Закон і Бізнес


Професор ЛНУ Пилип Пилипенко:

«В умовах ринкових відносин немає жодних підстав боротися за права тих, хто не хоче працювати»


№7 (1097) 16.02—22.02.2013
1442

Наша держава — єдина на пострадянському просторі, яка за два десятиліття незалежності не спромоглася завершити кодифікацію трудового законодавства. Натомість у Верховній Раді тривалий час перебуває на розгляді проект нового Трудового кодексу, який після першого читання не може подолати наступні етапи законодавчого процесу. Проект кодексу піддавався й продовжує піддаватися критиці з боку політиків. Чи справді проект ТК настільки недосконалий та антидемократичний, як його вони оцінюють? Чому законодавець зволікає з прийняттям цього акта? З такими запитаннями кореспондентка «ЗіБ» звернулася до доктора юридичних наук, професора, завідувача кафедри трудового, аграрного та екологічного права Львівського національного університету ім. І.Франка Пилипа ПИЛИПЕНКА.


«До написання кодексу координатори залучили переважно «потрібних» людей, серед яких чимало міністерських працівників»

— Пилипе Даниловичу, відомо, що ви брали безпосередню участь у підготовці нового ТК. Чому настільки затягнувся процес його розроблення та прийняття?

— Так, я дійсно був долучений до розроблення проекту нового ТК, більше того, очолював групу науковців, якій було доручено вироблення концепції цього кодексу. Нагадаю, що з 2001 року в Україні реалізується проект технічного співробітництва Міжнародної організації праці «Україна: сприяння реалізації основних принципів та прав у світі праці». У його рамках, поміж іншим, передбачалося розроблення проекту нового ТК. Він мав замінити радянський, прийнятий ще в 1971 році, Кодекс законів про працю.

При Міністерстві праці та соціальної політики створили міжвідомчу робочу групу, до якої ввійшли представники органів державної влади, профспілок, організацій роботодавців та фахівці в галузі трудового права. Загальне керівництво групою здійснював міністр Іван Сахань, а координували її роботу представники МОП. Ця ж міжнародна організація, до речі, і фінансувала розроблення нового кодексу.

Насамперед було поставлено зав­дання виробити наукову концепцію, яка б відображала ті зміни, що стались у системі суспільної організації праці. На цьому етапі мені довелося взяти на себе координацію діяльності групи вчених-«трудовиків», які впродовж півроку працювали над концепцією ТК.

Влітку 2002 року на тристоронньому семінарі «Шляхи реформування національного трудового законодавства на сучасному етапі соціально-економічного розвитку України» відбулась її презентація. Основну доповідь виголосив я. Після виступів незалежних експертів, зокрема й міжнародних, концепція була схвалена та визнана такою, що придатна для розроблення на її основі нового кодексу. Згодом вона була підтримана також на осінній конференції МОП, і розпочалася робота над проектом кодексу.

На жаль, на цьому етапі в роботі групи стався певний збій, який спричинило не зовсім толерантне ставлення з боку керівників міністерства до науковців, які працювали над виробленням концепції. Річ у тім, що всі роботи над кодексом оплачувалися за рахунок коштів, виділених для цих цілей МОП. А тому вже до написання самого тексту кодексу координатори залучили переважно «потрібних» людей, серед яких було чимало міністерських працівників. Після цього деякі з провідних учених-«трудовиків» відмовилися від подальшої співпраці.

Особисто я залишивсь у складі робочої групи. Навіть більше того, коли деякі з авторів, визначених для написання відповідних розділів ТК, за браком досвіду відмовилися від пропозицій, мені вдалося залучити до роботи фахівців з кафедри трудового права ЛНУ ім. І.Франка.

Десь приблизно через рік роботу над кодексом було завершено, і після незалежної експертизи його текст від імені Кабінету Міністрів внесли до Верховної Ради. Як і належить, після першого читання в парламенті та доопрацювання відповідними профільними комітетами у 2004 році проект ТК був зареєстрований для другого читання. У «Прикінцевих положеннях» навіть записали, що він набирає чинності з 1 січня 2005 року. І все: проект так і залишився «у проекті», зникнувши навіть із сайту ВР.

— Що ж сталося? Вплинули політичні вихори на владному Олімпі?

— Спочатку вся ця історія зі зникненням проекту ТК для мене, як і для багатьох тих, хто стежив за процесом його ухвалення, видалася дивною й незрозумілою. І лише тепер, після спливу тривалого часу, починаємо розуміти, що такий важливий акт перетворився зі звичайного кодексу в знаряддя політичних маніпуляцій. Правовий акт, який, за своєю природою, покликаний знімати соціальне напруження в суспільстві, згладжувати суперечності між працею та капіталом, забезпечувати стабільність у відносинах найманих працівників і роботодавців, виявився досить вигідним для сучасних політичних противників, які з допомогою різного роду спекуляцій довкола окремих його положень досягають бажаних результатів під час виборів.

— Ви сказали, що проект кудись подівся, але ж ТК готувався у Верховній Раді попереднього скликання до другого читання. Чи це інший документ?

— Виглядає, що так. Але при елементарному зіставленні текстів стає зрозумілим, що різняться вони лише кількістю статей та деякими редакційними правками. Щоправда, проект, про який ви згадали, був поданий наприкінці 2007 року вже як результат законодавчої ініціативи трьох народних депутатів від ПР — Василя Хари, Ярослава Сухого та Олександра Стояна (№1108). Саме над цим документом парламент «працює» вже понад 5 років і не може довести його до логічного завершення.

«Тривалість робочого часу з ухваленням нового ТК не зміниться»

— То, може, кодекс тому й не ухвалюють, що він такий антидемократичний, як пишуть про це в засобах масової інформації? Наприклад, наголошується, що, за новим кодексом, доведеться працювати по 48 год. на тиждень, а робочий день узагалі передбачається збільшити до 12 год.

— Саме в таких заявах і повідомленнях, які свідомо вводять в оману громадськість, і закладена ота політична складова, завдяки якій відбувається маніпулювання виборцями, досягаються бажані результати в політичних баталіях. На підтримку своїх позицій лідери деяких політичних сил використовують навіть висновки відомих науковців. Зокрема, й ті, про які ви згадали. Але при цьому чомусь використовуються висновки фахівців, наприклад із медицини, а не з трудового права.

Зрештою, не можна не погодитись із висновком академіка Івана Сеченова, що для людського організму шкідливими є навантаження впродовж 10-ти й більше годин роботи. І немає значення: працює людина у ХІХ чи ХХІ ст. Інша річ, що свої дослідження вчений проводив не задля обгрунтування відповідних статей Трудового кодексу України.

Проте повернімося до проекту і до тих злощасних 48 год. та 12-годинного робочого дня. Відразу заспокою: тривалість робочого часу з ухваленням нового ТК не зміниться й становитиме, як і тепер, 40 год. на тиждень! І про це чітко зазначено в ст.131 проекту.

Що стосується ст.143, на яку так люблять посилатися певні особи, то вона регламентує не тривалість робочого часу, а так званий режим останнього. Тобто визначає, як саме ця норма (40 год.) розподіляється впродовж іншого календарного періоду.

Адже для деяких галузей економіки, певних виробництв чи видів робіт з огляду на їхню специфіку неможливо застосувати нормальну тривалість робочого часу впродовж тижня. Адже виробничий цикл потребує більшої кількості годин для його завершення. Такий режим успішно функціонує й досі, і жодних претензій до нього не було й немає тепер. У чинному КЗпП такий режим регулює ст.61, яка, до речі, має таку ж назву, як і злощасна ст.143 проекту ТК.

— Тобто йдеться не про антидемократичну новелу, а про перенесення в ТК старої норми?

— Так. Ідеться про режим підсумованого обліку робочого часу, при якому замість звичного періоду (тижня) використовується більш тривалий. Переважно це один місяць, але може бути й квартал, а в сільському господарстві він іноді триває навіть календарний рік. За цей обліковий період допускається встановлення більшої тривалості щоденної, а отже, і тижневої роботи. Але при цьому за весь обліковий період (наприклад 1 місяць) її загальна тривалість з огляду на тижневу норму не повинна перевищувати 40 год. на тиждень. Тобто перепрацювання понад норму в робочі дні облікового періоду компенсуються додатковими годинами (днями) часу відпочинку.

Наприклад, ідучи на роботу та повертаючись додому після робочого дня, ви за прилавком магазину, що біля вашого будинку, бачите одних і тих самих працівників. Переважно режим роботи магазину зазначається на вході — у межах з 8.00 до 20.00. Неважко здогадатися, що його працівники мають 12-годинний робочий день. І нікого це не обурює, і ніхто не виступає на захист «нещасних продавців». Але ж в інший спосіб організувати роботу цих людей неможливо. Тож залежно від обраного й погодженого з профспілкою графіку роботи на такому підприємстві наступного дня ви можете побачити за прилавком інших працівників, або ж така зміна може відбуватися через тиждень. І тоді перші продавці весь наступний тиждень відпочиватимуть. Важливо, що залежно від обраного облікового періоду такі чергування роботи й відпочинку повинні становити в середньому 40 робочих год. для кожного працівника на тиждень.

Зверну увагу ще на одну обставину, яка використовується деякими політиками для введення в оману громадян. Мається на увазі закріплення в ст.143 проекту певних числових величин. Зок­рема, максимальної тривалості щоденної роботи, яка, за підсумованим обліком робочого часу, не може перевищувати 12 год., а тижнева норма — 48 год. Ці величини, безперечно, впадають у вічі. Бо, наприклад, ст.61 КЗпП жодних чисел не містить. Вона взагалі викладена одним маленьким абзацом.

У проекті ТК автори ж, навпаки, заклали числа в зміст правової норми саме задля більшого гарантування найманим працівникам права на відпочинок. І, до речі, тепер кожен, хто зрозумів суть підсумованого обліку робочого часу, зможе в цьому переконатися особисто, здійснивши елементарні арифметичні підрахунки.

«Паніка, власне, виникла через те, що в проекті ТК профспілок позбавили їхньої типової радянської функції»

— А що ви можете відповісти на закиди політиків щодо суттєвого зниження гарантій найманим працівникам при звільненні їх з роботи за ініціативою роботодавця? Стверджується, що новий ТК дозволяє припиняти трудові відносини з працівником без будь-яких юридичних підстав.

— Ми живемо у ХХІ ст. у демократичній, соціальній та правовій державі (принаймні так зазначено в Конституції), а тому послаблення вже існуючих гарантій, зокрема й щодо трудових прав, означало б порушення норм Основного Закону. Тому ті закиди, про які ви згадуєте, — це чергова нісенітниця. Переважно джерелом для маніпулювання тут обрано відповідні заяви деяких профспілкових функціонерів, які, попри задекларовані принципи щодо захисту інтересів найманих працівників, непогано себе почувають у так званій боротьбі за права трудящих.

Не є таємницею, що проект ТК дещо звузив роль профспілок порівняно з тією, яка була властива радянській системі трудових правовідносин, привівши її у відповідність до умов ринку. Проте не варто боятися, що наймані працівники залишаться без допомоги профспілкових організацій у відносинах з роботодавцями. Такого не буде.

Паніка, власне, виникла через те, що в проекті ТК профспілок позбавили їхньої типової радянської функції — давання згоди на звільнення працівників з ініціативи роботодавця. Нагадаю, що чинний КЗпП передбачає в разі звільнення з роботи з ініціативи роботодавця в деяких випадках отримання згоди профспілкового органу (стст.40, 41 та 43).

При цьому в первинному своєму варіанті ст.40, наприклад, містила вимогу про згоду профкому стосовно усіх шести (на той час) пунктів. Однак потім дійшли висновку, що в разі ліквідації підприємства, коли звільняти працівника все одно доведеться, згода профкому або відсутність її не допоможуть. Пізніше відмінили узгодження з профспілками звільнення працівника за вчинення крадіжки. Адже в цьому випадку достатньо рішення суду. Таким чином, перелік випадків, коли потрібно отримувати згоду профкому, скоротили наполовину.

Щоправда, при цьому залишили обов’язок роботодавця отримати згоду профспілки в досить абсурдних випадках. Наприклад, при звільненні за прогул, за систематичне порушення трудових обов’язків, за появу на роботі в нетверезому стані чи стані наркотичного сп’яніння... Зрозуміло, що проект ТК не може містити аналогічних правил, адже ніде у світі такого немає, щоб профспілки захищали прогульників і п’яниць від звільнення. В умовах ринкових відносин, коли існує безробіття й сотні людей готові стати до роботи, немає жодних підстав боротися за права тих, хто не хоче працювати. Тому навряд чи можна погодитися з тим, що новий кодекс нібито допускає свавілля з боку роботодавців при звільненні з роботи.

— Отже, і в питаннях припинення трудових відносин антидемократичність проекту — міф?

— Будемо чесними, певні підстави для хвилювання все ж є. Це стосується порядку звільнення у зв’язку зі скороченням чисельності або штату працівників. Тут згоду профкому теж передбачається скасувати. Але, перш ніж робити якісь категоричні висновки та надміру турбуватися про додержання прав працівників, спробуймо поглянути на деякі важливі, як видається, обставини. Нагадаю, що таке вивільнення працівників, окрім погодження з профкомом, відбувається з дотриманням ще цілої низки гарантій та додаткових умов. І всі ці преференції в майбутньому кодексі залишаться.

Що ж стосується погодження з проф­комом, то тут мусимо дотримуватися відповідних міжнародних стандартів. Зокрема, у рекомендаціях МОП передбачено, що у випадках масових вивільнень працівників, роботодавці зобов’язані провести відповідні консультації з профспілками та спільно виробити найбільш оптимальний варіант припинення трудових відносин. Така практика широко використовується в розвинутих європейських країнах. Тому й наш законодавець не може відступати від загальноприйнятих правил. Вважається, що ця норма відповідає вимогам збалансування інтересів як працівників, так і роботодавців. Але все залежить від того, як це доводиться до відома громадськості, що мають на меті.

За таких умов навряд чи можемо говорити про якісь серйозні порушення гарантій трудових прав найманих працівників при звільненні їх з роботи з ініціативи роботодавців.

— Отже, ви вважаєте, що новий кодекс не обмежуватиме прав профспілок щодо захисту інтересів найманих працівників?

— Я б сказав інакше, він не тільки не обмежує прав цих організацій, він приводить їх у відповідність із вимогами Конституції, закону «Про права профспілок та гарантії їх діяльності», іншого законодавства. Крім того, у легітимний спосіб забезпечує можливості найманих працівників на реалізацію своїх законних прав та інтересів.

Наприклад, чимало норм чинного КЗпП виписані в радянські часи, коли профспілки були обов’язковим атрибутом суспільної організації праці. Як наслідок, застосування багатьох норм законодавства допускалося за погодженням, згодою профспілкового комітету або рішення мало прийматися спільно з ним. Тепер же, коли профспілки стали дійсно добровільними громадськими організаціями й не завжди створюються на підприємствах, особливо на невеликих, приватних, реалізувати ту чи іншу норму в легітимний спосіб буває неможливо.

Візьмемо як приклад графік відпусток. Перш ніж його затвердити на підприємстві, необхідно отримати згоду профкому. А якщо профспілка відсутня, то й порядок надання відпусток працівникам на такому підприємстві можна поставити під сумнів. І таких прикладів чимало. Особливо це стосується робочого часу, оплати праці, охорони праці тощо.

Проект ТК більш виважено підходить до врегулювання відповідних інститутів, об’єктивно наближаючи права профспілок до реалій сьогодення.

«Переважна більшість народних депутатів від ВО «Свобода» не мають ні уявлення про правотворчу діяльність, ні її навиків»

— Тобто, за вашою оцінкою, проект ТК, який нині перебуває на розгляді у ВР, цілком придатний для ухвалення?

— Не можу відповісти ствердно. Ми проаналізували тільки ті його норми, з приводу яких виникають різного роду непорозуміння та інсинуації. І хоч як парадоксально, але саме щодо цих положень особливих побоювань немає.

Інша річ, що проект має чимало недоліків концептуального характеру, які можуть виявити лише фахівці. Якщо звернутися до наукової літератури, то можна знайти чимало критичних статей та рекомендацій з приводу вдосконалення багатьох положень цього акта. Два роки тому проблемам кодифікації трудового законодавства навіть було присвячено спеціальний випуск юридичного часопису «Право України».

На жаль, вітчизняний законодавець не дуже прислухається до думок науковців. Тому буде прикро, якщо проект і далі залишатиметься в такому вигляді, яким він є. Більше того, за роки, впродовж яких проект перебуває в парламенті, суттєво змінилися деякі підходи до регулювання трудових відносин у преважній більшості європейських країн. Інтеграційні процеси, розширення сфери застосування інформаційних технологій та деякі інші чинники зумовлюють появу таких нових форм використання найманої праці, як запозичена або лізингова праця, телепраця тощо. Саме тому, аби йти в ногу з часом, необхідно й проект ТК доводити до цих вимог, а не ухвалювати будь-який, а вже за рік-два вносити до нього зміни.

— Ви вже впродовж двох каденцій є депутатом Львівської обласної ради від ВО «Свобода». Чи можна з огляду на цей факт уважати, що ця політична сила, ставши парламентською партією, використовуватиме ваш досвід, візьме під свій контроль ухвалення ТК та зможе подати його як власний продукт?

— О, це було б дуже важливим аргументом для посилення авторитету цієї політичної сили. Прийти до парламенту й відразу ж заявити про себе таким серйозним правовим актом дано не кожному. Та, на жаль, у цьому випадку я не можу бути оптимістично налаштованим, бо маю досить серйозні сумніви.

По-перше, правотворчий потенціал ВО «Свобода» є практично нульовим. Це не та політична сила, яка прийшла до парламенту писати закони. Переважна більшість народних депутатів від ВО «Свобода» не мають ні уявлення про правотворчу діяльність, ні її навиків.

По-друге, ВО «Свобода» належить до тих політичних сил, які у своїй агітаційній та передвиборній боротьбі активно маніпулювали свідомістю своїх симпатиків, використовуючи вже відомі нам тези про «нелюдський» Трудовий кодекс. Разом з комуністами вони стояли під парламентом, аби зірвати його ухвалення. І якщо можна зрозуміти комуністів, бо вони відстоювали свій, радянський кодекс 1971 року, то мотиви ВО «Свобода» навіть уявити важко.

Свого часу я звертав увагу керівництва цієї партії на не зовсім коректні прояви в діяльності деяких її лідерів, але мої застереження залишалися поза увагою.