Контрольна закупівля, як провокація, порушує права

Європейський суд з прав людини оголосив рішення у справі, яким вкотре визнав порушення права на справедливий судовий розгляд у зв'язку з провокацією злочину.

Справа «Сепіл проти Туреччини» (Sepil v. Turkey, скарга N 17711/07) стосується залучення заявника до кримінальної відповідальності за незаконний збут наркотичних засобів, який був виявлений і ліквідований завдяки проведенню відносно нього негласного заходу - перевірочної закупівлі, яка, як стверджував заявник, носила характер провокації.

В принципі Постанова не вносить ніякого значущого вкладу в практику ЄСПЛ з відповідної тематики (про що, зокрема, свідчить віднесення його до третьої категорії за ступенем значимості). Однак у ній можна знайти пару деталей, які можуть бути цікаві.

При визначенні того, чи мало місце порушення пункту 1 статті 6 Європейської Конвенції у зв'язку з провокацією злочину, ЄСПЛ оцінює ситуацію на предмет, по-перше, наявності ознак підбурювання особи до вчинення злочину співробітниками правоохоронних органів (матеріальний аспект) і, по-друге, дотримання позитивних зобов'язань держави розглянути належним чином заяву особи про схильність її до вчинення злочину співробітниками правоохоронних органів (процесуальний аспект). На думку ЄСПЛ, провокація злочину по суті має місце, коли співробітники правоохоронних органів не обмежуються переважно пасивним встановленням обставин можливого вчинення особою злочину з метою збору відповідних доказів і, за наявності на те підстав, притягнення її до відповідальності, а підбурюють цю особу до вчинення злочину. При визначенні того, обмежилися чи співробітники правоохоронних органів переважно пасивним встановленням обставин можливого вчинення злочину, ЄСПЛ розглядає два фактори: наявність підстав для проведення відповідних заходів та роль співробітників правоохоронних органів у скоєнні злочину. Належними підставами здійснення названих вище заходів ЄСПЛ визнає конкретні і достатні фактичні дані, що вказують на можливе вчинення особою злочину. Що стосується ролі співробітників правоохоронних органів у скоєнні злочину, то ЄСПЛ розглядає момент початку здійснення ними відповідного заходу, щоб визначити, «приєдналися» чи вони до злочину, який особа вже почала здійснювати без будь-якої участі з їхнього боку. У разі відсутністі у сторони звинувачення явних доказів того, що провокація по суті не мала місця, обов'язок розглянути заяву особи про здійснену відносно неї провокацію, встановити відповідні фактичні обставини справи і з'ясувати, вбачаються чи її ознаки, лягає на національний суд. Таким чином, провокація злочину в сенсі, в якому вона заборонена пунктом 1 статті 6 Європейської Конвенції, має місце, коли відсутні підстави для проведення відповідних заходів, співробітники правоохоронних органів не обмежуються пасивним розслідуванням або національні суди нехтують зазначеними вище позитивними зобов'язаннями.

У справі Сепіла ЄСПЛ, по-перше, відмовився приймати в якості запропонованих турецькою владою доказів наявності підстав для проведення відносно заявника перевірочної закупівлі той факт, що раніше він вже притягувався до відповідальності за зберігання, використання та збут наркотичних засобів і на момент проведення негласного заходу відносно нього навіть малася постанова про взяття під варту у зв'язку з визнанням його вироком суду винним у використанні незаконних наркотичних засобів. ЄСПЛ прийняв таке рішення, оскільки все це стало відомо турецькій владі вже після затримання заявника за результатами проведеної відносно нього негласної операції і, відповідно, не могло бути покладено в основу прийняття рішення про її проведення. Цей аспект сьогоднішньої Постанови ЄСПЛ досить важливий, оскільки залучення раніше до кримінальної відповідальності за скоєння аналогічних злочинів в принципі побічно називалося ним раніше в числі обставин, якими може бути виправдана розумна підозра у вчиненні особою злочину, перевірка якої може здійснюватися в рамках негласного заходу (див. постанови ЄСПЛ у справах « Тейшейра де Кастро проти Португалії» (Teixeira de Castro v . Portugal, скарга N 25829/94) від 9 червня 1998 (пункт 38) і «Барк Хун проти Туреччини» (Burak Hun v . Turkey, скарга N 17570/04) від 15 грудня 2009 року (пункт 44)).

У справі Сепіла ЄСПЛ також зазначив, що зберігання і використання наркотичних засобів не аналогічні їх збуту, щодо якого була проведена перевірочна закупівля. Хоча потрібно звернути увагу, що заявник, як вже написалося, притягувався раніше і за збут наркотиків. Однак. хоча ЄСПЛ не згадує про це у своїй Постанові у справі Сепіла, - що інформація про вчинення особою раніше схожого злочину може обгрунтовувати розумна підозра тільки в тому випадку, коли між попереднім обвинуваченням і розслідуваним епізодом є прямий зв'язок. Якщо особа раніше просто залучалося до кримінальної відповідальності за подібного роду злочини, це жодним чином не свідчить саме по собі про те, що вона збиралася вчинити новий злочин (див. Постанова ЄСПЛ у справі «V. проти Фінляндії» (V. v . Finland, скарга N 40412/98 ) від 24 квітня 2007 року (пункт 70). Крім того, додам, що слід відрізняти випадки засудження особи раніше за вчинення інших злочинів і ситуації, в яких мова йде про таку собі конкретну інформацію про причетність до скоєння даного злочину, яка ще не була покладена в основу будь-якого звинувачення і якраз підлягає перевірці (criminal record). Ця інформація може бути підставою для формування перевірки розумної підозри (див. Постанови ЄСПЛ у справах «Худобін проти Росії» (Khudobin v . Russia , скарга N 59696/00) від 26 жовтня 2006 року (пункт 134), «Тейшейра де Кастро проти Португалії» (пункт 38), «V. проти Фінляндії » (пункти 63 і 70)).

По-друге, турецька влада також посилалася на виявлення у заявника більшої кількості наркотичного засобу, ніж те, яке співробітники правоохоронних органів запропонували купити у нього в рамках негласного заходу. У відповідь на це ЄСПЛ зазначив визнання заявника, зроблене ним відразу ж, в тому, що він сам вживає наркотик, збутий ним в рамках перевірочної закупівлі, періодично купуючи його у іншої особи. Страсбурзький Суд, на жаль, не став розвивати свою думку, але можна припустити, що в подібній ситуації, - коли особа притягується до кримінальної відповідальності за збут наркотичного засобу, який він сам вживає, - саме по собі виявлення у нього наркотику крім збутого в рамках перевірочної закупівлі не свідчить про те, що він мав намір збути і цю його частину. У той час як відомий, наприклад, випадок, коли в подібній ситуації в Росії людина фактично лише на основі факту виявлення у нього вдома після перевірочної закупівлі ще наркотику (причому лише в значному - за діючими на сьогоднішній день нормам - розмірі) притягувався до кримінальної відповідальності за приготування до збуту наркотичного засобу, причому в кількості, відповідному всьому виявленому у нього наркотику, незважаючи не тільки на заяву про самостійне його вживання, а й підтвердження даного факту результатами огляду і навіть затримання особи після проведення відносно неї негласного заходу в стані наркотичного сп'яніння.