Банкрут за визначенням
Якщо в боржника немає грошей, кредитори вдовольняться майном та іншими активами
З моменту порушення справи про банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс його юридичних правовідносин.
Сергій ЖУКОВ, суддя-спікер судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського судуПодаткове законодавство, крім стягнення коштів з рахунків у банках, передбачає й інші заходи для погашення податкового боргу за рахунок майна дебітора. Про таке йдеться в правових висновках Верховного Суду у справах про банкрутство.
Окреме провадження
Спір, що стосується наслідків реалізації майна боржника, не підлягає вирішенню судом у порядку окремого позовного провадження. Він повинен розглядатись у межах справи про банкрутство. Мета — реалізація принципу судового нагляду у відносинах неплатоспроможності та банкрутства для більш ефективного захисту прав і законних інтересів кредиторів. Такого висновку ВС дійшов у постанові від 19.06.2018.
Залишивши в силі постанову апеляційної інстанції, якою скасовано рішення місцевого суду, а справу за позовом товариства проти Державної казначейської служби про стягнення збитків передано до місцевого суду для розгляду по суті в межах справи про банкрутство, ВС у постанові №908/4057/14 виходив із такого. З моменту порушення справи про банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс його юридичних правовідносин.
Поряд з іншими принципами правового регулювання суттєве значення має принцип судового нагляду у відносинах неплатоспроможності та банкрутства. Процедура розпочинається з призначення розпорядника майна чи ліквідатора банкрута.
Перш за все наведений принцип полягає в нагляді за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об’єктів конкурсної маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів тощо. Суд у справі про банкрутство повинен сам ухвалювати рішення стосовно виду та інтенсивності нагляду з урахуванням процедури провадження, особи боржника та арбітражного керуючого, а також інших обставин справи.
На більш ефективну реалізацію вказаного принципу спрямовані й приписи стст.12, 16 Господарського процесуального кодексу (у редакції, чинній до 15.12.2017), стст.20, 30 ГПК (у редакції від 15.12.2017). Виходячи з вимог ч.9 ст.16 ГПК в редакції, що діяла на момент звернення ліквідатора товариства до суду з позовом, справи в майнових спорах, передбачених п.7 ч.1 ст.12 цього кодексу, розглядає господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Отже, за умови порушення провадження у справі особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ.
У п.145 рішення від 15.11.96 у справі «Чахал проти Об’єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, 22414/93 [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма на національному рівні гарантує ефективні засоби для здійснення прав і свобод, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Хоча держави — учасниці конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов’язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 зазначеної міжнародної угоди можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
Оскільки спір про стягнення на користь банкрута коштів у рахунок компенсації за шкоду, завдану неправомірними діями органу ДВС у процесі реалізації майна товариства, що підтверджено судовими рішеннями, стосується наслідків реалізації майна банкрута під час провадження у справі поза межами її процедур, а вимоги ліквідатора товариства у вказаному спорі безпосередньо спрямовані на реалізацію повноважень, ВС визнав правомірним висновок апеляційного господарського суду, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку окремого позовного провадження, а повинен розглядатися в межах справи про банкрутство товариства з урахуванням матеріалів та обставин справи.
Втручання держави
Окрім стягнення коштів з рахунків у банках, законодавство передбачає й інші заходи погашення податкового боргу за рахунок майна дебітора. Тому тільки вжиття всіх заходів у сукупності, якщо вони не призвели до погашення боргу, може бути передумовою для ініціювання органом доходів і зборів справи про банкрутство боржника на загальних підставах. Про таке йдеться в постанові ВС від 26.06.2018.
Залишивши без змін постанову апеляційної інстанції, якою скасовану ухвалу місцевого суду про порушення провадження у справі про банкрутство, ВС у постанові №908/2229/17 виходив із такого. Згідно з податковим законодавством передбачено й такі заходи погашення боргу:
• продаж майна платника, яке перебуває в податковій заставі;
• стягнення готівкових коштів;
• стягнення дебіторської заборгованості платника.
При цьому широкий арсенал відповідних заходів надає органу доходів і зборів, як і заставними кредиторами, пріоритет у задоволенні своїх грошових вимог перед іншими кредиторами боржника. Зокрема, згідно з п.95.22 ст.95 Податкового кодексу орган контролю звертається до суду щодо стягнення з дебіторів платника, котрий має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи контролю, у рахунок погашення податкового боргу такого платника.
Лише вжиття всіх наведених вище заходів у сукупності, якщо вони не призвели до погашення податкового боргу, може бути передумовою для ініціювання органом доходів і зборів справи про банкрутство боржника на загальних підставах.
ВС визнав обґрунтованим і законним висновок апеляційного суду про відсутність доказів ужиття всіх відповідних заходів заявником щодо отримання заборгованості за процедурою, передбаченою ПК, протягом тримісячного строку.
Заміна керуючого
Звільнення керуючого санацією відбувається одночасно з призначенням на це місце нової особи. Метою є запобігання залишенню майна боржника без догляду, що є недопустимим. На цьому ВС наголосив у постанові від 12.06.2018.
Залишивши без змін постанову апеляційної інстанції в частині скасування ухвали місцевого суду про звільнення арбітражного керуючого від виконання повноважень керуючого санацією у справі про банкрутство, ВС у рішенні №5027/1297-б/2011 виходив із такого.
У ст.17 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачена можливість звільнення керуючого санацією судом за його заявою або на підставі рішення комітету кредиторів у разі невиконання чи неналежного виконання такою особою своїх обов’язків. При цьому комітет кредиторів повинен запропонувати кандидатуру іншого керуючого санацією, про що виноситься ухвала господарського суду.
Як установив апеляційний суд, у даному випадку комітет кредиторів не проводився, до суду рішення комітету про звільнення керуючого санацією та призначення іншого арбітражного керуючого не подавалось. У зв’язку із зазначеним ВС погодився з висновком апеляційного суду про передчасне звільнення керуючого санацією. Крім того, місцевий суд не призначив нового керуючого, тобто залишив майно боржника взагалі без догляду, що є недопустимим.
В іншій постанові від 7.06.2018 ВС зазначив таке. Підставами для припинення процедури санації боржника, визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури є прийняття відповідного рішення комітетом кредиторів, відсутність майнових активів, за рахунок яких можна погасити кредиторську заборгованість, відсутність потенційних інвесторів, а також вичерпання загального строку проведення процедури санації.
Залишивши без змін ухвалені рішення про припинення процедури санації, визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, ВС у справі №9/83 виходив із такого. Санація — це пріоритетна процедура, саме в ній вирішується основне завдання — фінансове оздоровлення суб’єкта господарювання. Ліквідація є завершальною процедурою у справі про банкрутство, в якій відсутнє фінансове оздоровлення, оскільки відбувається реалізація майна боржника.
Вказана процедура менш ефективна порівняно з процедурою санації та є виключною мірою отримання заборгованості та її списання згідно з бухгалтерською звітністю. Процедура ліквідації застосовується у випадку, коли всі інші можливості погашення боргу кредитори вичерпали.
Якщо розрахунків із кредиторами не проведено у строки, передбачені планом санації, суд у разі відсутності клопотання комітету кредиторів про продовження термінів, визначених планом санації, та внесення відповідних змін до плану санації визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.
У постанові про визнання боржника банкрутом суд призначає ліквідатора в порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією.
За відсутності затвердженого судом плану санації, якщо прийнято рішення комітету кредиторів щодо припинення процедури санації та переходу до ліквідаційної процедури, врахувавши недостатність наявних активів для задоволення вимог кредиторів, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку щодо наявності правових підстав для задоволення клопотання арбітражного керуючого та припинив процедуру санації, визнав боржника банкрутом і відкрив щодо нього ліквідаційну процедуру. З огляду на наведене ВС погодився з такими висновками.
Право на усунення
Усунення арбітражного керуючого (ліквідатора) — це право суду, яким він може скористатись у разі доведення порушення арбітражним керуючим балансу інтересів боржника та кредиторів унаслідок невиконання або неналежного виконання покладених на нього обов’язків. Про це йдеться в постанові ВС від 20.06.2018.
Залишивши без змін ухвалені у справі рішення в частині усунення від виконання повноважень ліквідатора арбітражного керуючого, ВС у справі №911/5186/14 виходив із такого. Під час реалізації своїх прав та обов’язків арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) зобов’язаний діяти добросовісно, розсудливо, з метою, з якою ці права та обов’язки надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на підставі, у межах та в спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України про банкрутство.
Дії (бездіяльність) ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені до господарського суду учасниками справи про банкрутство, права яких порушено такими діями (бездіяльністю). У разі невиконання або неналежного виконання ліквідатором своїх обов’язків суд за клопотанням комітету кредиторів або з власної ініціативи може припинити його повноваження та призначити нового ліквідатора.
Суд усуває арбітражного керуючого від виконання ним своїх обов’язків за клопотанням комітету кредиторів, органу, уповноваженого управляти державним майном (для державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50%) або за власною ініціативою в разі:
• невиконання або неналежного виконання обов’язків, покладених на арбітражного керуючого;
• зловживання правами арбітражного керуючого;
• подання до суду неправдивих відомостей;
• відмови в наданні допуску до державної таємниці або скасування раніше наданого допуску;
• припинення діяльності арбітражного керуючого;
• наявності конфлікту інтересів.
Отже, усунення арбітражного керуючого — це право суду, яким він може скористатись у разі доведення порушення такою особою балансу інтересів боржника та кредиторів.
Суди першої та апеляційної інстанцій дослідили докази, пояснення учасників справи, зокрема доводи кредиторів, які звернулися зі скаргами на дії (бездіяльність) ліквідатора банкрута, та заперечення арбітражного керуючого. Було встановлено, що арбітражний керуючий як ліквідатор товариства протягом установленого законом строку ліквідаційної процедури повною мірою не виконав вимог законодавства, оскільки в межах строку ліквідаційної процедури лише направив низку запитів з метою пошуку майна банкрута та оскаржив судові рішення. Доказів на спростування зазначеного матеріали справи не містять.
Також з’ясовано, що ліквідатор, зловживаючи своїми правами, від імені банкрута оскаржував рішення, винесені у 2011—2012 рр., тобто задовго до порушення провадження у справі про банкрутство. Цими актами визнано недійсними укладені з банкрутом договори іпотеки, предметом застави за якими були належні й боржнику майно та майнові права, що в подальшому може призвести до відновлення іпотечного обтяження.
Дослідивши зазначені обставини, місцевий та апеляційний суди дійшли висновку, що такі дії арбітражного керуючого спрямовані тільки на захист прав заставних кредиторів, які є членами комітету кредиторів, а саме — двох банків, які були заставодержателями за визнаними недійсними в судовому порядку іпотечними договорами.
Зобов’язання до сплати
Заявлені податковим органом вимоги щодо сплати податків (здійснення обов’язкових платежів) не є поточними вимогами та не можуть виконуватися банкрутом у силу імперативних приписів, оскільки такі зобов’язання виникли після визнання підприємства банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Про таке йдеться в постанові ВС від 14.06.2018.
Залишивши без змін ухвалені у справі рішення про відмову у визнанні грошових вимог органу ДФС до підприємства та включення цих вимог до реєстру вимог кредиторів, ВС у справі №918/169/16 виходив із такого. Суди встановили: заявлені вимоги щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та земельного податку (орендна плата з юридичних осіб), фактично виникли за період після визнання боржника банкрутом.
Визначено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури в банкрута не виникає жодних додаткових зобов’язань, у тому числі щодо сплати податків і зборів (здійснення обов’язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов’язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури. Отже, заявлені податковим органом вимоги не є поточними.
В іншій постанові від 6.06.2018 ВС зазначив, що принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора полягає в тому, що кредитор повинен обґрунтувати, що саме не вчинив ліквідатор і як це вплинуло на результат формування ліквідаційної маси.
Залишивши без змін ухвалені у справі рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора товариства, ліквідацію юридичної особи та припинення провадження у справі, ВС у постанові №904/4863/13 виходив із такого. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов’язаний подати суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна.
ВС погодився з висновками судів щодо наявності правових підстав для затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі про банкрутство у зв’язку з тим, що ліквідатор учиняв дії, спрямовані на пошук майна боржника. Це підтверджується запитами до відповідних органів. Дії чи бездіяльність ліквідатора в судовому порядку не оскаржувались, зокрема й банком, складено ліквідаційний баланс товариства та звіт, які свідчать про відсутність будь-яких активів у банкрута на час завершення ліквідаційної процедури. Отже, повне погашення кредиторських вимог є неможливим.
Поряд з наведеним ВС наголосив: принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора полягає в тому, що кредитор повинен обґрунтовувати, що саме не вчинив ліквідатор і як це вплинуло на результат формування ліквідаційної маси.