Закон і Бізнес


Чи потрібен у ВР «турборежим»?

Аналіз законопроектів №7198, №7222 та №7223 в сукупності зі ст. 111-1 КК


.

22.04.2022 11:01
ЮЛІЯ НАУМЕНКО, ОЛЕНА САПОЖНІКОВА, юристи УГСПЛ
2558

Під час нападу Російської Федерації на Україну законотворча робота в лютому-квітні тривала. З одного боку це добре, бо правове регулювання необхідне у будь-який час. Але з іншого, – ці кроки мають бути вкрай обережними.


У той час як на Україну неочікувано в різних містах почали падати російські ракети та вестися масштабні бойові дії, правове, громадянське та загалом звичне життя було паралізоване, і питання, які турбували усіх, змістилися на проблеми безпеки життя та забезпечення базових потреб.

У такий період законотворча робота має бути частково призупинена. Так, поточні проблеми потребують в такий період вирішення, але це краще робити за допомогою підзаконних нормативно-правових документів або хоча б внесенням змін до спеціальних законів чи їх створення, але не шляхом внесення змін до фундаментальних законів країни. Триває війна, тому кожна зміна законодавства має ретельно вивчатися з точки зору не лише вузького предмета, якого вона стосується, але з точки зору того, чи не несе вона загрозу безпеці України. Як компромісний варіант, потрібно обмежити у часі дію законодавчих новел, які стосуються питань війни, закінченням воєнного стану в Україні, введеного 24 лютого та продовженого Указом Президента України до 26 квітня цього року.

Яскравим прикладом таких новел можна назвати внесення у Кримінальний кодекс України статті 111-1 (колабораційна діяльність). Законопроект №2108 був прийнятий парламентом 3 березня та набрав чинності 15 березня цього року. Зокрема, юристи Української Гельсінської спілки з прав людини в 2019 році коментували подібні законопроекти і тоді вказували, що варто уникнути визначення на законодавчому рівні поняття «колабораціонізму», щоб не допустити загострення складної ситуації в суспільстві України щодо осіб, які проживають на окупованих та непідконтрольних територіях.

Під це визначення може підпасти кожен житель України, як підконтрольної, так і непідконтрольної чи окупованої. Підходи, запропоновані, відлунюють відомими підходами НКВД до громадян Радянського Союзу, що залишилися на окупованій Німеччиною території під час другої світової війни. Більш оптимальним за даних умов є побудова цегляної стіни навколо України з написом «тюрма для заблудлих», і сумнозвісні сталінські розправи будуть завтра у нас на часі.

Ми не в тому періоді зараз, щоб піднімати так гостро цю тему та з «більшовицьким» запалом піддавати усіх репресіям, адже тут не може бути поділу на «біле» та «чорне», бо це розділить наше суспільство всередині і підірве єдиний дух боротьби за Україну. Також варто враховувати не лише моральні аспекти та «здоровий глузд», але і міжнародне право, зокрема, Конвенцію 1949 року про захист цивільного населення під час війни.

Текст статті 111-1 викликає багато питань і потребує ґрунтовного обговорення, оскільки введення в дію такої норми може зіграти на руку Російській Федерації у війні проти нас. Оскільки норма уже діє, і чи нам подобається вона, чи ні, ми повинні її дотримуватися, то найближчим часом потрібно розробити законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України, яким видалити зі статті 111-1 положення, які є очевидним порушенням прав людини, а решту залишити в дії лише на час воєнного стану в Україні. Це потрібно зробити найближчим часом, щоб уникнути на практиці можливих негативних наслідків її дії. Зокрема, потрібно видалити частину першу статті 111-1, оскільки право на свободу слова є основою демократії, що є в Україні, тому це створить шлях до автократичного режиму, який в обличчі Росії зараз воює з нами. Також потрібно видалити частини 5 та 7 статті 111-1, оскільки ці категорії осіб підпадають під захист Конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час війни тощо. Це лише побіжні зауваження і при внесенні змін до статті 111-1 потрібно ретельно прописати текст, щоб уникнути порушення прав людини та можливого негативу в суспільстві під час війни. В будь-якому звучанні цієї статті, якщо видалити повністю цю статтю на сьогодні неможливо, то потрібно обов’язково обмежити її дію лише на період воєнного стану в Україні.

Вищеназвана законодавча новела обговорюється, але ракурс обговорень, на жаль, зміщений не на покращення, а на погіршення тексту, що є. Зокрема, законопроектом №7223 від 28 березня 2022 року пропонується доповнити частину другу статті 111-1 Кримінального кодексу України таким положенням: «2. Перебування громадянина України у громадянстві (підданстві) іншої держави, яка здійснює збройну агресію проти України, – карається позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.». Така пропозиція суперечить національній та міжнародній правовій практиці.

Зокрема, згідно до положень Закону України «Про громадянство України» громадянин України, що проживає тимчасово в іншій країні продовжує бути громадянином України, а якщо він приймає рішення отримати інше громадянство, то перестає бути громадянином України та не може бути підданий кримінальній відповідальності за українськими законами за таке рішення, адже обмеження людини в праві вирішувати питання свого громадянство є порушенням його права в світлі не лише національних законів, а й міжнародного права, зокрема, Європейської конвенції 1997 року про громадянство.

В доповнення до названого законопроекту №7223 можна назвати ще законопроект №7222 від 28 березня 2022 року, яким пропонується «застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів стосовно громадян України, які перебувають у громадянстві держави, що здійснює збройну агресію проти України». Дане положення з названих вище підстав не можна запроваджувати. Цим законопроектом також пропонується доповнити частину першу статті 17 (підстави припинення громадянства) Закону України «Про громадянство України» новим пунктом 3 такого змісту: «3) внаслідок набуття громадянства (підданства) держави, яка здійснює збройну агресію проти України;». Таке положення є зайвою юридичною конструкцією, яка руйнує інститут громадянства, в якому чітко визначені всі підстави до «припинення», «виходу» та «втрати» громадянства України, та вони є достатніми для врегулювання цього питання на сьогодні. Законопроект №7222 потрібно відкликати в цілому.

Деякі законопроекти, що напрацьовувалися багато років, отримують зараз нове звучання в нових законопроектах і є доволі позитивними, однак потребують також доопрацювання, відсутність якого може призвести до суттєвих проблем на практиці. Зокрема, законопроект №7198 від 24 березня 2022 року є окремим спеціальним законом щодо вирішення питань з компенсації за пошкодження та знищення окремих об’єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації. Цей законопроект уже взятий за основу та буде доопрацьований і в найближчому часі прийнятий. Звичайно, створення такого закону на часі, оскільки на це чекають уже багато років, оскільки ці питання раніше вирішувалися в рамках Цивільного процесуального кодексу та ряду спеціальних законів, що стосувалися даної тематики. Однак, суттєвим недоліком можна назвати поширення дії цього закону лише на події після 24 лютого 2022 року, не враховуючи, що війна фактично триває з 27 лютого 2014 року.

Варто більш детально описати законопроект № 7198. Ним  передбачаються наступні види компенсації для громадян України (громадяни інших держав отримати її не зможуть):

1) грошової компенсації шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок отримувача компенсації із спеціальним режимом використання для цих цілей.

2) об’єкта нерухомого майна шляхом фінансування його будівництва;

3) фінансування виконання будівельних робіт з відновлення пошкодженого спільного майна багатоквартирного будинку.

Серед пошкоджених об’єктів нерухомого майна зазначені об’єкти нерухомого майна, які пошкоджені внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації, та можуть бути відновлені шляхом поточного або капітального ремонту чи реконструкції:

а) квартири, інші житлові приміщення в будівлі, приватні житлові будинки, садові та дачні будинки;

б) об’єкти будівництва, у яких були зведені несучі та зовнішні огороджувальні конструкції та щодо яких отримано право на виконання будівельних робіт;

в) складові частини об’єктів, визначених підпунктом “б” цього пункту, які після прийняття в експлуатацію є самостійними об’єктами нерухомого майна.

Закон не передбачає серед об’єктів, за яке здійснюється компенсація, транспортні засоби. Хоча знищення транспортних засобів внаслідок військових дій є повсюдним, а страхові компанії не здійснюють такої компенсації. Також Закон не передбачає можливість отримання компенсації за рахунок комунальної чи державної власності.

Також передбачається, що компенсація визначається щодо кожного об’єкта нерухомого майна окремо з обмеженням квадратури у 150 метрів квадратних і встановлюється черговість отримання компенсації в залежності від наявності пільг.

При цьому з одночасно з отриманням компенсації отримувач компенсації укладає договір про відступлення державі права вимоги до Російської Федерації щодо відшкодування збитків за пошкодження або знищення об’єкта нерухомого майна, заподіяних внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації. Такий договір укладається шляхом приєднання до цього договору.

Позитивним моментом є також можливість подання заяви на отримання компенсації в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг, а також через мобільний додаток.

В частинах 2 та 7 ст. 6 Законопроекту передбачено, що граничний розмір компенсації об’єкта нерухомого майна не може перевищувати вартості 150 м2 за один об’єкт нерухомого майна та відповідної кількості кімнат в об’єкті нерухомого майна, що надається, у знищеному об’єкті нерухомого майна. При цьому не зазначено, що розмір площі в об’єкті нерухомого майна, що надається, має відповідати тому, що у знищеному об’єкті нерухомого майна, але не перевищувати 150 м2 за один об’єкт нерухомого майна.

Крім того, в статті 3 Законопроекту мають місце технічні неточності, в частинах 8, 9, 10 йде посилання на часину 3 статті 3, хоча фактично мається на увазі частина 7 статті 3 Законопроекту, тобто законопроект №7198 потребує ретельного доопрацювання.

Загалом, законопроект № 7198 передбачає, що громадяни, житло яких було зруйновано з 2014 року на цю компенсацію чи відновлення претендувати не можуть, їх право власності і далі залишається не відновленим. Розділення на два часові періоди війни призведе до ряду різночитань і труднощів на практиці, тому потрібно доповнити законопроект та розширити дію закону на період з 27 лютого 2014 року, коли відбулося перше фактичне військове вторгнення Російської Федерації на українську територію, яке згадується, зокрема, в параграфі 7 рішення Європейського суду з прав людини «Україна проти Росії».

УГСПЛ