Закон і Бізнес


Любителі надмірного формалізму

Правникам пропонують авторські критерії релевантності практики ЄСПЛ


Расім Бабанли наголосив на неприпустимості фрагментарного застосування практики ЄСПЛ

01.08.2022 15:35
НІКА РОМАНОВА
1431

Через відшукування норми на кожен випадок та занадто формальний підхід національні суди знов і знов натрапляють на «догану» від ЄСПЛ. Але і сторона захисту пішла недалеко – практика ЄСПЛ часто є нерелевантним прикладом красномовства.


Недоречне красномовство

У Вищій школі адвокатури присвятили вебінар питанням застосування практики Європейського суду з прав людини. Про особливості застосування практики ЄСПЛ в національній судовій практиці адвокатам розповідав керівник департаменту аналітичної та правової роботи апарату Верховного Суду, д.ю.н. Расім Бабанли.

На думку Р.Бабанли, саме за допомогою адвокатів Україна може запустити хвилю позитивних змін у судовій практиці, саме тому від їх фаховості та розуміння застосування норм міжнародного права буде залежати інтенсивність і якість таких змін.

Спікер для початку нагадав кілька загальних застережень щодо роботи із практикою ЄСПЛ. Відповідно до ст.18 закону «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» для цілей посилання на текст Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод суди використовують офіційний переклад конвенції українською мовою. У разі відсутності перекладу рішення суду зокрема рішень ухвалених стосовно інших держав суд користується оригінальним текстом.

При цьому, для доступу до оригінального тексту рішення суду доцільно послуговуватись офіційною базою даних Суду HUDOC. Однак Р.Бабанли наголосив на небажаності транслітерації при цьому. Варто орієнтуватись і на доречний формат посилання на таке рішення, до прикладу: «Reveliotis v . Greece», №48775 06, п. ..., 4 December 2008».

Та мабуть найбільше проблем виникає все ж у питанні релевантності застосування практики ЄСПЛ. Спікер зазначив, що у країні реально існує проблема нерелевантного застосування  такої практики. За словами Р.Бабанли дедалі частіше «красномовний абзац тулиться до того, до чого він би не мав тулитись». Для того, аби вирішити цю проблему лектор пропонує скористатись власними, авторськими критеріями релевантності.

По-перше, слід враховувати схожість обставин при цьому керуючись принципом mutatis mutandis – себто «змінюй те, що змінюється». По-друге, серед цих обставин мають бути відсутні такі, які принципово відрізняють одну справу від іншої. По-третє, слід зважати на національне законодавство, з урахуванням якого ЄСПЛ приймає дане рішення. Адже у практиці ЄСПЛ йдеться саме про гарантоване, однак не забезпечене у реалізації державою право.

Батьківство без строку

Значну частину вебінару Р.Бабанли відвів реальним прикладам, які дозволяли прослідкувати застосування тих чи інших висновків у рішеннях ЄСПЛ на практиці. Керуючись переважно цивільним аспектом розглянутого питання, лектор звернув увагу на справу «Ген та інші проти України», в якій судом було встановлено графік побачень батька з дитиною.

Втім відповідачем було подано клопотання про зупинення виконання рішення через подачу на розгляд касаційної скарги. ВС таке клопотання за звичаєм задовольнив. Як наслідок, під час усього судового розгляду справи в касації, що тривав 9 місяців, батько був позбавлений можливості бачитись із дитиною.

В результаті у ЄСПЛ дійшли висновку, що національні органи влади в порушення ст.8 конвенції не вжили достатніх заходів для забезпечення спілкування між батьком і дитиною, у тому числі суди безпідставно зупиняли виконання рішення щодо проведення побачень не обґрунтовуючи його належним чином та порушуючи розумні строки розгляду справи.

Показовою стала і наступна справа, у якій було пропущено позовну давність щодо встановлення батьківства. Так, у справі «М.Т. проти України» ЄСПЛ вказав що національні суди маючи змогу поновити пропущений строк не розглянули питання чи було б таке поновлення та розгляд справи по суті в найкращих інтересах дитини та не провели аналіз для урівноваження інтересів дитини та батька відмовивши у поновленні строку та порушивши тим самим ст.8 конвенції. Але подібне віднаходження балансу інтересів, зауважив Р.Бабанли, можна застосовувати лише у такій категорії спорів. Адже абсурдним було б посилатися на подібний принцип скажімо у питаннях речового права.

У справі ж «Швець проти України» ЄСПЛ вказав що національні суди встановивши графік побачень заявника з онукою не наклали на матір дитини жодного зобов’язання його дотримуватися. Ця формальність в подальшому перешкоджала залученню державних виконавців у провадження А під час додатково ініційованого провадження суди без належного обґрунтування зупинили виконання рішення. І хоча в подальшому вимога заявника була задоволена всі ці дії в сукупності становили порушення ст.8 конвенції.

Поруч із цим, у справі «Лазоріва проти України», що стосувалася оформлення опіки на племінником, ЄСПЛ розставив свої акценти. Так, рідство на рівні «тітка-племінник» виявилося таким, що не підпадає під визначення «сімейне життя», однак таким, що охоплюється поняттям «приватне життя».

У пошуках норми

Інші грані правозастосування відкрила наступна справа, яка стосувалась вже суто майнових інтересів. Так, у фабулі справи «Kanevska v. Ukraine» йшлося про те, що заявниця як добросовісний набувач квартири вимушена була виселитись з неї оскільки як виявилося житло було придбано нею у осіб які придбали його у шахраїв і справжній власник житла вимагав його повернення.

Однак заявниця не подавала позову до продавців про відшкодування їй вартості квартири та не позивалась до власника про відшкодування поліпшень зроблених нею в квартирі. А отже вона не використала усіх існуючих засобів правового захисту внаслідок чого ЄСПЛ визнав її скаргу за ст.1 першого протоколу до конвенції неприйнятною. І хоча дана справа, за слова Р.Бабанли, ставить майже гамлетівське питання щодо того, на користь кого ж з власників ухвалювати таке рішення, ризики у такому випадку звісно ж перекладаються на особу, яка придбала таке житло.

Подекуди національні суди просто не знаходять правових норм для прийняття очевидного рішення. На це Р.Бабанли саркастично додав: «Ми любителі надмірного формалізму, під все має бути норма».

На прикладі справи «Levchuk v. Ukraine» Р.Бабанли продемонстрував цей же затятий формалізм, який у справах про домашнє насильство може обернутися трагічно. Сам Р.Бабанли доволі чутливо охарактеризував проблему домашнього насильства, вказавши на ефективність інституту обмежувального припису, який попри коментарі учасників вебінару, аж ніяк не межує із презумпцією невинуватості. На думку лектора, обмежувальний припис і є тим механізмом, який може убезпечити від вчинення чергового акту такого насильства і абсурдно при цьому закидати до жертви щось на кшталт «принеси мені свою довідку про смерть».

Зрештою, Р.Бабанли, зауважив, що практику ЄСПЛ мало знати, нею потрібно ще й вміти користуватись. Водночас задачею судів апеляційної та касаційної інстанції є визнання порушення конвенційного права, адже сам ЄСПЛ не є судом четвертої інстанції.