Сповна не усвідомлене дарування

№3 (1457) 25.01—31.01.2020

13482

Підставою для визнання правочину недійсним, передбаченою в ч.1 ст.225 ЦК, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент його вчинення розуміти значення своїх дій. Такий висновок зробив ВС в постанові №496/4851/14-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Постанова

Іменем України

11 листопада 2019 року м.Київ №496/4851/14-ц

Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЛУСПЕНИКА Д.Д. (суддя-доповідач),
суддів: ВИСОЦЬКОЇ В.С., ГУЛЬКА Б.І., КРАТА В.І., СИНЕЛЬНИКОВА Є.В., СІМОНЕНКО В.М., ЧЕРВИНСЬКОЇ М.Є. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Особи 4 — адвоката Потопальського С.М., на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 7 серпня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 березня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2014 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Особи 4 про визнання недійсними договорів дарування і скасування державної реєстрації права власності.

Позовна заява мотивована тим, що з 20 вересня 2007 року він перебував з Особою 4 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 24 червня 2014 року. 18 червня 2008 року він отримав у дар земельну ділянку площею 0,10 га і житловий будинок, що розташовані за Адресою 1.

4 вересня 2013 року між ним та Особою 4 були укладені договори дарування, за якими він подарував відповідачу половину вказаного нерухомого майна. Однак через погані стосунки з Особою 4 на час укладення зазначених договорів він перебував у постійному емоційному стресі, що заважало йому повною мірою прогнозувати наслідки власних дій і усвідомлено приймати рішення, тобто на момент вчинення оспорюваних правочинів він не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.

Ураховуючи викладене, Особа 1, уточнивши позовні вимоги, просив суд: визнати недійсними договори дарування від 4 вересня 2013 року; скасувати державну реєстрацію права власності Особи 4 на 1/2 частину земельної ділянки та житлового будинку.

Короткий зміст судових рішень

Судами справа розглядалася неодноразово.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 30 жовтня 2015 року позов Особи 1 задоволено.

Договір дарування, згідно з яким Особа 1 подарував, а Особа 4 прийняла в дар 1/2 частку у праві власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер *, яка розташована за адресою: АДРЕСА 1, посвідчений 04 вересня 2013 року приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Зезиком В. А., зареєстрований у реєстрі за №1181, визнано недійсним.

Договір дарування, згідно з яким Особа 1 подарував, а Особа 4 прийняла в дар 1/2 частку у праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за Адресою 1, посвідчений 4 вересня 2013 року приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Зезиком В. А., зареєстрований у реєстрі за №1180, визнано недійсним.

Скасовано державну реєстрацію 1/2 частки у праві власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер *, яка розташована за Адресою 1, яка виникла з договору дарування, посвідченого 4 вересня 2013 року приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Зезиком В. А., зареєстрованого у реєстрі за №1181.

Скасовано державну реєстрацію 1/2 частки у праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за Адресою 1, яка виникла з договору дарування, посвідченого 4 вересня 2013 року приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Зезиком В. А., зареєстрованого у реєстрі за №1180.

Встановлено факт отримання Особою 4 від Особи 7 за спільне майно подружжя — квартири за Адресою 2, грошових коштів у розмірі 75 000 дол. США.

Стягнуто з Особи 4 на користь Особи 1 1/2 частину майна, що є спільною сумісною власністю подружжя — 858 896,25 грн, що еквівалентно 37 500 дол. США, що складає 1/2 частину коштів, отриманих Особою 4 від продажу квартири за Адресою 2.

Стягнуто з Особи 4 на користь Особи 1 судові витрати у розмірі 7456,68 грн.

Додатковим рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 28 грудня 2015 року заяву Особи 1 про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Ухвалено додаткове рішення у справі за позовом Особи 1 до Особи 4 про визнання правочинів недійсними та застосування наслідків їх недійсності.

У задоволенні позовної заяви в частині поновлення Особи 1 строку для звернення до суду відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2017 року апеляційну скаргу представника Особи 4 задоволено частково.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30 жовтня 2015 року скасовано в частині встановлення факту отримання Особою 4 від Особи 7 за спільне майно подружжя — квартири за Адресою 2, грошових коштів у розмірі 75000 дол. США та стягнення з Особи 4 на користь Особи 1 858 896,25 грн, що еквівалентно 37 500 дол. США.

У цій частині ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні вимог.

Урешті рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року касаційну скаргу Особи 1 відхилено, касаційну скаргу Особи 4 задоволено.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування і скасування державної реєстрації права власності скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У іншій частині рішення Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2017 року залишено без змін (провадження №6-9725св17).

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 07 серпня 2018 року позов Особи 1 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування, посвідчений 04 вересня 2013 року приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Зезиком В. А., за яким Особа 1 подарував, а Особа 4 прийняла в дар 1/2 частину земельної ділянки площею 0,10 га, яка розташована за Адресою 1. Визнано недійсним договір дарування, посвідчений 04 вересня 2013 року приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Зезиком В. А., за яким Особа 1 подарував, а Особа 4 прийняла в дар 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за Адресою 1.

Скасовано державну реєстрацію права власності Особи 4 на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,10 га та 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за Адресою 1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час укладання спірних договорів дарування позивач за своїм психічним станом не міг у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними. Відповідачем не надано доказів на спростування висновку комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від 16 червня 2015 року №783, проведеної судовими експертами Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Савостиним О. П. та Семенковою І. І., та висновку комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від 16 червня 2016 року №23, проведеної комісією експертів Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров’я України Ревенок О.А., Радзевілової О.В. та Шум С.С., як і доказів на обґрунтування своїх заперечень проти позову.

Суд керувався положеннями статті 225 ЦК України.

Постановою Одеського апеляційного суду від 27 березня 2019 року апеляційну скаргу представника представника Особи 4 — Потопальського С.М. залишено без задоволення.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 7 серпня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновки районного суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Також зазначив, що під час укладання спірних договорів дарування позивач за своїм станом здоров’я не міг у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2019 року представник Особи 4 — Потопальський С. М., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 7 серпня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 березня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 4 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Біляївського районного суду Одеської області.

13 серпня 2019 року справа №496/4851/14-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 жовтня 2019 року справу передано на розгляд Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2019 року прийнято до розгляду справу за позовом Особи 1 до Особи 4 про визнання недійсними договорів дарування і скасування державної реєстрації права власності за касаційною скаргою представника Особи 4 — Потопальського С. М. на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 7 серпня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 березня 2019 року.

Призначено справу до розгляду Верховним Судом у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що підставою для визнання правочину недійсним відповідно до статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не можуть покладатися висновки експертиз, що ґрунтуються на припущеннях. Проведеними у цій справі комплекснимисудовими психолого-психіатричнимиекспертизами не встановлено абсолютної неспроможності Особи 1 в момент укладення спірних договорів дарування розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено про істотний вплив обставин і порушень психічної діяльності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2019 року Особа 1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку. Апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання представників відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки їх поведінка свідчила про затягування судового процесу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 вересня 2007 року між Особою 4 та Особою 1 у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції зареєстровано шлюб, актовий запис №1524, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 24 червня 2014 року шлюб між сторонами у справі розірвано.

18 червня 2008 року Особа 11 подарував, а Особа 1 прийняв у дар земельну ділянку, площею 0,100 га, розташовану за Адресою 1, договір дарування посвідчений державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області Кифоренко Р.Б. та зареєстрований у реєстрі за №1-3523.

18 червня 2008 року Особа 11 подарував, а Особа 1 прийняв у дар житловий будинок з надвірними спорудами за Адресою 1, що складається з одного житлового будинку «А», житловою площею 74,40 кв. м, загальною площею 185,60 кв.м та надвірних споруд, розташованих на земельній ділянці, площею 0,100 га, договір дарування посвідчений державним нотаріусом Біляївського державної нотаріальної контори Одеської області Кифоренко Р.Б. та зареєстрований у реєстрі за №1-3518.

4 вересня 2013 року Особа 1 подарував Особа 4 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за Адресою 1, та складається з одного житлового будинку «А», житловою площею 74,40 кв. м, загальною площею 185,60 кв. м та надвірних споруд, розташованих на земельній ділянці, площею 0,100 га, посвідчений приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Зезиком В.А. та зареєстрований у реєстрі за №1180.

4 вересня 2013 року Особа 1 подарував Особа 4 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,100 га, що розташована за Адресою 1, посвідчений приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Зезиком В.А. та зареєстрований у реєстрі за №1181.

Згідно з висновком психолога Особа 12 від 07 листопада 2014 року №15, проведеним комунальною установою «Міська лікарня №9», Особа 1 знаходився на лікуванні в кардіологічному відділенні з 11 червня 2014 року до 20 червня 2014 року з діагнозом гіпертонічний криз, гіпертонічна хвороба 2 ступені, перебував у стані сильного стресу з приводу сварки з дружиною, з його слів дуже переймався з приводу розлучення з дружиною, не бачить подальшого життя без неї, кохає її, йому було рекомендовано подальше відвідування психолога, проходження курсу психотерапії.

У висновку комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від 16 червня 2015 року №783, проведеною судовими експертами Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Савостиним О.П. та Семенковою І. І., встановлено, що Особа 1 з урахуванням обставин, які склалися, психічного стану і індивідуально-психологічних особливостей, які здійснили на нього суттєвий вплив, не міг у повній мірі вільно і свідомо приймати рішення, реалізовувати його своїми діями, усвідомлювати соціально-юридичний зміст власних дій, їх можливі наслідки, прогнозувати можливі наслідки власних дій, не міг у повній мірі свідомо приймати рішення, адекватні ситуації і у повній мірі свідомо реалізовувати їх, усвідомлювати реальний стан власних дій і у повній мірі свідомо керувати ними, передбачити їх можливі наслідки, у серпні-вересні 2013 року, зокрема 4 вересня 2013 року. Особа 4 з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей Особи 1 мала суттєвий вплив на його емоційний стан на його поведінку при складанні вказаних договорів дарування від 4 вересня 2013 року №1180, №1181. Особа 1 на момент підписання договорів дарування від 4 вересня 2013 року знаходився у стані емоційного дистресу, який характеризується внутрішньою напругою, почуттям переживання, відчуттям нездатності впоратися з ситуацією, афективним характером мислення, зниженням критичності, як наслідок психічного розладу. Вказаний стан суттєво вплинув на свідомість і поведінку Особи 1 при укладенні вказаних договорів дарування.

Висновком комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від 16 червня 2016 року №23, проведеною комісією експертів Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров’я України Ревенок О.А., Радзевілової О.В. і Шум С.С., надано відповіді на кожне поставлене судом питання та встановлено, що Особа 1 на момент підписання договорів дарування від 04 вересня 2013 року №1180, №1181 страждав на психічний розлад: «Розлад адаптації. Змішана тривожно-депресивна реакція» (Б. 43.22 за МКХ-10); Зазначений психічний розлад («Розлад адаптації. Змішана тривожно-депресивна реакція» (Б. 43.22)) істотно впливав на здатність Особи 1 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент підписання договорів дарування від 4 вересня 2013 року №1180, №1181 (обмежуючи її), внаслідок чого Особа 1 не міг повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент підписання договорів дарування від 04 вересня 2013 року №1180, №1181. Особа 1 на період підписання договорів дарування від 4 вересня 2013 року №1180, №1181 не мав психологічних розладів, тому що страждав на психічний розлад: «Розлад адаптації. Змішана тривожно-депресивна реакція».

Підстави та мотиви передачі справи на розгляд Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об’єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об’єднаної палати.

Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року про передачу справи на розгляд Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотивована тим, що положення статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 105 ЦПК України зобов’язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

При цьому підставою для визнання правочину недійсним згідно зі статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України: від 29 лютого 2012 року у справі №6-9цс12 та від 17 вересня 2014 року у справі №6-131цс14. Ці правові позиції є незмінними.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказала, що, взявши за основу акт судово-психіатричної експертизи про те, що на час укладення оспорюваного договору довічного утримання позивач за своїм психічним станом не в повній мірі міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі 465/1217/16-ц (провадження №61-1333св18) дійшла висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 225 ЦК України, яка передбачає можливість визнати недійсним правочин, вчинений дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Разом з тим, у постановах Верховного Суду: від 5 лютого 2018 року у справі №404/4956/15-ц (провадження №61-1294св18), від 25 липня 2018 року у справі №416/13806/14 (провадження №61-33508св18), колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходила з того, що підставою для визнання правочину недійсним згідно зістаттею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

На підставі вказаного, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що вирішення цих правових питань викликає необхідність формування єдиної правозастосовної практики, що підлягає вирішенню Об’єднаною палатою Касаційного цивільного суду.

При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі 465/1217/16-ц (провадження №61-1333св18), яка ухвалена за часом пізніше без відступлення від існуючого правового висновку Верховного Суду щодо застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах в порядку, встановленому частинами першою-другою статті 403 ЦПК України <…>.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Встановивши, що Особа 1 за своїм психічним станом не міг у повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент підписання договорів дарування від 4 вересня 2013 року, суд першої інстанції дійшов про задоволення його позовних вимог, з чим погодився і апеляційний суд.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Відповідно до статті 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

У частині першій статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою-третьою, п’ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну свідому уяву про предмет договору та досягли згоди про всі його істотні умови.

Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов’язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України).

Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України: від 29 лютого 2012 року у справі №6-9цс12 та від 17 вересня 2014 року у справі №6-131цс14. Такі правові висновки є незмінними.

У постановах Верховного Суду від 5 лютого 2018 року у справі №404/4956/15-ц (провадження №61-1294св18), від 25 липня 2018 року у справі №416/13806/14 (провадження №61-33508св18), колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду також виходила з того, що підставою для визнання правочину недійсним згідно зі статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Таким чином, суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень дійшли помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 225 ЦК України, яка передбачає можливість визнати недійсним правочин, вчинений дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, взявши за основу висновки комплексних судових психолого-психіатричних експертиз, згідно з якими на час укладення оспорюваних договорів дарування позивач за своїм психічним станом не в повній мірі міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Доказів того, що Особа 1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивач суду не надав, що є його процесуальним обов’язком згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України (статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, наведеного не врахував, не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що Особа 1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Апеляційний суд на зазначене уваги також не звернув.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленого у постанові від 17 жовтня 2018 рокуу справі у справі №465/1217/16-ц (провадження №61-1333св18).

Висновок про застосування норми права

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Особа 4 при поданні апеляційної скарги сплачено 9 364, 50 грн судового збору, при поданні касаційної скарги нею сплачено 1 948,80 грн судового збору, які підлягають стягненню з Особи 1 на користь відповідача, оскільки колегія суддів Верховного Суду у складі Об’єднаної Палати Касаційного цивільного суду скасовує оскаржувані судові рішення та відмовляє у задоволенні позову.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Особи 4 — адвоката Потопальського Сергія Миколайовича — задовольнити.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 7 серпня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 березня 2019 року скасувати.

У задоволенні позову Особи 1 до Особи 4 про визнання недійсними договорів дарування і скасування державної реєстрації права власності відмовити.

Стягнути з Особи 1 на користь Особи 4 судові витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 9364,50 грн (дев’ять тисяч триста шістдесят чотири грн 50 коп.) за подання касаційної скарги у розмірі 1948,80 грн (одна тисяча дев’ятсот сорок вісім грн 80 коп.).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.