Політична рука на пульсі суддівської діяльності

Більшість європейських країн борються з цим явищем, а от для Америки воно стало традицією

Правосуддя, №8 (788) 24.02—02.03.2007

2629

12—13 лютого відбувся захід для членів кваліфікаційних комісій «Підбір суддівських кадрів і дисциплінарна відповідальність суддів», у якому взяли участь не лише представники української Феміди, а й міжнародної. Доповідачі, зокрема, розповідали присутнім про процедуру призначення на посаду судді у Франції, США, Литві, Росії, про форми дисциплінарної відповідальності та їх застосування за порушення норм як у суді, так і за його межами.

Демократична підзвітність та незалежність

Суддя Апеляційного суду штату Індіана (США) Бетті Барто повідомила присутнім, що фундаментальним принципом у процесі відбору та переобрання суддів у Америці є підтримка суддівської незалежності. Служителі Феміди повинні вільно вирішувати справи по суті без остраху «репресій» з боку інших гілок влади або громадськості. Іншими словами, зазначила пані Барто, суддя не повинен думати про те, що якщо його рішення суперечитиме громадській думці або волі виконавчої чи законодавчої гілок влади, він втратить роботу.
Б.Барто зауважила, що відбір кандидатів і призначення суддів у США є політичним процесом, адже, наприклад, у федеральній системі суддів обирають політики, які були безпосередньо обрані народом. Системи відбору суддів у багатьох штатах повторюють федеральну систему, тоді як інші передбачають безпосереднє обрання чи переобрання суддів після їхнього призначення шляхом спеціальних виборів. Ні американська конституція, ні федеральне статутне право не містять формальних вимог щодо кваліфікації для роботи у Верховному cуді або федеральних судах нижчих рівнів. Не існує обов’язкового екзамену, вимог щодо мінімального віку, того, що суддя має бути громадянином або законним резидентом США. Немає навіть вимоги, щоб суддя мав учений ступінь з права або певну юридичну підготовку. Але, зазначила американська суддя, на практиці існує низка неформальних чинників, які визначають тих, хто обіймає посади федеральних суддів у США.
За її словами, принаймні 90% усіх кандидатів на посади федеральних суддів належать до тієї самої політичної партії, що й президент, який їх призначає. Насправді ж більшість федеральних суддів були політично активними до їх призначення на посади.
На думку п.Барто, висунення та затвердження кандидатури на посаду федерального судді є складним процесом. У ньому беруть участь різні особи, включаючи президента та його команду, департамент юстиції, Сенат, американську асоціацію адвокатів та багато інших лобістських груп. У результаті важко, навіть неможливо, вважає Б.Барто, прогнозувати, хто саме стане федеральним суддею. Однак історія засвідчує, що за небагатьма винятками в результаті цього процесу, які б суперечливі політичні течії на нього не впливали, створюється корпус федеральних суддів, чия чесність, порядність і віра дають їм змогу служити інтересам правосуддя.
Американська суддя повідомила, що штати використовують різні процедури для відбору та переобрання своїх суддів. Закони всіх штатів вимагають від служителів Феміди більш чітких характеристик, ніж ті, яких вимагає від своїх суддів федеральний уряд. Загалом штати вимагають, щоб їхні судді були допущені до адвокатської практики і щоб у них було принаймні 5 років досвіду роботи адвокатом. Крім того, багато штатів вимагають, щоб судді були резидентами цього штату.
За словами Б.Барто, конкретний процес відбору кваліфікованих кандидатів сильно відрізняється в різних штатах. Більшість штатів застосовують одну з чотирьох процедур:
1. Кілька штатів притримуються федеральної системи та зазначають, що суддів призначає губернатор штату за погодженням Сенату чи законодавчої влади штату. У більшості штатів, які дотримуються цієї системи, суддя призначається лише на певну кількість років. Після закінчення терміну призначення ці штати вимагають, щоб судді проходили загальні вибори без опонентів з метою збереження своєї посади.
2. Багато інших штатів вирішили, що їхніх суддів призначає губернатор штату з переліку потенційних кандидатів, відібраних спеціальною комісією. Суддя призначається лише на обмежений термін. Після закінчення терміну призначення ці штати вимагають, щоб судді проходили загальні вибори без опонентів з метою збереження своєї посади.
3. У низці штатів судді обираються за допомогою голосування бюлетнями із зазначенням або без партійної належності кандидатів. Однак для штатів, які дотримуються цієї процедури, звичайною є практика дозволяти губернатору заповнювати середньострокові вакансії суддів. При цьому, як правило, вимагається, щоб судді брали участь у наступних після їхнього призначення виборах суддів.
4. У кількох штатах судді призначаються більшістю голосів законодавчого органу штату.

Судочинство не без політики

На думку американської судді, творці американської конституції визали за необхідне запровадити механізм запобігання зловживанням службовим становищем та їх виправлення. Таким механізмом став імпічмент. Хоча за останні 200 років до цієї процедури вдавалися лише щодо дуже незначної кількості федеральних суддів, цей процес залишається єдиним способом звільнення з посади.
Крім імпічменту, зазначила п.Барто, засобом покарання тих небагатьох суддів, які вчинили протизаконні дії, є кримінальне переслідування. Хоча воно рідко застосовується, конституція не звільняє суддів від дії кримінальних законів.
Відповідно до закону про, поведінку та непрацездатність суддів накладення дисциплінарних стягнень є нормативним обов’язком рад суддів судових округів США. Останні можуть вживати таких заходів:
- вимагати добровільного виходу судді у відставку зі збереженням повної заробітної плати;
- засвідчити непрацездатність судді;
- дати вказівки головному судді окружного суду вжити відповідних заходів, включаючи передання або перерозподіл справ;
- наказати не доручати справи цьому судді протягом певного періоду;
- винести публічну або приватну догану судді. Слід зазначити, що звільнення з посади федерального судді законом не дозволяється.
За словами Б.Барто, у деяких штатах діє процедура імпічменту, схожа на процедуру в федеральному уряді. Інші штати дозволяють самій судовій владі штату більшістю голосів звільняти суддю. Крім того, судді штатів, як і федеральні, підлягають кримінальному переслідуванню за протизаконну поведінку.

Демократична французька «дисциплінарка»

Голова сенату апеляційних судів апеляційного суду в Екс-ан-Прованс (Франція) Денніс Жардель розповів, що cуб’єктами порушення дисциплінарного провадження щодо представника судової влади у французькій системі є Мін’юст, голова апеляційного суду. Рада суддів за власною ініціативою цього робити не може.
За словами Д.Жарделя, певних строків розгляду дисциплінарної справи не встановлено, але найчастіше вся процедура триває близько року. При необхідності рада суддів може відсторонити суддю від виконання обов’язків до винесення остаточного рішення. Протягом усього цього часу за ним зберігається його заробітна плата. Передбачено 8 різних за ступенем суворості санкцій щодо суддів:
- догана із записом в особову справу;
- усунення з посади;
- позбавлення певних функцій;
- пониження кваліфікаційного класу;
- тимчасове усунення з посади на строк не більше ніж один рік з повним або частковим позбавленням окладу;
- пониження в посаді;
- звільнення з посади або дозвіл продовжити виконувати свої повноваження лише до того часу, коли він отримає право на пенсію;
- відставка з або без права на пенсію.
Підставою для дисциплінарного стягнення, зазначив п.Жардель, може стати деліктна поведінка судді під час судового засідання, так і поза ним, проте — не помилкове судове рішення. Звичайним способом оскарження судових рішень є апеляція й касація. І лише очевидне й неодноразове порушення закону, тобто перевищення суддею своїх повноважень, може також бути підставою для застосування дисциплінарних санкцій. Рішення в дисциплінарних справах, що створюють свого роду прецедент, рада суддів публікує в спеціальній доповіді, яку вона готує раз на два роки і надсилає всім представникам судової влади.
Д.Жардель повідомив, що відповідно до французького законодавства, суддя не може бути призначений або залишатися на посаді судді в тому окрузі, де його чоловік/дружина є депутатом або сенатором. Також служитель Феміди не може бути генеральним, регіональним та муніципальним радником в окрузі, на який поширюється його юрисдикція.
«Суддя на посаді або той, хто подає прохання про призначення на посаду, в разі якщо він має намір займатися приватною діяльністю, повинен заздалегідь повідомити про це міністра юстиції. Таке саме зобов’язання поширюється строком на 5 років на тих суддів, які остаточно припинили свою професійну діяльність», — зауважив французький суддя.
Суддівському корпусу забороняється брати участь у політичній діяльності, виявляти вороже ставлення до принципів або форми правління держави, а також висловлювати будь-яку політичну позицію.
Литовського міністра юстиції позбавили права тиску
Голова Вищого адміністративного суду Литви Віргіліюс Валанчюс, розповідаючи про дисциплінарну відповідальність суддів у його країні, зазначив, що питання особистої незалежності судді є важливим у судовій діяльності. Один із чинників забезпечення цієї незалежності — особистий імунітет судді. Служителі Феміди, за його словами, як правило, не можуть переслідуватися в кримінальному порядку за адміністративні правопорушення. Вони також не несуть відповідальності за завдання серйозних збитків стороні судового процесу або збитку, який може бути завданий одній зі сторін у зв’язку з ухваленням того чи іншого рішення.
На думку п.Валанчюса, дисциплінарна відповідальність не повинна застосовуватися у вигляді погрози суддям, з іншого ж боку, недостатньо самокритичний підхід і незастосування етичних правил є небезпекою, яка полягає в підриві суспільної довіри, дає можливість іншим гілкам влади перевищувати свої повноваження при вирішенні питань дисциплінарної відповідальності суддів.
«Часто перед нами постає питання, яка поведінка судді повинна переслідуватися в дисциплінарному порядку. Я був суддею суду честі в Литві, і хочу сказати, що значно простіше розглядати безліч цивільних справ, ніж одну дисциплінарну справу проти свого колеги. Однією з причин цього є те, що іноді досить складно визначити, наскільки поведінка судді суперечить етичним стандартам професії. Друге питання: хто і як повинен ініціювати дисциплінарну справу? В Європі діють різні підходи. У деяких країнах, наприклад, міністри юстиції мають достатні повноваження для ініціювання і навіть відкриття дисциплінарного провадження щодо певного судді. В інших країнах діє система «фільтрів», судові органи беруть участь у здійсненні дисциплінарних процедур.
Ще одна проблема: хто і як повинен ухвалювати рішення в дисциплінарному провадженні, які санкції можуть бути застосовані до судді. У різних країнах існують різні санкції: від товариської догани, до серйозних карних заходів», — повідомив литовський суддя.
За його словами, до 1999 р. в Литві тільки двоє посадовців мали право на відкриття дисциплінарного провадження проти судді: міністр юстиції і голова Верховного суду. Але після 1999 р. ситуація змінилася, тому що Литва запровадила нову систему відкриття дисциплінарних проваджень.
«Ми побачили, що іноді політики (а міністр юстиції — це політик) намагалися виглядати в очах громадськості великими борцями проти порушення суддями норм поведінки. Особливо в 1997—1998 рр. міністр юстиції Литви відкривав дисциплінарні провадження просто задля того, аби відкрити. Наприклад, могла надійти якась незначна скарга від сторони процесу, незадоволеної результатом розгляду справи в суді, про те, що, можливо, суддя поводиться не так уже й правильно. Цього було достатньо для відкриття дисциплінарного провадження. Сьогодні ж тільки небагато посадовців у рамках системи правосуддя може відкривати дисциплінарне провадження: рада суддів і голови вищих судів. Політики зараз зараз не мають таких повноважень. Проте це не означає, що дисциплінарне провадження обов’язково відкривається проти судді за ініціативою посадовців, які мають таке право. Комісія суддівської етики і дисципліни вивчає конкретну справу й ухвалює рішення, відкривати дисциплінарне провадження чи ні», — додав п.Валанчюс.
Він також повідомив, що в Литві однією з причин відкриття дисциплінарного провадження є вчинення адміністративного правопорушення, наприклад, керування автомобілем у стані алкогольного сп’яніння. У цьому випадку поліція не може оштрафувати суддю, проте при скоєнні суддею таких несерйозних адміністративних правопорушень матеріали справи направляються в комісію суддівської етики і дисципліни.
«Чесно кажучи, судді більше хотіли, щоб їх оштрафували прямо на дорозі, ніж щоб ця справа потрапляла до дисциплінарної комісії. У Литві була реальна ситуація, коли поліцейський зупинив суддю і запитав про місце його роботи, а той відповів: безробітний. Про це все-таки дізналась громадськість, і суддя мав дуже серйозні проблеми через те, що він збрехав поліцейському», — зауважив суддя з Литви.
За його словами, ще однією підставою для відкриття дисциплінарного провадження є порушення обмежень, пов’язаних з виконанням суддівських обов’язків і участю служителів Феміди в політичних процесах. У Литві діє абсолютна заборона на участь суддів у будь-яких політичних процесах, хоча в деяких країнах судді можуть бути членами партії, можуть навіть брати певну участь у роботі місцевої влади.

Подвійні перевірки і відкритість суддів

Голова Одинадцятого арбітражного апеляційного суду в м.Самарі, член Вищої кваліфікаційної колегії суддів Російської Федерації Олександр Єфанов розповів про процедуру та систему підбору суддівських кадрів у його країні.
Він повідомив, що підбір кадрів у РФ відбувається на конкурсній основі. До того ж про цей конкурс оголошується у ЗМІ і будь-який громадянин має право подати заяву для участі в «суддівських змаганнях». Крім заяви, кандидат має дати згоду на проведення всіма спецслужбами перевірки його особисто, членів його сім’ї, родичів (наприклад, на наявність судимості) та згоду на перевірку медичних відомостей про кандидата.
На думку О.Єфанова, ці перевірки проводять тому, що суддя не повинен мати таємниць від суспільства. Також він вважає, що при конкурсному відборі нівелюється роль адміністративного фактора, адже голова суду не може знати, хто за результатами конкурсу претендуватиме на вакантне місце в суді.
Після направлення Вищим арбітражним судом подань президенту щодо кандидатів, які перемогли в конкурсі, останні проходять повторну перевірку, що здійснюється комісією з попереднього розгляду кандидатів на суддівських посадах, яка діє при президентові.
О.Єфанов звернув увагу на таку особливість: у Конституції РФ записано, що глава держави має право, а не повинен, призначати суддів. Тому іноді призначення на посаду судді затягується на рік. Якщо ж на кандидата надійде скарга від громадян, буде проведено повторні перевірки, і призначення на посаду судді може затягнутися і на декілька років
У Росії обласні кваліфікаційні колегії суддів здійснюють перевірку кандидатів на посаду судді, які звернулися із заявами про надання рекомендацій на обрання суддею або безпосередньо у кваліфікаційні колегії, в судовий департамент, який проводить кадровий облік суддів або у відповідні суди. Після відповідного екзаменування кандидат отримує посвідчення про складення іспитів, яке діє протягом трьох років на всій території РФ. Але якщо кандидат склав екзамен на зайняття посади судді першої інстанції, то він не може стати суддею другої або вищої інстанції.
За словами п.Єфанова, від іспитів звільняються судді у відставці, якщо вони перебувають на відпочинку не більше трьох років. Якщо ж вони пішли у відставку більше ніж три роки тому, то повинні теж пройти екзаменування. До того ж, на відміну від України, в Росії уперше судді призначаються терміном на 3 роки. Але закінчення їхніх повноважень — не привід для автоматичного продовження цих повноважень. «Трьохрічні» судді можуть знову претендувати на посаду судді, взявши участь у конкурсі.
Українські судді, вислухавши думки іноземних колег щодо підбору суддівських кадрів і дисциплінарної відповідальності служителів Феміди, вирішили врахувати зарубіжний досвід і вдосконалити свої процедури кадрового забезпечення судів та «дисциплінарки».

Підготувала
Марина ЗАКАБЛУК