Виїзні обмеження

Іноді суди виносять ухвали, що не містять мотивувальної частини та які фактично неможливо виконати

У заключній частині аналізу судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження в праві виїзду за межі України, проведеного Верховним Судом, йдеться про труднощі, які виникають у судів з формулюванням мотивувальної та резолютивної частин ухвал у цій категорії справ. Крім того, ця частина документа містить інформацію щодо перегляду судових рішень в апеляційному провадженні, найпоширеніших підстав для скасування вердиктів судів першої інстанції та звернення судових рішень до виконання.

Конкретні випадки

Відповідно до ч.3 ст.208 Цивільного процесуального кодексу судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, а у випадках, передбачених стст.389⁶ та 389¹¹ кодексу, — постановленням ухвали.

Ухвала є одним з видів судових рішень, однією з форм їх викладу (п.1 ч.1 ст.208 ЦПК).

Цивільним процесуальним законом визначено два типи ухвал, зокрема ті, якими: вирішуються питання, пов’язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених ЦПК (ч.2 ст.208); закінчується судовий розгляд у справі про оскарження рішення третейського суду, про видання виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або про відмову в його виданні (ч.3 ст.208, стст.389⁶, 389¹¹ ЦПК).

Згаданими у ч.2 ст.208 кодексу «іншими випадками, передбаченими ЦПК», в яких постановлюється ухвала, є конкретні випадки, в яких вирішуються питання про: розгляд справи в закритому судовому засіданні (ч.7 ст.6); проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо й телебаченню (ч.8 ст.6); відвід суду (ч.2 ст.24); залучення або допуск до участі в справі третьої особи (ч.6 ст.36); призначення опікуна або піклувальника й залучення їх до участі в справі як законних представників (ч.1 ст.43); встановлення над малолітньою чи неповнолітньою особою, позбавленою батьківського піклування, яка не має законного представника, тобто опіки чи піклування за поданням органу опіки та піклування, призначення опікуна або піклувальника та залучення їх до участі в справі як законних представників (ч.2 ст.43); надання дозволу експерту на проведення дослідження, пов’язаного з повним або частковим знищенням об’єкта експертизи або зміною його властивостей (ч.4 ст.53); припинення проведення експертизи (ч.9 ст.53); залучення до участі у цивільному процесі спеціаліста за ухвалою для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо; ч.2 ст.54); допуск за заявою особи, яка бере участь у справі, перекладача (ч.2 ст.55); особи, яка має право на надання правової допомоги (ч.2 ст.56); поновлення та продовження процесуальних строків (ч.4 ст.73); розшук відповідача (ч.1 ст.78); відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх оплати (чч.1, 3 ст.82); скасування ухвали про призначення судової експертизи в разі неоплати останньої (ч.2 ст.86); застосування заходів процесуального примусу (ч.2 ст.90); тимчасове вилучення доказів для дослідження судом (ч.1 ст.93); привід свідка, який без поважних причин не з’явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки (ч.2 ст.94); повернення заяви про видання судового наказу або відмову в її прийнятті повністю чи в частині вимог, яка не підлягає розгляду в порядку наказного провадження (чч.2, 4, 5 ст.100); залишення заяви про скасування судового наказу без задоволення та про скасування судового наказу (ч.9 ст.105¹); визначення підсудності справ, у яких однією із сторін є суд або суддя (ч.1 ст.108); визначення підсудності справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами (ч.1 ст.111); наслідки порушення правил підсудності (ч.1 ст.115); передання справи з одного суду до іншого (ч.3 ст.116); судові доручення щодо збирання доказів (ч.2 ст.132); забезпечення доказів (ч.4 ст.135); зберігання речових доказів, що не можуть бути доставлені до суду (ч.2 ст.139); призначення судової експертизи (ч.1 ст.144); примусовий привід відповідача на проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи в справах про визнання батьківства, материнства (ч.2 ст.146); вжиття заходів забезпечення позову (ч.2 ст.153).

Під жоден із цих двох типів ухвал форма вирішення питання про тимчасове обмеження в праві виїзду за межі України не підпадає.

Враховуючи вищезазначене, окремі положення Конституції, зокрема п.14 ч.1 ст.92 («судочинство визначається виключно законами України») та ч.5 ст.124 («судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України»), ч.1 ст.13 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VI, де сказано, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України, норми ЦПК, зокрема ч.2 ст.377¹ («суд негайно розглядає подання»), ч.3 ст.208 («судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду») та ч.1 ст.209 («суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду»), можемо зробити висновок про те, що вирішення судом згаданого вище питання має здійснюватись у формі рішення, ухвалюваного іменем України.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.4 закону «Про державну виконавчу службу» від 24.03.98 №202/98-ВР державний виконавець є представником влади й здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України.

З урахуванням цього обмеження конституційного права на виїзд з України на підставі законів та Конституції судові рішення повинні ухвалюватись іменем держави.

Труднощі з формулюванням

З аналізу справ цієї категорії вбачається, що за результатами розгляду подань держвиконавців постановлялись ухвали у вигляді окремих процесуальних документів, що відповідає вимогам ч.2 ст.208, ч.4 ст.209, ст.210 та розд.VI ЦПК.

Вступна частина ухвали повинна містити час та місце її постановлення; повне найменування суду, що прийняв ухвалу; прізвище та ініціали судді та секретаря судового засідання; ім’я, прізвище, по батькові держвиконавця, який брав участь у справі (відповідно до ст.377¹ ЦПК), а також предмет подання.

В описовій частині ухвали зазначається про суть питання, яке вирішується, зокрема вказано: зміст і підстави внесеного подання; пояснення держвиконавця, якщо він брав участь у розгляді подання, а також зазначаються докази, подані державним виконавцем на підтвердження внесеного подання.

Мотивувальна частина ухвали повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновків, і норми закону, якими він керувався. У цій частині ухвали слід наводити встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні подання. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обгрунтовувалося подання, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має мотивувати свої дії.

Однак у деяких судів виникли труднощі з формулюванням мотивувальної та резолютивної частин ухвали. Найбільш поширеним недоліком ухвал, постановлених за результатами розгляду подань у порядку ст.377¹ ЦПК, є відсутність достатньої аргументації про необхідність застосування вказаного обмеження та оцінку доказів, поданих держвиконавцем. Також мали місце випадки, коли в ухвалах взагалі була відсутня мотивувальна частина.

Так, у справі №6-31/2011 за поданням ВДВС Скадовського районного управління юстиції Херсонської області щодо Р. ухвала суду взагалі не містить мотивувальної частини, суд обмежився відтворенням змісту ст.6 закону «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» від 21.01.94 №3857-XII.

У більшості ухвал про задоволення подання в мотивувальній частині викладені обставини, тотожні змісту подання держвиконавця без посилання на конкретні докази, та відсутній висновок про те, що боржник дійсно ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб).

Резолютивна частина ухвали повинна містити висновок суду із вирішуваного питання, зокрема про задоволення або відмову в задоволенні подання щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, а також строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження. У цій же частині ухвали повинні міститися такі дані: прізвище, ім’я, по батькові боржника — фізичної особи або керівника боржника — юридичної особи, число, місяць і рік народження, місце реєстрації для боржника — фізичної особи або юридична адреса для боржника — юридичної особи й фактичне місце проживання або знаходження відповідно для фізичних і юридичних осіб, також з обов’язковим зазначенням громадянства боржника.

Резолютивна частина ухвали не повинна містити висновків про тимчасове затримання чи вилучення документа, що дає право на виїзд з України і в’їзд в Україну та посвідчує особу, або висновків про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника, без тимчасового затримання чи вилучення паспорта або іншого документа, який посвідчує особу та надає право виїзду з України та в’їзду в Україну.

У цій частині ухвали також зазначається, до якого моменту діють обмеження, тобто виконання якого зобов’язання, покладеного на боржника рішенням, є підставою для їх припинення. Враховуючи наведене, в ухвалі слід зазначати резолютивну частину рішення, яке перебуває на виконанні в підрозділі ДВС та на підставі якого вноситься подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Аналізом вивчених справ установлено, що деякі суди виклад резолютивної частини ухвали обмежували реченням: задовольнити клопотання держвиконавця про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України громадянина X. При цьому не зазначався рік народження, місце реєстрації та проживання, громадянство та строк дії обмеження. Таку ухвалу фактично неможливо виконати.

З урахуванням положень ст.210 ЦПК, яка визначає зміст ухвали суду, вважаємо, що резолютивна частина ухвали суду, постановлена в порядку ст.377¹ ЦПК про задоволення подання, може бути сформульована таким чином: «Подання державного виконавця __ відділу державної виконавчої служби управління юстиції задовольнити.

Тимчасово обмежити громадянина України (або вказати громадянство боржника, особу без громадянства) прізвище, ім’я, по батькові (число, місяць і рік народження, місце реєстрації) у праві виїзду за межі України до моменту фактичного виконання рішення районного суду від __ 20__ р. про (зміст резолютивної частини рішення або того, що з нього залишилося невиконаним). Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги протягом п’яти днів з дня її проголошення».

Підстави для скасування

Відповідно до ст.13 ЦПК особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не беруть участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов’язки, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень.

Законом «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» від 4.11.2010 №2677-VI, який набрав чинності з 9.03.2011, ст.293 ЦПК доповнено п.24¹, який передбачає можливість оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвали суду щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Строки апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції визначені ч.2 ст.294 ЦПК. Ухвала суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України може бути оскаржена протягом 5 днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 5 днів з дня отримання її копії.

Оскаржити ухвалу суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження в праві виїзду за межі України можуть: держвиконавець, який вніс подання, сторони виконавчого провадження та інші зацікавлені особи.

З метою забезпечення реалізації права на апеляційне оскарження суди в резолютивній частині ухвали повинні правильно зазначати строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Оскарження ухвали щодо тимчасового обмеження в праві виїзду за межі України не перешкоджає подальшому здійсненню виконавчого провадження.

Незважаючи на те що можливість оскарження ухвали щодо встановлення тимчасового обмеження в праві виїзду за межі України прямо передбачена законом, деякі суди, задовольняючи подання, в ухвалі вказували на те, що вона оскарженню не підлягає.

Підставами для скасування інших ухвал судів першої інстанції були допущені судами помилки щодо безпідставної відмови у відкритті провадження за поданням держвиконавця, порушення процедури розгляду подання, встановлення обмеження щодо керівника, який таким не є, недоведення ухилення від виконання зобов’язання, неврахування доказів, що свідчать про ухилення боржника від виконання зобов’язань.

Так, Київський районний суд м.Сімферополя (апеляційна справа №22-ц/0190/7395/11) відмовив у задоволенні подання Київського ВДВС Сімферопольського міського управління юстиції про тимчасове обмеження виїзду Б. за межі України через недоведеність його ухилення від виконання зобов’язання. Скасовуючи таку ухвалу, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що суд першої інстанції не врахував зібраних у справі доказів про те, що боржник Б. протягом півроку жодного разу не з’явився до держвиконавця, не почав виконувати покладених на нього зобов’язань, але в той же час неодноразово виїжджав за межі України.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 29.11.2011 скасовано ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 29.06. 2011, якою задоволено подання держвиконавця Галицького ВДВС Львівського міського управління юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника ТзОВ «Компанія Пріоритет» Н. Підставою скасування ухвали була неповнота перевірки дійсного статусу цієї особи, який мав підтверджуватись належними доказами. В апеляційну інстанцію був поданий витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб — підприємців, відповідно до якого станом на день розгляду судом подання керівником ТзОВ був не Н., а інша особа (справа №22 ц-5940/11).

Оскарження судових рішень щодо тимчасового обмеження в праві виїзду за межі України в касаційному порядку положеннями ст.324 ЦПК не передбачено, про що має бути зазначено в резолютивній частині ухвали апеляційного суду.

Звернення до виконання

Пунктом 8 ст.19 закону «Про Державну прикордонну службу України» від 3.04.2003 №661-IV встановлено, що на ДПС відповідно до визначених законом завдань покладається, зокрема, запобігання та недопущення перетинання державного кордону України особами, яким згідно із законодавством не дозволяється в’їзд в Україну або яких тимчасово обмежено в праві виїзду з України.

Обов’язок щодо направлення завіреної належним чином копії ухвали суду про тимчасове обмеження особи (боржника) в праві виїзду за межі України до виконання нею своїх зобов’язань в адміністрацію ДПС покладався на держвиконавця листом Міністерства юстиції від 6.06.2008 №25-32/507 і спільним листом Мін’юсту та адміністрації ДПС від 27.05.2008 №25-32/463 і №25-5347.

Пунктом 11.3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Мін’юсту від 2.04.2012 №512/5, яка діє з 17.04.2012, передбачено, що державний виконавець не пізніше наступного дня після надходження ухвали суду про тимчасове обмеження особи (боржника) в праві виїзду за межі України до виконання нею своїх зобов’язань направляє засвідчену судом копію цієї ухвали для виконання до адміністрації ДПС.

У разі виконання боржником зобо­в’язань, покладених на нього рішенням, та у зв’язку із закінченням виконавчого провадження на підставі ч.1 п.8 ч.1 ст.49 закону №606-XIV держвиконавець виносить відповідну постанову, копія якої підлягає обов’язковому направленню до адміністрації ДПС для своєчасного зняття особи (боржника) з контролю.

Однак деякі суди помилково, в не передбачений законом спосіб, виносять ухвали про зняття обмеження у виїзді за межі України у зв’язку з погашенням боржником своїх зобов’язань.

Так, ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області було задоволено подання ДВС Бобринецького районного управління юстиції про зняття обмеження щодо виїзду за межі України боржника Б., якому було встановлене таке обмеження за ухвалою цього ж суду від 17.08.2011, до виконання зобов’язань за судовим рішенням щодо сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Боржник виконав свої зобов’язання, тому стягувачка подала заяву про зняття обмеження у зв’язку з погашенням ним своєї заборгованості.

На підставі викладеного слід дійти висновку: тимчасове обмеження громадянина України в праві виїзду за межі України законом покладено на суд, а припинення обмеження виїзду у зв’язку з виконанням обов’язку за рішенням, що перебувало на виконанні, покладено на державного виконавця.

Взяття на контроль

Пунктом 4 ч.1 ст.20 закону №661-IV органам, підрозділам, військовослужбовцям, а також працівникам ДПС, які відповідно до їх службових обов’язків можуть залучатися до оперативно-службової діяльності для виконання покладених на ДПС завдань, надається право не пропускати через державний кордон України осіб, яким за мотивованим письмовим рішенням суду та правоохоронних органів не дозволяється в’їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Якщо є рішення суду щодо громадянина України, іноземця чи особи без громадянства про обмеження у виїзді у зв’язку з ухиленням від виконання зобов’язань за рішенням суду чи іншого органу, то органи ДПС зобов’язанні тимчасово обмежити виїзд за межі України.

Адміністрація ДПС лише здійснює взяття на контроль осіб (боржників), яких згідно із судовими рішеннями тимчасово обмежено в праві виїзду з України, тому в резолютивній частині ухвали повинно бути зазначено (як приклад): тимчасово обмежити особу (громадянство, прізвище, ім’я, по батькові відповідними літерами, залежно від громадянства, дата народження — день, місяць, рік) у праві виїзду за межі України до виконання зобов’язання.

У разі виконання боржником відповідних зобов’язань, а також у зв’язку із закінченням виконавчого провадження на підставі ч.1 п.8 ст.49 (повна сплата боргу за виконавчим документом) закону №606-XIV держвиконавець виносить відповідну постанову, копія якої підлягає обов’язковому направленню до адміністрації ДПС для своєчасного зняття особи (боржника) з контролю.

* * *

Результати аналізу судової практики свідчать, що суди переважно правильно розглядають справи про тимчасове обмеження прав громадян на виїзд з України. Водночас є низка питань, які мають вирішуватися судами при розгляді справ зазначеної категорії. Це зумовлено змінами в законодавстві, відсутністю стабільної практики та статистичної звітності з цього питання.

З метою забезпечення однакового та правильного застосування судами законодавства при розгляді справ про тимчасове обмеження прав громадян на виїзд з України та надання роз’яснень щодо застосування законодавства під час розгляду справ зазначеної категорії ВС вжив ряд організаційних заходів.