Вчетвером под одной крышей

Разногласия между судебными палатами ВС делают невозможным обеспечение единства судебной практики

Судебные палаты Верховного Суда в административных, хозяйственных и гражданских делах, рассматривая, в сущности, один и то же вопрос, делают противоположные выводы. При этом расширение полномочий высшего судебного органа не решит проблемы.

Внутрішнє питання

Неоднакове розуміння й тлумачення судовими палатами ВС однієї й тієї ж норми права призводить до її неправильного застосування та порушує єдність розуміння законодавства. Навіть спільні засідання палат Суду не дають очікуваного результату. Фактично під одним дахом функціонують 4 самостійні судові органи, кожен з яких здійснює правосуддя на свій лад.

Закон «Про забезпечення права на справедливий суд» жодним чином не розв’язав цієї проблеми, а лише ускладнив її, додавши додаткові підстави для подання заяви про перегляд судових рішень вищих спеціалізованих судів.

У зв’язку із цим видається нелогічною воля законодавця, який, розуміючи, що ВС не може забезпечити єдність судової практики, замість пошуку і запровадження додаткових механізмів дає найвищому судовому органу ширші повноваження.

Відповідно до чинного законодавства заяви про перегляд судових рішень касаційної інстанції подаються безпосередньо до ВС і розглядаються ним без участі вищих спецсудів. Підставами для подання заяви про перегляд є неоднакове застосування:

— одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

— однієї й тієї самої норми права, передбаченої законом про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень (крім деяких винятків);

— норм процесуального права — при оскарженні рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності чи підвідомчості, юрисдикції чи компетенції.

Встановивши необхідність дотримання суб’єктом права обов’язкових умов для звернення до ВС, законодавець не визначив, що саме слід розуміти під неоднаковим застосуванням однієї й тієї ж норми права в подібних правовідносинах. Тому у 2010—2014 рр. кожен суб’єкт правозастосування тлумачив відповідне положення на власний розсуд.

Окремі думки

Наприклад, Конституційний Суд шукає однакові юридично значущі обставини: підстави позову, зміст позовних вимог, обсяг прав та обов’язків сторін у спірних правовідносинах, застосування однакових законодавчих норм для вирішення даних позовних вимог.

Практика Вищого господарського та Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ свідчить, що для встановлення неоднакового застосування в касаційній інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого було ухвалено різні за змістом рішення в подібних правовідносинах, мають бути однаковими 5 умов: предмет позову, підстави позову, зміст позовних вимог, установлені судом фактичні обставини, матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Натомість Вищий адміністративний суд уважає, що для встановлення такого факту однаковість змісту позовних вимог виявляти не потрібно.

Оскільки законодавець не визначив відповідних критеріїв, пленуми вищих спецсудів передбачили їх у своїх постановах. Зокрема, пленум ВГС у постанові «Про деякі питання практики застосування розділу XII2 Господарського процесуального кодексу України» від 11.10.2010 №2, ВАС — «Про судову практику застосування статей 235—240 Кодексу адміністративного судочинства України» від 13.12.2010 №2, ВСС — «Про судову практику застосування статей 353—360 Цивільного процесуального кодексу України» від 30.09.2011 №11 та «Про судову практику застосування статей 40011—40018 Кримінального процесуального кодексу України» від 23.12.2011 №15.

Позиції пленумів ВАС і ВСС у цілому збігаються стосовно визначення понять «різне тлумачення змісту і сутності правових норм», «різне застосування правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними», «різне визначення предмета регулювання правових норм», «різне застосування правил аналогії права чи закону». Водночас пленум ВГС із цього приводу нічого не говорить.

Приймаючи закон «Про забезпечення права на справедливий суд», законодавець навіть не спробував подолати прогалину і врешті-решт визначити критерії, за якими можна розрізнити неоднакове застосування норм матеріального права та з’ясувати, коли має місце ухвалення різних за змістом судових рішень. Натомість парламент заклав ту саму прогалину, яка призведе до різного тлумачення судовими палатами ВС та іншими суб’єктами правозастосування змісту поняття «неоднакове застосування однієї й тієї ж норми права в подібних правовідносинах». За таких обставин унесення змін до законодавства не забезпечує якісного розвитку суспільства, а лише «цементує» помилки минулого.