Волинський рецидив

Що таїть у собі слово «геноцид» у внесеній на розгляд Сейму постанові?

У Сеймі Республіки Польщі зареєстровано проект постанови про визнання ОУН-УПА, дивізії СС «Галичина» і української поліції на німецькій службі злочинними організаціями, які вчинили геноцид щодо польського населення Східних Кресів у 1939—1947 роках. При цьому наголошується, що в геноциді не звинувачується весь український народ, а лише вказані політичні й збройні формування.

Повернення в минуле

Сейм Польщі вирішив повернутися до давньої історичної суперечки у зв’язку з наближенням 70-річчя Волинської трагедії. Йдеться про міжетнічний конфлікт на Волині в 1943 році, в результаті якого загинуло багато мирних громадян.

Дослідники говорять про різну кількість жертв. За деякими підрахунками, під час цієї трагедії загинуло щонайменше 35 тис. поляків та кілька тисяч українців. За іншими — кількість загиблих українців на всіх територіях українсько-польського конфлікту, враховуючи Волинь, сягає 21—24 тис. осіб.

Історики називають багато причин, які призвели до кривавих подій 1940-х років. У широкому сенсі, їх можна вважати складовою багатовікового українсько-польського протистояння. Чергове загострення почалося в 1921 році, коли Ризьким мирним договором було закріплене приєднання Галичини до Польщі всупереч волі українського народу, який прагнув незалежності. Після цього почало відбуватися переселення поляків на Волинь — на землі, що відбиралися в українців. Це спричинило радикалізацію польсько-українських відносин у 30-х роках минулого століття.

В 1942—1943 рр. свої корективи внесла ще й війна. Одне з найбільш спірних історичних питань цього періоду — етнічні чистки українського населення з боку поляків на Холмщині та Люблінщині. Суперечливість полягає в різному трактуванні часу цих подій — чи передували вони акціям на Волині, чи відбулися вже після їх початку.

Від примирення до загострення

Ставлення до подій тих часів завжди було неоднозначним як з українського, так і з польського боку. Взаємні образи та звинувачення то стихали, то починали лунати з новою силою. У 2003 році, коли відзначалося 60-річчя Волинської трагедії, ситуація здавалася найбільш врегульованою. Тоді Президент України Леонід Кучма та президент Польщі Александр Кваснєвський спільно засудили злочини, скоєні в минулому проти обох народів.

У 2008 році відзначання 65-ї річниці Волинської трагедії обмежилося публікаціями чи репортажами в ЗМІ на цю тему, хоч, як вказують деякі історики, радикальні «кресов’яцькі» середовища й намагалися тоді розгорнути інформаційну кампанію проти України.

Однак зараз знову заговорили на цю тему з доволі агресивними нотами. Якщо 10 років тому в польскій пресі писали здебільшого про «Волинську різню», часом навіть використовувався термін, поширений в українських медіа — «Волинська трагедія», то цього року домінує визначення «геноцид на Волині».

Хоча в тексті широко обговорюваного нині законопроекту і використовується термін «геноцид», там також є пункт, в якому висловлюється пошана «тим українцям, які несли допомогу своїм польським сусідам або відмовлялися від участі в злочині». Радник президента Польщі Генрик Вуєц зазначає: «Це вже не перший такий проект, який потрапив на розгляд Сейму. Традиційно спільну позицію Сейму з подібних питань випрацьовує спеціальна комісія за участю президіуму парламенту, проте не знаю, як буде цього разу».

На його думку, злочини потрібно засуджувати. «Але окрім засудження важливим є доведення до процесу глибокого переосмислення тих подій. Адже в 1940-х роках загинуло близько 20 тис. українців, і в Польщі про це говорять», — наголосив радник.

Водночас до проекту постанови додано також історичне пояснення, де констатується «нечуваний розвиток культу Степана Бандери та УПА на Західній Україні останніми роками» та блокування спроб вшанувати пам’ять жертв націоналістів. Однак, як підкреслив Г.Вуєц, це бачення процесу з боку частини депутатів, а не всього польського політикуму.

Внутрішні розбіжності

Українці теж не можуть похвалитися єдністю у ставленні до Волинської трагедії. За інформацією Польського радіо, після новини про проект постанови в українських Інтернет-порталах можна прочитати коментарі трьох типів: перший — нарешті в Європі дізнаються правду про українських націоналістів, другий — Москва хитро маніпулює Варшавою, аби дискредитувати Київ, третій — через брак розуміння з боку української влади втрачаємо своїх єдиних друзів у Європі.

Різні думки висловлюють і представники вітчизняних політичних сил. Народний депутат від ВО «Свобода» Юрій Сиротюк заявив: «Ми ж не говоримо полякам, хто в них герої. УПА — єдине формування, що воювали під українським прапором за Україну. Надумані звинувачення нічого не змінять. Я не впевнений, що польський Сейм проголосує за цю постанову».

У партійних штабах «Свободи» також лунає думка, що у випадку її прийняття «українцям доведеться захищатись та здійснювати симетричні дії». Зокрема, пропонується внести до Верховної Ради аналогічний проект постанови про визнання Армії Крайової злочинною організацією, яка вчинила геноцид щодо українців. Однак оптимальним варіантом виходу з ситуації було б взаємне примирення.

У Партії регіонів дії польських депутатів вітають. «Ми знімаємо перед ними капелюха, — говорить заступник голови фракції ПР Михайло Чечетов. — Ця постанова доводить, що поляки — прихильники демократичних цінностей, і вони чітко розділили: є український народ, його ні в чому не звинувачують, а є УПА і СС «Галичина», у яких руки по лікоть у крові. Поляки повинні ще скласти список нев’їзних до Європи».

Останню думку поділяє і голова Харківської облдержадміністрації Михайло Добкін. Він заявив про намір звернутися до Сейму Польщі з пропозицією скласти список сучасних прихильників ідей ОУН-УПА і заборонити їм в’їзд до ЄС.

За оцінками деяких експертів, ймовірність прийняття проекту все ж не надто висока. Тоді виникає закономірне запитання: навіщо взагалі було його ініціювати? Річниця — привід, звісно, хороший, однак, як це часто в політиці буває, це всього лише привід. Реальні інтереси зазвичай впираються або в гроші, або у владні питання. І не виключено, що тут обидва фактори відіграли свою роль.

За словом «геноцид» часто приховуються економічні претензії. Хоч зараз про відібрані в Польщі території активно й не говориться, все ж прий­няття постанови може стати першою ластівкою на шляху до цього. Також не можна залишити поза увагою припущення, що Москва хитро маніпулює Варшавою, аби дискредитувати Київ. Адже це поставить під сумнів європейські перспективи України й підштовхне її до Митного союзу. Яка версія більш імовірна — покаже час. Але вже сам факт появи цього проекту — не на користь українсько-польським відносинам.