Три камені в город КС

Суддям поставили в провину зміну конституційного ладу, порушення виборчих прав та недостатній життєвий рівень громадян

Одразу 12 суддів Конституційного Суду вирішила звільнити з посад Верховна Рада за ухвалений у 2010 році акт про скасування політичної реформи. Частину законників нардепи звільнили самі, а розібратися з рештою доручили Президентові та позачерговому з’їзду суддів.

24 лютого була прийнята постанова парламенту про звільнення 5 суддів Конституційного Суду, призначених за квотою ВР, з формулюванням «за порушення присяги». Крім того, одночасно було рекомендовано звільнити з аналогічних підстав двох суддів КС, призначених за квотою Президента, та 5 — із числа представників суддівського корпусу в складі єдиного органу конституційної юрисдикції. Факти порушення присяги наведені в самій постанові з посиланням на три резонансні рішення Суду.

Перше зауваження, звісно, стосувалося рішення КС від 30.09.2010 №20-рп/2010. Ухваливши його, на думку парламентарів, Суд «порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип поділу влади».

Пригадали суддям КС і рішення від 29.05.2013 №2-рп/2013, яким «фактично унеможливлено проведення виборів у м.Києві та до Тернопільської облради (до жовтня 2015 року)». На думку парламенту, тим самим порушено право громадян вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Третім каменем стало рішення від 25.01.2012 №3-рп/2012, що дозволило Кабінету Міністрів «вручну» регулювати рівень соціальних виплат, при тому що раніше Конституційний Суд приймав із цього питання прямо протилежні рішення». У постанові наголошується, що тим самим судді КС «фактично порушили право громадян на соціальний захист та достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї».

Серед іншого, парламент послався на ухвалу КС від 5.02.2008 №6-у/2008, якою було відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі за поданням 102 народних депутатів. Тоді нардепи наполягали на скасуванні закону «Про внесення змін до Конституції України» від 8.12.2004 №2222-IV, а також змін до розд.IV «Прикінцеві та перехідні положення» закону про КС через порушення процедури їх ухвалення. Прикметно, що за цю ухвалу голосувала більшість тих суддів КС, яких наразі звільнено або пропонується звільнити.

Як свідчать архівні документи, оприлюднені на сайті КС, спробу скасувати політреформу поданням від 28.03.2007 ініціювали нардепи переважно з фракцій НС «Наша Україна» та БЮТ, а першими документ підписали Юлія Тимошенко та Олександр Турчинов. У висновках, що давалися науковцями та державними органами, позиції стосовно можливості наступного конституційного контролю різнилися. Кабмін, Міністерство юстиції, Голова Верховної Ради обстоювали думку, що КС позбавлений такого права. До речі, на час прийняття ухвали в законі про КС було встановлено окреме обмеження щодо непоширення повноважень КС у частині аналізу конституційності законів про внесення змін до акта найвищої юридичної сили, які набули чинності та стали його невід’ємною частиною.

Водночас науковці, зокрема Націо­нальної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого, дотримувалися дещо іншої думки. Не заперечуючи того, що окремі положення закону №2222-IV не можуть перевірятися на предмет відповідності Конституції (крім «Прикінцевих та перехідних положень»), вони зазначали, що КС повинен мати право перевіряти закони про внесення змін до Конституції на предмет дотримання процедури їх ухвалення. При цьому в листі НЮА згадується й рішення КС від 5.10.2005 №6-рп/2005, в якому в контексті тлумачення положень ст.5 Конституції про виключне право народу змінювати конституційний лад відзначалося, що узурпація такого права означає, зокрема, «привласнення переліченими суб’єктами (державою, її органами або посадовими особами) права, яке передусім належить народові, вносити зміни до Конституції у спосіб, який порушує порядок, визначений розділом ХIII чинного Основного Закону».

Погоджувались із цим і у Львівському національному університеті ім. Івана Франка з посиланням на висновок Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права від 27.12.2005. Тоді комісія констатувала, що «процес підготовки та ухвалення Верховною Радою відповідного законопроекту супроводжувався грубим порушенням вимог на всіх етапах конституційного процесу».

Натомість у Національному університеті внутрішніх справ можливість наступного конституційного контролю з боку КС категорично заперечувалася. У листах з інших наукових закладів відповіді на це запитання з різних причин не наведено.

Схожі позиції висловлювалися і під час аналізу положення пп.1 п.3 розд.IV закону «Про Конституційний Суд України» (в редакції закону від 4.08.2006 №79-V). Це подання також було підписано переважно нардепами від «НУНС» і БЮТ. В архівах КС є й відповідь Президента Віктора Ющенка, який уважав, що парламент не мав права запроваджувати такі обмеження повноважень єдиного органу конституційної юрисдикції.

Цього разу згідно з архівами КС до рішення додано більше висновків науковців. Наприклад, у листі з Одеської національної юридичної академії наголошувалося на конституційності таких обмежень. А в Інституті держави і права ім. В.М.Корецького вважали, що КС не може розглядати порушене в поданні питання, хоча принагідно висловилися за необхідність урегулювання актом найвищої юридичної сили питання стосовно можливості наступного конституційного контролю за дотриманням парламентом процедури ухвалення змін до Основного Закону.

Урешті-решт, як відомо, рішенням КС від 26.06.2008 №13-рп/2008 спірні положення закону №79-V було визнано неконституційними, що в подальшому й уможливило аналіз процедури ухвалення акта №2222-IV.

Тобто сам факт порушення процедури під час унесення змін до Основного Закону в більшості науковців сумнівів не викликав. Різнилися позиції щодо механізму відновлення статус-кво.

Наприклад, згідно з п.70 виснов­ку Венеціанської комісії «Про конституційну ситуацію в Україні» від 20.12.2010, який цитується в постанові ВР, відновлення чинності Конституції 1996 року «порушило питання легітимності діючих інститутів державної влади, оскільки Президента та парламент було обрано на основі конституційних положень, які надалі було визнано такими, що втратили чинність». Також у висновку відзначено, що «унаслідок цього рішення КС Президент набув набагато більше повноважень, ніж це було відомо виборцям на момент його обрання», а «діяльність головних органів державної влади базується на нормах, змінених Судом, а не нормах, змінених Верховною Радою як демократично легітимним органом».

Тепер перші два зауваження експертів можна поширити й на нинішній склад Верховної Ради. Адже у 2012 році виборці голосували за законодавчий орган з повноваженнями, визначеними Конституцією 1996 року.