Выиграет ли тот, кто прав?

Господарський процес обіцяють зробити справжнім змаганням зі справедливими правилами

Новий Господарський процесуальний кодекс повинен забезпечити реальну, а не формальну змагальність сторін. При цьому суддя має виступати в ролі арбітра, а не слідчого. Також проект кодексу передбачає штрафи за зловживання процесуальними правами. Однак залишається можливість суб’єктивного підходу законників до застосування санкцій.

Суддя не слідчий

Одним з основних завдань проекту нового ГПК його розробники називають повноцінне забезпечення принципу змагальності сторін. Ідеться про те, що суд має виступати виключно в ролі арбітра, тоді як кожна зі сторін повинна довести обставини, на які вона посилається. Водночас згідно із проектом сторони несуть ризики настання наслідків, пов’язаних з учиненням чи невчиненням процесуальних дій.

У п.5 ст.14 документа окремо прописані повноваження суду. Він:

• керує ходом судового процесу;

• сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

• роз’яснює у разі необхідності учасникам процесу їхні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

• сприяє учасникам процесу в реалізації ними прав, передбачених кодексом;

• запобігає зловживанню правами та вживає заходів для виконання сторонами їхніх обов’язків.

Однак, на думку деяких правників, інші положення проекту все ж дають можливість володарям мантій втручатись у змагальний процес. Про це йшлося під час дискусії «Проект Господарського процесуального кодексу: переваги і недоліки», організованої комітетом з процесуального права Асоціації правників України.

«Навряд чи можна говорити про глобальну реформу судового процесу, оскільки не змінюється роль судді», — зазначив заступник голови комітету, радник судової практики ЮБ «Єгоров, Пугінскій, Афанасьєв і партнери» Арсен Мілютін. Він підкреслив, що суддя повинен «перестати бути слідчим, який шукає істину». Й має віддати права слідчого адвокатам. А справа суду — оцінка доказів і допомога сторонам.

По істину — до церкви

Натомість, за словами адвоката, сьогодні в Україні не змагальний процес, а інквізиційний (від лат. inquіsіtiо — розслідування). Тобто суд фактично розслідує обставини справи, натомість адвокат залишається спостерігачем. «Є багато скарг адвокатів, що суд їх не слухає», — розповів А.Мілютін.

Водночас правник пройнявся запитанням: чи взагалі може суддя встановити істину? «По істину треба йти до церкви», — зауважив він. А в судовому провадженні йдеться про відтворення певних подій, вивчення того, чи відбулись вони, тощо. Проте, зазначив А.Мілютін, нині в господарському процесі слово «істина» просто замінено на поняття «всі обставини справи».

Йдеться про те, що відповідно до норм як чинного ГПК, так і проекту неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, є однією з підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції апеляційною. Разом з тим важко чітко визначити, що ж таке «всі обставини справи» та якою повинна бути глибина їх вивчення. «Обставини справи можна досліджувати вічно. І це суперечить принципу сталості рішення», — зауважив А.Мілютін.

Утім, учасники дискусії все ж визнали кроком уперед більшу деталізацію принципу змагальності сторін у ст.14 проекту ГПК, а також назвали прогресивною ст.72 «Обов’язок доказування і подання доказів». Остання, зокрема, прямо забороняє суду збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Гармонізація процесів

Крім того, змагатись у процесі його учасникам доведеться за дещо зміненими правилами. Останні будуть гармонізовані з розглядом справ у цивільному процесі. Новації починаються вже з етапу ініціювання провадження. Так, передбачено, що позовну заяву можна буде подавати й в електронній формі, що спростить звернення до суду. За словами юрисконсульта KPMG Ukraine Анатолія Рибака-Сікорського, позитивною є норма, яка дозволяє суду залишити позовну заяву без руху (на строк до 5 днів), тоді як нині заява з помилками просто повертається адресатові.

Також експерт звергув увагу на ч.2 ст.78 проекту, відповідно до якої всі докази мають бути подані разом із позовною заявою (крім випадків, коли сторона доведе, що зробила все, аби отримати докази раніше, але не змогла цього досягти).

Згідно з проектом у господарському процесі вводиться обов’язкове підготовче засідання. Наразі підготовчі дії вчиняються судом відповідно до його рішення, а на практиці такий етап часто відсутній. Підготовче засідання проводитиметься не пізніше 30 днів після відкриття провадження, при цьому загальний строк підготовчого провадження не повинен перевищувати 60 днів, а в окремих випадках — 90. Один з присутніх у залі правників звернув увагу на певну недосконалість такої конструкції. «Навіщо 30 днів на відкриття провадження й 60 — загального підготовчого провадження, якщо всі докази треба подавати з позовом?» — запитав він.

А.Рибак-Сікорський також розповів про посилення ролі відзиву в новому ГПК. Хоча його подання залишається правом відповідача, дe-фaктo ігнорування такого права практично позбавляє відповідача можливості надати докази суду, а також заперечувати проти обставин, на яких грунтуються доводи позивача, під час розгляду спору по суті. Це може призвести до визнання відповідачем позовних вимог.

Медіація та скорочене провадження

Цікавим є введення інституту врегулювання спору суддею, який за заявою сторін може виступати медіатором та сприяти мирному врегулюванню спору сторонами шляхом проведення закритих (за ініціативою судді) та/або спільних нарад. Така процедура може тривати до 30 днів. Якщо ж у подібний спосіб не вдалося дійти згоди, справа передається іншому судді для розгляду в порядку позовного провадження.

При цьому зменшується строк для вирішення справи по суті — з 2 місяців 15 днів до 20 днів. Водночас визначено етапи такого розгляду: вступне слово учасників, з’ясування обставин, дослідження доказів, судові дебати, ухвалення рішення. «З’являється певна структура процесу, як передбачено в Цивільному процесуальному кодексі», — зазначив А.Рибак-Сікорський.

Також серед важливих змін експерт назвав уведення в господарському процесі спрощеного провадження. Воно вводиться для справ із ціною позову до 1 тис. мінімальних зарплат або будь-яких інших — за згодою сторін. Водночас сформовано перелік справ, до яких дана норма не може бути застосована. Зокрема, це спори, які виникають з корпоративних відносин, щодо захисту прав інтелектуальної власності, приватизації, спори між юрособою та її посадовою особою тощо. Крім того, проект передбачає, що в разі, коли ціна позову менша за 20 тис. м.з.п., апеляційну скаргу суд розглядає без виклику сторін. Не викликаються сторони й до касаційної інстанції, якщо ціна позову — до 100 тис. грн., за винятком окремих випадків.

Крім того, експерт звернув увагу на введення електронного провадження. Втім, доводиться лише гадати, наскільки успішно буде втілюватися відповідна ідея в життя.

Адвокатів штрафуватимуть

Жваве обговорення в юридичній спільноті викликало запровадження відповідальності за зловживання процесуальними правами. Юрист практики вирішення спорів АО «Василь Кісіль і партнери» Тетяна Гаврилюк звернула увагу на ст.41 проекту, яка визначає дії, які можуть кваліфікуватись як зловживання. Серед них, зокрема, подання скарги на рішення, яке не підлягає оскарженню, подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішене судом, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на затягування розгляду справи. Також зловживанням буде подання кількох позовів з метою маніпуляцій з автоматизованою системою розподілу справ, подання завідомо безпідставного позову, штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією ж метою тощо. У такому разі суд зобов’язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами.

При цьому, підкреслила Т.Гаврилюк, ст.132 проекту ГПК надає суду можливість штрафувати порушників за зловживання процесуальними правами на суму від 5 до 50 мінімальних зарплат (від 7250 до 72500 грн.) або до 100 «мінімалок», якщо йдеться про повторне порушення. Санкція може стосуватись як учасника справи, так і його представника.

На думку деяких учасників дискусії, після таких змін володарі мантій будуть суб’єктивно оцінювати можливі зловживання сторонами своїми правами, зокрема встановлювати безпідставність позову. Це може призвести до обмеження доступу до суду, оскільки категорія «безпідставність» не визначена в законі. Тож навіть коли заява подана зовсім не з метою зловживання, але, скажімо, недостатньо (на думку законників) обгрунтована, суд може визнати її безпідставною та оштрафувати позивача та його представника. «Як буде визначатися безпідставність позову? Позивач заплатив судовий збір, а його потім ще й штрафують! Треба просто розглянути позов та відмовити в його задоволенні», — пролунала думка із залу.

Напевно, в передбачених ст.41 діях, що можуть кваліфікуватись як порушення, варто було б виявляти умисел. Тоді під санкції не потрапляли б принаймні особи, які вчинили такі дії через помилку, недостатню кваліфікацію, з необережності тощо. Крім того, під час дискусії відзначалося, що й сьогодні питанню зловживання правами приділяють увагу Вищий господарський та Верховний суди, тому проблему можна було б врегулювати на рівні судової практики в рамках чинних законодавчих норм.

КДКА не залишиться осторонь

Більше того, оскільки новим законом «Про судоустрій і статус суддів» запроваджується монополія адвокатів на представництво в судах, важливою є норма ст.241 проекту. Вона надає суду право виносити окрему ухвалу щодо притягнення адвоката за зловживання процесуальними правами до дисциплінарної відповідальності (зокрема й тоді, коли підписана адвокатом позовна заява містить суттєві недоліки). Така ухвала надсилається до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, яка вживає заходів і повідомляє про це суд у термін, установлений останнім.

При цьому ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку. Дехто з присутніх на обговоренні звернув увагу колег на те, що необхідно передбачити, аби подання відповідної апеляційної скарги зупиняло виконання ухвали й вона набирала чинності лише після спливу строку на апеляційне оскарження. Інакше траплятимуться випадки, коли адвоката буде притягнуто до відповідальності, а згодом апеляційна інстанція скасує ухвалу. Й виявиться, що й КДКА доведеться скасовувати своє рішення. «70% окремих ухвал скасовується», — додала авторка зауваження.

Чи почують правників?

Наприкінці засідання модератор заходу, партнер ЮФ Redcliffe Partners Сергій Гришко закликав правників подавати пропозиції щодо проекту ГПК до асоціації, яка їх опрацює та передасть розробникам. Трохи часу для обговорення новел іще лишається. За планами Ради з питань судової реформи, що виступає автором змін до процесуального законодавства, їх прийняття очікується в листопаді цього року.

Водночас важливо, аби до обговорення долучилось якомога більше юристів, адже саме їм доведеться працювати за цими правилами. Разом з тим важливо, щоб автори реформи прислухалися до думок адвокатської спільноти й не вийшло, як у відомому вислові: «Ми порадились — і я вирішив…»

Коментар «З&Б»

Які зміни варто внести до ГПК для забезпечення справжньої змагальності сторін у господарському процесі?

Арсен МІЛЮТІН, радник судової практики ЮБ «Єгоров, Пугінскій, Афанасьєв і партнери» Україна»:

— Судовий процес, на жаль, має викривлену, «інквізиційну» природу. Суддя в такому процесі змушений не «судити», а «розслідувати» картину подій та відносин між сторонами. Хоча, на наше переконання, суддя має виносити рішення, керуючись тим, що йому надають сторони. Звичайно, при цьому права сторін щодо доказування мають бути широкими. А їх зловживання та маніпуляції з доказами мають «бити» по них.

Для того щоб змінити ситуацію, треба скоригувати судову практику та ті норми процесуального кодексу, які підштовхують суддю бути «слідчим». Наприклад, доволі часто Вищий господарський суд повертає справи на новий розгляд із формулюванням, що треба встановити «всі обставини справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті». Також треба змінити концепцію, яка «зобов’язує» сторони доказувати свою позицію, на концепцію «тягаря» доказування, адже це знімає із судді відповідальність змушувати сторони надавати докази.

Крім того, важливо дуже ретельно відпрацювати розділ ГПК, який стосується доказів, порядку та строків їх надання. Наприклад, мають бути норми, котрі визначатимуть, яка зі сторін у певних ситуаціях нестиме основний тягар доказування. Повинні бути норми, які визначатимуть обсяг доказів, які надаються, та відсіюватимуть непотрібні докази. Обов’язково слід увести попереднє судове засідання, і саме на ньому суддя має визначати порядок та строки доказування сторонами фактів. 

Дмитро ШАПАРЬКОВ, адвокат АФ «Династія»:

— ГПК в ст.4-3 декларує принцип змагальності господарського судочинства. Однак існує велика кількість практичних перепон до його реалізації, зокрема питанні подання суду належних та допустимих доказів.

Дуже часто господарські суди приймають як докази обгрунтувань або заперечень копії документів, при цьому не вимагаючи в сторін надання їх оригіналів. Така практика негативно впливає на якість судочинства та довіру до судової влади.

Принцип допустимості доказів є складовою частиною принципу змагальності та гарантією реалізації останнього на практиці. ГПК не містить заборони приймати як докази копії документів, і з цього приводу вже тривалий час існують дискусії, оскільки сучасні технології дозволяють здійснювати маніпуляції з виготовленням копій документів, що має наслідком прийняття судами помилкових рішень. Аналогічну позицію підтримало й Міністерство юстиції, заборонивши проведення експертними установами почеркознавчих експертиз за копіями документів.

Таким чином, доцільним є передбачення в ГПК прямої заборони на використання копій документів як належних доказів. Слід допускати таку можливість як виняток наприклад, у випадку знищення оригіналів через пожежу чи затоплення або у інших, не залежних від волі сторони процесу випадках.

Артем ТКАЧЕНКО, юрист ЮК «Пронін та партнери»:

— У проекті ГПК слід запровадити таке нормативне визначення принципу змагальності, за яким господарський суд буде зберігати незалежність, об’єктивність і неупередженість, здійснюватиме правосуддя в судовому процесі, сприятиме особам, які беруть участь у справі, у врегулюванні спору шляхом досягнення угоди й реалізації такими особами прав, передбачених кодексом. А в разі необхідності господарський суд матиме право вживати заходів, передбачених кодексом, щодо виявлення та витребування доказів за своєю ініціативою. Суд буде наділений ініціативою, спрямованою на виявлення реальних обставин справи в судовому провадженні.

Однак, на мій погляд, проблему змагальності не розв’язати однією зміненою нормою. Її вирішення можливе лише за рахунок комплексного підходу до змін до ГПК, з урахуванням порядку та способу реалізації судом засобів сприяння сторонам, а також необхідності витребування доказів за ініціативою суду, що надасть реальний шанс для встановлення істини в процесі.

Але, перш ніж запроваджувати подібні зміни, варто скористатися досвідом іноземних країн, аналізуючи напрями розвитку судочинства в інших правових системах, щоб законодавство України не ставало ареною для експериментів.

Денис ШКАРОВСЬКИЙ, юрист VB PARTNERS:

— Незважаючи на численні зміни, внесені до ГПК протягом 25 років його існування, він неповністю враховує інтереси бізнесу щодо ефективного судочинства. Тому з метою повного забезпечення змагальності сторін в господарському процесі доцільно внести до нього окремі зміни.

По-перше, необхідно розширити перелік засобів доказування. Щонайменше в ГПК потрібно передбачити показання свідків та відеозапис. Це дасть можливість більш ефективно здійснювати доказування в окремих категоріях справ.

По-друге, необхідним є запровадження такої стадії судового процесу, як підготовче засідання. До її закінчення сторони матимуть можливість подати докази, уточнити позовні вимоги тощо. Після закінчення підготовчого засідання сторона позбавлятиметься даних прав. Введення цієї стадії процесу значно зменшить можливість зловживань учасниками процесу своїми правами.

Вказані вище зміни не є вичерпним переліком, необхідного для забезпечення змагальності в господарському процесі. Проте вони допоможуть більшою мірою реалізувати цей принцип.

Олександр ПРОЦЮК, керівник практики вирішення спорів АО PwC Legal, Олег МИХАЛЮК, адвокат АО PwC Legal:

— ГПК було прийнято ще в 1991 році, й на сьогодні це найстаріший в Україні процесуальний кодекс. Він уже концептуально застарів, з огляду на що забезпечення змагальності в судовому процесі можливе лише в разі прийняття нового законодавчого акта.

Він має принципово відрізнятися від чинного ГПК та містити такі зміни:

• впровадження інституту залишення позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарги без руху за аналогією з ЦПК та КАС, що забезпечить можливість реалізації права на захист у межах процесуальних строків;
• розширення джерел доказування — запровадження інституту свідків, спеціалістів, «електронних» доказів і визначення порядку їх дослідження;
• встановлення стадійності розгляду справи в суді першої інстанції — запровадження інституту попереднього судового засідання, стадії дослідження доказів, пояснень сторін із чітким розмежуванням переходу до розгляду справи по суті, після чого нові докази вже не подаються;
• встановлення чіткої процедури вжиття заходів забезпечення позову, зокрема обов’язку для позивача вносити «гарантійний» платіж;
• здійснення перегляду справи в суді апеляційної інстанції виключно в межах апеляційної скарги, а не повністю, як це відбувається відповідно до поточної процедури;
• впровадження непозовних видів провадження, як-от наказне провадження для справ, що випливають із безспірних вимог;
• встановлення на законодавчому рівні процедури розгляду справ у електронному вигляді, так званого електронного суду.

Артур Кіян, старший юрист ЮФ «Лавринович і Партнери»:

- В господарському процесі варто закріпити певні стадії розгляду спору, де передбачити обов’язок для сторін надати суду всі наявні в них докази. Лише після цього має відбуватись повноцінний судовий розгляд. Також варто закріпити норму, за якою суду прямо заборонялось би приймати докази поза визначеною процедурою.

Це забезпечило б виконання таких функцій як: досягнення рівного доступу сторін до інформації, сприяння ефективному вирішенню спору, уникнення так званих «судових пасток» (коли сторона не має можливості належним чином відреагувати на раптово розкриті докази), допомога суду правильно оцінити факти при вирішенні спору по суті.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Салов проти України» від 6 вересня 2005 року зазначив: «принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них».

Окрім того, наявність закріпленого в ч. 3 ст. 35 ГПК положення про звільнення від доказування певних обставин справи, встановлених рішенням іншого суду («преюдиціальні факти»), також не завжди свідчить про дотримання принципу змагальності сторін. В цьому контексті має бути взято за основу правило - обставини, включені у предмет доказування, підлягають доказуванню в суді, який вирішує конкретний спір. Не можна говорити про справжню змагальність сторін, коли господарський суд вирішуючи, наприклад, корпоративний спір, як на доказ встановлення фактів і обставин, посилається на рішення районного суду, що розв’язував трудовий спір.