Відверто про публічне

ДРС попереджає: із вчиненням реєстраційних дій краще зачекати до липня

Суддів, науковців, правників та держслужбовців згуртував ІІ щорічний літній форум Асоціації адвокатів України з публічного права. Вражала різноманітність питань для обговорення: дискутували про особливості судового захисту права власності на земельні ділянки, про ризики, що чекають на заявників під час держреєстрації прав на нерухоме майно й тенденції судової практики в корпоративних та податкових спорах. Кожен зі своєї «дзвіниці» підбивав підсумки законодавчих нововведень й створював прогнози на майбутнє: оптимістичні та не дуже…

Прагнення до непомітності

Минуло майже півроку відтоді, як стартувала нова система реєстрації речових прав на нерухоме майно. Про сильні та слабкі сторони нововведень в професійних колах написано й сказано немало. Зокрема, на ці питання звертав увагу й «ЗіБ» (див. №№13, 17). Але час, як відомо, вносить свої корективи. Тож і учасники форуму не оминули увагою ті проблеми, з якими наразі стикаються як заявники, так і держслужбовці під час реєстрації нерухомості.

Так, начальник реєстраційної служби ГУ юстиції в м.Києві Ярослав Андрієнко звернув увагу на те, що чинним законодавством не передбачено можливості реєстрації такого похідного речового права на земельну ділянку, як оренда, без реєстрації безпосередньо об’єкта. Оскільки Україна перейшла на так звану дуальну систему реєстрації нерухомого майна, то спочатку реєструється право на об’єкт, і лише після цього — речові права на нього.

Ще одним каменем спотикання є держреєстрація припинення речових прав. Оскільки в реєстрі ДРС відсутня інформація щодо прав на об’єкти, які виникли до 31 грудня 2012 р., служба не може зареєструвати їх припинення, наголосив Я.Андрієнко.

Крім того, за словами держслужбовця, при оформленні спадщини нотаріуси мають звертатися до ДРС для отримання інформації щодо права власності померлої особи. Незважаючи на те що доступ до реєстру нотаріуси (до речі, як і державні виконавці) мають, вони позбавлені нормативної можливості формувати витяги з нього, у зв’язку з чим служба завантажена відповідними запитами.

Утім, проблема найближчим часом має бути вирішена. Так, доповідач повідомив, що вже є проект наказу Мін’юсту, яким передбачено надання можливості нотаріусам самостійно формувати витяги з держреєстру та отримувати доступ до попередніх реєстрів. Підписання цього наказу, за інформацією Я.Андрієнка, очікується вже в червні. Тож, якщо вірити цим оптимістичним прогнозам, реєстраційний процес найближчим часом має бути спрощено.

«Чи то через надмірне завантаження, чи то через особливості «перехідного періоду», чи з причини недостатнього досвіду, та певні нарікання на дії державних реєстраторів є», — зізнався Я.Андрієнко, проте на «систематичній основі проводяться методичні й практичні навчання цих спеціалістів, аби вони набували досвіду та уникали помилок у своїй діяльності».

Крім того, представник реєстраційної служби повідомив, що з 1 липня до ДРС переходять повноваження щодо державної реєстрації юридичних і фізичних осіб. «Ми намагаємося зробити цей процес таким, аби він був не помітний користувачам, — зауважив Я.Андрієнко, однак, попередив: — Якщо плануєте вчиняти певні реєстраційні дії наприкінці червня, краще трохи зачекати, адже можливі технічні складнощі».

Бережіть акти як зіницю ока

Наразі в Україні існує близько 25 млн землеволодінь та землекористувань, але якість реєстраційних даних щодо них залишає бажати кращого. На цю тенденцію звернув увагу заступник голови науково-експертної ради Держземагентства Андрій Мартин, відзначивши, що часто-густо в Державному земельному кадастрі невірно зафіксовані параметри об’єктів нерухомості, зокрема, щодо меж земельних ділянок та їх характеристик. Прикметно, що виправлення помилок у ДЗК має здійснюватись за згодою всіх третіх осіб, тобто суміжників . Як це відбуватиметься на практиці — питання залишається відкритим.

У випадку, коли виникне відмінність між електронними даними публічної кадастрової карти (яка, до речі, оновлюється раз на тиждень), та паперовою документацією із землеустрою, перевага, за інформацією науковця, надаватиметься останній.

Також не вирішеним є питання, пов’язане з прийняттям спадщини. Адже у випадку, якщо власник земельної ділянки помер і цей об’єкт нерухомості не був зареєстрований у кадастрі, перед тим, як зареєструвати права на спадкоємців, слід зареєструвати власне об’єкт. «Та хто ж подаватиме відповідну заяву? — звернувся до аудиторії А.Мартин. — Власник помер, а спадкоємці ще не набули відповідних прав…».

Чи то ментальність у нас така, чи то у зв’язку з обставинами, та непоодинокими є випадки, коли громадяни гублять правоустановчі документи. Ураховуючи, що з 1 січня цього року права на землю уже не посвідчуються державними актами, Держземагентство, за інформацією А.Мартина, не надає дублікатів таких документів, а направляє заявників безпосередньо до суду. Тож слід пильнувати державні акти як зіницю ока, аби уникнути відповідних часових, грошових та емоційних витрат.

Ураховуючи законодавчі прогалини й те, що державою не здійснено перенесення відомостей зі старих реєстрів до чинного, доповідач запевнив, що найближчим часом у адвокатів буде безліч справ, пов’язаних з визнан­ням прав на нерухомість.

Особливості судового захисту

Системний аналіз норм законодавства дає підстави для висновку, що орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній чи комунальній власності, має подвійну правову природу. На цьому наголосила суддя Вищого господарського суду Мальвіна Данилова. Підставою для нарахування такої плати є договір оренди, внесення змін до якого проводиться за взаємною згодою сторін. Оскільки орендна плата за земельну ділянку державної та комунальної власності є регульованою, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої договором. При цьому надсилання відповідачеві пропозиції щодо внесення змін до договору оренди є правом, а не обов’язком позивача, тому недотримання останнім вимог ч.2 ст.188 Господарського кодексу, за словами володарки мантії, не позбавляє його права на звернення до господарського суду з позовом про зміну умов договору.

Крім того, М.Данилова зупинилася на особливостях судового захисту прав на користування землею та нюансах, які слід брати до уваги при відстоюванні права власності на земельні ділянки. Так, при розгляді справ за адміністративними позовами до органів державної влади чи місцевого самоврядування про визнання неправомірною їх бездіяльності (приміром, щодо нерозгляду заяви про надання земельної ділянки в оренду чи передання її у власність) суди вправі зобов’язати відповідний орган розглянути це питання, а не приймати рішення про надання в оренду чи передання у власність такої земельної ділянки.

Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий органом, який не мав на це законних повноважень, визнається недійсним. При цьому суд, за словами володарки мантії, не може перевіряти законність розпорядження, яке стало підставою для видання такого акта.

Також необхідно розмежовувати право власності юридичної особи та учасників і засновників останньої. Зокрема, у разі якщо право власності на земельну ділянку, на якій розташована будівля, має юридична особа, суд не вправі визнавати право власності на цю ділянку за фізичними особами, які є учасниками (засновниками) юрособи.

Загалом чинна редакція закону «Про оренду землі», на переконання М.Данилової, дає відповіді на низку питань, які виникали раніше, коли за рахунок законодавчих прогалин протягом певного проміжку часу суб’єкти господарювання перебували у невизначеному стані. Але слід брати до уваги, що у випадку, коли правовідносини щодо поновлення договору оренди землі склалися до 12 березня 2011 р., необхідно враховувати зміни до ст.33 закону й виходити з того, що цей акт є спеціальним щодо закону «Про місцеве самоврядування».

Небезпечна тенденція

Оскарження дій та рішень податкової в адміністративному порядку наразі є неефективним. Тому по захист своїх прав платники податків здебільшого звертаються безпосередньо до суду. На таку тенденцію звернув увагу заступник голови Ради адвокатів України Валентин Гвоздій, зауваживши, що найбільшу категорію справ становлять спори щодо визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість.

При цьому приводами для висновків контролюючих органів про наявність порушення у сфері декларування ПДВ є встановлення ознак фіктивності господарських операцій. У цьому контексті на особливу увагу заслуговує лист Вищого адміністративного суду №742/11/13-11 від 2.06.2011, в якому наведено обставини, котрі слід з’ясовувати судам. Зокрема, це дослідження руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників такої операції й безпосереднього зв’язку між фактом придбання товарів/послуг, понесенням інших витрат та господарською діяльністю платника податку. Належна оцінка судами цих обставин у сукупності є визначальною для формування правової позиції суду щодо встановлення факту здійснення господарської операції.

В.Гвоздій наголосив, що справ про фіктивність підприємств та угод з кожним півріччям стає дедалі менше: «Наразі реальний бізнес уже не йде на такі ризики з податковим плануванням, на які він ішов, приміром, три роки тому», — зазначив він.

Крім того, за словами адвоката, суди у своїй практиці чітко дотримуються принципу домінування змісту суті операції над її паперовим оформленням, що відповідає світовим тенденціям.

Поряд з іншим, він звернув увагу на позицію ВАС, що викладена в листі №2379/12/13-12 від 14.11.2012, де чітко вказано, що вирок у кримінальному провадженні щодо фізичної особи-контрагента не є обов’язковим для адміністративного суду, якщо мова йде про відповідальність юридичної особи стосовно законодавства, дотримання якого контролюється податковим органом. «Той, хто добросовісно заплатив за послугу чи товар, що підтверджується певними первинними документами, не несе відповідальності за дії того, хто ці кошти отримав і з них не сплатив податки, — наголосив В.Гвоздій і додав: — Я не можу бути покараний за дії мого контрагента! Це наразі чітка позиція суду».

Досить часто податківці у своїх актах намагаються довести нікчемність господарських договорів. Утім, таким правочинам має бути притаманна специфічна мета, наявність якої можна довести виключно вироком суду в кримінальній справі. «Тенденція, яка спостерігається з боку податкових органів, є небезпечною, оскільки це уможливлює самостійне прийняття рішення про винуватість чи невинуватість конкретної особи, що нівелює постулати як кримінального, так і адміністративного судочинства», — переконаний В.Гвоздій.

Що стосується допуску чи не допуску ревізорів до проведення перевірки, цю ситуацію, на переконання фахівців, слід розглядати як таку, що склалася на дорозі, й самостійно приймати рішення: чи готові ви піти на ризик й розпочати рух на жовте світло світлофора. Тож як у тій пісні «думайте самі, вирішуйте самі…».

Дрібні акціонери, великі проблеми

Протягом останніх років спостерігається тенденція до зменшення кількості спорів, пов’язаних з реалізацією корпоративних прав. Так, у 2010 р. на такі спори припадав лише 1% від загальної кількості справ, розглянутих місцевими господарськими судами. У 2011 р. цей показник становив 1,6%, у 2012 р. — 1%, а в І кварталі цього року — 0,9%. Такі статистичні дані навів суддя ВГС Віталій Корсак. Утім, як відомо, медаль має дві сторони.

Так, на переконання володаря мантії, тенденція до зменшення кількості корпоративних спорів, з одного боку, свідчить про наявність недовіри суспільства до судових органів з другого — про ефективність відповідних роз’яснень та рекомендацій, після прийняття яких удалося вирішити багато питань. «Конфлікти, які притаманні корпоративному сектору, завдають шкоди як їх учасникам, так і іміджу держави в цілому», — зауважив В.Корсак й звернув увагу на помилки, яких припускаються учасники конфлікту при зверненні до суду.

Так, сторони часто обирають неналежний спосіб захисту свого права. Зокрема, за інформацією доповідача, не підлягають задоволенню господарськими судами позови про визнання рішень загальних зборів правомочними; визнання загальних зборів учасників товариства такими, що відбулись; визнання рішень загальних зборів дійсними й такими, що підлягають виконанню, тощо.

Також досить поширеними є спори про визнання статуту господарського товариства недійсним, при цьому позивачі при обгрунтуванні своїх вимог посилаються на положення законодавства, що регулюють недійсність правочину. «Статут не є договором, тому обрання такого способу захисту свого права як визнання правочину недійсним, є помилковим», — зауважив з цього приводу суддя.

Через відсутність чітких критеріїв відмежування корпоративних спорів від інших категорій, масовими є помилки щодо підвідомчості таких справ господарським, загальним та адміністративним судам. Крім того, за інформацією доповідача, аналіз судової практики свідчить, що особи, котрі звертаються з позовами до суду, часто-густо помилково вважають, що їх спір пов’язаний з реалізацією корпоративних відносин.

Окремої уваги в судовій практиці, на переконання володаря мантії, заслуговує проблема «дрібного акціонера», що виникла внаслідок проведення в нашій державі приватизації й розповсюдження акцій серед великої кількості осіб. З одного боку, дрібні акціонери недостатньо захищені на законодавчому рівні, з другого — непоодинокими є випадки, коли такі акціонери, використовуючи недосконалість законодавства, перешкоджають діяльності товариства, блокуючи його роботу й навмисно створюючи конфліктні ситуації.

***

Поговоривши про нерухомість, гроші, податки, корпоративні права й фінансові механізми, експерти окреслили коло проблем, з якими вони стикаються у своїй правозастосовчій практиці. Але, як кажуть, визначення каменів спотикання — це вже половина успіху. Тепер слід ці проблеми осмислити. На виконання цього зав­дання в правників є принаймні рік — до наступного літнього форуму.