Закон і Бізнес


Міністерський ексцес

Вирок у «справі Луценка» має дати оцінку традиції обходити закон


Наразі Ю.Луценко вивчає кожен папірець зі справи на її відповідність закону, а перебуваючи на посаді, підписував накази, не дивлячись, «за традицією». фото УНІАН

№45 (1032) 05.11—11.11.2011
ЛЕВ СЕМИШОЦЬКИЙ
3187

На відміну від процесу в «газовій справі», «справа Луценка» не привертає такої уваги преси. Печерський райсуд м.Києва не оточують мітингувальники з вимогами звільнити екс-міністра, а до зали засідань не прориваються народні депутати — однопартійці Юрія Віталійовича. Проте майбутній вирок матиме значно важливіше значення з огляду на формування судової практики.


Зловживання за звичкою

Дотепер чиновники високого рангу якщо і потрапляли на лаву підсудних, то хіба що за обвинуваченнями в хабарництві. А ось «справа Луценка» показова тим, що екс-міністра обвинувачують у порушеннях, які за останні роки стали традиційними для посадовців такого рівня. Адже, отримуючи портфель, вони, як правило, вважають, що будь-яке їхнє рішення є законним за визначенням, а підлеглі намагаються не перечити керівництву, аби не втратити роботи.

Наприклад, начальник управління проведення оперативних заходів департаменту оперативної служби МВС Ростислав Чернявський під час допиту в «справі Луценка» засвідчив, що не був особисто знайомий з водієм екс-міністра Леонідом Приступлюком, хоча останній і числився в штаті департаменту. Така необізнаність щодо особового складу не завадила чиновникові підписати на Л.Приступлюка нагородні листи до Дня Конституції та Дня міліції. Мовляв, така вже була «традиція», а отже, нічого протизаконного у своїх діях Р.Чернявський не вбачає. Так само як і в зарахуванні водія міністра до особового складу департаменту. Знову ж таки — за звичкою, аби уможливити водієві вільний доступ на режимні об’єкти міністерства.

Чи був настільки потрібний водієві такий допуск, ніхто не замислювався. Проте міністр наказав (або висловив побажання, або взагалі підлеглі все робили з власної ініціативи — це якраз і встановлює суд) — і замість того, аби додати штатну одиницю «водій», оформити допуск як належить, пішли шляхом найменшого опору й зарахували Л.Приступлюка на посаду старшого оперуповноваженого. Захист наполягає, що законно, прокуратура із цим не погоджується.

Колишній начальник департаменту роботи з персоналом МВС Володимир Криволапчук, який власне відповідав за оформлення документів при прийомі на роботу, також послався на «практику, яка існувала давно», аби виправдати зарахування до міліцейського пенсійного стажу «цивільної» роботи. Хоча про таку «практику» навряд чи було відомо пересічним «операм», які неодноразово ризикували життям під кулями злочинців…

 Закон попередників

 Більшість свідків, які вже допитані, за оцінками сторони захисту, підтверджують, що, будучи міністром, Ю.Луценко не зловживав службовим становищем, а лише робив так, як його попередники. Натомість у Генеральній прокуратурі не вбачають у цьому перешкоди для належної оцінки дій колишнього високопосадовця у світлі ч.3 ст.364 КК. За словами першого заступника Генерального прокурора Рената Кузьміна, обвинувачення не відчуває «жодних процесуальних незручностей під час розгляду цієї справи, не вбачає навіть натяку на те, що справа нібито розвалюється».

Справді, факти оформлення на роботу Л.Приступлюка (за дипломом про вищу освіту, справжність якого викликає сумніви в ГПУ), а також порушення, пов’язані з наданням квартири і нарахуванням йому пенсії, свідками не спростовуються. Незаперечним є й нагородження Л.Приступлюка відзнакою МВС, яку він отримав до Дня міліції у 2005 році, «Хрестом слави», відзнаками «Лицар закону» та «Закон і честь». Важко припустити, що було традиційним нагороджувати високими відзнаками першого-ліпшого працівника МВС тільки за вміння тримати в руках «баранку».

З огляду на темпи допиту свідків та їх кількість процес далекий від завершення. До кінця минулого тижня в суді почули й побачили лише п’яту частину зі 148 свідків. Адже в цій справі об’єднано три епізоди, які підпадають під ознаки ч.3 ст.364 КК: крім «водійської» частини, суд ще має з’ясувати обставини святкування Дня міліції та окремі факти розслідування щодо отруєння кандидата в президенти Вік­тора Ющенка у 2004 р.

Аргументи, які використовує захист Ю.Луценка та він сам, нагадують старий жарт про автомобіліста, який уперше приїхав у Грузію. Побачивши, що інші водії спокійно проїжджають перехрестя на червоне світло, він спробував і сам прошмигнути. Однак його відразу ж зупинив даішник і почав складати протокол. «Ви знаєте, що не можна їхати на червоне світло?» — «Так, знаю, — визнав водій, — але подивіться: усі ж їдуть!» — «Вони не знають!» — пояснив правоохоронець.

Очевидно, що після проголошення вироку екс-міністрові решта чиновників, і не тільки з Міністерства внутрішніх справ, замисляться над тим, що ще вони підписують за звичкою. Врешті-решт колись настає час ламати звичайну практику обходити закони.