Судья Соломенского райсуда г.Киева Светлана Кушнир:

«Публичные обвинения и запугивания имеются попыткой отдельных политических сил влиять на судейский корпус»

Один за другим столичные обладатели мантий начинают пополнять опальный список новой власти. Публичные обвинения со стороны нардепов и представителей силовых структур нередко обоснованные лишь желанием разжечь ненависть общества к Фемиде. Столкнулась с таким явлением и судья Соломенского районного суда Киева Светлана Кушнир. Она согласилась поделиться с «ЗиБ» своим видением ситуации, которая складывается вокруг судейского корпуса государства, и объяснить, почему попытки Генпрокуратуры бросить судей за решетку разбиваются о скалу украинского законодательства.

«Рішення, ухвалене мною, було дуже виваженим»

— Світлано Іванівно, нам стало відомо, що проти вас порушено кримінальне провадження. Що вам інкримінують?

— До єдиного реєстру досудових розслідувань унесені відомості за ч.2 ст.375 Кримінального кодексу. Якщо простіше, то мене підозрюють у винесенні завідомо неправосудного рішення.

— Вам було вручено повідомлення про підозру?

— Так. Слідчий ГПУ вручив його мені безпосередньо на робочому місці. У тексті повідомлення про зміну підо­зри сказано, що я 26 січня 2014 року постановила завідомо неправосудну ухвалу відносно громадян М.Овсієнка та Д.Юрченка, обравши щодо них на час проведення досудового розслідування запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 30 діб. Прокуратура тоді обвинувачувала цих чоловіків в участі в масових заворушеннях.

— Але ж це найсуворіший захід із передбачених КПК...

— Так, утім, прокуратура Со­лом’янського району столиці звернулася до суду з клопотанням про обрання саме його. Вона на цьому наполягала. Адже суспільна небезпека масових заворушень полягає в тому, що вони можуть, хоча й тимчасово, паралізувати діяльність органів державної влади й управління та потягти за собою людські жертви. Для суду немає значення, на що спрямовані такі заворушення: на зміну державного устрою, влади чи чогось іншого. В усіх випадках такі дії є злочином.

Я врахувала всі ризики, які існували на той момент. І рішення, ухвалене тоді, було дуже виваженим. Запобіжний захід було обрано строком на 30 діб, а не на 60, як дозволяє закон. Я була переконана, що цього строку буде достатньо, щоб детально розібратися з обставинами справи.

— А чому, з вашого погляду, прокуратура вважає ухвалене вами рішення неправосудним? Підозрювані особи були позбавлені права оскаржити ухвалу чи не скористалися ним?

— Ні, своїм правом на оскарження вони скористалися. Моя ухвала про обрання такого запобіжного заходу переглядалася Апеляційним судом м.Києва й залишена в силі.

— Одначе правоохоронці наполягають саме на завідомо неправосудному рішенні. Як це узгоджується з тим, що вашу позицію підтримали й інші володарі мантій, залишивши рішення без змін?

— Прокуратура вдалася до переоцінки доказів. Там уважають, що підстав для взяття під варту цих громадян не було. І це дивно, адже саме представники прокуратури підтримували клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. ГПУ переконана, що я керувалася не законом, а діяла з особистої зацікавленості, яка зумовлена кар’єризмом.

Проте маю відверто сказати, що за 12 років роботи суддею я жодного разу навіть не подавала документів для переведення до суду вищої інстанції. Ніколи не було в мене й управлінських амбіцій. Мені, моїм колегам та працівникам апарату доводиться працювати по 12 год. на добу. І, працюючи, в прямому значенні слова, на межі фізичних можливостей, нам доводиться стикатися ще й з таким відвертим і безапеляційним моральним тиском з боку влади.

«Я сама змушена ініціювати власні допити»

— Перебування в статусі підозрюваної особи накладає певні зобов’язання. Чи наполягають правоохоронці на обранні щодо вас запобіжного заходу?

— Взагалі, перше повідомлення про підозру було ще в липні минулого року, і, хоча тоді я його так і не отримала, мені було відомо, що прокуратура кваліфікувала мої дії за ч.1 ст.375 КК. Утім, мабуть, уважаючи це недостатнім, з 4 березня я вже підозрююсь у скоєнні злочину за ч.2 цієї статті. Віднині я маю відвідувати слідчого та брати участь у допитах.

Я тричі була на допитах у березні, а нещодавно отримала повістку на 7 квітня. Однак ці відвідування прокуратури не є якимось особистим зобов’язанням, адже питання щодо обрання стосовно мене запобіжного заходу ще не розглядалося. Я знаю, що Генпрокурор звернувся до Голови Верховного Суду з проханням погодити подання про надання згоди на арешт на час слідства. Проте згоди Ярослав Романюк, як мені відомо, ще не дав. Переконана, що він, проаналізувавши всі «за» та «проти», прийме зважене рішення.

— Недавно очільник ВС підтримав такі ж клопотання прокуратури щодо суддів Печерського райсуду м.Києва Оксани Царевич, Сергія Вовка та Віктора Кицюка. Чи допускаєте ви, що ваша справа та справи ваших колег є ланками одного ланцюжка?

— Не можу зараз сказати про якийсь зв’язок між нашими справами, але переконана, що сама пропозиція тримання мене під вартою є рішенням політичним, а не правовим. За своєю природою цей запобіжний захід є винятковим і застосовується в тих випадках, коли є застереження щодо поведінки підозрюваної особи. Наприклад, якщо обвинувачений не виконав обов’язків, покладених на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або в разі, коли особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду.

Я з’являюся в прокуратуру на першу вимогу слідчого й сумлінно ставлюся до такого обов’язку, бо усвідомлюю, що в суспільстві й державі має панувати право та закон. Отже, жодного ризику, яким би можна було обгрунтувати таке клопотання, немає. Як ви бачите, я продовжую працювати, розглядаю справи, ухвалюю рішення, постійно перебуваю на робочому місці. І саме тому мене обурює той факт, що слідчий, обгрунтовуючи обрання такого запобіжного заходу, вказує, що я начебто нехтую візитами до прокуратури. Тільки одного разу я не прийшла за викликом через хворобу моєї малолітньої дитини. Проте в призначений час із представником прокуратури зустрівся мій захисник, повідомив про поважність причини моєї неявки та попросив перенести проведення процесуальних дій на інший день. Слідчий не надіслав виклику на іншу дату, не відповідав на телефонні дзвінки. Урешті-решт надіслав захиснику СМС-повідомлення, що перебуває за межами Києва у відрядженні.

Тоді я вже особисто вирішила поскаржитися до ГПУ, вказавши, що мене не повідомляють про хід розслідування. Останній раз узагалі змушена була сама ініціювати зустріч зі слідчим, аби він провів зі мною додатковий допит. Мій захисник добився призначення дати. За умов, що я сама змушена ініціювати власні допити, про яке ухилення від слідства може йтися?

«Ніяка політика при прийнятті рішення не може братися до уваги»

— Може, прокуратуру збентежило обгрунтування рішення, і вона не погодилася з його мотивувальною частиною? Адже з огляду на ті події, що відбулися в державі рік тому, окремі вчинки та поведінка суддів трактуються дещо по-іншому.

— Я завжди приймаю рішення лише на основі закону. І рішення, яке тепер стало причиною порушення проти мене кримінального провадження, не було винятком із цього правила. Кожну справу я та мої колеги розглядаємо не з огляду на якісь політичні чи ситуаційні мотиви, а чітко спираючись на закон. Суд є безстороннім. Ніяка політика при прийнятті рішення не може братися до уваги. Не важливо, зараз я приймала б це рішення чи рік тому. Воно насамперед обгрунтоване чинним законом. Це аксіома, і винятків з неї бути не може.

А ті дії, до яких тепер удаються органи слідства та прокуратури, я вважаю відвертим тиском на суддів. Безпідставні клопотання, публічні звинувачення та залякування з вуст представників влади є спробою окремих політичних сил вплинути на суддівський корпус. Мене особисто ображають слова заступника голови Комітету ВР з питань правової політики та правосуддя Леоніда Ємця, який вдається до припущень, що рішення про тримання під вартою має бути прийнято стосовно 200 суддів.

— Тобто, з вашої точки зору, на судову владу тиснуть свідомо?

— Поки що важко зрозуміти, що влада має на меті. Однак прийнято вже 3 закони щодо системи в цілому, так і суддів зокрема. На мою думку, влада намагається повністю замінити суддівський корпус. А простими словами — позбутися під егідою реформи старих кадрів.

Уважаю, що ми повинні згуртуватися та захищати себе, звичайно, у правовий спосіб. Переконана, що такий відвертий тиск на суддів неприпустимий. Я письмово звернулась і до Ради суддів, аби вона, як постійно діючий орган суддівського самоврядування, втрутилася в цю ситуацію та прийняла рішення із цього питання. РСУ має дуже широкі повноваження й залишатись осторонь просто не може.

Знаю, що моя справа не є поодинокою. Я налаштована йти до кінця й захищати себе, свої права, честь і гідність усіма дозволеними законом способами.