Долговая кабала

Чтобы разобраться в счетах, выставленных за обслуживание жилья, одного закона оказывается недостаточно

При рассмотрении споров по искам коммунальных предприятий о взыскании задолженности за предоставленные услуги существует определенная практика применения сроков исковой давности, определения должников и статуса лиц, зарегистрированных в жилых помещениях. Несоблюдение этой практики приводит к обжалованию судебных вердиктов.

Оплата без договору

В Апеляційному суді Харківської області узагальнили практику розгляду цивільних справ за позовами комунальних підприємств до споживачів про стягнення заборгованості за комунальні послуги за 2013—2014 роки. З аналізу висновків Верховного Суду, які відповідно до ст.360⁷ Цивільного процесуального кодексу є обов’язковими, випливає кілька складних питань, характерних для цієї категорії проваджень.

Одне з них — можливість стягнення заборгованості за відсутності укладеного договору про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно зі ст.19 закону «Про житлово-комунальні послуги» взаємодія між учасниками відносин у вказаній сфері здійснюється виключно на договірних засадах. Такими учасниками є власник, споживач, виконавець, виробник. Причому виробник послуг може бути і їх виконавцем.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.20 та п.3 ч.2 ст.21 закону передбачено двосторонній обов’язок щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв’язку із чим відмова від їх оплати споживачем з посиланням на відсутність договору не береться до уваги. Споживач зобов’язаний оплатити послуги, якщо він фактично користувався ними. Відсутність договору сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (постанова ВС від 30.10.2013 у справі 6-59цс13).

Незалежно від тарифів

Інша проблема пояснюється можливістю стягнення заборгованості за комунальні послуги у випадку, коли визнано неправомірним рішення виконкому міської ради про зміну тарифів.

Відповідно до висновку ВС, зробленого у справі №6-6ц13 від 27.03.2013, рішення про відсутність підстав для стягнення заборгованості через те, що постановою суду визнано неправомірним рішення виконкому міської ради про зміну тарифів, не грунтується на законі. В цьому випадку слід виходити з тарифів, які були чинними до тих, які визнано недійсними або затверджено на виконання постанови суду.

Подібну позицію ВС висловив і у висновку в справі №6-178ц14 від 19.11.2014, указавши, що визнання недійсними рішень зборів об’єднання співвласників багатоквартирних будинків не звільняє власників квартир від виконання обов’язків щодо належного утримання будинку та прибудинкової території, оплати отриманих житлово-комунальних послуг, а також унесення інших платежів, передбачених законом і статутними документами.

Інша проблема зумовлюється можливістю стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних разом із заборгованістю за комунальні послуги.

Закріплена в п.10 ч.3 ст.20 закону «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов’язання, вираженого в національній валюті, та 3% річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неправомірне користування утримуваними ним коштами, належними до сплати. Тому ці суми нараховуються незалежно від сплати ним неустойки за невиконання або неналежне виконання зобов’язання (висновок ВС у справі 6-59цс13 від 30.10.2013).

Спір про право

Відкриваючи провадження у справах зазначеної категорії, місцевим судам варто звертати увагу на таке. Відповідно до п.3 ч.1 ст.96 ЦПК, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, нарахованих заявником на суму заборгованості, то може бути видано судовий наказ.

Згідно із ч.3 ст.118 ЦПК позовна заява щодо вимог, визначених у ч.1 ст.96 цього кодексу, може бути подана тільки в разі відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом.

Відповідно до ч.6 ст.119 ЦПК до позовної заяви мають бути додані копії ухвали про відмову в прийнятті заяви про видачу судового наказу або ухвали про скасування судового наказу.

Виходячи із зазначених норм процесуального права, можна зробити висновок, що у випадку подання позову про стягнення комунальних послуг суду необхідно перевіряти наявність ухвали про відмову у видачі судового наказу. У разі відсутності такої ухвали суд повинен залишити без руху позовну заяву з визначенням строку для усунення недоліків.

Також суду слід установити наявність спору про право і, якщо спір має місце, відкривати провадження у справі, оскільки в цьому випадку наказне провадження неможливе.

Передусім спір про право вбачається з позовних вимог про стягнення збитків за безконтрольне використання електричної енергії, газу, штрафів за порушення правил надання комунальних послуг тощо (розгляд таких вимог у наказному провадженні неможливий, у зв’язку із чим суду не потрібно перевіряти наявність ухвали про відмову у видачі судового наказу). У разі об’єднання позовних вимог про стягнення заборгованості за комунальні послуги разом з вимогами, з яких убачається спір про право (стягнення збитків, штрафів), наявність ухвали про видачу судового наказу також не потрібна.

За себе і за того хлопця

Розглядаючи спір з приводу стягнення з нового власника житла боргу за попередні періоди, коли власник був інший, варто звертати увагу на те, що відповідно до ст.322 ЦК на власника покладається тягар утримання майна. Таким чином, новий власник майна не зобов’язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов’язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майна, тому за відсутності відповідної умови в договорі щодо відчуження нерухомого майна суд повинен відмовляти в задоволенні позовних вимог до нового власника, оскільки належним відповідачем є попередній власник.

Якщо ж новий власник набув право власності у порядку спадкування, то він відповідно до ст.1218 ЦК отримує всі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті, в розмірі вартості спадкового майна.

Крім того, кредитору спадкодавця при зверненні з вимогами до спадкоємця потрібно дотримуватися вимог, установлених стст.1281—1282 ЦК. Так, спадкоємці зобов’язані повідомити кредитора про відкриття спадщини, якщо їм відомо про борги спадкодавця. Кредиторові належить протягом 6 місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом 1 року від настання строку вимоги. Кредитор, котрий не пред’явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у вказані строки, позбавляється права вимоги.

Прикладом правильної судової практики є рішення Ленінського районного суду м.Харкова про відмову в задоволенні позовних вимог КП «Харківводоканал» про стягнення заборгованості за послуги водопостачання за період з 1.09.2011 до 31.03.2014 з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних. Рішення прийнято на підставі того, що відповідачі придбали квартиру у 2012 році й заборгованість з моменту її купівлі була відсутня. Предметом розгляду справи стала заборгованість попереднього власника житла. Позивач у свою чергу не навів доказів виникнення у відповідача зобов’язань щодо погашення заборгованості попереднього власника за послуги водопостачання. Посилання позивача на те, що відповідно до ст.520 ЦК боржник у зобов’язанні має бути змінений іншою особою лише за згодою кредитора, ніяким чином не обгрунтовувалось, доказів виникнення у відповідачів якихось зобов’язань перед позивачем за вказаний період не надавалось.

Позовна давність

Звернення до суду із заявою про видачу судового наказу є підставою для переривання строку позовної давності в розумінні ч.2 ст.264 ЦК. У висновку ВС від 21.01.2015 у справі №6-214цс14 вказано: ч.2 ст.264 ЦК визначено, що позовна давність переривається в разі пред’явлення особою позову до одного з боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Судовий наказ відповідно до ч.1 ст.95 ЦПК є особливою формою рішення про стягнення з боржника коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу наказу в порядку, передбаченому розд.ІІ ЦПК, перериває строк позовної давності.

Крім того, потрібно мати на увазі, що вчинення боржником будь-яких дій стосовно визнання боргу або іншого обов’язку за межами строку позовної давності не може тягти за собою його переривання, оскільки цей строк сплив, у зв’язку із чим не міг перериватися.

Таким чином, якщо особа звернулася до суду стосовно видачі наказу, то строк позовної давності переривається за 3 роки. В цьому випадку позивач має право звернутися до суду протягом 3-річного строку після скасування судового наказу для того, щоб стягнути заборгованість за період до переривання строку позовної давності. Якщо позивач звернувся до суду після скасування наказу вдруге з порушенням строку позовної давності, то за заявою сторони застосовується строк позовної давності.

Благі наміри

Часткова оплата комунальних послуг не є підставою для переривання строку позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст.264 ЦК строк позовної давності переривається разом з учиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. При цьому визнання боргу повинно бути усвідомленим та свідчити про те, що особа згодна з його наявністю. Коли особа вносить плату за комунальні послуги, вона вказує відповідний місяць, і виконавець зобов’язаний зарахувати кошти саме за місяць, указаний у платіжному документі. Якщо особа не вказує місяць оплати або вносить суму більшу, ніж нараховано, виконавець на власний розсуд може віднести надлишок та непозначену суму до сплати заборгованості за попередні періоди.

В цьому випадку суду потрібно встановлювати намір особи: чи хотіла вона сплатити попередню заборгованість або це помилка робітника банку, який не вказав місяць, або особа не знала, що оплачує попередній період, із чим не згодна. Усвідомлена оплата за попередній період є підставою для переривання строку позовної давності. У випадку помилки чи незнання ця ж дія є підставою для застосування ч.1 ст.267 ЦК. Підстави для переривання строку позовної давності в цьому випадку відсутні. Прикладом правильної судової практики є рішення апеляційного суду, в якому зазначено, що доказів, які свідчили б про визнання боргу за вказаний період, матеріали справи не містять. Наявні квитанції про оплату послуг позивача не підтверджують визнання відповідачами такого боргу, оскільки в них указано місяць, за який проводиться оплата. Також квитанції не містять посилань на те, що відповідачі, вносячи місячні платежі, компенсують і борг.

Окрім того, потрібно мати на увазі, що вчинення боржником будь-яких дій щодо визнання боргу або іншого обов’язку за межами строку позовної давності не може тягти за собою його переривання, оскільки цей строк сплив, у зв’язку із чим не міг перериватися. Отже, якщо суд установить намір особи оплатити комунальні послуги за попередній період, йому потрібно встановити, за який саме. Якщо це буде період, за яким строк позовної давності ще не закінчився, то він може бути перерваний.

Конкретні дати

У випадку укладення договору про реструктуризацію заборгованості за комунальні послуги строк позовної давності обчислюється не від кінцевої дати договору, а від кожної конкретної дати розрахунку згідно зі схемою реструктуризації.

Так, рішенням Комінтернівського районного суду м.Харкова задоволено позовні вимоги КП «Харківські теплові мережі» про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для населення за період з 1.04.2005 до 30.09.2013. Рішення мотивоване тим, що позовні вимоги обгрунтовано розрахунками, а посилання на строк позовної давності не беруться до уваги у зв’язку з тим, що 8.07.2008 між сторонами укладено договір про реструктуризацію заборгованості строком до 8.07.2013, внаслідок чого строк позовної давності перервано визнанням відповідачем боргу.

Однак рішенням апеляційного суду цей вердикт скасовано й ухвалено новий — про часткове задоволення позовних вимог за період з листопада 2010-го до листопада 2013 року. Рішення мотивоване тим, що договір про реструктуризацію заборгованості має графік унесення періодичних платежів та за кожним платежем у разі несплати позивач міг звернутися до суду, що він зробив тільки в листопаді 2013 року. Початок обчислення строку позовної давності пов’язується не стільки з терміном дії договору, скільки з певними моментами, які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК). Таким чином, позовна давність за вимогами кредитора про повернення несплачених коштів повинна обчислюватись з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Методика нарахування

Для стягнення збитків за неконтрольоване споживання електричної енергії суду потрібно встановлювати факт дотримання виконавцем комунальних послуг методики нарахування таких збитків, правильність складання актів та наявність вини відповідача.

Так, рішенням апеляційного суду скасовано рішення Чугуївського міського суду Харківської області про задоволення позовних вимог щодо стягнення вартості електричної енергії, неконтрольованої внаслідок порушення споживачем Правил користування електроенергією для населення та ухвалено нове рішення про відмову в позові. Це мотивовано тим, що акт про порушення відповідачем указаних правил не містить вказівки на місце підключення відповідних мереж, що унеможливлює застосування методики нарахування збитків, а тому протокол засідання комісії із цього приводу є незаконним, а нарахування відповідачу вартості неконтрольованої електричної енергії — безпідставним.

Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не дає підстав для стягнення відповідно до ст.1212 ЦК, оскільки сторони є взаємозобов’язані щодо укладання договору, а застосування ст.1212 ЦК виключає договірні зобов’язання.

Правильною судовою практикою є рішення апеляційного суду, яким скасовано рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за комунальні послуги та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Рішення мотивовано тим, що в позиціях ВС у справах №6-88цс13 та №6-122цс14 зазначено, що в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч.1 ст.1212 ЦК. Таким чином, відсутність договору купівлі-продажу теплової енергії, обов’язковість укладання якого лежить як на споживачеві, так і на теплопостачальній організації, виключає можливість застосування до них положень стст.1212, 1213 ЦК.