала на шлях приведення свого законодавства до стандартів європейського рівня. Наприклад, п.24 Основних положень про роль адвокатів, прийнятих VIII конгресом Організації Об’єднаних Націй у серпні 1990 року в Нью-Йорку, передбачає, що адвокатам має бути надано право формувати самоврядні асоціації для представництва інтересів, постійного навчання і перепідготовки та підтримання їхніх професійного рівня. Інші важливі гарантії захисту прав адвокатів знайшли своє відображення як у законі «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», так і в Кримінальному та Кримінальному процесуальному кодексах.

Нині обговорюється впровадження страхування професійної діяльності адвокатів, яке поширене за кордоном. Згідно із Загальним кодексом правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства адвокати зав-
жди повинні бути застраховані від пред’явлення позовів, пов’язаних з недостатньою компетентністю. Страхування ризиків професійної діяльності захисників в Україні стане важливою гарантією діяльності як їх самих, так і клієнтів.

Разом з тим, наслідуючи закордонний досвід, потрібно враховувати реалії сьогодення та специфіку правоохоронної системи нашої країни. Адже в законодавстві визначено низку важливих гарантій професійної діяльності адвокатів, які на практиці фактично не виконуються. Тому треба зосередитися на запровадженні ефективних механізмів дотримання таких гарантій.