Закон і Бізнес


Член Вищої ради правосуддя Олександр САСЕВИЧ:

«Більшість скарг на суддів мотивовані їх етичною поведінкою»


Інтерв’ю із членом ВРП Олександром Сасевичем (праворуч) провів радник, керівник практики GR ADER HABER Віктор Залізнюк.

24.11.2023 12:18
ІГОР НОВІКОВ
10790

У рамках відкритого інтерв’ю в межах ХІ Щорічного форуму юрисконсультів відбулась розмова між радником, керівником практики GR ADER HABER Віктором ЗАЛІЗНЮКОМ та членом Вищої ради правосуддя Олександром САСЕВИЧЕМ. Адвокат та суддя говорили про довіру до судової влади, трансформацію правосуддя під час війни, а також про можливі шляхи для налагодження комунікації між судовою гілкою влади та суспільством.


«Коли в єдиному механізмі якась функція не працює, вона тягне за собою діяльність судді»

Сьогодні про єдність говорять як про ключову характеристику нашої нації. Єдність це те, що дозволяло протягом всієї нашої історії виживати нам як нації і зберегтися як державі. Але єдність має бути не лише моральною, а й функціональною. Функціональна єдність це те, що ми називаємо «кожен на своєму місці». В контексті сьогоднішнього заходу йдеться про єдність бізнесу і держави, роботу на одну ціль, в залежності від функціоналу і призначення кожного. Але безумовно важливою є й єдність і взаємна довіра між суспільством і державою, особливо в особі однієї із гілок влади судової влади. Можливо, серед усіх трьох гілок влади, ця гілка влади іноді перша серед рівних, оскільки бізнес-клімат і сприйняття бізнесу державою залежить саме від можливості отримати захист, від довіри до суду, усунення спірних правовідносин.

Я хотів би апелювати до вашого життєвого і професійного досвіду. Адже він досить яскравий: від військово-миротворчої місії, посади судді окружного суду і до сьогодні, коли ви представляєте конституційний орган, який опікується прозорістю і незалежністю суду. Певну частину свого професійного життя ви присвятили юридичному супроводу у бізнес-структурах. Мабуть, це дає різносторонній погляд. Як ці пазли кар’єри складаються у вас в єдину картину взаємодії?

— Свою професійну діяльність я розпочав у 1997 року з посади юрисконсульта військової частини. Перша освіта — військова, я закінчив правничий факультет Львівського державного університету ім.Івана Франка. Потім йшло просування по військовій службі, і я став юрисконсультом військового львівського комісаріату.

Приймав участь у миротворчій місії в Косово протягом 2001—2002 рр., був юрисконсультом миротворчого контингенту. Тут всі функції об’єднувались в одній посаді — це і орган дізнання, і договірна діяльність, і логістика та її забезпечення, і дисциплінарна, регуляторна діяльність. Це був шикарний досвід в складі американської дивізії. Після повернення відбулось просування по службі, і завершив я свою військову діяльність начальником юридичної служби західно-оперативного командування. Після цього перейшов у юридичну площину — в бізнес структуру, працював в юридичних компаніях.

В 2011 році зголосився пройти конкурс на посаду судді, який вперше відбувався в Україні. Взяв участь в конкурсі і через рік став суддею Львівського окружного адміністративного суду у віці 43 років. Це при тому, що вперше я став в резерв на суддю в обласного суду Львівської області у 2002 році. Кожні три роки перескладав іспит.

Ставши суддею, в першу чергу намагався не допускати тих негативних речей, з якими стикався сам, будучи споживачем послуг суду, починаючи від самого простого. Я для себе проаналізував, що більшість скарг на суддів мотивовані їх етичною поведінкою. Так, потім скарга розписується як незгода з рішенням, незгода з процесуальними діями тощо, але в основу лягає саме поведінка судді. Тому свій офіс із помічника, секретаря та людей, які мене оточують, намагався формувати так, щоб вони усвідомлювали: не люди задля нас, а ми задля людей.

Для мене певним підтвердженням правильності мого шляху стало те, що після завершення п’ятирічної каденції при проходженні кваліфікаційного оцінювання мені поставили питання: «А що ні однієї скарги на вас немає?». Так склалось, що дійсно цих скарг немає. Тож раджу своїм колегам вчиняти так само.

Мабуть, на сприйняття доступності правосуддя і, в якійсь мірі, на сприйняття справедливості, впливає навіть поведінка судді. Цікавить й інший аспект комунікація суду із суспільством. Судді-спікери інститут, яким ви опікуєтесь, для України відносно новий. Про що цей інститут? Це про розмову суспільства із судом, про популяризацію суду, про роз’яснення конкретних рішень? Яким ви його бачите?

— В 2013—2014 рр. у столиці відбувались трагічні події. І коли ми побачили, що фактично судову владу, в більшості своїй, призначили винною в тих процесах, частина моїх колег намагались проаналізувати, чому так сталось. Я згадую слова Бісмарка, який казав, що мудра людина вчиться на чужих помилках, а дурні на своїх. Ми хотіли винести із цього певний урок і зрозуміли, що комунікації як такої в судовій владі взагалі не було.

Яким чином розвинути її в стислі терміни? Ми взяли досвід Нідерландів, де цей інститут суддів-спікерів прижився з початку ІІІ тисячоліття, активно працює і не потребував додаткових коштів. І ми з суддів-волонтерів, тому що це все на громадських засадах, започаткували цей інститут.

Пригадую, коли ми його започаткували, певні судді Верховного і вищих судів крутили пальцем біля потилиці, мовляв, навіщо я хочу змусити суддю щось комусь пояснювати, нехай читають рішення. Я ж кажу, що адвокати ці рішення прочитають, але споживачі судових послуг, на жаль, ні. Тому є потреба все ж таки доносити ці речі. Адже негативна думка про суди в своїй більшості формується саме засобами масової інформації.

Тому ми почали пропагувати ідею повноцінної комунікації й започаткували інститут спікерів, прес-центр судової влади, прес-служби судів. В 2014 році за суддями бігали, намагались взяти коментарі, а вони перед журналістами закривали двері. Зараз же вихід судді в площину комунікації — це нормальна річ. Це стає популярним, це в тренді. Суддя-спікер — це те, що робить відмінним його від іншого колеги.

Ми проводили комунікацію з Європейською бізнес-асоціацією. Коли я з представниками бізнесу спілкувався і питав про причини недовіри до судової влади, мені пояснили, що до них не доходять листи від судів, а рішення не виконуються протягом тривалого часу. Але ці речі здебільшого не пов’язані із діяльністю суду та є об’єктивними. До прикладу, як через недофінансування судової влади, чи проблеми з виконанням у виконавчої гілки влади. Тому прості речі й потрібно роз’яснювати.

Комунікація з учасниками процесу це ті ж роз’яснення. Але ж це вже пост-фактумна комунікація після того, як судове рішення вже винесено. Зрозуміло, що рішення може бути переглянуто іншою інстанцією, і жоден виступ чи роз’яснення судді не вплине на його зміст. Але ж йдеться про превентивну комунікацію як ви на це дивитесь як член конституційного органу, який забезпечує, в тому числі, і сприйняття судової гілки влади суспільством. Наскільки доцільним ви вважаєте запровадження систематичних зустрічей, конференцій? Ніхто не ставить під сумнів право конкретного судді чи суду ухвалювати рішення, виходячи зі своїх знань та переконань. Але якби була можливість співпраці не в конкретній справі, а в цілому в галузі, як мінімум, не було би стільки оскаржень. Водночас були б орієнтири в судовій практиці для ухвалення рішень.

— Суддя — це персона, уособлення судової влади, як говорить закон. Але суддя діє в системі координат і ці координати чітко визначені законодавством — це і суд, в якому працює суддя, і органи, які формують суддівській корпус, орган, який опікується незалежністю судової гілки влади, і дисциплінарний орган. І мені видається, що індивідуально судді важко вистояти і дійсно будуть претензії до нього.

Ситуація, яка склалась на сьогоднішній день, полягає саме в тому вакуумі, в якому опинилась судова влада, і тривалій відсутності так званої HR-агенції — Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

Позаду практично рік недієздатності ВРП. З 1 листопада ВРП все ж таки відновила свою дисциплінарну функцію. Майже 13 тисяч скарг накопичилось за період відсутності такої функції. Окрім того, до нас щоденно надходять поточні дисциплінарні скарги — від 30 до 60 скарг на день. Відсутність дисциплінарної функції негативно вплинула на судову систему. Адже, на мою думку, бувають випадки, коли потрібно комусь «по руках дати» і сказати, що так не можна. Все ж таки ці дисциплінарні функції мають працювати. А коли в єдиному механізмі якась функція не працює, вона тягне за собою і недоліки в діяльності судді.

Важливим у цьому контексті є й прийняття оновленого регламенту ВРП, приведення його у відповідність до зміненого законів про ВРП та судоустрій і статус суддів.

Перш за все, хочу звернути увагу бізнесу, що перш ніж писати якісь скарги, спочатку звертайтесь до першоджерел. Тому що за перші дні ми опрацювали багато документів, які підписані не адвокатом. Але ж закон чітко регламентує, хто і що має підписувати, в яких випадках, як скарга повертається.

Ще один момент — зверніть увагу на пункт регламенту щодо пріоритетності розгляду скарг. Одночасно розглянути 13 тисяч скарг фізично неможливо, тож ми розуміємо, що має бути визначений певний пріоритет. Про цей пріоритет кажуть наші колеги, Єврокомісія також це озвучила. В пріоритеті будуть справи, які тягнуть за собою звільнення судді за чч.3, 6 ст.126 Конституції при виході у відставку, при проходженні кваліфоцінювання, проходженні конкурсних процедур. А також ті справи, які мають резонанс у суспільстві.

«Потрібно міняти правила, психологію, долати стереотипи»

Це позитивно, адже не дивлячись на страшні часи, які ми переживаємо, ВРП розвиває систему і не стоїть на місці. Нам слід розуміти: оскільки ми вже тут завдяки нашим воїнам, по поверненню їм не потрібне співчуваюче суспільство, їм потрібна дієва функціональна країна. І повернувшись сюди вони матимуть чітке розуміння, заради чого вони воювали. Безумовно, без прозорої судової гілки влади, як і будь-якої іншої гілки, неможливе нормальне суспільство і спільнота щасливих людей. Але хотілося б поговорити й про виключення. Якби я не був юристом, я б запитав: яку поправку робить суд на війну? Незалежно від статусу та того, чим ми займаємось у житті, війна стосується всіх. Суди та інші інституції враховують, підлаштовуються, принаймні організаційно, до драматичних подій в країні подій 2014 року, ковіду, війни?

— Дійсно, до початку ковіду ми не знали, що таке EASYCON, Zoom. Це — нові технології, які в тому числі, прийшли в суд. У певних судах вони прижилися, У певних, в силу, в тому числі недостатності фінансування, — ще не здобули популярності.

Мені видається, що онлайн-можливість участі в судовому процесі — це класна штука. Але згадую засідання, яке я вів, а у адвоката із Запоріжжя, який оскаржував податкове повідомлення-рішення, у цей час десь гавкав пес. Тобто, ситуації бувають різні, але, мабуть, саме ковід дав можливість трохи переглянути стереотипи щодо участі у судових засіданнях. І мені здається, саме оптимізація часу юрисконсульта, адвоката в таких питаннях є плюсом.

Друге — зміни у процесуальних кодексах, які набули чинності, щодо можливості спрощеного розгляду справи без участі сторін, так само прижились. Принаймні в адмін’юстиції більшість категорій справ розглядаються у спрощеному проваджені, без участі сторін.

Війна накладає свій відбиток і я схиляю голову перед своїми колегами, які здійснюють правосуддя в прифронтових регіонах, коли лунає повітряна тривога, відбувається обстріли, а вони разом зі сторонами спускаються до бомбосховища. Адже це дає найкраще єднання і розуміння того, що ми всі перед Богом однакові.

Кажуть, що іноді стимулами стають не дуже приємні обставини. Я не виключаю, що організації віртуального спілкування і не було б, якби не ця біда. Коли я спілкуюсь у професійному колі, то кажу: не чекайте, що ви відкриєте закон, а там чорним по білому буде описана ваша ситуація. Ніхто не розраховував на те, що у наші часи відбуватиметься таке криваве страхіття в центрі Європи. Ми маємо з розумінням читати закон і усвідомлювати, що ми, за великим рахунком, як суддя так і сторони процесу, теж у великому бомбосховищі, просто у вигляді великих бетонних стін, якими є герої в окопах. Тому тут має бути взаємність. А з боку суду, як і з боку суспільства, також має бути розуміння. Якщо зробили спрощені процедури, то, безумовно, важливо їх не дискредитувати. Ми по суті сьогодні ухвалили закони, які дозволяють майже у безспірному порядку приймати рішення. І це не повинно стати ризиком зловживання і недобросовісного виконання сторонами і суспільством своєї функції, перш за все, по відношенню до суду. Тому, якщо ми говоримо про довіру, то вона має бути взаємна у відносинах — у державі, в суді. Інакше це — зловживання. Мабуть, довіра — це фактор, який найбільше легітимізує судове рішення. Принаймні якщо воно сприймається суспільством.

У наше суспільство, мабуть, генетично вбудоване прагнення до демократії. Ми на революціях вибороли право на свободу. Сьогодні апогей цього виборювання — права на життя і на свободу нації. Ці важкі суспільно-політичні процеси, в яких ми живемо, якось індексуються по відношенню до сприйняття і довіри до суду?

Безумовно, бо судова влада, і судді безпосередньо, є частиною суспільства. Ці процеси впливають на діяльність суду і суддів. У складних умовах працюють всі. В питанні довіри, судова влада, на жаль, згідно з опитуваннями, перебуває не в першій десятці, а десь поруч із політиками. Як вийти з цієї ситуації? Складно. Але чи приємно юрисконсультам йти до суду, якому не довіряють? Чи автоматично ви не станете тією особою, якій не довіряють? Тому плекати довіру повинні всі разом, щодня.

З однієї сторони, справа починається з юридично правильно оформлених документів, правильної правової позиції. В суді важливо, з урахуванням правової позиції і усталеної практики ВС, сформувати своє рішення, а якщо відходити від практики, то детально прописувати чому. Це сукупність дій і взаємодії, але зараз це дуже складно.

Кожен українець, на жаль, не довіряє навіть сусіду. За останнім опитуванням найбільший рівень довіри до ЗСУ, а з джерел інформації до Телеграм-каналів. Останні зручні у користуванні одна хвилина і є повідомлення. Це дуже позитивно, але й дуже небезпечно.

У мене є віра в нашу країну. Я один із небагатьох, хто свого часу на запрошення РСУ відвідав захід проектів «Фільтруй суд», «Чесно. Суд». Організували цей захід критики судової системи, на ньому були опоненти, політики. Я навів у своєму виступі конкретні приклади щодо діяльності своїх колег. Зокрема по Донецькому апеляційному адміністративному суду. Коли в умовах переміщення сепаратистських сил зі Слов’янська в Донецьк, за кількасот метрів від суду, суд паралельно розглядав справу про заборону ДНР. Чи це не було подвигом з боку моїх колег?

Ще один приклад. Одна з моїх колег суддя Львівського окружного адміністративного суду під час відпустки щодня проносила бронежилети через польський кордон. Таких прикладів можна багато наводити.

Я тоді почув претензії до суддівського корпусу і запитав: а звідки тоді ці судді взялись, з космосу? Ні, вони вийшли з середовища юрисконсультів і ходили в ті ж садочки, школи, ЗВО, що й інші. І чи заміна одних осіб на інших змінить ситуацію? Ні. Потрібно міняти правила, психологію, долати стереотипи.

«Кожного дня пам’ятаємо, які є питання і очікування від ВРП»

Підтримую, потрібно починати з себе. Треба встановлювати моральну відповідальність кожного у цій історії. Мене завжди обурювало, що ми, особливо заради політичних балів, розкручували питання корупції, бюрократії. Тепер частина людей сприймає досвід цивілізованого світу і розуміє, що у нас не така вже й страшна бюрократія. Є багато речей, в яких ми років на 12 випереджаємо інші країни. Не кажучи вже про електронні застосунки. Дійсно сьогодні болісним є корупційне питання, але немає країни кристально чистої від корупції. Але якщо ми поносимо свою державу, прибільшуючи ситуацію заради якихось симпатій, то це схоже на те, як вийти зі свого дому і почати критикувати свою родину перед сусідом. Якщо держава не така, то або ти не асоціюєш себе з цією нацією та державою, або ти в тому числі стосовно себе кажеш.

На що ви орієнтуєтесь у плані довіри до судової влади? Це якісь рейтинги, опитування, відчуття суспільної думки? Звідки ви знаєте, наскільки довіряють судовій системі?

— Склад ВРП, новообрана ВККС розуміють свою місію. Вона полягає, насамперед, у створенні належних умов діяльності судової влади й судів. Самостійно ми це не вирішимо, тільки з вами, шляхом вашої участі в конкурсах, реагування на поведінку й діяльність судової гілки влади.

Потрібен так званий фітбек. Це розуміння того, куди рухається країна. А країна рухається в Європу. Це ні в кого сумнівів уже не викликає. Ми йдемо в європейську сім’ю. Я вважаю, що ми навіть не йдемо, а повертаємось туди. Мабуть цим духом пронизана і діяльність ВРП, де ми розуміли часові рамки формування ВККС і щодня призначали співбесіди. У травні цього року фактично не було дня без повітряних тривог. Ми озвучили конкурсантам, чи готові вони продовжити співбесіду, і таким чином виконали ту планку, яку собі поставили — до кінця травня завершити формування ВККС.

Теж саме — й стосовно дисциплінарних скарг. Є певні очікування з приводу того, що все ж таки за певні речі потрібно відповідати. Тому, формуючи регламент ВРП, ми бачили, що має бути і пріоритетність у розгляді справ. Окрім того, кожного дня нашої роботи ми пам’ятаємо, які є питання до нас і очікування від ВРП.

Наскільки це можливо? Настільки, наскільки прозора наша діяльність. Ми ведемо онлайн-трансляції засідань ВРП, онлайн-трансляції при розгляді справ дисциплінарними палатами. Ми намагаємось таким чином досягти високо рівня довіри до конституційного органу.

Це безпрецедентний рівень відкритості. Аби ще суспільство хотіло б так слідкувати за цим. Це має бути синергія, а для цього варто пам’ятати, що ми дуже дорогою ціною сьогодні живемо і працюємо.

— Дякую за можливість висловитись. Бажаю представникам юридичної спільноти досягати того, до чого ви прагнете А це досягається, в першу чергу, через вашу щоденну працю. Щасти вам по життю і перемоги всім нам!

Закон і Бізнес