Закон і Бізнес


Злочин — під копірку

Чи знайде ГПУ винних у фабрикації провадження за ст.375 КК?


№43 (1393) 27.10—02.11.2018
ВАСИЛЬ КОЛІШНИЙ
5625

Злочинне угруповання викрила Прокуратура Одеської області. І не де-небудь, а безпосередньо в апеляційному суді. Адже пильні громадяни повідомили, що всі члени кримінальної палати займаються тим, що ухвалюють неправосудні рішення.


Дива збігів

Головне в цьому конфлікті — не наявність громадян, котрі скаржилися на суддів, а дивна готовність правоохоронців вірити їм на слово, попри очевидний збіг думок у незнайомих людей та неіснуючі адреси, які вказані як їхні місця проживання. Більше того, як з’ясують самі судді, заявники не мали стосунку до жодного кримінального провадження, що слухалися в Апеляційному суді Одеської області.

Про те, що вся палата установи є не кримінальною, а злочинною, служителі Феміди дізналися з листа прокурора області. З нього випливало, що слідчі прокуратури працюють із матеріалами кримінальних проваджень за підозрою в постановленні неправосудних рішень одразу 10-ма суддями установи. У суді це розцінили як втручання у свою діяльність і тиск на володарів мантій. І ось чому.

По-перше, повідомлення про можливе скоєння злочинів зареєстроване в ЄРДР в один день — 17 листопада минулого року. Тобто за 3 дні до того моменту, як органи прокуратури втрачали повноваження проводити досудове розслідування кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань. Адже ч.4 ст.216 Кримінального процесуального кодексу набувала чинності 20.11.2017, оскільки в цей день спливав 5-річний перехідний період з моменту ухвалення КПК. Водночас кодекс передбачає, що прокуратура продовжуватиме розслідування, розпочаті до цієї дати, але не довше ніж 2 роки. Тобто, по суті, весь цей час суддів палати можна тримати на гачку.

На таке припущення наштовхує й той факт, що за 8 місяців з моменту внесення відомостей до реєстру слідчі не обтяжували себе навіть розшуками «викривачів», аби їх допитати. Не цікавили слідчих прокуратури й нібито неправосудні рішення, принаймні вони не просили надати справи, які згадувались у скаргах. Не турбували до певного моменту й самих суддів, які нібито скоїли злочин.

Самі собі слідчі

Отримавши листа від прокурора, служителі Феміди вирішили з’ясувати, що це за громадяни і які претензії в них є до суддів. Водночас до Вищої ради правосуддя було відправлено повідомлення, в якому стверджувалося, що відомості до ЄРДР унесені безпідставно.

Натомість бездіяльність прокуратури можна пояснити тільки бажанням мати важіль впливу на суддів, аби підштовхнути їх у потрібний момент до прийняття потрібних правоохоронним органам рішень. Особливо коли йтиметься про надання дозволів на проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Зрозуміло, що працювати в таких напружених умовах нікому не хочеться. А тут ще й кваліфікаційне оцінювання триває, і наявність підозр у скоєнні злочину не може не позначитися на швидкості його проходження.

І тут у прокуратурі схибили: дізнавшись про лист до ВРП, почали викликати суддів для допитів як свідків. Це дало змогу принаймні ознайомитися зі змістом звернень громадян. І відразу впало в око те, що вони ідентичні.

Тоді голова суду, аби перевірити викладені в заяві відомості, запитав інформацію в обласній міграційній службі щодо місця проживання громадян. Виявилося, що за адресами, вказаними у зверненнях до Генеральної прокуратури та прокуратури Одеської області, ніхто із заявників не зареєстрований.

Як зазначено в другому зверненні до Ради, судді переконані, що «всі заяви анонімні, підготовлені однією особою або групою осіб; не виключено, що за ініціативи окремих посадових осіб правоохоронних органів». Що це, як не втручання у правосуддя?

Кримінал чи «дисциплінарка»?

Члени ВРП погодилися, що на такі факти потрібно реагувати. Наразі на вул.Різницьку відправили подання, аби Генпрокурор з’ясував, хто з його підлеглих стоїть за цими подіями та притягнув до відповідальності.

Щоправда, акцент на кримінальному правопорушенні не робиться. Хоча за викладеними суддями фактами проглядаються ознаки щонайменше трьох злочинів. Напевне, довести мету втручання в діяльність судових органів (ст.376 Кримінального кодексу) буде складно.

Більш очевидним убачається службове підроблення(ст.366 КК), якщо заяви дійсно складені під диктовку працівників прокуратури, або «завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину» (ст.383 КК), якщо підписи під заявами ставила реальна особа. Проте, враховуючи, що прокуратура не квапилася із розслідуванням, імовірнішим є перше. Інакше слідство давно б вийшло на самого себе.

Є ще один бік у цієї ситуації: ні старий, ні новий Верховний Суд так і не наважився висловити правову позицію щодо належної кваліфікації діянь за ст.375 КК. Адже практика затягування зашморгу на суддях порушенням таких проваджень з’явилася не так давно. І, якби вчасно їй дали відсіч, подібні форми тиску на Феміду давно вийшли б з моди.

Проте спочатку через проголошену реформу до цього не доходили руки у Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, а тепер ця проблема нібито втратила актуальність для вищих органів суддівського врядування. Чи, може, комусь вигідно, аби такий аргумент, як ст.375 КК, можна було в будь-який момент підкинути на терези правосуддя?