Екс-голова ВРЮ Лідія Ізовитова:

«Я вдячна всім, хто допоміг пройти найскладніший етап функціонування»

15 березня 1998 року Лідія ІЗОВІТОВА стала одним із трьох представників адвокатської спільноти, які мали дати старт роботі нового конституційного органу — Вищої ради юстиції. Й усі подальші 15 років присвятила забезпеченню вітчизняного судочинства кадрами. Причому дві третини цього періоду перебувала на керівних посадах у Раді: її двічі обирали заступником голови, а з березня 2007 до березня 2010 року п.Лідія очолювала цей колегіальний орган. Про те, яким їй запам’ятався цей період, заступник голови Вищої ради юстиції, заслужений юрист України Лідія Ізовітова розповіла в бліц-інтерв’ю кореспондентові «ЗіБ».

— Лідіє Павлівно, ви працюєте у Вищій раді юстиції практично з дня її створення, брали участь у становленні цього органу. Який етап для вас був найбільш складним?

— Найважчим у діяльності ВРЮ був період з 2007 до 2009 року.

До кризової ситуації призвело прийняття Конституційним Судом лише одного рішення — від 16 травня 2007 року. Нагадаю: ним було визнано неконституційним положення ч.5 ст.20 закону «Про судоустрій України», відповідно до якого голова суду, заступник голови суду призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом.

Це сталося незадовго до 1 червня 2007 року. Саме тоді, коли закінчувався строк перебування на адміністративних посадах кількох сотень суддів. Крім того, саме на цей час припав перманентний процес «дострокових виборів до Верховної Ради».

Як наслідок — прийняття парламентом відомої постанови, яка надавала Вищій раді юстиції повноваження призначати на адміністративні посади в судах, що викликало супротив судової гілки влади. Її представники замість конструктивної дискусії піднялися на боротьбу за право мати власні владні повноваження в цих питаннях. Інструменти були різні — від позовів членів Ради суддів України до ухвал про їх забезпечення, якими зупинялася дія постанови Верховної Ради, а також окремих положень Регламенту Вищої ради юстиції. Доходило й до звільнення членів ВРЮ, які не переходили на «потрібний» бік.

Це протистояння дійшло до того, що пленарні засідання ВРЮ близько року не відбувалися через блокування її діяльності суддями — членами ВРЮ. Останні не з’являлися на засідання Ради. Зрозуміло, що відсутність кворуму внеможливлювала прийняття рішень, зокрема внесення подань про перше призначення понад 300 кандидатів на посади суддів.

Згадуючи той період, маю сказати: я вдячна всім, хто допоміг пройти цей найскладніший етап функціонування ВРЮ.

— Чи завжди вдавалося, обіймаючи посаду голови ВРЮ, відстоювати інтереси членів Ради? Чи траплялося, що на вас намагалися чинити тиск?

— За інтереси своїх колег боролася відчайдушно, наполегливо, довго, інколи роками, але захистити їх удавалося не завжди. Тиск на мене ніколи не чинили. І навіть не намагалися.

— Чи можете ви сказати, що якийсь із складів ВРЮ був найсильнішим? В якому вам працювалося найкомфортніше?

— Безперечно, найсильнішим складом Вищої ради юстиції був перший. А словосполучення «працювалося найкомфортніше» важко узгоджується з діяльністю цього конституційного органу.

— У недалекому майбутньому в складі Ради абсолютну більшість становитимуть судді. Вже зараз із числа адвокатів залишилося тільки двоє — ви та Сергій Сафулько. На вашу думку, це — правильно? Можливо, у ВРЮ має бути більш вагоме адвокатське представництво?

— Якби судді знали, як натхненно та фахово їх захищають у Вищій раді юстиції саме адвокати, вони б, навпаки, вели боротьбу за суцільне представництво адвокатів у цій інституції. Але не судилося — законодавець вирішив по-іншому.

— Ви тривалий час займаєте керівні посади в органах влади, що для жінки — досить рідкісне явище. За рахунок яких якостей вам удалося досягти успіху?

— Швидше за все, не за рахунок особливих якостей, а завдяки долі.