Конституційна юстиція на межі тисячоліть

Неналежне обгрунтування

Немає вини КС у тому, що, на жаль, майже половина відмов у відкритті проваджень припала на конституційні звернення громадян і юридичних осіб. Як правило, підставами для відмов виявлялась очевидна невід¬повідність звернень вимогам, передбаченим актом найвищої юридичної сили і законом «Про Конституційний Суд України», та непід¬ві¬дом¬чість КС питань, поставлених у клопотанні, а то й сукупність таких підстав.
Так, двічі звертався до Суду з проханнями про офіційне тлумачення положень стст.55, 63, 124 Конституції, ст.20 ЦК, ст.19 КАС та стст.10 і 12 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» громадянин В.Заїченко. Проте в обох випадках заявник не дав обгрунтування необхідності в офіційному тлумаченні відповідних положень, не навів прикладів неоднозначного застосування певних приписів, а його незгоди з рішеннями судів щодо підсудності не належать до юрисдикції КС.
Саме тому останній в ухвалах від 27.01 та 17.02.2009 відмовив у відкритті прова¬д¬ження.

Питання про неконституційність актів — поза правами громадян

Кілька конституційних звернень надійшли до Суду і від громадянки О.Гуляєвої. У них вона ставила питання про неконституційність постанов і ухвал Верховного Суду, Апеляційного суду Донецької області, вироку Волноваського районного суду Донецької області, про суперечність постанов судів загальної юрисдикції КПК та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р., про невідповідність Конституції низки положень Кримінального кодексу тощо.
Звичайно, такі питання не належать до повноважень КС, а фізична особа ще й не наді¬лена правом порушувати перед Судом питання щодо конститу¬ційності окремих актів. Ось чому в ухвалі від 7.04.2009 КС відмовив О.Гуляєвій у відкритті провадження за її клопотанням не тільки на під¬ставі непідвідомчості Суду порушених нею питань, а й п.1 ст.45 закону «Про Конституційний Суд України» — відсутність у громадянки права на такі конституційні звер¬нення.

Неоднозначність застосування треба доводити переконливіше

16.04.2009 Суд змушений був відмовити у відкритті провадження громадянину В.Демченку щодо офіційного тлумачення окремих положень законів «Про оплату праці», «Про пен¬сійне забезпечення» та «Про збір на обов’язкове пенсійне страхування». Заявник помилково сплутав неоднозначність застосування судами окремих положень законів з відмінними рішеннями судів загальної юрисдикції різних інстанцій у конкретній справі між тими самими сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, що не може вважатися фактом не¬однозначного застосування норми закону.
На такій же підставі — невідповідність конституційного звернення вимогам, передбаченим Основним та законом «Про Конституційний Суд України» — 19.05.2009 Суд відмовив у відкритті провадження і громадянину П.Олефіру щодо офі¬ційного тлумачення терміна «споживач», стст.15, 17, 24 зако¬ну «Про захист прав спожива¬чів» та ст.59 ЦПК, а 30.06.2009 — і громадянину О.Швецю, котрому не пощастило переконати КС у необхідності в офіційному тлумаченні словосполучення «обгрунтування необхідності в офіційному тлумаченні», яке міститься в п.4 ч.2 ст.42, та де¬яких інших положень закону «Про Конституційний Суд України».

Застосування неконституційного закону

У роботі КС із конституційними зверненнями громадян привертає увагу і застосування ним у двох випадках акта «Про внесення змін до деяких законів України щодо повноважень Конституційного Суду України, особливостей провадження у справах за конституційними зверненнями та недопущення зловживань правом на конституційне подання» від 19.03.2009, який набрав чинності 13.05.2009, але був скасований КС уже 7.07.2009 як неконституційний у цілому.
Про це свідчать відмовні ухва¬ли Суду щодо конституційного звернення громадянина В.Шишовського від 30.06.2009 (про офіційне тлумачення кіль¬кох положень Сімейного ко¬дексу) та конституційного звернення громадянина В.Татарінцева від тієї ж дати (про офіційне тлумачення ст.47 Основного Закону, кількох приписів ЖК, ЦПК, ЦК, конституційність окремих рішень судів загальної юрисдикції).

Чи поталанило Київській міській державній адміністрації?

Не змогла довести неодно¬значного застосування Київським апеляційним адміністративним судом, Шевченківським та Печерським районними судами, міністерствами праці та юстиції положень стст.3, 17 КАС і ст.1227 ЦК громадянка Н.Буленіна, що й відображено в ухва¬лі Суду від 29.10.2009.
Аж 12 досить цікавих запитань щодо повноважень (прав) голови Київської міської державної адміністрації та його першого заступника поставив перед КС громадянин Д.Анд¬рієвський, але і йому не пощастило переконати Суд у наявності неоднозначного застосування окремих положень законів «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про житлово-комунальні послуги», «Про місцеві державні адміністрації» та «Про столицю України — місто-герой Київ».

Заповнення прогалин у законах має здійснювати парламент

Застосовувався зазначений закон від 19.03.2009 і при прийнятті ухвал про відмову у від¬критті провадження у справах за зверненнями юридичних осіб. Зокрема, така доля спіткала звернення ТОВ «Амальгама люкс» щодо офіційної інтерпретації положень ч.1 ст.500 ЦК та ст.34 ГПК в їх співвідношенні. Пояснення юристів зазначеного товариства щодо необхідності тлумачення Суд розцінив як «від¬сутність неоднозначного розуміння і застосування судами України положень ч.1 ст.500 ЦК та ст.34 ГПК України», оскільки відмінність у застосуванні вказаних положень зумовлена встановленням судами загальної юрисдикції різних фактичних обставин у кожній із судових справ, що ними розглядалися, як вимоги надати товариству юридичну консультацію, а не офіційну інтерпретацію.
Крім того, Суд у відповідь на прохання заявника заповнити юридичну прогалину в законодавстві через його роз’яснення чітко сформулював позицію із цього питання: «Заповнення прогалин у законах має здійс¬нювати законодавець внесенням до них змін і доповнень, а не Конституційний Суд України шляхом офіційного тлумачення їх правових норм (окремих положень) або застосуванням загальнотеоретичних засобів їх подолання — аналогії закону й аналогії права».

Навіть професійні юристи помиляються

Не змогли належним чином обгрунтувати свої вимоги у відповідних конституційних зверненнях і юристи:
- ВАТ «Павлоградвугілля» та ВАТ «Шахта «Комсомолець Донбасу» (щодо офіційної інтер¬претації окремих положень законів «Про господарські товариства», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ЦК);
- ТОВ «Інтертранслогістик» (стосовно тлумачення положення «валютна виручка в іноземній валюті», яке міститься в законі «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»);
- ЗАТ «Брянківське управління шахтобудмеханізації» (щодо офіційного тлумачення окремих положень законів «Про приватизацію державного майна», «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про колективні договори і угоди») та деякі інші.
Така неспроможність юридичних служб зазначених суб¬’¬єктів господарювання мала своїм наслідком цілком обгрунтовані відмовні ухвали КС.

Поступова втрата президентських позицій

Серед суб’єктів права на конституційне подання найбільше відмов отримав найактив¬ніший у 2007—2009 рр. «дописувач» до КС — глава держави. Проте майже всі клопотання Президента, щодо яких конституційні провадження не були відкриті у 2009 р., перебували в «зоні запеклих боїв» глави держави і Прем’єр-міністра, у ході яких разом зі стрімкою втратою гарантом авторитету в су¬с¬пільстві перевага дедалі біль¬ше була на боці Уряду.
Протягом усього 2009 р. Конституційний Суд проти трьох спорів, у яких було прийнято рішення «на користь» глави держави, втричі більше ставав на бік Кабінету Міністрів. Майже завжди це робилося шляхом відмови у відкритті провадження за клопотанням Президента щодо конституційності актів Уряду, що на підставі ч.6 ст.52 закону про Кабінет Міністрів відновлювало дію оспореного акта, тобто ставало рівно¬значним визнанню останнього конституційним.

«Войовничість» Уряду

Таким чином, в «активі» Кабміну в боротьбі з Президентом за допомогою відмовних ухвал Суду опинилося відновлення дії зупинених було урядових постанов і розпоряджень (або окремих їх положень):
- «Про передачу Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення до сфери управління Міністерства транспорту та зв’язку» (ухвала від 24.02.2009);
- «Про затвердження Державної програми впровадження цифрового телерадіомовлення» (від 3.03.2009);
- «Про затвердження правил рубок головного користування в гірських лісах Карпат» (від 4.03.2009);
- «Про затвердження переліків господарських товариств і холдингових компаній, державні пакети акцій (частки) яких підлягають продажу, державних підприємств, холдингових компаній і відкритих акціонерних товариств, що підлягають підготовці до продажу в 2009 році» (від 21.04.2009);
- «Про внесення змін до Порядку декларування зміни оптово-відпускних цін на продовольчі товари» (від 2.06.2009);
- «Про звільнення Монтрезора І.Л. з посади заступника Міністра оборони України» (від 14.07.2009);
- розпорядження, що від¬крило шлях до продажу державного пакета акцій ВАТ «Одеський припортовий завод» (від 14.10.2009);
постанови про внесення змін до п.1 постанови Кабінету Міністрів від 12.07.99 №1228 та визнання такою, що втратила чинність, постанови Уряду від 10.09.2008 №816 (ухвала від 1.12.2009) та деякі інші.

Відмова в задоволенні клопотання

Ухвала КС про відмову у відкритті конституційного провадження у справі щодо відповідності Конституції чотирьох постанов Кабінету Міністрів про медичні проблеми обгрунтовувалася втратою чинності біль¬шості вказаних постанов у зв’язку зі змінами і доповненнями до них, внесеними у період підготовки матеріалів справи до розгляду.
Видаються цілком обгрунтованими і відмовні ухвали Суду в справах за поданнями:
- Верховної ради АРК (ухвала від 17.02.2009);
- уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (від 3.03.2009);
- Пенсійного фонду (від 19.05.2009) та ін.
Привертає до себе увагу й ухвала КС про відмову не у відкритті конституційного провадження, а в задоволенні клопотання Верховного Суду щодо роз’яснення пп.1.3 п.1 резолютивної частини рішення КС у справі за поданням ВС про офіційне тлумачення положень чч.1, 2 ст.126 Конституції та ч.2 ст.13 закону «Про статус суд¬дів», прийнята 22.09.2009.
Ішлося про справу про незалежність суддів як складову їхнього статусу, завершену розглядом ще попереднього складу КС 1.12.2004.

Проблема гарантій незалежності та недоторканності суддів

Це звернення ВС до Конституційного Суду надійшло не на підставі закону «Про Конституційний Суд України», а на підставі §57 Регламенту КС, п.3 якого передбачалось, що рішення, висновок Суду можуть бути роз’яснені за клопотанням однієї зі сторін конституційного провадження.
У даному випадку заявник просив роз’яснити суть припису «додаткові гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених Конституцією, можуть встановлюватись також законами. Такі гарантії визначені, зокрема, ст.13 закону «Про статус суддів». Не допускається зменшення рівня гарантій незалежності й недоторканності суддів у разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів».
Роз’яснення КС мало відповісти на питання, чи випливає з наведеного припису збереження такої гарантії незалежності і недоторканності суддів, як заборона притягати їх до кримінальної відповідальності без згоди Верховної Ради.
Розглядаючи матеріали справи, КС сформулював таку позицію: роз’яснення рішення, висновку можливе тільки щодо положень нормативно-правових актів, які були предметом його розгляду, та лише в аспекті й межах здійсненого тлумачення. Виходячи з такої позиції, Конституційний Суд відмовив Верховному Суду в задоволенні клопотання.

Удосконалення Регламенту

Певною мірою саме це клопотання викликало необхідність чергового внесення змін і доповнень до Регламенту КС 24.12.2009. За пропозицією судді І.Домбровського §57 Регламенту було доповнено п.31 такого змісту: «У разі надходження до Конституційного Суду України зазначених у пунктах 2, 3 заяви, клопотання Голова Конституційного Суду України направляє їх для розгляду судді, який був доповідачем у справі, або будь-якому іншому судді. Суддя-доповідач протягом місяця здійснює підготовку питання та направляє матеріали Голові Конституційного Суду України для подальшого внесення на пленарне засідання».
У дещо іншій редакції було викладено й п.4 §57: «Ухвала Конституційного Суду України про виправлення неточностей у рішенні, висновку або про їх роз’яснення приймається на пленарному засіданні Конституційного Суду України та розсилається відповідно до статей 67, 70 Закону України «Про Конституційний Суд України».
Не забув Суд і про віднайдений ним термін «припинення розгляду конституційного подання, конституційного звернення», який було включено до п.2 ст.58 Регламенту.

Олександр Мироненко,
суддя Конституційного Суду України у відставці, доктор філософських наук,
заслужений діяч науки і техніки України,
лауреат Державної премії
України у галузі науки і техніки