Презумція відповідальності

Станіслав Міщенко: «Щоб спитати із судді за порушення строків, необхідно створити дієві механізми для їх дотримання»

Минулого літа законодавці внесли зміни до вітчизняної системи судоустрою. Як наслідок, на вістрі касації з’явилася ще одна інстанція — Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ. За задумом реформаторів, саме ця обитель Фе¬міди мала завершити формування моделі чітко окресленої триланкової системи.
І ось із моменту появи ВСС на судовому Олімпі минуло вже більш як сім місяців, однак поки що інформації в ЗМІ про його діяльність небагато. Розповісти про атмосферу, яка нині панує в новоствореній інституції, наше видання попросило заступника голови суду Станіслава МІЩЕНКА. Про особливості роботи в суді касаційної інстанції він знає не з чуток, оскільки за плечима має майже два¬дцятилітній стаж роботи у Верховному Суді. Станіслав Миколайович виявився не лише цікавим співрозмовником, а й гарним гідом: відповіді на деякі запитання «ЗіБ» він вирішив проілюструвати, провівши своєрідну екскурсію в будівлі ВСС.

«На етапі становлення ВСС потрібно допомагати»

— Станіславе Миколайовичу, ви були одним з небагатьох представників Верховного Суду, хто виявив бажання працювати в новоствореному спеціалізованому суді. Чи не шкодуєте про прийняте рішення?
— Ні, не шкодую. Згідно із законом «Про судоустрій і статус суддів» принципи роботи Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ аналогічні тим, якими керується ВС. 
До цієї установи прийшли працювати судді, третина з яких — колишні представники місцевих судів, решта — апеляційних. Ці судді не мали досвіду роботи в касаційному суді. Тому на етапі становлення ВСС потрібно допомагати, і, виходячи зі свого майже двадцятирічного досвіду роботи суддею ВС, я вважав за необхідне сприяти його нормальному функціонуванню. 
Сподіваюся, що мій досвід роботи в судах усіх рівнів буде корисний для новоствореного касаційного суду, оскільки є потреба як в належній організації роботи судової палати у кримінальних справах, так і в напрацюванні судової практики.
— Не є таємницею, що ті, хто створював закон «Про судоустрій і статус суддів», хотіли, аби основний кадровий кістяк ВСС склали представники найвищого судового органу. Однак цього не сталося. Чому більшість ваших колишніх колег не захотіли працювати в новоствореній установі і що переконало вас змінити місце роботи?
— Дійсно, кадрову основу ВСС мали б скласти судді ВС, оскільки вони мають значний досвід роботи та грунтовні знання в застосуванні матеріального і процесуального законів, на високому рівні володі¬ють практикою розгляду справ у касаційному порядку. Проте до ВСС перейшло лише троє суддів ВС: Микола Пшонка, Микола Мороз і я. Наскільки мені відомо, ще кілька суддів найвищого судового органу мали намір це зробити, але чомусь передумали. Решта через свої особисті переконання не виявили бажання працювати у Вищому спеціалізованому суді. Можливо, вони вважають, що статус судді ВС вищий за статус судді ВСС, хоча в законі прописано: ті із суддів ВС, хто зголосився перейти до інших судів, прирівнюються за статусом до «верховних». Імовірно, мова йде і про певні амбіції. 
Особисто я шкодую з приводу того, що більшість моїх колег по ВС не виявили бажання перейти до новоствореної інституції. Але кожен з них має право на власний вибір.
— Взагалі, чи була, на вашу думку, необхідність у створенні нового касаційного суду?
— Мабуть, у суспільстві назріла потреба запровадити чітко розмежовану триланкову судову систему: місцеві, апеляційні й вищі суди. А на піку цієї піраміди має бути ВС. Між іншим, про необхідність створення саме такої моделі судоустрою наголошувалося на попередніх з’їздах суддів. 
— У ВСС ви обіймаєте адміністративну посаду. Як вам працюється заступником голови суду?
— На цю посаду мене призначила Вища рада юстиції наприкінці січня 2011 року. Я вдячний за виявлену довіру і докладу всіх зусиль для її ви¬правдання. Взагалі, мені працюється досить комфортно. 
За розподілом обов’язків, голова ВСС Леонід Фесенко поклав на мене виконання функцій куратора судової палати в кримінальних справах. На сьогодні палата складається з 29 суддів. Зокрема, до неї входять очільник суду, його заступник Михайло Вільгушинський. Вже організовано роботу судової палати в кримінальних справах з розгляду касаційних скарг та налагоджено роботу управління із забезпечення її діяльності. Всі касаційні скарги вчасно реєструються та в установлені законом строки передаються суддям для розгляду.

«Найболючішим питанням залишається розміщення суддів та працівників апарату суду»

— З початку діяльності ВСС минуло вже майже півроку. Що за цей час удалося зробити? З якими труднощами ви стикалися під час становлення нової інституції? Які проблеми ВСС залишаються невирішеними досі? 
— Відповідаючи на ці запитання, хотілося б озвучити статистичні дані. Станом на 1 травня 2011 року до ВСС надійшло 4734 касаційні скарги, за результатами їх розгляду витребувано 2205 кримінальних справ, з яких до суду надійшло 1750. Вони в установлені кри¬мінально-процесуальним законом строки призначаються до розгляду.
Судовою палатою в кримінальних справах розглянуто 327 справ (загальним обсягом 1770 томів) щодо 503 осіб за касаційними скаргами на вироки апеляційних судів, а за касаційними скаргами на вироки місцевих судів — 1194 справи. За результатами їх розгляду ми у квітні цього року провели узагальнення судової практики, результати якого були предметом обговорення суддями палати. Це стало основою для вдосконалення практики застосування положень закону суддями палати та підготовки законопроектів щодо внесення змін до КПК.
Представники нашої судової палати, крім розгляду справ, беруть активну участь у міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, міжвідомчих круглих столах, робочих засіданнях і нарадах із суддями апеляційних судів. Крім того, ВСС ініціював проведення міжвідомчого круглого столу з питань практики застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Судовою палатою підготовлено ряд роз’яснень щодо практики застосування норм матеріального та процесуального права і кілька законопроектів щодо вдосконалення КПК. 
Невирішеним і, напевно, найболючішим питанням залишається розміщення суддів та працівників апарату суду. Проблемами є й реалізація законодавства щодо належного матеріального і побутового забезпечення, а також соціального захисту суддів і працівників апарату. 
— За весь період роботи новоствореного суду його представники ще жодного разу не збиралися на засідання пленуму, який згідно із законом має скликатися не рідше двох разів на рік. У чому причина?
— Необхідність узагальнювати судову практику застосування положень кримінального та кримінально-процесуального законів є завжди. За результатами таких узагальнень мають даватися відповідні роз’яснення місцевим та апеляційним судам з питань застосування законодавства щодо вирішення певних категорій справ, потреба в яких також є нагальною. Оскільки відповідно до ч.4 ст.36 закону «Про судоустрій і статус суддів» засідання пленуму є повноважним за умови присутності на ньому не менше як двох третин від загального його складу, неукомплектованість нашого суду унеможливлює реалізацію цього положення закону.
— Чи відомо вам, коли планується чергове кадрове поповнення суду і скільки нині суддівських вакансій залишається незаповненими?
— 12 травня цього року відбулося чергове засідання Вищої кваліфікаційної комісії суддів, на якому дано рекомендації для обрання до ВСС ще 28 суддям, частина з яких займе своє місце в судовій палаті в кримінальних справах. 19 травня Верховна Рада погодилася з рекомендацією ВККС, тепер наш суд у своєму штаті має 91 суддю зі 120, передбачених штатним розписом. Наразі у нас працює 63 судді і чекаємо приходу новообраних суддів. 
— Виходить, що один суддя ВСС працює за двох?
— Дійсно, наразі судову палату в кримінальних справах ВСС не укомплектовано відпо¬відно до штатного розпису. Є вакансії і в управлінні забезпечення її діяльності. Для виправлення цієї ситуації 19 лютого 2011 року було проведено конкурс на заміщення вакантних посад державних службовців у апараті суду, а в травні планується чергове проведення конкурсу.
Судова палата в кримінальних справах з необхідних 50 в наявності вже має 38 суддів.
Навантаження на одного суддю відповідно до проведеного нами узагальнення судової практики становить близько 10—11 справ на місяць. Ураховуючи те, що касаційні скарги на судові рішення розглядаються лише колегіально, можна визначити, що на кожну колегію припадає близько 30 справ. 
Також зауважу, що невпинно зростає кількість витребуваних справ, оскільки підстав для відмови в їх витребуванні у кримінально-процесуальному законі фактично не передбачено. У зв’язку із цим підготовлені пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного КПК, які враховують гарантовані Конституцією права і свободи громадян.

«Недоліки стосуються не стільки законодавчої теорії, скільки складнощів реалізації новацій»

— До речі, ви ввійшли до складу робочої групи з підготовки пропозицій щодо внесення змін до КПК. Планується, що невдовзі робоча група, зокрема, надасть законодавцям свої пропозиції стосовно визначення юрисдикції справ, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність органів дізнання, слідства і прокуратури. Як просувається ця робота?
— ВСС спільно з Вищим адміністративним судом підготували та 12 березня направили до голів апеляційних адміністративних судів, апеляційних судів областей, мм.Києва та Севастополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим інформаційний лист із роз’ясненнями щодо забезпечення однакового і правильного застосування норм чинного законодавства стосовно визначення судової юрисдикції вирішення справ, предметом оскарження в яких є постанови, дії та бездіяльність органів дізнання, слідства і прокурора (див. №15 «ЗіБ».— Прим. ред.). Разом з тим робоча група з підготовки пропозицій щодо внесення змін до КПК розробляє проект закону «Про внесення змін до Кри¬мінально-процесуального кодексу України» (щодо оскарження постанов, дій і бездіяльності органів дізнання, слідчого, прокурора), де запропоновано низку змін і доповнень до стст.110, 234, 236 КПК тощо. Маємо надію, що Верховна Рада погодиться з пропозицією робочої групи.
— Місяць тому на будівлі на вул. Пилипа Орлика, 4 змінили вивіску. Хоча правові підстави для переселення ВСС у це приміщення були давно, чому саме тепер з’явилася нова табличка? Адже у Вищому адміністративному суді касаційну скаргу ВС на розпорядження Кабміну щодо передання двох будівель ВСС ще не розглянули. Чи погодилися ваші колишні колеги звільнити свої кабінети? І чи вистачає суддям ВСС робочого простору?
— Що стосується вивіски, то її поява є цілком очевидною та очікуваною з огляду на набрання чинності законом «Про судоустрій і статус суддів» та нормативно-правовими актами щодо забезпечення його реалізації.
Про наявність робочого простору відповім так: нині майже всі судді ВСС розміщуються в кабінетах по двоє (на підтвер¬дження цього Станіслав Миколайович проводить екскурсію для «ЗіБ»: у коридорах вище¬згаданої будівлі таблички на дверях кабінетів представників Вищого спеціалізованого суду чергуються з вивісками, на яких указано прізвища суддів ВС, причому останні мають територіальну перевагу — окремі кабі¬нети. — Прим. ред.). 
— Ще півроку тому Леонід Фесенко розповідав, що найближчим часом планується розпочати зведення нової будівлі для ВСС. 
— Дійсно, такі наміри є. Однак процес будівництва дуже тривалий. За умови стабільного бюджетного фінансування, можливо, за кілька років нову споруду і зведуть. Проте суддям і працівникам апарату ВСС працювати потрібно тепер. Тому й виникає питання, як і де розміщувати нових співробітників. 
— Останнім часом найактивніше обговорюють тему вдосконалення роботи ВС. Законодавці планують повернути йому частину повноважень, натомість скоротивши кількість суддів. Як ви ставитеся до цієї ініціативи?
— Моє ставлення до таких намірів неоднозначне, оскільки, з одного боку, пропонується уточнити порядок розгляду справ ВС на перехідний період, що є позитивним, з другого — наявна низка не досить удалих положень, з приводу яких об’¬єктивно та обгрунтовано ви¬словили свої зауваження і головне науково-експертне управління парламенту, і Вищий адміністративний суд, і власне найвища судова інстанція. 
— Не минуло й року з моменту введення в дію реформеного закону, як він зазнав змін. Можливо, ініціатори реформи поквапилися з ухваленням цього акта? І чи відчули ви певні прорахунки на собі?
— Разом із судовою реформою, яка розпочалася з прийняттям закону «Про судоустрій і статус суддів», проводиться низка інших реформаційних процесів, реалізація яких зумовлює внесення змін та доповнень і до зазначеного закону. Зокрема, відповідні зміни до нього вносились у зв’язку з прийняттям Бюджетного і Податкового кодексів тощо. Разом з тим законодавець уніс й інші зміни до цього закону, оскільки виникає необхідність у подальшому його вдосконаленні, уточненні окремих положень процесуальних кодексів. 
Особисто я не вважаю, що в даному законі допущені сер¬йозні прорахунки стосовно визначення основних положень судоустрою і статусу суддів. Однак недоліки все ж є, вони стосуються не стільки законодавчої теорії, скільки складнощів реалізації новацій.

«Хто, як не судді, має проводити адміністративні ротації?»

— Як ви оцінюєте законодавчу техніку, застосовану в законі «Про судоустрій і статус суддів»? І які положення, на ваш погляд, потребують удосконалення?
— У законі «Про судоустрій і статус суддів» фактично об’¬єднано положення трьох актів: «Про судоустрій України», «Про статус суддів» та «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України». У результаті було суттєво скорочено кількість законів, виданих з одного й того самого питання, що значно полегшить подальшу роботу та внесення змін до всіх процесуальних кодексів. 
Водночас окремі положення вказаного закону містять ряд неточностей у формулюваннях, є незначні суперечності як у ньому самому, так і з положеннями інших нормативно-правових актів. Наприклад, у законі використовуються такі неузгоджені між собою терміни, як «члени сім’ї судді», «близькі родичі судді» та «особи, з якими суддя спільно проживає або пов’язаний спільним побутом». При цьому законодавець розкриває тільки зміст поняття «близькі родичі», вказуючи, що до них належать батьки, дружина, чоловік та діти. 
Інший приклад: у ч.2 ст.39 закону зазначається, що суддею ВС може бути особа, яка має стаж роботи на посаді судді не менше 15 років або суддя КС. З огляду на буквальне тлумачення цієї норми суддя КС може бути одночасно суддею ВС, що є неприпустимим. 
— Станіславе Миколайовичу, свого часу ви були за¬ступником голови Ради суддів. У процесі судової реформи представництво в цьому органі було суттєво змінено. Наразі дехто зі служителів Феміди критикує принцип паритетності формування рад, оскільки кількість судів загальної юрисдикції є значно більшою. Як ви до цього ставитесь? 
— Дійсно, заступником голови РСУ я був два строки. І зі свого досвіду можу сказати: такий принцип паритетності є прийнятним. Можливо, РСУ і повинна була б мати більш широке представництво, проте законодавець визначив, що вона повинна налічувати 11 осіб: по 3 представники від кожної конференції суддів, і по одному — від Конституційного і Верховного судів. Проблеми в цьому я не бачу. Якщо життя покаже, що такої кількості від судів загальної юрисдикції замало, то суддівський корпус може порушити питання про збільшення представництва, і, думаю, законодавці підуть їм назустріч. 
Недавно я був присутнім на засіданні Ради суддів загальних судів, і мені сподобався її конструктивний підхід до роботи. Члени органів суддівського самоврядування вчасно реагують на проблеми судової гілки влади і намагаються оперативно й ефективно їх вирішити. Щоправда, не можу не відзначити: найбільше проблем виникає саме в представників загальних судів. Як показало підсумкове засідання колегії Державної судової адміністрації, саме в останніх з-поміж усіх суддів найменша заробітна плата і найбільше навантаження. 
— Раніше призначення на адміністративні посади в судах здійснювала РСУ, тепер це прерогатива Вищої ради юстиції. Однак досі є ті, хто сумнівається в легітимності таких ротацій, оскільки у Конституції зазначені повноваження ВРЮ не прописані. Чи бачите ви в цьому проблему? 
— Як ви знаєте, раніше сумніви виникали і стосовно законності здійснення цих призначень РСУ. Проте я не вважаю, що рада тоді перевищила свої повноваження. На той час, після рішення КС, положення щодо права Президента призначати суддів на адмін¬посади були визнані неконституційними, й утворився правовий вакуум. Незаповненими залишалися близько 600 вакансій, і тому РСУ прийняла правильне рішення. Можливо, потрібно було більш ретель¬но відпрацювати механізм здійснення цих призначень. Зокрема, я пропонував, щоб вирішальну роль у цьому процесі відігравали збори суддів конкретного суду чи конференції, аби це не було вольовим рішенням очільника РСУ або Голови ВС. Хоч би там як не було, РСУ тоді забезпечила нормальне адміністративне управління судами. 
Що стосується нових функцій ВРЮ, то тут проблеми я не бачу. Зрозуміло, що хтось має призначати суддів на керівні посади і звільняти з них. Тому природно, що такі повноваження виконує цей конституційній орган, тим паче що більшість у ньому згідно із законодавчою логікою мають становити судді. А хто, як не судді, має проводити адміністративні ротації?..

«Судова система не може працювати сама по собі»

— І в продовження теми нових повноважень. Нині суддю можуть притягнути й навіть звільнити за порушення присяги через порушення строків розгляду справ. Чи криється в цьому небезпека з огляду на значне навантаження? 
— Для того щоб спитати із судді за порушення строків розгляду справ, необхідно створити дієві механізми для їх дотримання: процесуальні, організаційні, фінансові та ін. Безперечно, в умовах величезного навантаження суддям важко вкластися в розумні строки. Особливо це стосується загальної юрисдикції. Наприклад, у Шевченківському районному суді м.Києва навантаження на суддю може сягати 130 кримінальних справ. Це ж солідне річне навантаження суду, а не судді!
— Очевидно, потрібно встановити норми навантаження на суддів. 
— Звичайно, це робити необхідно. Але відсутність чіткого нормування обсягу роботи судді — це тільки одна з наявних проблем. Наразі залишає бажати кращого рівень досудового слідства і стан фінансування судової системи. Нещодавно мені зателефонував мій колега з апеляційного суду і повідомив: робота опинилася під загрозою зупинення, оскільки бюджетних коштів бракує навіть на поштові відправлення. Як же можна вимагати від судді до¬тримання строків розгляду, якщо в нього немає фінансових ресурсів для цього?!
Суддя не може нести відповідальність за те, що йому було законом гарантовано, але не надано. Судова система не може працювати сама по собі, вона потребує допомоги від законодавчої та виконавчої гілок влади.
— Ви торкнулися досить болючої для вітчизняної Феміди теми фінансування. Скажіть, який стан справ з бюджетними коштами у ВСС? 
— На здійснення правосуддя нам поки що коштів вистачає. Проте якщо й надалі такими темпами до нас надходитимуть справи і ми будемо роз¬глядати їх з дотриманням строків, то бюджетних грошей може забракнути. 
Взагалі, проблема нестачі коштів і необхідних приміщень судів актуальна майже для всіх регіонів України. Навіть у столиці не знайти жодного районного суду з належними робочими умовами. 
— Можливо, суддям варто заробляти на ці потреби власноруч? Чи може ухвалення закону про судовий збір змінити фінансову ситуацію на краще? 
— Гроші від фінансового збору не розраховані на будівництво нових приміщень чи покращення старих. Призначення цих коштів у тому, щоб нормально розглядалися справи, щоб усі учасники процесу вчасно отримували інформацію. Тому питання видатків на капітальне будівництво, на технічне забезпечення судовий збір не вирішить. Розв’язувати ці проблеми має держава. 
— Але ж держава ще жодного разу не «розщедрилась» і не задовольнила бюджетний запит судової системи хоча б наполовину.
— На жаль, сьогодні потреби судової гілки влади в коштах задоволені менш як на 30%. Фінансова проблема була, є і буде, однак її потрібно якось вирішувати. Адже без наявності коштів дотримуватися вимог закону дуже складно. 
— І на завершення нашої розмови традиційне запитання «ЗіБ»: що б ви хотіли побажати читачам нашої газети, переважна більшість яких — судді? 
— Професійних звершень, натхненної роботи, виважених рішень, а також міцного здоров’я, сімейного добробуту і благополуччя. 
Користуючись нагодою, хочу також привітати ваше видання з 20-річним ювілеєм і побажати творчому колективу «ЗіБ» і надалі оперативно, об’¬єктивно і цікаво інформувати всю юридичну спільноту про актуальні події правового життя країни.

 

 

Довідка «З&Б»

Станіслав Миколайович МІЩЕНКО народився 12 січня 1956 р. 
Після закінчення в 1980 р. Харківського юридичного інституту ім. Ф.Е.Дзержинського проходив стажування в Жовтневому районному народному суді м.Харкова.
У 1981 р. обраний народним суддею Орджонікідзевського районного народного суду м.Харкова, а через два роки — суддею Харківського обласного суду.
З лютого 1990 р. працював суддею ВС, у 2010-му перейшов до ВСС, у січні 2011 р. призначений ВРЮ на посаду заступника голови цього суду. 
Станіслав Миколайович — заслужений юрист України, нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.