Допустима шкода

Тілесні ушкодження затриманого ще не доводять жорстокості поліцейських

При затриманні підозрюваних поліцейські, як правило, не виявляють особливої люб’язності. І не тільки в США, а й в інших країнах. Причому від жорстокого поводження не утримує навіть така новинка, як необхідність відеозапису затримання. Адже він може просто зникнути.

Виправдана жорстокість

У 2011 році проти Іштвана Поси було порушено кримінальну справу за підозрою в причетності до грабежу. Антитерористична оперативна група з’явилася біля його будинку серед ночі, наказала вийти спиною вперед, стати навколішки, а потім лягти на землю й покласти руки за спину. Чоловік у принципі намагався виконати наказ, наближаючись до офіцерів спиною, коли сидів навпочіпки, але через огрядність не міг покласти свої зап’ястя достатньо близько одне до одного за спиною.

За його словами, два члени АОГ навалилися на нього та скрутили руки, тоді як третій ударив. Потім його потягнули колінами по гравію, а по дорозі кілька разів ударили ногами, далі заштовхнули в машину, де неодноразово били.

Арешт був записаний на відео. Відредагована та скорочена версія (тривалістю 48 с) стала доступною для ЗМІ. Проте лікар, котрий оглянув І.Посу, зазначив, що на ньому не було яких-небудь ушкоджень. О 3-ій год. ночі чоловіка передали в поліцейську ділянку.

Уже вдень його перевели в слідчий ізолятор. В ув’язненні лікар Інституту судових наук, а потім і в ході огляду в лікарні Сент-Янос виявили синяки на руках і спині І.Поси, а також садно на спині й лівому коліні. Тому слідче управління почало розслідування можливого жорстокого поводження із затриманим.

Через 4,5 місяця прокурор попросив надати копію відеозапису арешту. Через півроку розслідування припинили. Прокурор зазначив, що, хоча заявник дістав травми в ході арешту, неможливо встановити: відбулося це в результаті навмисно скоєного злочину чи садна стали наслідком поліцейської операції, проведеної на законних підставах.

Також з’ясувалося, що повний відеозапис затримання був знищений після встановленого законом 30-денного строку. А коротка версія не містила моменту, коли на чоловіка наділи наручники.

Тоді І.Поса подав заяву в порядку приватного обвинувачення проти двох членів АОГ. Через 2 роки Окружний суд Будапешта їх виправдав. Виявилося, що медичний звіт, який зазвичай заповнювався при затриманні, у справі відсутній. А незначні забої на обох руках, правому лікті, спині й лівому коліні зажили протягом 8 днів і не вказували на те, що людину вдарили, штовхнули або тягли по землі. Також суд відзначив, що застосування сили було законним, а травми отримані випадково, без якого-небудь наміру піддати затриманого жорстокому поводженню.

Будапештський апеляційний суд залишив це рішення в силі, постановивши, зокрема, що дружина І.Поси не могла бути очевидцем інциденту, а її свідчення в деяких пунктах розходилися зі свідченнями чоловіка.

Синяки — не аргумент

Здавалося б, були всі шанси добитися справедливості у Страсбурзі. Адже раніше Європейський суд з прав людини не раз обстоював думку, що саме держава зобов’язана довести непричетність її представників до тілесних ушкоджень людини, позбавленої волі. Проте, схоже, тепер позиція дещо пом’якшилася.

У рішенні від 7.07.2020 у справі «Pósa v. Hungary» Суд уточнив, що, коли особа стикається з працівниками правоохоронних органів, будь-яке вдавання до фізичної сили, яке не було визнано строго необхідним у результаті поведінки, принижує гідність і порушує заборону на застосування тортур. ЄСПЛ підкреслив, що слова «в принципі» не означають, що можливі ситуації, в яких не досягнуто порога серйозності для констатації порушення ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тому будь-яка поведінка правоохоронців, яка принижує гідність, є порушенням ст.3 конвенції. Питання стосується, зокрема, використання фізичної сили проти особи, якщо воно не було необхідним у результаті її поведінки, незалежно від того, який вплив це справляє (див. рішення у справі «Bouyid v. Belgium»).

І.Поса дістав кілька синяків у ході інциденту. Але чи повинна держава нести відповідальність за ст.3 конвенції за такі травми?

ЄСПЛ відзначив, що і прокурор, і суди двох інстанцій розглядали твердження затриманого про жорстоке поводження з ним, але не знайшли доказів, що тілесні ушкодження були заподіяні умисно.

Крім того, влада не змогла встановити будь-яких прямих свідків, котрі би бачили, як працівники поліції жорстоко поводилися з І.Посою. А висновки судового експерта не відповідали твердженням, що чоловіка вдарили ногою або тягли по гравію. Тому Суд не знайшов переконливих підстав для відступу від цих висновків, відзначивши, що не може встановити поза розумним сумнівом, чи були тілесні ушкодження заявника викликані перевищенням сили, необхідної для належного виконання завдання.

Іншими словами, руки-ноги цілі, ребра не зламали — і на тому спасибі. А синяки — це «допустимі негаразди» при затриманні.

Проте у Страсбурзі все ж таки констатував порушення ст.3 конвенції в процесуальному аспекті. Адже, якби прокурор вчасно звернувся із запитом про надання відеозапису, останній не був би знищений. Тоді у влади були би переконливі докази на спростування тверджень заявника про жорстоке поводження. Про неналежне розслідування говорить і відсутність медичної картки, яка зазвичай заповнюється при затриманні. Вона також могла би пролити більше світла на обставини інциденту.

За таких обставин навряд чи можна говорити про ефективність розслідування заяви про жорстоке поводження поліцейських. Тому за згадані упущення держава муситиме заплатити І.Посі €7000 як компенсацію за моральну шкоду та покрити €2000 судових витрат.