Виконавцям шукають належну особу

Пленум ВАС не визначився з відповідачем у справах за участю ДВС

У березні 2011 р. набрав чинності закон «Про виконавче провадження» в новій редакції. Він кардинально змінив правове регулювання питань, пов’язаних із розглядом справ із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби. Тому пленуму Вищого адміністративного суду довелось оновити свої роз’яснення щодо застосування судами законодавства при вирішенні зазначеної категорії спорів.

Постанова на вимогу

 Півтора року тому, 13 грудня 2010-го, пленум ВАС прийняв постанову «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби». Проте їй не судилося довго протриматися на плаву: через законодавчі зміни вона втратила актуальність.

Так, 4 листопада 2010 р. Верховна Рада ухвалила закон «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)». Як наслідок, закон «Про виконавче провадження» (прийнятий ще у 1999-му) був викладений у новій редакції.

Актом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень адміністративного судочинства» від 17.11.2011 були внесені зміни до стст.18 та 181 Кодексу адміністративного судочинства (щодо розгляду справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності ДВС).

Зважаючи на всі ці «виконавчі» переформатування, пленум ВАС вирішив унести зміни до постанови від 13.12.2010, виклавши її текст у новій редакції.

«Виконавча» підсудність

 Зі змістом документа «адміністративників» ознайомив секретар пленуму Михайло Смокович. За його словами, ч.4 ст.82 закону «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, — до відповідного адмінсуду в порядку, передбаченому законом.

«Це говорить про те, що одне рішення органу ДВС може бути переглянуто судами різних юрисдикцій. Також уважаю, що законодавець правильно зробив, указавши, що справи за позовами про оскарження рішень, дій чи бездіяльності держвиконавця або іншої посадової особи ДВС щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) належать до справ адмін’юрисдикції незалежно від суб’єкта звернення до суду», — наголосив секретар Пленуму.

Він зазначив, що судам необхідно враховувати: за приписами п.5 ч.1 ст.18 КАС справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності держвиконавця чи іншої посадової особи ДВС щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пп.1—4 ч.1 цієї статті, розглядаються тим місцевим загальним судом, який видав виконавчий лист, незалежно від статусу позивача у виконавчому провадженні.

«Тобто цією нормою законодавець намагається віднести всі спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності ДВС у справах, підсудних місцевим загальним судам як адміністративним, тим же судам, які видали виконавчий документ. Шкода, що законодавець не знав або ті, хто пропонував ці зміни, не натякнули, що підсудність місцевих загальних судів як адміністративних визначається не лише за ч.1 ст.18 КАС», — підкреслив М.Смокович.

Так, у ч.3 ст.18 КАС зазначено, що справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються й вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним або окружним адмінсудом за вибором позивача.

«Тобто є вибірна підсудність, і ця категорія справ не підпадає під ч.1 ст.18 КАС. У зв’язку із цим підсудність справ за участю органів ДВС визначається у відповідності до ст.82 закону «Про виконавче провадження», а не у відповідності до п.5 ч.1 ст.18 КАС», — зауважив секретар пленуму.

 А хто відповідач?

 Проект постанови, який підготувала робоча група, складався з 18 пунктів. Однак після виникнення дискусії навколо п.11 (в ньому йдеться про те, хто є відповідачами у справах за участю органів ДВС) «адміністративники» виключили його.

Пристрасті завирували після того, як суддя ВАС Василь Юрченко помітив у п.11 деякі неточності. Так, у ньому зазначається, що відповідачами у цій категорії справ є органи ДВС, до яких належать:

• ДВС України, до складу якої входить відділ примусового виконання рішень;
• Головне управління юстиції Мін’юсту в АРК, головні управління юстиції в областях, мм.Києві та Севастополі, до складу яких уходять управління ДВС та відділи примусового виконання рішень;
• районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи ДВС відповідних управлінь юстиції.

Далі в п.11 увага храмів Феміди акцентується на тому, що структурні підрозділи органів ДВС не визначені законом «Про державну виконавчу службу» як самостійні органи. А це, на думку авторів постанови, виключає можливість їхньої участі як сторони в адмінпроцесі. «Тому як відповідача у справі слід залучати ДВС України, управління ДВС ГУ юстиції Мін’юсту в АРК, головні управління юстиції в областях, мм.Києві та Севастополі», — наголошується в п.11.

А вже в останньому абзаці цього пункту зазначається, що управління ДВС головних управлінь юстиції є органами ДВС, але не юридичними особами. В.Юрченко запропонував усунути цю неузгодженість і визначити, хто ж усе-таки є відповідачем у цій категорії справ.

Його підтримала й перший заступник міністра юстиції Інна Ємельянова. За її словами, відповідно до указу Президента від 6.04.2011, яким затверджено положення про ДВС, виникла специфічна ситуація. У положенні визначено, що  ДВС є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується й координується Кабміном через міністра юстиції.

«Разом із цим на регіональному рівні відповідні відділи ДВС у районах або управління ДВС на рівні області є структурними підрозділами районних управлінь юстиції або головних управлінь юстиції в АРК, областях, мм.Києві та Севастополі», — підкреслила І.Ємельянова.

На її думку, не можна говорити лише про закон «Про виконавче провадження» і не брати до уваги указ Президента, в якому сказано: ДВС здійснює свої повноваження безпосередньо та через структурні підрозділи головних управлінь юстиції Мін’юсту в АРК, областях, мм.Києві та Севастополі.

Тому, вважає І.Ємельянова, відповідачами в таких справах мають бути не ГУ юстиції Мін’юсту в АРК, головні управління юстиції в областях, мм.Києві та Севастополі, а саме управління ДВС, які входять до складу цих органів. «Як може відповідати головне управління, якщо воно не має процесуальних повноважень на виконання судових рішень, не може втручатися в ці питання?» — наголосила І.Ємельянова.

За словами В.Юрченка, якщо згадані управління є органами ДВС, то незалежно від того, є вони юридичними особами чи ні, ці управління можуть бути відповідачами у справі.

У дискусію вступив заступник голови ВАС Михайло Цуркан. «Справа в тому, що після прийняття постанови від 13.12.2010 змінилася структура центральних органів виконавчої влади. Сьогодні ДВС — центральний орган виконавчої влади, і питання полягає в чіткому визначенні повноважень цієї служби», — зазначив «адміністративник».

М.Цуркан зауважив, що відразу змінити редакцію цього пункту було б передчасним рішенням. Між законом «Про виконавче провадження», положеннями про Мін’юст та про ДВС, указом Президента від 6.04.2011 є певні неузгодженості, і своїм рішенням ми їх не усунемо», — підкреслив заступник голови ВАС.

Після обговорення цього питання пленум вирішив виключити з постанови п.11, аби доопрацювати текст. Робоча група має визначити.. хто ж є відповідачем у справі при участі органів ДВС.

 

Пряма мова

 

Михайло СМОКОВИЧ, секретар пленуму ВАС:

— В адмінсудочинстві неюридичні особи можуть бути відповідачами. У постанові від 13.12.2010 була виписана така позиція: відповідачем у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності ДВС має бути юридична особа. Адже, наприклад, відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями, ми могли покласти тільки на юридичних осіб. Тому вважаю за потрібне залишити запропоновану робочою групою редакцію п.11 постанови, адже із цього питання вже склалася відповідна практика.

 

Василь ЮРЧЕНКО, суддя ВАС:

— Читаймо закон. Коли говоримо про фізичних і юридичних осіб, то маємо на увазі суб’єктів, права яких захищаються. А від кого вони захищаються? Від суб’єкта владних повноважень. Не має значення його статус: юридична це особа чи фізична. Яка тут може бути дискусія?

 

Михайло ЦУРКАН, заступник голови ВАС:

— Чи може орган, який не є юридичною особою, бути відповідачем в адмінсправі? Безперечно, може. Проте виникає запитання: хто повинен відповідати, коли йдеться про реальне стягнення моральної чи матеріальної шкоди, якщо відповідачем є неюридична особа? Яким чином має відповідати міністерство, яке лише спрямовує діяльність ДВС? Відразу прийняти рішення щодо цього питання буде важко, а проблема дійсно є. Найпростіше було б визначити, що органи виконавчої влади є відповідачами, і на цьому поставити крапку. Але це було б неправильно.

 

Інна ЄМЕЛЬЯНОВА, перший заступник міністра юстиції:

— Дійсно, у п.11 постанови є неузгодженість. Зазначається, що відповідачами є не структурні підрозділи головних управлінь юстиції, які відповідають безпосередньо за виконання судових рішень, а головні управління юстиції. В іншому абзаці сказано, що відповідачами є управління ДВС як структурні підрозділи. Варто закон «Про виконавче провадження» оцінювати за указом Президента, оскільки відповідно до Конституції його повноваження — визначати структуру центральних органів виконавчої влади, у тому числі і їхніх територіальних органів. Тому відповідачем має бути управління ДВС ГУ юстиції Мін’юсту АРК, головних управлінь юстиції в областях, мм.Києві та Севастополі.

 

Записала МАРИНА БОЙКО