ВККС у пошуках доброчесності:

софістика, класичний «макґафін» та світ абсурду

З 2016 року судді та суспільство спостерігають за тим, як члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів та Вищої ради правосуддя знаходяться у перманентному пошуку концепції та критеріїв доброчесності.

Чисті ідеї vs софістика

Потяг людини до розуміння «блага» та «справедливості» як чистих апріорних ідей у Платонівській філософії є одвічною рушійною силою життя людини і цивілізації в цілому.

Благо відповідає за системність, цілісність світу, ступінь пов’язаності смислів.

Справедливість завжди споріднена зі співрозмірністю.

Водночас, осягнення таких вічних ідей можливе лише за допомою рефлексії, мислення та його інструментів (законів логіки, перш за все), — на відміну від світу речей (предметів матеріального світу), які можна пізнати завдяки органам чуття.

Ідея «доброчесності» так само є певною нематеріальною категорією, осягнути яку можна лише маючи певний моральний, духовний та професійний потенціал.

У книзі VI Діалогів Платона «Держава» філософ намагається дати відповідь на питання: хто повинен управляти державою? Відповідь: філософи. Адже саме вони знають суть речей і здатні як митці вбачати вищу істину та постійно її відтворювати — і таким чином встановлювати нові закони про красу, справедливість і благо та одночасно зберігати вже існуючі закони.

Справжній філософ — людина, якій притаманні такі якості як порядність, розсудливість, справедливість, благородність, правдивість (як рішуче неприйняття неправди, любов до істини), вроджена тонкість розуму, пасіонарна тяга до пізнання та до всього буття у цілому, мужність.

Для античності невігластво — основна причина зла.

Управляти державою можна лише після особистої трансформації і пізнання себе: пізнати себе — пізнати інших - пізнати державу. Пізнати себе — це пізнати свої забобони та обмеженість. Мудрість передбачає знання свого незнання. Людина повинна спочатку навчитись володарювати над собою (вільний той, хто володіє собою).

На противагу справжньому філософу — софісти керуються виключно вподобаннями натовпу та намаганнями йому потурати, для них істинність знання є неважливою. Софісти оперують багатозначними поняттями, підмінами значень, порушеннями правил формальної логіки.

Застосування високих категорій по типу «доброчесності» та самостійне встановлення її критеріїв може мати місце виключно тоді, коли рівень розвитку посадових осіб державних органів, які беруть участь у відборі та оцінюванні суддів, буде відповідати високим стандартам як особистісних якостей, так і  професійних здібностей.

Такий розвиток має включати життєвий досвід, порядність, розсудливість, правдивість, мужність. По суті, всі ті якості, які притаманні філософам за Платоном. І категорія «філософ» не є чимось абстрактним та непрактичним, вона не обмежується лише тими, хто отримав освіту на філософському факультеті. Ця категорія, по суті, відображає рівень розвитку особи, яка має право виконувати повноваження від імені держави.

Звичайно, це у певному розумінні — ідеальна людина.

Однак, якщо посадові особи державних органів відчувають у собі моральне право оцінювати доброчесність інших, то їх якості повинні як мінімум бути на рівень вище середньостатистичних вимог до судді.

Жалюгідним є видовище, коли деякі члени ВККС та ВРП, які, як мінімум, не дотягують до рівня розсудливої порядної людини з точки зору розсудливого спостерігача (підвищують голос у засіданнях, сприймаючи на власний рахунок будь-які зауваження суддів щодо незаконності процедури оцінювання, або проявляють мобінг у колективі), не говорячи вже про рівень юридичної кваліфікації та невміння вибудовувати причинно-наслідкові зв’язки, — оцінюють доброчесність суддів за якимись примарними критеріями.

Чи може така людина взагалі розуміти значення та осягнути суть ідеї «доброчесності»?

Чи може член ВККС/ВРП оцінювати певну поведінку та вважати її такою, що свідчить про недоброчесність судді, якщо він сам вчиняв такі ж недоброчесні дії?

Не будемо приділяти увагу загальновідомій та загальнодоступній інформації щодо характеристики і поведінки деяких членів вказаних органів.

Однак, чи не схожі деякі члени ВККС та ВРП на софістів, які не шукають істину, а виключно працюють на догоду активістам (натовпу), замість того, щоб намагатись вибудовувати діалог з розсудливим спостерігачем та доносити до нього істину? Чи не оперують ці члени тими ж багатозначними поняттями, підмінами значень, порушеннями правил формальної логіки як і софісти Стародавньої Греції?

Отже, поки рівень особистої та професійної компетентності більшості членів ВККС та ВРП не буде відповідати найвищим стандартам, застосування ними оціночних категорій на кшталт «доброчесності» повинно бути зведеним до мінімуму, так як створює загрозу зловживання своїми повноваженнями (як мінімум у силу нерозуміння). Тому логічним є зведення їх повноважень під час оцінювання суддів до формального встановлення відповідності судді чітко визначеним законом вимогам.

Чи все добре у ВККС із принципом законності?

Якщо спостерігати за діяльністю ВККС та переглядати її засідання щодо оцінювання суддів, виникає стійке відчуття, що ти дивишся кримінальну драму «Фарґо» братів Коен (1996 року).

Питання навіть не у конкретному сюжеті, а у зануренні у аналогічний цьому фільму світ абсурду, світ, у якому герої приймають безґлузді рішення, заплутуються у власній дурості та не здатні прорахувати наслідки своїх дій та мислити перспективно; світ, у якому немає інтелектуального та етичного центру; світ, у якому «щось пішло не так».

Так нещодавно (16.12.2024) відбулось пленарне засідання ВККС щодо оцінювання відповідності посаді судді О.Дзюби.

Пленарний склад ВККС вирішив повторно оцінити суддю Господарського суду Харківської області О.Дзюбу.

У минулому (23.09.2019) суддя вже отримав рішення ВККС у складі колегії про його відповідність займаній посаді. Крім того, 17.12.2020 Вища рада правосуддя відповідно до закону №679-IX прийняла рішення про внесення подання Президенту про призначення Дзюби О.А. на посаду судді Господарського суду Харківської області.

Як відомо, 13.06.2024 Велика палата Верховного Суду у справі №9901/198/20 (справа судді Усатого В.) прийняла постанову, раз і назавжди поставивши крапку у питанні суб’єкту проведення оцінювання суддів на відповідність займаній посаді у період до 30.12.2023 (дня, коли набрали чинності зміни до п.20 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VIII, внесені законом №3511-ІХ).

ВП ВС вказала, що «системний аналіз положень закону №1402-VIII, зокрема п.20 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону як до так і після внесення до нього змін, переконують ВП ВС у тому, що до набрання чинності законом №3511-ІХ оцінювання судді на відповідність займаній посаді та ухвалення остаточного рішення із цього питання належало до виключних повноважень колегії ВККС. Вирішення зазначеного питання ВККС у пленарному складі суперечить п.20 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VIII, приписи якого мають імперативний характер і не підлягають розширеному тлумаченню». (п.108 постанови)

Відповідно до ч.5 ст.13 закону №1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Вказана норма права є нормою матеріального права, яка встановлює обов’язок органів державної влади під час застосування певної норми права слідувати висновку ВС щодо порядку її застосування.

Під час засідання ВККС суддя подав клопотання про припинення оцінювання у зв’язку з наявністю правового висновку ВП ВС (у справі судді Усатого В.), вказавши, що його оцінювання на відповідність займаній посаді було завершено станом на дату ухвалення ВККС у складі колегії відповідного рішення про його відповідність посаді (23.09.2019).

Трансляція засідання відбувалась на офіційному Youtube-каналі ВККС.

ВККС відмовила у задоволенні клопотання та провела незаконне оцінювання судді, ухваливши рішення про невідповідність судді займаній посаді та про внесення подання про його звільнення.

У публікації автор попереджала, що ВРП своїм рішенням про звільнення Отрош І.М. з посади судді Господарського суду м.Києва (від 10.10.2024) фактично дала «зелене світло» членам ВККС щодо проведення незаконних пленарних розглядів у процедурі оцінювання на відповідність займаній посаді щодо суддів, які успішно пройшли оцінювання колегією ВККС до 30.12.2023 та які за висновками ВП ВС (у справі № 9901/198/20) не повинні проходити такий пленарний розгляд.

У зазначеному рішенні ВРП вказала на немотивованість(!) рішення ВП ВС (у справі судді Усатого В.).

І ось наслідок не змусив себе чекати.

По суті, мають місце дії, які вчиняються організованою групою осіб (членів ВККС та ВРП), які свідомо не застосовують обов’язковий для суб’єкту владних повноважень правовий висновок Верховного Суду, зловживають своїми повноваженнями та порушують гарантії суддівської незалежності шляхом піддання суддів незаконній процедурі оцінювання у пленарному складі ВККС та, як наслідок, незаконному звільненню.

У зв’язку з чим це робиться — автор уже аналізувала у попередніх публікаціях (зокрема, щоб догодити активістам задля власного спокою та кар’єрних росту, отримати преференції для себе або своїх близьких осіб під час проходження конкурсу на посаду судді/до апеляційного суду у вигляді відсутності негативного висновку ГРД).

Члени ВККС і ВРП не тільки поклали свій «маленький» нігілізм та велику самовпевненість на принцип законності та правової визначеності, але і проігнорували поради європейських партнерів та організацій.

Так 16.11.2023 ВРП зверталась до Офісу Ради Європи, висловлюючи занепокоєння фактом продовження здійснення ВККС оцінювання щодо суддів, які отримали подання ВРП відповідно до закону №679-IX, наголосивши на тому, що «ВРП вже провела перевірку таких суддів на відповідність критеріям професійної етики та доброчесності, з урахуванням наданих ГРД висновків», — зазначила, що такі дії ВККС можуть мати наслідком:

внесення фактично повторних рекомендацій ВККС щодо призначення суддів, які буде зобов’язана розглянути ВРП та внести повторні подання щодо призначення суддів, яких вже призначено Президентом України;

або можливу непідтримку рішень колегій ВККС пленарним складом ВККС.

У зв’язку з викладеним, у вказаному листі ВРП просила Офіс РЄ «надати консультативну (експертну) допомогу у вирішенні правових питань».

Таким чином, вказаний лист ще раз підтверджує, що ВРП, звертаючись до Офісу РЄ в Україні, усвідомлювала правові наслідки можливого продовження ВККС оцінювання суддів, які вже отримали подання ВРП відповідно до закону №679-ІХ, а саме потенційне порушення правової визначеності та гарантій незалежності суддів.

У грудні 2023 року Офісом Ради Європи в Україні було надано Стислий аналіз до закону №679-IX та його застосування в контексті питань Вищої ради правосуддя, в межах проєкту «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду», який імплементується управлінням програм співробітництва Ради Європи. Аналіз підготовлено міжнародним консультантом проєкту Герхардом Райснером (екс-президент Консультативної ради європейських суддів).

У вказаному аналізі експерт вказує на неможливість проведення щодо суддів, які отримали подання ВРП про призначення на підставі закону №679-IX, будь-яких подальших чи повторних процедур оцінювання ВККС, так як це буде порушенням принципу юридичної визначеності та гарантій незалежності суддів.

На той час ще не було постанови ВП ВС (у справі судді Усатого В.), і питання Офісу РЄ ставились з урахуванням на той момент хибного правозастосування щодо необхідності проведення пленарних розглядів ВККС за наявності негативного висновку ГРД.

Тобто, на думку європейських експертів, судді, які отримали позитивні рішення колегії ВККС про відповідність посаді та потім ще і подання ВРП про призначення (щодо суддів, які були призначені строком на 5 років) відповідно до закону №679-IX, — апріорі не можуть бути піддані повторним процедурам оцінювання на відповідність посаді.

Таким суддею є, зокрема, і суддя Дзюба О., щодо якого ВРП було внесено подання про призначення на посаду відповідно до закону №679-IX.

На все це автор уже звертала увагу у попередніх публікаціях, а наразі просто спостерігає за системністю дій ВККС і їх наслідками.

Виникає питання: чи можна вважати доброчесними членів ВККС та ВРП, які порушують принцип законності та ст.19 Конституції України, не застосовуючи обов’язкові правові висновки ВП ВС?

Непослідовність в діях ВККС

Очевидно, що члени ВККС вважають рішення ВП ВС у справі судді В.Усатого рішенням індивідуального характеру. Тут, звичайно, багато питань виникає щодо рівня професійної компетентності членів у розумінні поняття «індивідуальне рішення» та «висновок щодо застосування норм права». Адже, будь-яке рішення суду, яке стосується оскарження акту індивідуальної дії, логічно, буде мати індивідуальний характер, однак це не виключає потенційної наявності у рішенні ВС висновку щодо застосування норми права, який таким же логічним чином матиме вже загальний характер для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують відповідну норму права.

Тобто, наявність А не спростовує наявності Б.

З точки зору логіки, висновок є формою мислення, за допомогою якої з одного або кількох суджень виводиться нове судження, що містить у собі нове знання. Будь-який умовивід складається із засновків (судження, з яких виводиться нове знання) та висновку (судження, виведене із засновків).

У рішенні у справі судді В.Усатого ВП ВС експліцитно викладено висновок щодо застосування норм права, зокрема, п.20 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення»; ст.88 закону №1402-VIII; п.3 ч.2 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №679-ІХ.

Побачити та зрозуміти цей висновок нескладно навіть для студента юридичного факультету.

Але цікавим є навіть не це.

До червня 2024 року (до рішення щодо судді В.Усатого) ВП ВС була сформована інша судова практика щодо необхідності участі пленарного складу ВККС у процедурі оцінювання суддів на відповідність займаній посаді за наявності негативного висновку ГРД.

При цьому, було одне рішення КАС у справі судді Вільчинського О.В., яке відрізнялося від загальної судової практики.

Відповідно до рішення КАС від 07.12.2020 у справі №9901/577/19 позов Вільчинського О.В. до ВККС задоволено частково: рішення ВККС від 24.04.2019 №123/ко-19 визнано таким, що набрало чинності з 9.09.2019, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

КАС, по суті, визнав, що рішення ВККС у складі колегії про відповідність судді займаній посаді набрало чинності з 09.09.2019 (у зв’язку з тим, що висновок ГРД був визнаний судом протиправним та скасований (09.09.2019), та відповідно відсутній предмет розгляду для пленарного складу ВККС, повноважний склад якого відсутній протягом тривалого часу.

Тобто, КАС фактично виснував, що суддя Вільчинський О. В. не має проходити процедуру оцінювання у пленарному складі ВККС.

Питання співвідношення переважної маси судових рішень (позитивних для комісії) та одного (негативного для комісії, проте позитивного для судді Вільчинського О. В.) було предметом розгляду ВККС. 

Рішенням ВККС від 12.10.2023 №110/зп-23 комісія вирішила винести на розгляд в засіданні ВККС у пленарному складі питання щодо підтримки рішення колегії ВККС «Про результати кваліфікаційного оцінювання судді Вінницького окружного адміністративного суду Вільчинського О.В. на відповідність займаній посаді» від 24.04.2019 №123/ко-19.

Мотиви комісії:

«Є усталеними і обов’язковими для врахування комісією висновки Верховного Суду та його Великої палати щодо застосування норм матеріального права до обставин, які є тотожними із тими, що склалися у процесі оцінювання судді Вільчинського О.В.»;

«Верховний Суд сформував усталений підхід стосовно того, що ГРД не є суб’єктом владних повноважень, не виконує жодної владної управлінської функції, а її висновок, прийнятий щодо судді, не є адміністративним актом (правовим актом індивідуальної дії), що в сукупності виключає можливість його оскарження суддею, щодо якого його було прийнято, до адміністративного суду»;

«У зв’язку з викладеним, для забезпечення правової визначеності на виконання вимог абз.2 ч.1 ст.88 закону «Про судоустрій і статус суддів» комісія, заслухавши доповідача й обговоривши питання порядку денного, дійшла висновку про необхідність винесення на розгляд комісії в пленарному складі питання щодо підтримки рішення колегії ВККС про відповідність Вільчинського О.В. займаній посаді судді Вінницького окружного адміністративного суду, стосовно якого ГРД надано висновок про невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності».

Тобто, незважаючи на позитивне рішення КАС щодо судді Вільчинського О.В., ВККС вирішила, що усталена та остання судова практика ВП ВС є важливішою та має більшу силу.

Прикро, що такий підхід застосовується виключно у випадку, коли «остання та усталена» практика ВП ВС ухвалена на користь комісії.

При зміні «останньої та усталеної» практики ВП ВС — комісія діаметрально змінює свій підхід, та називає цю «усталена та останню» практику ВП ВС «індивідуальним рішенням».

Саме так наразі ВККС тлумачить постанову ВП ВС у справі судді В.Усатого — як індивідуальне рішення, яке не може застосовуватись до інших суддів.

Отже, вбачається, що ВККС намагається змінити підхід до застосування правового висновку ВП ВС у подібних спорах: якщо такий висновок був на користь ВККС, Комісія тлумачила його як обов’язковий для всіх (навіть тих, хто має зворотне індивідуальне рішення); якщо ж такий висновок змінився (ВП ВС змінила раніше застосований підхід до вирішення справ) і став не на користь ВККС, комісія змінює підхід до його тлумачення та вважає його індивідуальним рішенням.

У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини «...підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок… і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…».

Таким чином, має місце суперечлива, непослідовна поведінка членів ВККС та відповідно порушення принципу належного урядування (good governance).

Перманентні пошуки членами ВККС примарної доброчесності та віднайдення примарних недоброчесних суддів нагадує пошуки «макґафіна» у художньому творі.

«Макґафін» — це певний предмет, навколо якого зав’язується сюжет літературного твору або кінофільму, який є мотивацією поведінки персонажів, однак суть якого так і не розкривається або який, врешті-решт, взагалі не має ніякого сенсу. Класичні приклади: діаманти в романі Ільфа та Петрова «Дванадцять стільців» (які так ніхто і не бачив); валіза містера Воллеса в фільмі Тарантіно «Кримінальне чтиво» (вміст якої так і не показують).

В одному із інтерв’ю режисер Альфред Хічкок проілюстрував його за допомогою жартівливої історії: «У поїзді їдуть два пасажири. Один питає: «А що це там лежить на багажній полиці?» Інший відповідає: «Це ж макґафін». — «А що таке макгафін?» — «Ну як же, це таке пристосування для ловлі левів у Гірській Шотландії». — «Але ж у Гірській Шотландії немає левів». — «Ну, значить, немає там ніякого макґафіна». Розумієте, макґафін – це те, чого взагалі немає».

Члени ВККС, шукаючи макґафін — примарну доброчесність, створили абсурдний світ, в якому не працюють закони формальної логіки та відсутній здоровий ґлузд; світ, у якому відсутнє перспективне мислення та у якому відверто дикі речі намагаються подати як норму.

У суддівському співтоваристві навіть є жарт: «Чекаємо, коли ВККС викличе В.Усатого на пленарне засідання для продовження оцінювання». 

Закон і Бізнес