Постанова ВАСУ від 12.09.2013 № П/800/551/13 у справі "Кармазін проти ЦВК" (вибори у 133 окрузі)

3775

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2013 року м. Київ П/800/551/13

11 год. 07 хв.

Вищий адміністративний суд України у складі колегії:

головуючого – судді	Цвіркуна Ю.І.,
суддів:	Зайцева М.П., Кравцова О.В., Масло І.В., Юрченко В.П.,
секретар судового засідання	Кучерук І.М.,
за участю:
позивача	Кармазіна Ю.А.;
представників позивача Кармазіна Ю.А.	Хомича А.М., Оскера О.Г.;
Представників Центральної виборчої комісії	Ларіної Н.О., Чернюк С.О.;
представника третьої особи Маркова І.О.	Казарновського О.Л.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Вищого адміністративного суду України справу за адміністративним позовом Кармазіна Юрія Анатолійовича, Сотнікова Сергія Дмитровича, Терзі Степана Никоновича до Центральної виборчої комісії, третя особа – Марков Ігор Олегович, про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення та зобов’язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2013 року Кармазін Юрій Анатолійович, Сотніков Сергій Дмитрович, Терзі Степан Никонович звернулися до Вищого адміністративного суду України з позовною заявою до Центральної виборчої комісії, в якій просили:

- визнати протиправною бездіяльність Центральної виборчої комісії щодо захисту порушених конституційних прав виборців та нереагування на порушення вимог виборчого законодавства;

- визнати недостовірними результати чергових виборів народних депутатів України 28 жовтня 2012 року в одномандатному виборчому окрузі №133, встановлені Центральною виборчою комісією, про що складений 8 листопада 2012 року о 17 год. 10 хв. протокол про результати виборів народних депутатів України в одномандатному виборчому окрузі №133;

- скасувати постанову Центральної виборчої комісії від 23 листопада 2012 року №1980 в частині реєстрації обраним народним депутатом по одномандатному виборчому округу №133 Маркова Ігоря Олеговича, 1973 року народження (проживає в селі Мізікевича Овідіопольського району Одеської області), член партії “Родина”, самовисування;

- визнати відсутність у Маркова Ігоря Олеговича, 1973 року народження, статусу та повноважень народного депутата України;

- визнати неможливим достовірне встановлення підсумків голосування та результатів виборів народних депутатів України 28 жовтня 2012 року в одномандатному виборчому окрузі №133 та необхідність проведення повторних виборів народних депутатів України в одномандатному виборчому окрузі №133;

- зобов’язати Центральну виборчу комісію вчинити дії по організації підготовки та проведення повторних виборів народних депутатів України в одномандатному виборчому окрузі №133 у відповідності до вимог Закону України “Про вибори народних депутатів України”.

Свій позов позивачі обґрунтовували тим, що, незважаючи на те, що на цей час Центральній виборчій комісії (далі – ЦВК) достеменно відомо про грубі порушення виборчого законодавства під час чергових виборів народних депутатів України 28 жовтня 2012 року, що призвело до недостовірного встановлення результатів виборів в одномандатному виборчому окрузі №133 (Київський район м. Одеси) та прийняття протиправного рішення щодо реєстрації обраним народним депутатом особи без наявних для цього правових підстав, відповідач ухилився від розгляду питання по суті та реагування на порушення виборчого законодавства шляхом надання формальної відповіді про відсутність у нього повноважень і не вжив жодного заходу, спрямованого на захист і реалізацію конституційних прав виборців.

У судовому засіданні позивач Кармазін Ю.А. та його представники підтримали позовні вимоги і просили їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на те, що відповідачем допущено порушення вимог виборчого законодавства в частині нереагування на повідомлення про наявність фальсифікації результатів виборів в одномандатному виборчому окрузі №133 Київського району м. Одеси, що підтверджується проведенням досудового розслідування у кримінальному провадженні. Вважають, що бездіяльністю ЦВК порушуються конституційні права позивача Кармазіна Ю.А. та інших позивачів як громадян України мати легітимний законодавчий орган.

Позивачі Сотніков С.Д. та Терзі С.Н. до суду не з’явилися, подали письмове клопотання, в якому зазначають, що позовні вимоги підтримують у повному обсязі, просять розглянути справу без їхньої участі.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали і просили відмовити в їх задоволенні, аргументуючи тим, що ЦВК не має повноважень переглядати раніше прийняте рішення та вживати заходів реагування стосовно порушень, виявлених у процесі досудового розслідування, про що на звернення слідчого Міністерства внутрішніх справ України (далі – МВС України) надано відповідь у порядку, строки та у межах повноважень, визначених законодавством. Стосовно інших заявлених вимог, наголосили про неможливість їх задоволення у зв’язку з відсутністю рішень суду з приводу підроблення виборчих документів в одномандатному виборчому окрузі №133, що позбавляє ЦВК підстав вважати, що вибори у цьому виборчому окрузі не відбулися, а тому, на їхню думку, посилання позивачів є необґрунтованими.

Представник третьої особи підтримав позицію представників відповідача, заперечував щодо позову та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на їх необґрунтованість з огляду на відсутність факту порушення прав позивачів з боку ЦВК, і зазначив, що лист старшого слідчого МВС України про інформування щодо результатів розслідування для вжиття заходів реагування, як і матеріали досудового розслідування, не є джерелом доказів.

З’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів встановила таке.

27 липня 2012 року Центральна виборча комісія оголосила про початок виборчого процесу з виборів народних депутатів України 2012 року.

28 жовтня 2012 року відбулося голосування з виборів народних депутатів України в загальнодержавному виборчому окрузі та у 225 одномандатних виборчих округах.

Згідно з протоколом Центральної виборчої комісії від 8 листопада 2012 року встановлено результати виборів в одномандатному виборчому окрузі №133 та обрано народним депутатом України в цьому окрузі Маркова Ігоря Олеговича.

23 листопада 2012 року Центральна виборча комісія прийняла постанову №1980, якою зареєструвала народного депутата України Маркова Ігоря Олеговича, обраного на виборах народних депутатів України 28 жовтня 2012 року в одномандатному виборчому окрузі №133.

12 грудня 2012 року Марков І.О. набув депутатських повноважень, є членом депутатської фракції Партії регіонів у Верховній Раді України сьомого скликання (офіційний веб-портал Верховної Ради України).

Дійсність установлених результатів виборів в одномандатному виборчому окрузі №133 викликала сумніви у заступника Голови ЦВК Ж.Усенко-Чорної та у членів Комісії Ю.Швець, І.Жиденка, В.Шелудька, які зазначили про це в окремій думці.

Так, в окремій думці щодо встановлення результатів виборів по округу №133 Ж.Усенко-Чорна зазначила, що “є переконливими доводами вважати, що результати виборів народних депутатів України 28 жовтня 2012 року в одномандатному виборчому окрузі встановлено під впливом чинників, які визначили виборчий процес як такий, що проведений без дотримання передбачених Конституцією України та Законом принципів і засад вільних та демократичних виборів”.

Член ЦВК І.Жиденко в окремій думці щодо встановлення результатів виборів в окрузі №133 зазначив, що “застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця забороняється, водночас, усі ці негативні явища набули поширення та мали системний характер, такі факти широко висвітлювались у пресі, на телебаченні та в мережі Інтернет, а також були зафіксовані у висновках різних спостережних місій, зокрема, Бюро з демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, Парламентської асамблеї ОБСЄ, Парламентської асамблеї Ради Європи, Європейського парламенту та Парламентської асамблеї НАТО”.

У Підсумковому звіті за результатами спостереження за виборами народних депутатів України 2012 року Всеукраїнської громадської організації “Комітет виборців України” зазначається, що на виборах народних депутатів України 2012 року в окрузі №133 було зафіксовано ряд порушень, зокрема, серед них: фальсифікація результатів голосування – “зафіксовано факт використання для заповнення виборчих бюлетенів ручок з т.зв. “зникаючими” чорнилами”.

Також факти порушень виборчої кампанії в окрузі №133 широко висвітлювались у засобах інформації як під час виборів, так і після них. Зокрема, видання “Тиждень.ua” 30 жовтня 2012 року повідомляло: “У виборчому окрузі №133, що в Київському районі Одеси, стався, мабуть, найбільш кричущий інцидент в Одеській області – ручки з чорнилами, що зникають. В окрузі такі шпіонські фішки були виявлені на 49 дільницях із 86. Як складається подальша доля бюлетенів з голосами, що зникли, наразі невідомо, однак, аналізуючи висловлювання голови КВУ в Одеській області Анатолія Бойка, можна стверджувати, що голосування на цих дільницях все ж визнають недійсними”.

Дійсність результатів виборів в окрузі №133 і правомірність набуття статусу народного депутата України Марковим І.О. оскаржував до суду Гончаренко О.О., який балотувався як кандидат у народні депутати України на виборах 2012 року по цьому ж округу.

11 липня 2013 року Головним слідчим управлінням МВС України на підставі заяви народного депутата України 2, 3, 4, 6 скликань Кармазіна Ю.А. від 11 липня 2013 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12013000000000455 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 158 КК України, за фактом підроблення виборчих документів невстановленим членом виборчої комісії під час чергових виборів народних депутатів України в одномандатному виборчому окрузі №133 (Київський район м. Одеси). У ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні проведено ряд слідчих дій: вилучено виборчу документацію по одномандатному виборчому округу №133, проведено її огляд, проведено судово-технічні експертизи, допитано свідків, 6038 бюлетенів визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, в порядку статті 40 Кримінального процесуального кодексу України доручено відповідному підрозділу МВС України здійснити заходи щодо встановлення осіб, якими вчинено підробку виборчих документів.

У ході проведення цих процесуальних дій встановлено факти підроблення виборчих бюлетенів в одномандатному виборчому окрузі №133, а саме: виявлено 6038 бюлетенів з відміткою за кандидата Маркова І.О., в яких внесено зміни шляхом механічного видалення позначок, які первинно було проставлено в графах за інших кандидатів.

29 серпня 2013 року Міністерством внутрішніх справ України до ЦВК було надіслано лист №13/10-12753 (за підписом старшого слідчого в ОВС ГСУ МВС України, капітана міліції Пасічника Ю.О.) про інформування щодо результатів розслідування для вжиття заходів реагування.

Цим листом Центральну виборчу комісію було поінформовано про проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12013000000000455 за фактом підроблення виборчих документів в одномандатному виборчому окрузі №133 Київського району м.Одеси під час чергових виборів народних депутатів України 28 жовтня 2012 року. Зокрема, повідомлено, що внаслідок огляду бюлетенів по одномандатному виборчому округу №133 Київського району м.Одеси слідчим Головного слідчого управління, спеціалістами Державного науково-дослідного експертного центру МВС та працівниками Секретаріату Центральної виборчої комісії, залученими в якості спеціалістів, виявлено більше 6 тисяч виборчих бюлетенів, в яких проставлено відмітки виборців у графі “Марков І.О.”, у яких внаслідок експертного дослідження встановлено внесення у первинний зміст змін шляхом механічного видалення (стирання) позначок.

Листом члена ЦВК Т.Астахової від 30 серпня 2013 року №21-24-1563 на ім’я старшого слідчого в ОВС ГСУ МВС України, капітана міліції Пасічника Ю.О. Міністерство внутрішніх справ України повідомлено про те, що ЦВК не наділена жодними повноваженнями щодо народних депутатів України, які набули відповідного статусу згідно з Конституцією України, окрім повноважень, встановлених статтями 98-102 Закону України “Про вибори народних депутатів України”, а також про те, що ЦВК не має повноважень щодо вжиття заходів реагування стосовно порушень, виявлених у процесі досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Отже, на звернення старшого слідчого в ОВС ГСУ МВС України щодо наявності грубих порушень виборчого законодавства під час чергових виборів народних депутатів України 28 жовтня 2012 року в одномандатному виборчому окрузі №133 та необхідності вжиття заходів ЦВК відреагувала листом за підписом члена Комісії.

Звертаючись із цим позовом, позивачі стверджують, що, надаючи згаданий лист без розгляду питання по суті, ЦВК допустила і допускає протиправну бездіяльність поза межами виборчого процесу, яка полягає у незабезпеченні захисту їхніх конституційних виборчих прав щодо достовірності встановлених результатів виборів народних депутатів України у одномандатному виборчому окрузі №133.

Колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги позивачів підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Даний спір виник між громадянами України та ЦВК з приводу неналежного здійснення законних повноважень відповідача поза межами виборчого процесу.

Статус і повноваження ЦВК визначені Конституцією України та Законами України від 17 листопада 2011 року №4061-VI “Про вибори народних депутатів України” (далі – Закон №4061), від 30 червня 2004 року №1932-IV “Про Центральну виборчу комісію” (далі – Закон №1932).

Відповідно до преамбули Закону №1932 до компетенції ЦВК належить забезпечення організації підготовки та проведення виборів і референдумів в Україні, забезпечення реалізації та захисту конституційних виборчих прав громадян України і прав на участь у референдумах, суверенного права Українського народу на виявлення своєї волі.

Стаття 1 вказаного Закону визначає ЦВК як постійно діючий колегіальний державний орган, який діє на підставі Конституції України, цього та інших законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевих референдумів у порядку та в межах, встановлених цим та іншими законами України.

Згідно зі статтею 2 Закону №1932 ЦВК, відповідно до своїх повноважень, забезпечує дотримання передбачених Конституцією України та законами України принципів і засад виборчого і референдумного процесів, реалізацію виборчих прав громадян України та права на участь у референдумі, однакове застосування законодавства України про вибори і референдуми на всій території України, а також будує свою діяльність на принципах верховенства права, законності, незалежності, об'єктивності, компетентності, професійності, колегіальності розгляду і вирішення питань, обґрунтованості прийнятих рішень, відкритості і публічності.

Постійно діючий характер діяльності ЦВК як державного органу відображений як у преамбулі та статті 1 Закону №1932, так і в загальних повноваженнях, якими її наділено. Так, безпосередні повноваження ЦВК щодо реалізації і захисту виборчих прав громадян України та права на участь у референдумах закріплені у статті 17 Закону №1932. Крім того, ця стаття окремо закріплює повноваження ЦВК на здійснення контролю за додержанням вимог законодавства України про вибори і референдуми (п.3 ч.1 ст.17) та на здійснення контролю за дотриманням політичними партіями, іншими суб'єктами виборчого процесу та процесу референдуму вимог законодавства про вибори і референдуми (п.9 ч.1 ст.17). Аналіз цих положень Закону №1932 свідчить про те, що в той час як ЦВК наділена певним колом повноважень, які вона здійснює протягом виборчого (референдумного) процесу, закон прямо передбачає також і інші повноваження – ті, що здійснюються ЦВК постійно.

Саме здійснення контролю за додержанням законодавства про вибори не лише суб’єктами виборчого процесу і не лише під час виборчого процесу, а й постійно, як це визначено пунктом 3 і пунктом 9 частини першої статті 17 Закону №1932, свідчить про дійсно постійно діючий характер діяльності ЦВК.

У той же час законодавство України не передбачає механізмів реагування з боку ЦВК на порушення вимог виборчого законодавства, про які стало відомо після завершення виборчого процесу.

Конституція України однозначно закріплює принцип, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).

Отже, за відсутності законодавчо встановлених процедур реагування ЦВК на відповідні порушення, правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача у цьому випадку немає.

У зв’язку з цим суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову в частині вимог про визнання бездіяльності відповідача протиправною.

В частині позовних вимог про визнання недостовірними результатів голосування в одномандатному виборчому окрузі №133 колегія суддів вважає, що позивачі (їхні представники) виконали свій обов’язок щодо доказування обставин, на яких ґрунтуються їхні вимоги, свідченням чого є досліджені в ході судового розгляду адміністративної справи докази: письмові докази, висновки експертів (матеріали кримінального провадження) та показання свідків.

Стаття 69 КАС України встановлює, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №12013000000000455 встановлені численні факти грубих порушень виборчого законодавства, які вплинули на встановлення результатів чергових виборів народних депутатів України 28 жовтня 2012 року в одномандатному виборчому окрузі №133 і внаслідок яких достовірно встановити дійсні результати народного волевиявлення видається неможливим.

Факт фальсифікації виборчої документації підтверджується, зокрема, протоколами огляду виборчих документів одномандатного виборчого округу №133: від 08 серпня 2013 року, від 09 серпня 2013 року, від 20 серпня 2013 року, від 21 серпня 2013 року, від 22 серпня 2013 року, від 23 серпня 2013 року, від 27 серпня 2013 року, постановою про визнання речовим доказом від 02 вересня 2013 року, якою 6038 бюлетенів визнано речовими доказами, висновками експертів Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №226 від 27 серпня 2013 року, №227 від 27 серпня 2013 року, №228 від 28 серпня 2013 року, №229 від 30 серпня 2013, №236 від 30 серпня 2013 року.

Крім того, у судовому засіданні свідок Пасічник Ю.О. – старший слідчий в ОВС ГСУ МВС України показав, що в його провадженні перебуває кримінальне провадження за заявою Кармазіна Ю.А. за фактом фальсифікації виборів у виборчому окрузі №133, яке він отримав 11 липня 2013 року. Він є керівником слідчої групи, до складу якої входить 13 осіб. За даним фактом ним було вилучено виборчу документацію в м. Одеса та доставлено її в м.Київ для проведення огляду, який розпочато 06 серпня 2013 року разом з представниками ЦВК та понятими. У ході огляду було виявлено проставлення позначки за кандидата Маркова І.О. та ще малопомітні позначки. Такі бюлетені вилучалися та були направлені на експертизу, за результатами якої встановлено, що у дані бюлетені вносилися поправки.

Свідок Погорєлов С.В. – старший слідчий в ОВС ГСУ МВС України показав, що він був включений до слідчої групи та безпосередньо надавав допомогу з огляду виборчих бюлетенів. Огляд виборчої документації тривав близько тижня в приміщенні ЦВК. При огляді документації були присутні старший групи, експерт та працівники ЦВК, усього близько 10 осіб, однак кожного разу кількість членів групи змінювалася. Серед цієї документації були наявні різні бюлетені як і за кандидатів у депутати, так і за партії. При огляді і перерахунку виборчих бюлетенів за кандидата Маркова І.О. було виявлено частину бюлетенів з малопомітними позначками, які потім перерахувалися та запаковувалися окремо для подальшого експертного дослідження.

Свідок Кияниця Ю.О. – головний консультант Секретаріату ЦВК показав, що за дорученням керівництва з 12 серпня 2013 року був залучений в якості спеціаліста для огляду бюлетенів, що містились у коробках, доставлених слідчими, на відповідність їх затвердженій формі ЦВК та на наявність пошкоджень. У процедурі огляду брали участь близько 8 членів ЦВК, крім яких були ще присутні експерти та слідчі (близько 8 чоловік). Огляд виборчої документації здійснювався за адресою: площа Лесі Українки, буд.1. Під час огляду проведено перерахунок бюлетенів та звірення їх кількості, зазначеній у протоколі комісії, а також проведено перевірку на відповідність їх формі, затвердженій ЦВК. У результаті виявлено, що в більшості випадків кількість бюлетенів співпадає з вказаною у протоколі комісії. За його присутності було виявлено декілька десятків бюлетенів за різних кандидатів з невідповідностями та такі, що містили якісь позначки.

Свідок Вовк А.О. – головний консультант Секретаріату ЦВК показав, що був залучений як технічний працівник до перевірки виборчих документів по 133 виборчому округу з 15 серпня 2013 року. Огляд проводився разом зі слідчими, експертами та понятими у спеціально виділеній кімнаті з гарним освітленням в приміщенні ЦВК, яка кожного дня опечатувалася. До кімнати заходили всі разом: і працівники ЦВК, і слідчі. Під час огляду за його участю відкривалися коробки, діставалися документи та перераховувалися пакети та виборчі бюлетені за кандидата Маркова І.О. Про виявлення підроблень бюлетенів він нічого сказати не може, оскільки не є експертом і експертизу не проводив.

Свідок Мельник Д.В. – експерт відділу технічної експертизи документів та почерку ДНДЕКЦ МВС України показав, що був залучений з 20 серпня 2013 року до складу комісії з огляду виборчих бюлетенів, який здійснювався в приміщенні ЦВК. Крім нього до складу комісії входили слідчі, працівники ЦВК та інші експерти - всього три групи. Під час огляду виборчої документації здійснювалася перевірка первинного змісту документів. Зокрема, працівники ЦВК розпаковували, перераховували та переглядали виборчу документацію на наявність змін. У ході огляду виборчих бюлетенів безпосередньо ним візуальним методом під кутом та за допомогою лупи та мікроскопа відбирались бюлетені, які містили рельєфні штрихи, забарвлені барвником, та потім перераховувалися та запаковувалися при понятих для подальшого направлення на експертизу до відділу технічної експертизи документів та почерку ДНДЕКЦ МВС України (близько 6 тисяч). Також ним проводилися експертизи зазначеної документації, під час проведення яких, крім візуального спостереження, застосовувався метод дослідження видимих і невидимих спектрів за допомогою відеоспектрального компаратора. Крім нього у проведенні експертизи виборчої документації брали участь інші експерти. У результаті цієї експертизи також, крім документів зі змінами у первинному змісті, виявлено незначну частину документації, яка не містила рельєфних штрихів з барвниками. Після закінчення експертизи документація групувалася щодо кожного кандидата та складався висновок.

Отже, показання свідків також підтверджують фальшування виборчої документації.

Таким чином, факт фальсифікацій, зокрема 6038 виборчих бюлетенів в окрузі №133, підтверджується письмовими доказами, висновками експертів та показаннями свідків.

Неузгодженості у матеріалах, поданих до суду, на які посилався представник третьої особи у судовому засіданні, не спростовують факту підроблення виборчих документів.

Крім того, суд вважає безпідставними аргументи про те, що докази, здобуті в ході кримінального провадження, до остаточного рішення у ньому не можуть бути взяті до розгляду в адміністративному судочинстві, оскільки відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України (далі − КАС України) належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

З приводу встановлених фактів фальсифікації виборчих документів, що вплинули на встановлення результатів народного волевиявлення, колегія суддів також зауважує, що всі народні депутати України, обрані як у багатомандатному загальнодержавному, так і в одномандатних виборчих округах, є повноважними представниками Українського народу у Верховній Раді України, відповідальними перед ним і покликаними виражати та захищати його інтереси (Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 1998 року №11-рп/98).

Колегія суддів не приймає як безпідставні посилання на те, що у спірних правовідносинах жодним чином не порушені права позивачів, враховуючи, що кожен громадянин України, в силу норм Конституції та законодавства України, має право на легітимний законодавчий орган. При цьому закони та інші нормативно-правові акти, які ухвалюються Верховною Радою України, є обов’язковими до виконання на всій території України і прямо стосуються позивачів. Крім того, позивачі Сотніков С.Д. та Терзі С.Н. зареєстровані у Київському районі м.Одеси і оскаржують законність набуття статусу народного депутата України – їхнього представника у парламенті, який є підзвітним своїм виборцям.

За змістом статті 69, частини першої статті 76, частини другої статті 78 та частини четвертої статті 79 Конституції України особа отримує депутатський мандат за процедурою обрання – внаслідок волевиявлення виборців, що реалізується шляхом голосування (Рішення Конституційного Суду України від 3 грудня 1998 року № 17-рп/98, від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99).

Особливий зв'язок існує між повноваженнями окремого народного депутата України і компетенцією Верховної Ради України в цілому. Наявність уповноваженого парламенту залежить від виконання певних вимог, адресованих народним депутатам України, від наявності у них повноважень (Рішення Конституційного Суду України від 3 грудня 1998 року № 17-рп/98, від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99, від 17 жовтня 2002 року №17-рп/2002).

Набуття особою статусу народного депутата України можливе лише як юридичний наслідок її обрання на виборах, що відбулися на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування та за умов додержання передбачених Законом України "Про вибори народних депутатів України" виборчих процедур, які дозволяють достовірно встановити волевиявлення виборців. Положення статті 81 Конституції України поширюються виключно на особу, яка обрана народним депутатом України у легітимний спосіб, зокрема внаслідок волевиявлення виборців і достовірно встановлених результатів виборів до Верховної Ради України у відповідному виборчому окрузі (Ухвала Конституційного Суду України від 24 квітня 2013 року №17-у/2013).

Отже, статус та повноваження народного депутата є похідними від законності обрання особи народним депутатом.

У разі якщо кандидат отримав статус обраної особи внаслідок порушення прав інших осіб, зокрема виборців, які не віддали за нього більшість голосів, а також інших кандидатів, що брали участь у цих виборах, такий кандидат не отримує права на набуття повноважень депутата – народного обранця.

Аналіз законодавчих норм та рішень Конституційного Суду України дає підстави вважати, що за умови визнання нелегітимним хоча б одного з етапів виборчого процесу, в тому числі в разі встановлення недостовірності даних, занесених до протоколу ЦВК про результати виборів, як наслідок, повинно бути визнання відсутності у особи статусу та повноважень народного депутата України.

Відповідно до статті 115 Закону №4061 виборча документація зберігається протягом п’яти років з дня офіційного оприлюднення результатів виборів і архівні установи забезпечують доступ до неї у порядку, встановленому законодавством України.

Таким чином, законодавство України передбачає можливість перевірити достовірність встановлених результатів виборів протягом п’яти років.

Оскільки досліджені в ході судового розгляду справи докази свідчать про фальшування результатів голосування на чергових виборах народних депутатів України 28 жовтня 2012 року в одномандатному виборчому окрузі №133, а відповідач (його представники), у свою чергу, не довів протилежного, колегія суддів доходить висновку, що результати чергових виборів народних депутатів України 28 жовтня 2012 року в одномандатному виборчому окрузі №133, встановлені ЦВК, про що складений протокол про результати виборів народних депутатів України в одномандатному виборчому окрузі №133, є недостовірними, а тому Марков І.О. не може вважатися легітимно обраним та, відповідно, не може вважатися таким, що набув статусу народного депутата України Верховної Ради України VII скликання.

Вимоги про часткове скасування постанови ЦВК від 23 листопада 2012 року №1980 є похідними від вимог про визнання недостовірними результатів голосування в одномандатному виборчому окрузі №133. Оскільки реєстрація Маркова Ігоря Олеговича обраним народним депутатом України була здійснена відповідачем на основі нелегітимних результатів голосування, суд, з урахуванням положень статей 161-162 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне скасувати цю постанову ЦВК у частині реєстрації Маркова Ігоря Олеговича обраним народним депутатом України.

З урахуванням встановленого судом факту неможливості встановлення результатів голосування народних депутатів України 28 жовтня 2012 року в одномандатному виборчому окрузі №133 колегія суддів має достатні правові підстави вважати чергові вибори народних депутатів України 28 жовтня 2012 року в цьому окрузі такими, що не відбулися. Тому в цій частині позовних вимог суд має відновити порушене право виборців шляхом визнання необхідності проведення повторних виборів народних депутатів України в одномандатному виборчому окрузі №133, а також зобов’язання Центральної виборчої комісії вчинити дії щодо організації підготовки та проведення повторних виборів народних депутатів України в цьому окрузі.

У цій частині позовних вимог колегія суддів обирає згаданий вище спосіб відновлення порушених прав з огляду на постійно діючий характер повноважень ЦВК щодо реалізації і захисту виборчих прав громадян України та здійснення контролю за додержанням вимог законодавства України про вибори і референдуми.

З приводу доводів учасників процесу щодо компетентності суду вирішувати такі справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку з здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

КАС України має колізії у нормах процесуального права щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності ЦВК, про це, зокрема, свідчить конституційне звернення громадянина Катеринчука М.Д. до Конституційного Суду України (Ухвала КСУ від 23 жовтня 2012 року №18-уп/2012).

Однак стаття 18 КАС України чітко закріплює, що Вищий адміністративний суд України має виключну юрисдикцію щодо спорів про встановлення результатів виборів або всеукраїнського референдуму. При цьому Кодекс не містить імперативної норми, яка б регламентувала, що справи щодо встановлення результатів виборів або всеукраїнського референдуму мають вирішуватися тільки під час цих процесів.

Позиція, яка ґрунтується на тому, що положення частини четвертої статті 18 КАС України стосовно справ щодо встановлення ЦВК результатів виборів або всеукраїнського референдуму застосовується тільки у нерозривному зв’язку з положеннями частини четвертої статті 172 КАС України, не узгоджується з “буквою” закону.

Так, стаття 18 КАС України регламентує предметну підсудність адміністративних справ, в той час як предметом регулювання статті 172 КАС України є особливості провадження в окремій категорії адміністративних справ.

Підтвердженням цього є те, що у статті 18 КАС України, яка містить загальні, а не спеціальні норми щодо предметної підсудності справ, не визначений Київський апеляційний адміністративний суд, який відповідно до статті 172 КАС України як суд першої інстанції вирішує справи про оскарження рішень, дій або бездіяльність ЦВК під час виборів (крім тих, які вирішує Вищий адміністративний суд України).

Також підтвердженням цього є те, що на відміну від статті 20 КАС України, в якій передбачено, що у випадку, визначеному частиною шостою статті 177 цього Кодексу, Вищий адміністративний суд України переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення Київського апеляційного адміністративного суду, стаття 18 КАС України в частині підсудності справ щодо встановлення ЦВК результатів виборів або всеукраїнського референдуму не відсилає до статті 172 цього Кодексу.

Крім того, спори щодо встановлення результатів виборів − це спори не тільки про дійсність підсумків голосування, а й про правомірність набуття особою виборної посади, а тому застосування до таких спорів правових норм, які застосуються під час виборчого процесу, протирічить судовій практиці у справах, що виникають з відносин публічної служби.

Оскільки правовідносини щодо легітимності перебування особи на публічній посаді об’єктивно можливі і після її призначення чи обрання, то можливі й відповідні спори після того, як її було призначено чи обрано.

Пункт 15 частини першої статті 3 КАС України визначає, що публічна служба – діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Визначальними критеріями віднесення посад до державних політичних є характер повноважень, порядок призначення на посади та звільнення з посад. До державних політичних посад відносять ті, які визначені Конституцією України та законами України, обіймаються через обрання на них народом або призначаються всенародно обраними носіями влади на визначений строк для реалізації політичної програми.

Аналізуючи законодавство України та судову практику, Вищий адміністративний суд України до державних політичних посад, зокрема, відносить посади народних депутатів України (інформаційний лист від 26 травня 2010 №753/11/13-10 “Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби”).

Перевірка законності прийняття громадян на публічну службу є функцією адміністративних судів і, враховуючи норми закону, стосується всіх, хто перебуває на посадах, перелічених у пункті 15 частини першої статті 3 КАС України.

Посилання на те, що адміністративний суд у цьому випадку позбавлений можливості перевіряти законність набуття статусу народного депутата України є необґрунтованими, оскільки суперечить покладеним на адміністративні суди повноваженням, включаючи принцип рівності перед законом і судом.

Згідно з Документом Копенгагенської наради Конференції з людського виміру НБСЄ (ОБСЄ) від 29 червня 1990 року держава має забезпечити, щоб голосування проводилося таємно або застосовувалася рівноцінна процедура вільного голосування та щоб підрахунок голосів і повідомлення про нього були чесні (підпункт 7.4.); щоб кандидати, які отримали необхідну кількість голосів, визначену законом, належним чином вступали на посаду і могли залишатися на посаді до закінчення строку своїх повноважень чи до їх завершення в інший спосіб, який регулюється законом у відповідності до демократичних парламентських та конституційних процедур (підпункт 7.9.).

Таким чином, цей міжнародний акт закріплює принцип, за яким на державу покладається обов’язок забезпечити вільне голосування та чесний підрахунок голосів відповідно до реального волевиявлення виборців, та встановлює обов’язковою умовою вступу на виборну посаду отримання необхідної кількості голосів виборців. При цьому акт передбачає, що особа може залишити виборну посаду до закінчення строків повноважень у спосіб, який регулюється законом відповідно до демократичних парламентських та конституційних процедур.

Однак у законодавстві України існують прогалини у сфері регулювання цих відносин. Зокрема, законом не передбачена правова процедура перевірки того, чи відповідала особа, яка обрана народним депутатом України, на час її обрання вимогам частин другої, третьої статті 76 Конституції України (громадянство, вік, право голосу, судимість, ценз осідлості) або наявності грубих порушень законодавства України про вибори (застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця), які призвели до недостовірного встановлення результатів виборів та вказують на те, що відповідна особа не може вважатися легітимно обраною народним депутатом України.

У зв’язку з тим, що іншого порядку вирішувати вказані спори, крім судового, законодавство України не передбачає, а норми процесуального права в цьому випадку не містять особливостей щодо строків судового оскарження, то нерозгляд цієї позовної заяви є фактично відмовою у доступі до правосуддя.

Зобов’язання держави забезпечити особі належний доступ до правосуддя прямо випливає з положень статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, норм Конституції України і процесуального закону.

Конституція України має найвищу юридичну силу; норми Конституції України є нормами прямої дії; звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується; юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (статті 8, 124 Конституції України).

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 25 грудня 1997 року №9-зп, суд не може відмовити у правосудді, якщо ущемляються права і свободи громадян, інакше це було б порушенням права на судовий захист, яке згідно із статтею 64 Конституції України не може бути обмежене. Так, у цьому Рішенні Конституційний Суд України зазначає, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у разі відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.

Згідно з частиною четвертою статті 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

У постанові від 08 лютого 2013 року у справі №П/800/99/13 за позовом Кармазіна Юрія Анатолійовича, Угляя Євгенія Ілліча, Дацького Анатолія Юрійовича до Центральної виборчої комісії та у постанові від 12 липня 2013 року у справі №П/800/236/13 за позовом Худолія Василя Миколайовича, Булатецького Миколи Івановича, Сурая Станіслава Віталійовича, Миколенка Василя Олександровича, Територіальної громади Придніпровського району міста Черкаси до Центральної виборчої комісії Вищий адміністративний суд України визнав власну компетенцію на розгляд справ цієї категорії після закінчення виборчого процесу, керуючись положеннями статті 18 КАС України та іншими загальними нормами цього Кодексу, які визначають суб’єктний склад сторін та строк звернення з позовом.

Отже, розгляд спорів щодо рішень, дій та бездіяльності ЦВК поза межами виборчого процесу, але пов’язаних із встановленням результатів виборів, і які стосуються правомірності набуття виборної посади, за позицією Вищого адміністративного суду України, здійснюється за загальними правилами організації адміністративного судочинства, у тому числі щодо предметної підсудності та строків звернення до суду, без особливостей адміністративного процесу, передбачених статтями 172-179 КАС України.

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи (Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Стаття 8 КАС України передбачає, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини розкриває зміст принципу верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Однією з вимог принципу верховенства права є захист від свавілля, і це означає, що втручання у права людини повинно підлягати ефективному контролю. Щонайменше це має бути судовий контроль, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури (п. 55 Рішення від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини"). У зв'язку із судовим контролем важливою є вимога про доступ до суду. Серед іншого, вона означає, що з юрисдикції судів не можна вилучати будь-які позови, так само не можна надавати певним категоріям осіб імунітети від судових позовів (п. 65 Рішення від 21 вересня 1994 року у справі "Фаєд проти Сполученого Королівства"). Проявом принципу верховенства права є вимога про невтручання законодавчої влади у здійснення правосуддя. Втручання з боку законодавчого органу в процес здійснення правосуддя з метою вплинути на вирішення судом спору є недопустимим (п. 30 Рішення від 28 червня 2001 року у справі "Агудімос та судноплавна компанія "Сефаллоніан скай" проти Греції"). Складовою принципу верховенства права є також вимога юридичної визначеності. Відповідно до неї, зокрема, остаточне рішення суду у вирішеній ним справі не може піддаватися сумніву. Ця вимога зобов'язує державу та будь-який орган виконувати судові розпорядження чи рішення, у тому числі й ухвалені проти держави чи органу (п. 51, 52 рішення у справі "Рябих проти Росії" від 24 липня 2003 року).

Також суд ураховує Рішення Європейського суду з прав людини від 01 липня 1997 року у справі “Гітонас та інші проти Греції”. Як випливає з цього Рішення, п’ятеро заявників звернулися до Європейського суду з прав людини із заявою про порушення статті 3 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Свої звернення вони обґрунтували тим, що після того, як заявників було обрано до парламенту Греції, Вищий спеціалізований суд Греції анулював результати виборів по відношенню до них на підставі частини третьої статті 56 Конституції Греції.

Так, Гітонас 8 квітня 1990 року був обраний до парламенту Греції (округ Афіни), а за рішенням Вищого спеціалізованого суду Греції від 23 січня 1991 року №16/1991 його виборність було анульовано; Палеотодорос був обраний 8 квітня 1990 року (округ Закінф (Занте), а за рішенням Суду від 29 травня 1991 року №41/1991 його виборність було анульовано; Сіфонакіс був обраний 8 квітня 1990 року (округ Лесбос), а за рішенням Суду від 29 травня 1991 року № 40/1991 його виборність було анульовано; Кавараціз був обраний 10 жовтня 1993 року (округ Еврос), а за рішенням Суду від 22 березня 1995 року № 10/1995 його виборність було анульовано; Гіакоматос був обраний 10 жовтня 1993 року (округ Афіни), а за рішенням Суду від 22 березня 1995 року № 9/1995 його виборність було анульовано.

За частиною третьою статті 56 Конституції Греції особи, які займали певні посади, пов’язані з публічною адміністрацією, позбавляються права бути обраними до парламенту протягом трьох років з моменту звільнення з цієї посади. І хоча посади заявників безпосередньо не передбачені вказаною нормою Конституції, Вищий спеціалізований суд Греції дійшов висновку, що ці посади є подібними до вказаних у частині третій статті 56, тому особи, які їх займали, також позбавляються права бути обраними до парламенту.

Як стверджували заявники, анулювання Вищим спеціалізованим судом Греції результатів виборів є порушенням: а) права виборців здійснювати вільне волевиявлення і голосувати за того кандидата, якого вони підтримують; б) права заявників бути обраним до парламенту. При цьому заявники посилалися на статтю 3 Протоколу №1, яка передбачає: “Високі Договірні Сторони зобов’язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю шляхом таємного голосування в умовах, які забезпечуватимуть вільне вираження думки народу у виборі законодавчого органу”.

Європейський суд з прав людини об’єднав усі заяви в одну справу і ухвалив у ній Рішення, яким відмовив заявникам, аргументуючи це так: “Якими б важливими не були права, закріплені в статті 3 Протоколу №1, вони далеко не абсолютні (п. 39); “питанням застосування і тлумачення внутрішнього законодавства повинні займатися перш за все національні органи, зокрема суди …, які спеціально призначені для виконання таких функцій” (п. 44); “посади заявників не вказані безпосередньо серед посад, які перераховані в частині третій статті 56 Конституції. Проте це не гарантує заявникам права бути обраними” (п.44); “Вищий спеціалізований суд, проаналізувавши характер посад, які займали заявники, дійшов висновку, що ці посади є подібними до тих, що зазначені у частині третій статті 56 Конституції. Суд також встановив, що трирічного строку не було дотримано. На цих підставах і було винесено рішення про скасування обрання заявників” (п. 44); “особа, яку було обрано в порушення норм закону, має бути позбавлена можливості залишатися членом парламенту” (п.44); “цей Суд по обґрунтованим переконанням вирішив необхідним анулювати результати виборів по відношенню до заявників” (п. 44); “в рішеннях Вищого спеціалізованого суду немає нічого, що дозволяє вважати, що скасування результатів виборів суперечить грецькому законодавству, є свавільним чи неспіврозмірним, перешкоджає вільному волевиявленню народу при виборі законодавчої влади. Відповідно, Суд не бачить порушення статті 3 протоколу 1” (п. 44).

Водночас, з Ухвали Європейського суду з прав людини щодо прийнятності заяви №43476/98 К.А. Бабенка проти України вбачається, що при вирішенні питання про наявність порушення "права на вільні вибори", передбаченого статтею 3 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, треба визначити, чи було втручання у вільне вираження думки народу у виборі до законодавчого органу. Відповідно, Європейський суд з прав людини підкреслив надзвичайно важливе значення будь-якого зовнішнього втручання у процес вираження думки народу під час виборів. При цьому, факти знищення виборчої документації, незаконного тиску на членів виборчих комісій, фальсифікації фактичних даних та будь-яких інших фактів "втручання у процес вираження думки народу" безумовно є фактами, які становлять порушення права на вільні вибори, передбаченого статтею 3 Протоколу №1, яке безперечно охоплює й право кожного виборця отримати той результат виборів, який встановлений внаслідок вільного вираження думки народу.

Крім того, Європейський суд з прав людини у Рішенні від 08 квітня 2010 року №18705/06 у справі “Намат Алієв проти Азербайджану” дійшов висновку, що для забезпечення державою дотримання своїх позитивних зобов’язань проводити вільні вибори, передбачені статтею 3 Протоколу №1, державні суди при розгляді даної справи, в якій заявник просив задовольнити свої вимоги щодо порушень правил виборчого процесу, повинні були зробити кроки у напрямку розслідування заявлених порушень без встановлення необґрунтованих і надмірно суворих процедурних бар’єрів для індивідуальної заяви.

Вибори до Верховної Ради України 2012 року відзначилися безпрецедентними порушеннями закону в окремих округах, як то підроблення документів, пошкодження та знищення виборчих бюлетенів, знеструмлення виборчих дільниць, підпали, побиття уповноважених представників кандидатів, їхніх довірених осіб, спостерігачів, підкуп та залякування виборців, що вперше призвело до унеможливлення ЦВК достовірно встановити підсумки голосування та результати виборів у 5-ти округах (№№ 94, 132, 194, 197, 223), а також визнання судом після закінчення виборчого процесу недостовірності встановлених результатів ЦВК та неможливості достовірно встановити підсумки голосування та результати виборів у 2 округах (№№ 11, 71). Обставини справи вказують на те, що виборчий округ №133 належить до таких округів.

Адміністративне судочинство вирішує спори “особи проти держави” і діє у сфері специфічних публічно-правових відносин, де стороною є особа, яка протистоїть державі – її владним інститутам, захищаючи свої права, свободи та інтереси. В адміністративному судочинстві діє презумпція неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень (стаття 71 КАС України), який зобов’язаний у порядку визначеної процесуальним законом судової процедури довести суду правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності.

Позиція відповідача у цій справі ґрунтується на тому, що на цей час ЦВК позбавлена можливості реагувати на порушення виборчого законодавства. Однак відповідач як суб'єкт владних повноважень, який заперечував проти адміністративного позову, не виконав обов'язок щодо доведення правомірності його дій та рішення, зокрема, в частині достовірності встановлених результатів виборів в одномандатному виборчому окрузі №133 та, відповідно, правомірності прийнятого рішення від 23 листопада 2012 року №1980 у частині реєстрації обраним народним депутатом України Маркова І.О.

Так, у запереченнях на позов заступник Голови ЦВК Ж.Усенко-Чорна зазначає, що ЦВК не має правових підстав заперечувати обставини, встановлені під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, а отже, у разі задоволення Вищим адміністративним судом України вимог позивачів стосовно визнання недостовірними встановлених ЦВК результатів чергових виборів в одномандатному виборчому окрузі №133 виявлені слідчим органом обставини на цей час повністю унеможливлюють встановлення дійсних результатів волевиявлення виборців у тому порядку, який передбачений законом, та в межах повноважень, якими наділена ЦВК.

Виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів у справі, колегія суддів вважає, що твердження позивачів є обґрунтованими і такими, що не спростовані відповідачем.

Також суд зауважує, що легітимність парламенту, зокрема, визначається довірою до нього з боку суспільства. При вирішенні питання про дійсність волевиявлення і правомірність набуття виборної посади, насамперед, повинна бути гарантована пріоритетність захисту прав людини і громадянина, тому суд вважає, що єдиним правовим виходом із цієї ситуації є проведення повторних виборів в окрузі №133.

Відповідно до норм статті 162 КАС України суд приймає постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Таким чином, зважаючи на завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про необхідність відновлення порушених прав та інтересів осіб шляхом часткового задоволення позову.

Керуючись статтями 2, 18, 86, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Кармазіна Юрія Анатолійовича, Сотнікова Сергія Дмитровича, Терзі Степана Никоновича до Центральної виборчої комісії, третя особа – Марков Ігор Олегович, про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення та зобов’язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати недостовірними результати чергових виборів народних депутатів України 28 жовтня 2012 року в одномандатному виборчому окрузі №133, встановлені Центральною виборчою комісією, про що складений 8 листопада 2012 року протокол про результати виборів народних депутатів України в одномандатному виборчому окрузі №133.

Скасувати постанову Центральної виборчої комісії від 23 листопада 2012 року №1980 в частині реєстрації обраним народним депутатом по одномандатному виборчому округу №133 Маркова Ігоря Олеговича.

Визнати відсутність у Маркова Ігоря Олеговича статусу та повноважень народного депутата України.

Визнати неможливим достовірне встановлення підсумків голосування та результатів виборів народних депутатів України 28 жовтня 2012 року в одномандатному виборчому окрузі №133 та необхідність проведення повторних виборів народних депутатів України в одномандатному виборчому окрузі №133.

Зобов’язати Центральну виборчу комісію вчинити дії по організації підготовки та проведення повторних виборів народних депутатів України в одномандатному виборчому окрузі №133 у відповідності до вимог законодавства України про вибори.

В іншій частині позову – відмовити.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржене.

Головуючий

Ю.І.Цвіркун

Судді

М.П.Зайцев

О.В.Кравцов

І.В.Масло

В.П.Юрченко