Восстановление доброго имени

Если не предоставлены несомненные доказательства, свидетельствующие о совершении лицом уголовного правонарушения, должен выноситься оправдательный приговор

В обобщении относительно вынесения оправдательных приговоров согласно Уголовному процессуальному кодексе 2012 года судебной палатой по уголовным делам Апелляционного суда Николаевской области проанализированы основные причины их изменения и отмены. Кроме того, разработаны предложения относительно обеспечения одинакового применения правовых норм.

Презумпція невинуватості

Згідно з положеннями ст.62 Конституції особа вважається невинуватою в скоєнні злочину й не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Презумпція невинуватості є одним з основних принципів сучасного кримінального провадження. Крім того, це положення закріплено в п.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожен обвинувачений в скоєнні кримінального правопорушення вважається невинним доти, доки його вина не буде встановлена в законному порядку.

Судді незалежні від впливу будь-яких осіб чи організацій та дотримуються лише закону. Разом з тим вони вільні в оцінці доказів і вирішенні всіх питань при розгляді кримінального провадження. Однак якою б досконалою й детальною не була правова регламентація діяльності суду, в суддів залишається можливість вирішувати ті чи інші питання при розгляді справи на власний розсуд, відповідно до їх правосвідомості й закону.

Суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення справ відповідно до їх внутрішніх переконань, що грунтуються на вимогах закону. Рішення в провадженні має грунтуватися на всебічному, повному й об’єктивному дослідженні всіх обставин правопорушення, під час якого не може надаватися перевага правовій позиції будь-якого учасника провадження.

Єдиним процесуальним актом, яким громадянина можуть визнати невинним та виправдати, є вирок, постановлений судом іменем України. Виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що:

• вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа;

• кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим;

• в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

При встановленні невинуватості особи суд виправдовує її та своїм вироком повністю відновлює всі права, негайно скасовує всі обмеження, якщо вони застосовувалися під час розгляду кримінального провадження.

Іменем України

По закінченні строку на оскарження вироку він набирає законної сили, що означає таке:

• виправдувальний вирок має обов’язкову силу для правоохоронних та інших органів держави й підлягає беззаперечному неухильному виконанню;

• виправдувальний вирок відносно особи, яку тримають під вартою, виконується негайно після його проголошення — обвинувачений звільняється з-під варти в залі суду;

• скасувати виправдувальний вирок не має права жоден орган держави, за винятком вищого суду у випадках, передбачених законом.

У п.23 постанови Пленуму Верховного Суду «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1.11.96 №9 роз’яснюється, що «відповідно до ч.5 ст.124 Конституції судові рішення ухвалюються іменем України і є обов’язковими до виконання на всій її території усіма без винятку органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, організаціями, установами, посадовими особами, а також окремими громадянами та їх об’єднаннями. У разі невиконання судових рішень суди мають піддавати вин­них у цьому осіб встановленій законом відповідальності».

На сьогодні кількість виправдувальних вироків в Україні є незначною порівняно з обвинувальними. Розглядаючи кримінальні провадження, суди мають керуватися положеннями Кримінального та Кримінального процесуального кодексів і враховувати роз’яснення, дані у відповідних постановах Пленуму ВС.

Виправдувальний вирок є актом державної влади, що реабілітує громадянина. Суд від імені держави проголошує його невинуватість, відновлює його честь, добре ім’я, статус повноправності.

Кількість оскаржень

Узагальнення проведено з метою виявлення складних або спірних питань, які виникають при розгляді кримінальних проваджень.

За період з грудня 2012 до січня 2014 р. суди першої інстанції ухвалили 13 виправдувальних вироків, 2 з яких набрали законної сили (за двома кримінальними провадженнями відносно 4 осіб, яким було пред’явлено обвинувачення за двома статтями).

13 виправдувальних вироків було оскаржено в апеляційному порядку,
5 скасовано, з яких:

• 2 кримінальні провадження направлено на новий судовий розгляд;

• у 3 кримінальних провадженнях виправдувальні вироки скасовано та постановлено обвинувальні вироки;

• 4 виправдувальні вироки залишено без зміни (2 з них набрали законної сили);

• 3 кримінальні провадження з виправдувальними вироками перебувають на розгляді в Апеляційному суді Миколаївської області;

• за 1 кримінальним провадженням апеляційну скаргу повернено прокурору у зв’язку з закінченням строку для усунення недоліків;

• 1 кримінальне провадження направлено до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Провадження, в яких виправдувальні вироки було скасовано ухвалою апеляційного суду та направлено на новий розгляд, повторно не розглянуті.

У кримінальних провадженнях, в яких судами ухвалено виправдувальні вироки, що набрали законної сили, відносно обвинувачених (у тому числі неповнолітніх) застосовувалися більш м’які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою.

Порушення вимог КПК

Аналіз обвинувальних актів, що надходили до судів першої інстанції у кримінальних провадженнях, в яких були ухвалені виправдувальні вироки, свідчить про те, що вони були складені з порушенням вимог, передбачених ст.291 КПК.

Наприклад, у кримінальному провадженні за обвинуваченням Б., В. та Г. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.296 КК, не було зазначено, які саме дії цих осіб були проявом їх неповаги до суспільства. Слідчий «переписав» фабулу стст.187, 296 КК. Докази обвинувачення не знайшли свого підтвердження, а саме — потерпілі та свідки в судовому засіданні давали інші показання, ніж ті, які зафіксував слідчий в обвинувальному акті.

Аналогічна ситуація склалась і з кримінальним провадженням за обвинуваченням Д. у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.191 КК, а саме — в привласненні коштів, належних ТОВ «В.». Так, Д. фактично винним себе не визнав, дав неточні показання, що працював на підприємстві «К.» або «В.» на посаді експедитора чи вантажника й, оскільки не отримував заробітної плати, 27.08.2011 не вніс до каси частину грошей одного з клієнтів, які належали ТОВ «К.» або «В.», залишивши їх собі як оплату за працю. Стороною обвинувачення жодним з доказів не доведено працевлаштування Д. з 16.07.2011 в ТОВ «В.» на посаду експедитора з відповідними обов’язками та матеріальною відповідальністю й заволодіння коштами цього товариства за обставин, указаних обвинуваченням.

При цьому суд не взяв до уваги висновків судово-економічної експертизи щодо належності ТОВ «В.» та «К.» до корпорації «К.», а обвинувачення в заволодінні коштами ТОВ «К.» Д. взагалі не пред’явлено.

Суд, виходячи із загальних засад кримінального судочинства — верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та обов’язків, оцінивши всі докази в сукупності та встановивши, що під час судового провадження не отримано та не надано безсумнівних доказів, які б свідчили про скоєння кримінального правопорушення особами, ухвалив виправдувальний вирок. Крім того, врахував, що використовуватися як докази в кримінальному провадженні можуть тільки фактичні дані, отримані в порядку та відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства.

Проаналізувавши ухвалені виправдувальні вироки, можна зробити висновки про те, що основною причиною невзяття до уваги доказів обвинувачення стала відсутність у діях обвинувачених складу кримінальних правопорушень.

Висновки та факти

Під час ухвалення виправдувальних вироків проблем у суддів не виникало.

З аналізу змінених та скасованих виправдувальних вироків випливає, що висновки суду першої інстанції про недоведеність вини того чи іншого обвинуваченого іноді не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, мають місце неповнота судового розгляду та істотні порушення норм кримінального процесуального закону, що завадило ухвалити законне, обгрунтоване та справедливе рішення.

Так, 25.04.2013 Ленінський районний суд м.Миколаєва ухвалив виправдувальний вирок відносно К., обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.187 КК.

К. обвинувачували в тому, що наприкінці вересня 2012 р. близько 22.00 він, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, на вул. П. в м.Миколаєві, маючи намір заволодіти чужим майном повторно, з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров’я потерпілого Ч., яка виявилась у погрозі застосування пістолета, заволодів належними останньому коштами в сумі 150 грн., заподіявши матеріальних збитків.

Як указав суд, стороною обвинувачення не доведено, що К. наприкінці вересня 2012 р. вчинив напад з метою заволодіння майном, такі обставини жодним доказом не встановлені. Дані щодо скоєння К. цього злочину, які містяться в обвинувальному акті та витягу з кримінального провадження, суд не бере до уваги, оскільки вони не є доказом.

Суд визнав недоведеним і обвинувачення К. у вчиненні 1.10.2012 о 23.00 нападу з метою заволодіння майном потерпілого Ч.

Останнього суд не допитував, сторона обвинувачення не забезпечила його присутності в судовому засіданні з метою допиту щодо обставин скоєння відносно нього злочину.

Надані прокурором матеріали суд не вважає такими, що доводять вину К. у скоєнні правопорушення.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 25.06.2013 виправдувальний вирок скасований, а кримінальне провадження відносно К. направлено на новий розгляд у зв’язку з неповнотою розгляду та істотними порушеннями кримінального процесуального закону, що завадило суду ухвалити законне, обгрунтоване та справедливе рішення.

Суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження не з’ясував причин неявки в судове засідання потерпілого, який до того ж не з’явився й на упізнання. Не допитавши осіб, які були присутні при упізнанні, зробив висновок про недоведеність вчинення К. кримінального правопорушення. Але такий висновок суду є передчасними, оскільки не з’ясовані обставини, необхідні для прийняття законного та обгрунтованого рішення.

Оцінка доказів

Варто також згадати про скасовані виправдувальні вироки, ухвалені Южноукраїнським міським судом Миколаївської області.

При постановленні виправдувального вироку від 18.07.2013 в кримінальному провадженні за обвинуваченням Б. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК, суд виходив з того, що сторона обвинувачення не переконала його в тому, що конфлікт, який виник між обвинуваченим та потерпілим, є наслідком стосунків потерпілого зі свідком — дів­чиною обвинуваченого, працедавцем якої була мати потерпілого.

Крім того, сторона обвинувачення під час розгляду кримінального провадження відмовилася від допиту свідка, який не з’явився в судове засідання, посилаючись на доведеність вини обвинуваченого.

При цьому урахував, що в показаннях свідків є певні розбіжності щодо подій, також вони не змогли назвати кількість ударів, бо не спостерігали за конфліктом.

Оцінюючи в сукупності досліджені під час розгляду докази, суд вирішив, що пред’явлене Б. обвинувачення не доведено в судовому засіданні, що й було підставою для його виправдання.

Вказаний вирок суду першої інстанції скасовано та 8.10.2013 апеляційним судом ухвалено новий обвинувальний вирок, за яким Б. визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК, призначено покарання у вигляді 60 год. громадських робіт та стягнуто моральну шкоду в розмірі 1000 грн.

На думку колегії апеляційного суду, висновки суду першої інстанції щодо недоведеності вини Б. у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК, не відповідають фактичним обставинам справи, що вплинуло на правильність застосування кримінального закону, внаслідок чого вирок суду є незаконним та необгрунтованим. Крім того, суд першої інстанції дав неправильну оцінку дослідженим у справі доказам, оскільки докази розглядалися не в їх сукупності, а відокремлено один від одного, з вибірковим і розрізненим підходом. При винесенні виправдувального вироку суд приймав рішення, грунтуючись на однобічній, неповній та неправильній оцінці доказів, унаслідок чого висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Підпис на аркуші

Крім того, в кримінальному провадженні відносно Д., обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК, Южноукраїнський міський суд Миколаївської області ухвалив виправдувальний вирок від 4.12.2013.

При постановленні виправдувального вироку суд першої інстанції дійшов висновку, що обвинувачення Д. грунтується лише на показаннях працівників міліції про вилучення в нього наркотичного засобу. Свідки, залучені як поняті, повідомили, що працівники міліції сказали їм про те, що в обвинуваченого було виявлено наркотичний засіб. Крім цього, один з понятих підписав чистий аркуш паперу. Цей свідок заперечував факти вилучення наркотичного засобу та проведення будь-яких інших слідчих дій. Сам речовий доказ органами обвинувачення до суду не надався та в судовому засіданні не досліджувався.

Виправдовуючи Д., суд першої інстанції ставить під сумнів законність адміністративного затримання й відкидає докази обвинувачення.

6.02.2014 суд апеляційної інстанції скасував вказаний виправдувальний вирок та ухвалив новий, яким Д. визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік.

Скасовуючи виправдувальний вирок, колегія суддів послалася на вимоги, передбачені ч.1 ст.337 КПК, відповідно до якої судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Відповідно до ст.94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке грунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожен доказ з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного рішення.

Суд першої інстанції вказаних вимог закону не виконав. Крім того, він дослідив обставини кримінального провадження, але неправильно оцінив надані стороною обвинувачення докази, без належного вмотивування відкинув й інші докази обвинувачення.

Суд зазначив, що тільки показаннями працівників міліції Ф., К., П., які затримали Д., підтверджено факт вилучення наркотичного засобу в останнього. При цьому, на порушення вимог ч.1 ст.337 КПК, вийшов за межі судового розгляду, вказавши на те, що з боку Ф., К. були зловживання під час затримання Д.

Суд вдався до аналізу норм закону про адміністративні правопорушення та закону «Про міліцію» і зробив висновок загального характеру про порушення правоохоронцями права на свободу та особисту недоторканість, гарантованих Конституцією та міжнародними договорами, у зв’язку із чим визнав докази, отримані внаслідок затримання та особистого огляду Д., недопустимими, не назвав у вироку конкретних діянь, які б свідчили про істотні порушення прав обвинуваченого. Крім того, суд першої інстанції оцінював докази не в їх сукупності, не з точки зору достатності та взаємозв’язку, а відокремлено один від одного, внаслідок чого дійшов висновку про недоведеність вини Д. у вчиненні кримінального правопорушення, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Забезпечення захисту

Підсумовуючи практику ухвалення виправдувальних вироків за КПК 2012 р. судами першої та апеляційної інстанцій, можна зробити висновок, що суди в цілому дотримуються вимог чинного законодавства.

Діяльність цих судів загалом здійснювалася відповідно до конституційних засад судочинства й була спрямована на забезпечення захисту прав громадян, інтересів суспільства й держави та підвищення ефективності діяльності суду. За останні роки зросла оперативність розгляду справ, менше стал