Про оцінку доказів
Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину необхідно робити на основі доказів, які свідчать про психічний стан особи в момент його здійснення. Про таке йдеться в постанові Верховного Суду від 17.10.2018.
У 2015 р. працівниця соціальної служби взяла в пенсіонера паспорт начебто для оформлення субсидії. Десь через рік він дізнався про складений ним заповіт, а також про нотаріально посвідчений договір довічного утримання, укладений із соцпрацівницею. Оскільки заповіту громадянин не складав, він звернувся до нотаріуса та скасував документ. Також намагався скасувати й договір довічного утримання. Він пам’ятав, що підписав якісь папери, однак їх змісту пригадати не міг. Залагодити питання не вдалося, тож пенсіонер звернувся до суду.
Рішенням першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, позов було задоволено. Суди, зваживши на психічний стан позивача, багаторічне зловживання алкоголем, висновки експертів і показання свідків, дійшли висновку, що на час підписання договору громадянин не усвідомлював своїх дій та не міг керувати ними.
До касаційної інстанції звернулася соцпрацівниця. Вона наголосила на тому, що перед підписанням дієздатність позивача була перевірена нотаріусом, а факт укладення договору відображений в щоденнику пенсіонера.
У постанові №465/1217/16-ц ВС зауважив, що висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину необхідно робити на основі доказів, які свідчать про психічний стан особи в момент здійснення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є тільки одним із доказів у справі і йому необхідно давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.