Закон і Бізнес


Товариства в новому вимірі

Правила гри на правовому полі ведення бізнесу докорінно змінилися


Тепер від практики Касаційного господарського суду залежить, наскільки поширеними стануть корпоративні договори.

№43 (1393) 27.10—02.11.2018
Микола МИХАЛЬЧУК, помічник адвоката, юрист АО Barristers,
1647
1647

Для більшості юристів та підприємців новий закон про ТОВ став знаменною подією, адже корпоративні відносини піднялися на сходинку вище, а бізнесу пророкували захист від рейдерів. Як же складається практика застосування нових правил?


Статут: що не буде зайвим?

Закон «Про господарські товариства», який колись регулював діяльність усіх товариств, мав чималу кількість колізій та розбіжностей, але й новий акт не можна назвати досконалим.

Так, реєстрація установчих документів ТОВ з огляду на саму процедуру не зазнала змін. Але вимоги до форми та змісту статуту докорінно змінилися. Перша редакція статуту товариства, як і раніше, підписується всіма учасниками, але тепер підписи засновників підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню.

Обов’язковими складовими статуту є:

• найменування товариства (повне та скорочене);

• органи управління та їх компетенція, порядок прийняття ними рішень;

• процедура вступу та виходу з товариства.

Тобто нині закон не вимагає вносити до установчих документів інформацію щодо засновників, місцезнаходження, часток у статутному капіталі тощо.

Із цього можна визначити, що основним джерелом усієї інформації про підприємство виступає державний реєстр. Ось це й насторожує, адже нотаріальне посвідчення статуту не дає гарантії від неможливості рейдерського захоплення. А от недостатня врегульованість чинним законодавством основних аспектів відносин корпоративного права може потягнути за собою виникнення суперечок і різноманітних непорозумінь або ж узагалі унеможливити діяльність товариства.

Побутує думка, що не потрібно вносити відомості про склад учасників товариства, розмір і розподіл часток, що їм належить, до статуту. Мовляв, тоді не доведеться вносити зміни до нього, якщо зміниться склад учасників чи відсоткове співвідношення їх часток. Але на практиці реєстратори просять зазначати хоча б розподіл часток між учасниками.

Звісно, закон такого обов’язку не містить, але це дасть змогу хоч трішки вберегтися від беззаконня. Тим більше що до статуту можна вносити будь-які відомості на розсуд учасників. Головне, щоб він містив інформацію, передбачену чинним законодавством України.

Реєстрація: спрощення, що ускладнює

Багато хто може погодитися, що процедура реєстрації та перереєстрації юридичних осіб та їх установчих документів досить ускладнилась як для самих засновників/учасників, так і для державних реєстраторів. Для учасників практично всі документи необхідно посвідчувати нотаріально. Для реєстраторів, якщо товариство змінює склад засновників, місцезнаходження й види діяльності, стало неможливим провести зміни однією дією.

Тепер реєстрація проводиться тільки при внесенні змін до статуту або створенні юридичної особи. Коли статут та інші документи, передбачені законом «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань», готові, їх слід подати на реєстрацію. Здійснити дану процедуру можуть як нотаріуси (звісно, якщо вони мають електронні ключі доступу до ЄДР), так і приватні або державні реєстратори (в ЦНАПах).

На практиці ж підприємці стикнулися з величезною проблемою, оскільки протягом року необхідно привести у відповідність статути своїх підприємств. І це стало величезною перепоною на їхньому шляху.

Адже закон установив певні особливості:

• неможливість виходу учасника із часткою 50 і більше відсотків, якщо інші учасники не дадуть на це згоди;

• додаткові обов’язки, що покладаються на орган, який здійснює виконавчі функції (директор/дирекція);

• створення механізму звуження конкуренції для посадових осіб ТОВ;

• зняття обмеження щодо кількісного складу учасників (раніше було 100 осіб, якщо їх стає більше, то необхідно було проводити реорганізацію в акціонерне товариство);

• зміна строку формування статутного капіталу (з одного року до 6 місяців);

• визначення поняття значного правочину.

На всі ці зміни потрібно звернути увагу. По суті, статут повинен відповідати кожній із цих вимог. Решту відомостей можна зазначити в корпоративному договорі — у разі прийняття рішення про його укладення.

Корпоративний договір: вимушений вибір

Отже, ще одним цікавим питанням є поняття корпоративного договору в правовій системі України. У ч.1 ст.7 закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» корпоративний договір визначається як договір, за яким учасники товариства зобов’язуються реалізовувати свої права та повноваження певним чином або утримуватися від їх реалізації.

Це поняття запозичене з англосаксонської правової системи та є відносно новим для нашої країни. Воно було визначене ще в законах «Про акціонерні товариства» та «Про господарські товариства». Проте корпоративний договір так і не набув популярності та практично не використовувався. Тобто поняття так і залишилося існувати виключно на папері.

Убачається, така ситуація склалася через те, що корпоративні договори не мали чіткої врегульованості законом та їх укладання практично не мало жодного сенсу. Адже положення таких договорів повністю дублювали б установчі документи та чинне законодавство.

З моменту набрання чинності новим актом, який регулює діяльність ТОВ і ТДВ, корпоративні угоди стали більш урегульованими, з’явилася необхідність їх укладання. Адже в таких договорах можна визначити спосіб голосування, порядок погодження придбання чи відчуження частки в статутному капіталі, прийняти зобов’язання сторін такої угоди не відчужувати корпоративні права ТОВ, допоки не настануть певні обставини, зазначені в договорі, заходи цивільно-правової відповідальності (наприклад сплата штрафу чи неустойки).

При цьому корпоративна угода поширюється лише на тих учасників, які її уклали. Тобто вимагати виконання її умов або притягувати до відповідальності за їх порушення учасника, який не підписав такого договору, є незаконним.

Також позитивним нововведенням є те, що корпоративний договір можна укладати не тільки з учасниками, а й з кредиторами. Адже останні зможуть контролювати господарську діяльність боржника та захистити свої права й інтереси, спираючись на такий договір, у судовому порядку.

У чому ж проявляється позитив при укладенні корпоративної угоди? Перш за все в тому, що вона покликана врегульовувати відносини бізнес-партнерів, аби надалі не виникало непорозумінь і суперечок. Також він дасть змогу виробити структуру роботи підприємства, запланувати чіткий порядок дій та зробити діяльність компанії більш прозорою внаслідок злагодженої взаємодії її учасників.

Також позитивними рисами цих угод є їх безоплатність, проста письмова форма (без обов’язку нотаріального посвідчення) та конфіденційність. Винятком є державні підприємства як сторони корпоративної угоди або юридичні особи, у статутному капіталі яких 25% і більше належить державі. У такому разі договори підлягають оприлюдненню в 10-денний термін з моменту підписання.

Сумнівні можливості

Охарактеризувавши поняття та особливості корпоративних угод, їх позитивні риси, все ж таки виникає питання щодо їх використання в Україні. Насправді такі угоди майже не укладаються, бо мають також сумнівні риси. Адже зобов’язання перед особами, які не є учасниками товариства, врегульовані дуже розмито, бенефіціари все одно залишаються незахищеними від відчуження частки номінальним учасником. Через конфіденційний характер покупець у такій ситуації не знатиме, що придбаває частку незаконно, порушуючи умови корпоративного договору.

Поки що створено лише фундамент для розвитку якісних корпоративних відносин, який все одно є досить крихким. Запровадження корпоративних угод є прогресивною ідеєю та, беззаперечно, кроком уперед, але правове поле для застосування таких договорів поки що є слабким і нестабільним. Тому однозначної відповіді наразі немає. Далі вже час покаже, наскільки наша корпоративна система зможе злагоджено та продуктивно працювати, піднімаючи економічний та правовий розвиток країни ще на одну сходинку вище.

Судова практика: чекаємо змін

Щодо судової практики з корпоративних спорів, то нині складно її оцінити, вона тільки формується та є нестабільною. Очевидно, що з часом дії нового закону вона зазнає змін. Але найбільш характерними спорами, що стосуються корпоративних відносин, сьогодні є справи щодо набуття корпоративних прав, визначення кворуму загальних зборів, порядку виникнення та припинення корпоративних відносин.

Також поширеними є спори щодо незаконного виключення учасника, стягнення дивідендів, порядку та процедури проведення розрахунків при виході учасника з товариства, спори спадкоємців часток у статутному капіталі.

Щодо останніх, то часто виникають ситуації, коли учасники, які залишилися в ТОВ, не хочуть приймати до свого складу спадкоємців померлого учасника. Тоді виникають численні конфлікти, адже законодавство цього питання не врегульовує. І тільки в постанові Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7 дано роз’яснення, як діяти в таких випадках. Указується, що не участь у товаристві підлягає спадкуванню, а лише право на частку в статутному капіталі. Саме така невизначеність призводила до неоднозначних позицій судів.

Одні вважали, що спадкоємець уходить до складу учасників автоматично через спадкування частки, але тільки в тому випадку, якщо в статуті не йшлося про інше. Саме тому було важливо процедуру спадкування прописувати в установчому документі. Другі дотримувалися позиції, що спадкоємець набув лише право, а тому може вступити до ТОВ як повноцінний учасник, тільки коли таке рішення приймуть загальні збори.

Новий закон повністю виключає зазначену суперечність. У ст.23 закону про ТОВ указується, що в разі смерті або припинення учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця чи правонаступника без згоди інших учасників.

Отже, з упевненістю можна сказати, що зміни вже настали. Чи позитивні вони, поки що визначити важко. Те, що правила гри на полі ведення бізнесу докорінно змінилися, — факт. І лише час та практика покажуть, чи не були вони даремними.

Закон і Бізнес