Ціна несумісності
НАЗК накопала компромат на законника на суму… 163 гривні
Позбутися компрометаційних цінних паперів — справа марудна. Їх ніхто не захоче купити, нікому вони не потрібні для управління. А якщо таки знайти компанію, що ними опікуватиметься, доведеться платити за її послуги більше, ніж те майно коштує.
Володимир Ольшанченко з Господарського суду Харківської області проходив кваліфікаційне оцінювання. Проте під час перевірки декларації про статки з’ясувалося, що він є акціонером одразу двох компаній. Тож Вища кваліфікаційна комісія суддів звернулася до Вищої ради правосуддя із заявою про порушення вимог несумісності.
В.Ольшанченко приїхав на засідання ВРП, щоб захиститись і пояснити обставини цієї справи. Як стало відомо на засіданні, такі факти під час проведення перевірки встановили в Національному агентстві з питань запобігання корупції. В одній компанії частка статутного капіталу, що належить судді, становить 0,0005%, у другій — 0,0001%. А загалом номінальна вартість акцій, власником яких законник був донедавна, дорівнювала 38 та 125 грн. відповідно.
Член Ради Андрій Бойко заявив, що законодавці вчинили правильно, заборонивши суддям мати частку в бізнесі. «Така діяльність породжує інтерес. А це, у свою чергу, викликає сумнів у суспільстві щодо об’єктивності суддівських рішень. Тому обов’язок судді — учинити певні дії, щоб усунути конфлікт інтересів», — уважає він.
Натомість В.Ольшанченко стверджує, що не раз робив спроби позбутися такої неприємності, як частка в АТ. «Я вживав заходів, — повідомив він. — На той час у Харківській області мали ліцензії на здійснення управління цінними паперами 2 суб’єкти господарської діяльності. Починаючи з 2016-го я звертався до них щороку, аби укласти договір управління, однак вони мені відмовляли». Крім того, плата за управління майном перевищує будь-який можливий прибуток, який акції здатні принести.
Власник робив інші спроби позбутися цінних паперів. Він кілька разів пробував їх продати на біржі, але торги на фондовому ринку за участю цих емітентів не проводили, тому все завершилося безрезультатно.
Коли на кону опинилася його посада, а надія отримати хоч якусь користь від цінних паперів погасла, суддя вирішив їх подарувати. На щастя, знайшовся товариш, який прийняв подарунок.
ВРП з розумінням поставилася до складної ситуації власника часток у бізнесі. Також її члени взяли до уваги, що жодних дій, які випливали з його статусу як акціонера, В.Ольшанченко не вчиняв. Не брав участі в управлінні компаніями, бо його частка була настільки малою, що якось уплинути на розвиток подій він не міг. Акції не приносили власнику жодної вигоди, адже він не отримував дивідендів. Та найважливіше, що жоден спір, який суддя розглядав, не стосувався тих компаній, акціонером яких він був.
Урешті-решт Рада дійшла висновку, що в цьому випадку відсутнє порушення вимог несумісності. Інша річ, що на з’ясування такого «злісного» порушення, розгляд питання в Раді витрачались і час, і бюджетні гроші, яким можна було б знайти й кращий спосіб використання. Тож або законодавцеві слід подумати над мінімальною планкою для подібної «несумісності», або перевіряючим органам не настільки формально підходити до пошуків корупціонерів у суддівських лавах.