Нужен ли Украине «крымский» бизнес?

или С какими трудностями сталкиваются предприниматели, которые стремятся перерегистрироваться на материковой части страны

Любой процесс передислокации бизнеса даже в мирных условиях является достаточно хлопотливым и напряженным делом. В кризисной ситуации, которая сложилась в Крыму, этот процесс усложнен периодом пребывания вне границ украинского правового поля — фактически под другой юрисдикцией. Поэтому каждый предприниматель, который принял решение продолжать деятельность в рамках отечественной правовой системы, вправе рассчитывать на помощь со стороны государства. Вместо этого сегодня придется констатировать наличие трудностей, которых бизнес испытал на этом тернистом пути.

Чиновницька безпорадність

На жаль, прийняті з метою врегулювання статусу суб’єктів підприємницької діяльності АР Крим нормативно-правові акти не містять належного механізму їх реалізації. В результаті, залишивши юрисдикцію «окупованої території», кримські підприємства стикаються з безліччю «але» в особі посадовців, котрі при виникненні будь-яких непорозумінь не квапляться тлумачити положення закону на користь представників бізнесу. Часто чиновники, розводячи руками, відповідають, що й гадки не мають, як чинити з кримськими підприємствами, оскільки закон, відповівши на запитання «Що робити?», не пояснює, як робити. Як за таких умов забезпечити безболісну пересадку свого бізнесу з одного грунту в інший, коли жоден крок не робиться без боротьби за право продовжувати свою діяльність?

Натомість підприємствам, які раніше були зареєстровані на території АР Крим, досі доводиться мати справу з низкою проблем, спричинених прийнятим Верховною Радою законом «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій територій України» №1636-VII, завданням якого було запровадити механізм відносин з кримськими контрагентами та визначити їх подальший правовий статус в разі евакуації на територію України.

Які ж пастки для суб’єктів підприємницької діяльності було приховано в нормах цього закону, котрий був прийнятий лише через 5 місяців від початку окупації півострова?

Закон відповідей не дав

Так, згідно з пп.3 ст.12.3 закону з 1.06.2014 вважається анульованою податкова реєстрація осіб, які станом на 31.05.2014 проживали та перебували на обліку в органах контролю на території АР Крим або м.Севастополя.

Виходячи із цього, ВР ретроспективно, так би мовити, заднім числом визначила правосуб’єктність компаній та їх правовий статус в попередніх періодах, починаючи з 1 червня 2014 року. Тобто тоді, коли всі суб’єкти підприємницької діяльності, зареєстровані на території Криму, не маючи законодавчо визначеної «дорожньої карти», були змушені перебувати за місцем своєї фактичної реєстрації.

Цим законом також поставлено крапку в питанні ведення підприємницької діяльності кримськими резидентами з податковою адресою, зареєстрованою на території півострова, і з можливістю мати зворотний зв’язок з українськими органами контролю. Адже фактично кримські податкові інспекції припинили приймати податкову звітність від самого початку окупації. Однак протягом наступних кількох місяців, до прийняття закону №1636-VII, місцеві підприємства продовжували вести господарську діяльність навіть за умов суцільної правової невизначеності та, відповідно, мали певні відносини з контрагентами.

Дещо раніше, 6 серпня 2014 року, Уряд прийняв постанову «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» №311, якою податкові інспекції на території Криму реорганізовано шляхом приєднання їх до відповідних податкових органів на материковій частині України. Разом із цим не було ухвалено жодного правового акта, яким було б запроваджено порядок передання податкових справ суб’єктів господарювання до нових органів контролю, під адміністративну юрисдикцію котрих вони мали б підпадати, та забезпечено безперервність здійснення податківцями адміністративних функцій. Відповідно, впродовж кількох місяців суб’єкти господарювання не могли подати звітність ні до первинного органу контролюючого, ні до його правонаступника через банальну відсутність механізму забезпечення такого правонаступництва.

Враховуючи анулювання свідоцтва платника ПДВ та відсутність можливості подати звітність, закон ні слова не говорить про те, яким чином кримські підприємства повинні у цей проміжок часу будувати відносини з контрагентами, в тому числі з тими, що зареєстровані на материковій частині України, та підтверджувати господарські операції? Безумовно, негативні наслідки такої законодавчої прогалини відчули на собі не тільки кримські підприємці, а і їхні ділові партнери, інтересами яких так само було знехтувано.

Згодом у п.2 наказу Мінфіну «Про затвердження Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість» від 14.11.2014 №1130 було продубльовано законодавчо закріплену норму щодо анулювання реєстрації осіб як платників ПДВ, котрі станом на 31.05.2014 проживали та перебували на обліку в органах контролю на території АР Крим або м.Севастополя відповідно до визначеного цим положенням порядку.

Показовим є те, що розд.V положення встановлюється порядок анулювання реєстрації платників ПДВ, якому аж ніяк не відповідає процедура анулювання такої реєстрації у випадку з кримськими підприємствами. Зокрема, в п.5.7 документа зазначено, що анулювання реєстрації платників ПДВ, які станом на 31.05.2014 перебували на території АРК, здійснюється на підставі рішення органу контролю. Втім, таке рішення було прийнято задовго до набрання чинності вказаною нормою.

У п.3 цього ж наказу передбачалося, що відновлення реєстрації таких платників ПДВ проводиться після евакуації на іншу територію України згідно зі ст.15 закону №1636-VII або внаслідок завершення строку тимчасової окупації шляхом реєстрації особи платником податку відповідно до вже зазначеного порядку.

Відновлення статусу

Що стосується процедури відновлення реєстрації, то п.5.15 порядку встановлено, що воно відбувається на підставі реєстраційної заяви, поданої до відповідного органу контролю. При цьому датою реєстрації особи платником ПДВ є дата запису в реєстрі про таке відновлення.

Звернення до положень порядку, втім, не дає розуміння того, чи має присвоюватись при відновленні статусу платника ПДВ новий індивідуальний податковий номер, і як у цьому разі такий платник ПДВ зможе подати звітність за минулі періоди, якщо попередня податкова реєстрація є недійсною, а отже, неможливо ідентифікувати проведені у відповідні періоди господарські операції з платником ПДВ, що відновив свою реєстрацію? В результаті утворюється ще одна, по суті, технічна перепона для подання звітності.

Як свідчить практика перереєстрації суб’єктів господарювання, що евакуювали свій бізнес на материкову частину України, підприємствам дійсно присвоюється новий індивідуальний податковий номер, і діяльність такого суб’єкта на території України починається, так би мовити, з чистого аркуша.

Тому склалася доволі абсурдна і безвихідна ситуація, коли, з одного боку, жоден з органів контролю (як попередній і новоутворений, так і орган за місцем перереєстрації особи) не вважає себе уповноваженим на прийняття податкової звітності за минулі періоди, посилаючись при цьому на можливі й неможливі обставини, а з другого — після перереєстрації платником ПДВ суб’єкти господарювання отримують новий податковий номер, що перекреслює безперервність господарської діяльності, внаслідок чого період перебування таких суб’єктів на території АРК в умовах окупації опинився у певному правовому та інформаційному вакуумі. Фактично кримських суб’єктів господарювання, які в кризових умовах зробили нелегкий, але свідомий вибір на користь вітчизняної правової та економічної системи, позбавили можливості належним чином, у рамках цієї системи, задекларувати показники господарської діяльності та продовжити її без зайвих неприємностей.

Очевидне одне: в будь-якій законодавчо невизначеній ситуації, коли наша податкова система, здавалося б, спроможна та зобов’язана тлумачити обставини на користь платника податків (що в наших сучасних реаліях вкрай необхідно), на це, на жаль, не варто розраховувати.

За останні півтора року в нашій країні багато чого відбулося вперше. Багато із чим потрібно навчитися миритися, пристосовуватися та спрямовувати дії. Але хто, як не адміністративні органи, покликанням та першочерговим обов’язком яких є діяльність в інтересах держави та забезпечення виконання своїх публічних функцій у взаємозв’язку із суб’єктами приватного права, повинні розуміти, наскільки важливо в таких надзвичайних умовах проявляти більшу гнучкість стосовно суб’єктів господарювання? Адже для тих, хто наважився евакуювати свій бізнес з Криму, необхідно створити сприятливі умови для продовження господарської діяльності, а не блокувати кожен крок з підстав, які мають мало спільного з недоліками правового регулювання.

Вбачається, що єдиним можливим виходом з такої ситуації є звернення до гілки влади, яка спроможна стати на захист інтересів суб’єктів господарювання. Тобто оскаржувати бездіяльність податківців у судовому порядку та створювати прецедент, який, хоч офіційно і не визнаний нашою правовою системою як джерело права і не має зобов’язувальної сили для інших судів у подібних випадках, має певне практичне значення.

Державі ж слід визначитися, чи потрібен Україні «кримський» бізнес, поверненням якого на батьківщину так показово займаються парламентарі, якщо для цього навіть не створено належних умов?