Процесуальна нерівність

Які права потрібні адвокатові для забезпечення ефективного захисту

Першочерговим завданням Кримінального процесуального кодексу є захист прав і законних інтересів учасників провадження. Актуальнішим це питання є насамперед для сторони захисту, яка поставлена в нерівне процесуальне становище зі своїми опонентами. Поглянемо, у чому виявляється ця нерівність і як можна відновити баланс.

Отримання інформації

КПК регулює, за якою статтею та який орган має право проводити досудове розслідування, а також здійснювати процесуальне керівництво цим досудовим розслідуванням. Тобто фактично змінюється тільки суб’єкт, а алгоритм дій, повноважень та обмежень залишається однаковим. У зв’язку із цим можна говорити виключно про те, що в разі скоєння окремих видів злочинів можуть проводитися негласні слідчі (розшукові) дії. Проте фактично комплекс процесуальних дій залишається однаковим.

У цьому контексті є єдине й найважливіше питання, проблемне для адвоката, — процесуальна нерівність. Не розв’язують цієї проблеми й проекти нової редакції закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Наприклад, суттєво різниться — як за можливістю, так і за обсягом і змістом — правовий аспект збирання доказів. Зокрема, сторона обвинувачення має право робити це шляхом проведення гласних і негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових і фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, актів ревізій та перевірок, проведення інших процесуальних дій.

Але найбільшу нерівність ілюструє аналіз самого порядку збирання конкретних доказів. Речові докази можуть бути виявлені та зібрані під час обшуку, огляду, а також проведення певних НС(Р)Д. А це вже прерогатива слідства. Що ж має захист? За ним залишається законне право на їх витребування в порядку, передбаченому ст.93 КПК, а також на звернення до слідчого судді з клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів.

Утім, ці способи збирання доказів не можна вважати самодостатніми, оскільки захист, як уже було зазначено, наділений повноваженнями тільки звернутися з проханням про надання необхідного доказу. І де гарантія, що таке клопотання, навіть вочевидь обґрунтоване, буде виконано? Стає зрозумілим, що, на відміну від сторони обвинувачення, сторона захисту в процесі збирання доказів є цілком залежною від рішень чи дій інших осіб.

Якщо інформацію не буде надано на запит слідчого, це потенційно може мати наслідком кримінальну відповідальність. Якщо ж проігнорують запит адвоката, у гіршому для них випадку відбудуться штрафом (і це за умов, якщо вдасться притягнути посадовця до відповідальності у встановлений 3-місячний строк).

І закон, і практика сьогодні надають набагато більше прав стороні обвинувачення. Тобто фактично має місце процесуальна нерівність у праві на отримання інформації для формування правової позиції.

Силова підтримка

Дуже важливим і складним залишається питання про проведення силових процесуальних дій. Це, зокрема, обшук. У житті все відбувається таким чином: слідчий чи прокурор (або ще й оперативні працівники за дорученнями в порядку ст.40 КПК) може зайти в квартиру, приватний будинок, офісний центр тощо. Така група, як правило, налічує від 5 до 15 осіб. Вона активно й навіть агресивно, ізолюючи охорону, проникає до приміщення та проводить слідчі дії, які їм дозволені ухвалою слідчого судді або постановою прокурора.

Що може протиставити сторона захисту? Адвокат (адвокати) хіба що намагатиметься пояснити слідчому чи прокурору, що слідча дія повинна проходити із чітким дотриманням вимог стст.223, 234, 235 КПК. Однак на практиці на них це жодним чином не впливає.

Логічно було б унести зміни до КПК, які б дали можливість адвокату, а також особам, присутнім на його вимогу, користуватися послугами приватних охоронних організацій, аби бути присутніми під час відповідних слідчих дій та протидіяти свавіллю сторони обвинувачення.

Право на відвід

Стаття 3 КПК говорить про інститут слідчих суддів. Такий суддя має повноваження щодо захисту прав людини ще тоді, коли є монополія органу, який проводить досудове розслідування, коли справа ще не передана до суду й коли особа, стосовно якої здійснюється провадження, є найбільш вразливою.

Проте слідчий та прокурори мають фактично необмежений обсяг прав. Тому майже всі процесуальні дії, які вчинюються за участю слідчого судді (призначення медичної експертизи, визначення запобіжного заходу, обшук, виїмка майна чи документів), ініціюються зазвичай слідчим або прокурором. І це також свідчить про процесуальну нерівність.

У ч.1 ст.19 Конституції сказано: кожен має право робити те, що йому не заборонено. На противагу цьому ч.2 ст.19 Конституції зобов’язує державні органи, службових осіб робити лише те, що їм прямо дозволено законом. Ця вимога поширюється й на слідчого та прокурора, які мають діяти виключно в рамках, у межах і на виконання тих повноважень, які в них є.

Досить часто буває, що вони не надають суду жодних документів, які обґрунтовують їхні голослівні твердження стосовно необхідності тих чи інших слідчих дій. Адвокат теоретично може звернути на це увагу слідчого судді. Однак бракує дієвого інструменту, що визначав би в КПК розумні, прозорі алгоритми, які вказуватимуть на те, як сторону обвинувачення можна притягнути до кримінальної відповідальності за зловживання своїми процесуальними правами.

Також можна було б передбачити можливість застосування щодо сторони обвинувачення дієвого інституту відводу в розумінні ст.77 КПК, аби заборонити її представнику надалі брати будь-яку участь у тому чи іншому кримінальному провадженні. Коли такий інститут запрацює, тоді й проблеми вирішаться автоматично.

Отже, найголовніше — створення дієвої та логічної системи, яка через прості, а не бюрократичні важкі алгоритми дії підозрюваного, потерпілого, їх адвоката дасть можливість виключити із цього провадження особу, що проводить досудове розслідування чи процесуальне керівництво, у разі допущення нею зловживання своїми правами.

Збирання доказів

Нерівність сторін також виражається в контексті ст.317 КПК, яка передбачає, що вже під час підготовчого судового засідання сторони надають документи, інші матеріали, які мають значення для кримінального провадження. Звідси випливає, що на момент передання справи до суду сторона захисту вже повинна зібрати всі докази та надати їх. При цьому законодавець не передбачив можливості для сторони захисту самостійно збирати докази та подавати їх до суду.

Вже під час судового розгляду сторона захисту, як і сторона обвинувачення, вправі лише заявляти клопотання, що стосуються подальшого збирання доказів. Причому з чітко визначених питань: про витребування або тимчасовий доступ до певних речей чи документів, проведення слідчих (розшукових) дій, призначення експертизи.

Для задоволення такого клопотання встановлено умови. Зокрема, розглядаючи клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, як і про проведення слідчих (розшукових) дій, суд з’ясовує та враховує причини, через які відповідні процесуальні дії не були вчинені під час досудового розслідування. Експертиза також може бути призначена за умови, коли надано кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дозволив усунути виявлених суперечностей, і якщо під час судового розгляду виникла необхідність у здійсненні тривалого спостереження та дослідження. Таким чином, передбачена процедура збирання доказів на стадії судового розгляду абсолютно не врівноважує повноваження сторони захисту.

Право на допит

Найпоширенішим серед процесуальних джерел доказів у кожному кримінальному провадженні є показання. Вони є, так би мовити, відправною точкою в проведенні всього розслідування, адже переважно показання визначають його подальший напрямок. Відповідно до ч.1 ст.95 КПК показаннями є відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом, щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, які мають значення для цього кримінального провадження. Причому законодавець наголошує на важливості допиту як процесуальної дії для подальшого розгляду справи.

Проте й тут у слідчого є перевага, адже допит є слідчою (розшуковою) дією та проводиться виключно слідчим на підставі власного рішення або за дорученням чи вказівкою прокурора або керівника органу досудового розслідування. Виходить, що друга сторона не має права на збирання доказів шляхом самостійного отримання пояснень.

Скажімо, у кодексі передбачено право сторони захисту ініціювати перед слідчим або прокурором проведення слідчих (розшукових) дій, зокрема допиту. Але сторона обвинувачення наділена безумовним правом їх відхилити.

Схожа ситуація і з поясненнями. Відповідно до ст.95 КПК сторони кримінального провадження та потерпілий мають право отримувати від його учасників та інших осіб за їхньої згоди пояснення, які не є джерелом доказів. Здавалося б, норма є загальною для обох сторін. Однак адресована вона фактично стороні захисту. На відміну від сторони обвинувачення, сторона захисту взагалі не має права отримувати показання, що є джерелом доказів.

***

З викладеного вбачається, що сторона обвинувачення спирається на державний механізм розслідування та примусу. Це, безперечно, спричиняє певний перекіс процесуальних можливостей сторін на її користь. Натомість для реалізації людиною своїх прав адвокатам має бути гарантовано відповідний спектр прав і гарантій. Адже в будь-якій демократичній державі, де діє принцип верховенства права, адвокати відіграють ключову роль.