Нормотворчість без нагляду

Кому на руку таємні голосування у Верховній Раді?

Один — це виняток, два — тенденція. 31 липня парламент продовжив практику таємного законотворення, апробовану 6 травня. Але тепер парламентарі не подбали навіть про те, аби довести до відома суспільства бодай результати голосування.

Чи можуть у парламенту бути секрети від суспільства?

Як і минулого разу, рішення про проведення закритого позачергового пленарного засідання ухвалювалося без затвердження переліку питань, які планувалося розглянути. Хоча певною мірою про порядок денний можна було скласти уяву з огляду на ультиматум «самовідставленого» Прем’єра Арсенія Яценюка. Наприкінці попереднього парламентського тижня він заявив про свою відставку, пославшись на небажання парламентської більшості підтримувати нагальні для Уряду проекти щодо скорочення видаткової частини бюджету та змін в оподаткуванні для наповнення державної скарбниці.

Ображений таким нерозумінням з боку нардепів, 24 липня А.Яценюк сам підписав розпорядження про свою відставку та призначення т.в.о. глави Уряду. До речі, на сайті ВР станом на 5 серпня воно значилося як чинне, хоча заяву Прем’єра про звільнення підтримали лише 16 нардепів. І це єдине голосування, результати якого оприлюднені в стенограмі засідання 31 липня.

Про решту прийнятих рішень за зачиненими дверима журналісти дізналися тільки з голосу спікера Олександра Турчинова. Він повідомив, що були ратифіковані угоди між Україною та Австралією й Нідерландами щодо допуску персоналу цих країн у зону падіння літака Malaysia Arialines. Крім того, були внесені зміни до Податкового кодексу та деяких інших законодавчих актів України (щодо вдосконалення окремих їх положень), а також до закону «Про Державний бюджет України на 2014 рік». Нарешті, на повторне друге читання був спрямований провалений тижнем раніше закон, що мав уможливити «реформування системи управління Єдиною газотранспортною системою».

Що таємного в цих актах — залишається загадкою. Навіть згадка спікера про наявність «секретів» в угодах про ратифікацію, зокрема щодо засобів їх реалізації, йде врозріз із правом кожного українця знати, які іноземні структури та з якою метою допущені на територію незалежної держави.

Єдиним розумним поясненням, на думку експертів, можна вважати мінімізацію ризику провалу таких голосувань. Адже тиждень тому ті самі бюджетні ініціативи Уряду зазнали невдачі. Без камер і сторонніх спостерігачів забезпечити необхідний результат — справа техніки.

Відкрите таємним не буває

Власне, будь-який закон, якщо він містить положення, що стосуються певних прав та обов’язків громадян, аж ніяк не може бути таємним. Бо, як відомо, Конституція обумовлює: «Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними» (ч.3 ст.57).

Закон (у даному разі — Регламент ВР) визначає, що «рішення приймаються шляхом відкритого поіменного голосування», крім випадків проведення таємних голосувань шляхом подачі бюлетенів» (ч.2 ст.47). «Закритих» голосувань для ухвалення законів Регламент не передбачає. Отже, нардепи повинні діяти виключно в такий спосіб, який дозволено Конституцією та Регламентом ВР, а не навпаки — послуговуватися принципом «що не заборонено, те дозволено».

Крім того, на відміну від засідання 6 травня, цього разу посади спікера та глави держави не об’єднані в одній особі. Тому, перш ніж підписати ухвалені «таємні» закони, Президент як гарант Конституції має переконатися, що дотримано процедуру їх ухвалення. Натомість, як свідчить частина стенограми, Петро Порошенко зайшов до сесійної зали вже після проведення голосувань. Чи повинен він вірити на слово спікеру, що проекти набрали потрібну кількість голосів і при цьому не було «кнопкодавства»?

І чи має приймати на віру цей факт суспільство? Вочевидь, український народ, будучи єдиним джерелом влади, повинен знати, як реалізують народні обранці делеговані їм законодавчі повноваження. А в тих межах, які стосуються прав і обов’язків кожного з нас, — беззаперечно. Натомість закритий режим залишає утаємниченим не тільки дотримання процедури голосування. Для виборця, якщо не вважати його «баластом», також важливо знати, хто висловлював зауваження до законопроектів і чиї поправки були врешті-решт враховані, якою була позиція тих чи інших представників політичних партій. Адже це матиме значення для кожного з них, коли настане час робити новий вибір.

Нарешті, чи був присутнім у залі засідань окремий нардеп, а не відпочивав у цей час за межами країни або сидів у буфеті ВР? Прикметно, що довести факт неперсонального голосування не зможуть навіть присутні на такому засіданні опозиціонери. Адже ч.3 ст.4 Регламенту прямо забороняє їм робити будь-які аудіо- чи відеозаписи.

Разом з тим, як зауважують конституціоналісти, ніщо не заважало парламентській більшості провести без преси консультації за межами сесійної зали (що, власне, за словами спікера, і було зроблено). А вже безпосередньо голосування проводити у відкритому режимі, аби не розголошувати якісь секрети. Тому питання «У чому ж був сенс проведення закритих голосувань» перетворюється на риторичне.

Отже, тепер маємо вже не виняток, а черговий крок в утвердженні традиції таємного законотворення. Не виключено, що наступного разу Верховна Рада може спокуситися в такому ж закритому режимі внести ті ж зміни до Конституції. Тим більше що секреті голосування в стінах ВР не викликають особливого занепокоєння в суспільства. А мовчання, як відомо, — ознака згоди.