У режимі очікування
Стихійне лихо, хвороба чи відрядження боржника можуть затягнути виплату стягувачу компенсації
Якщо боржник не надав суду інформації про своє місцезнаходження, повідомлення про дату та час засідання йому варто шукати на офіційному веб-сайті судової влади.
Відстрочення та розстрочення, зміна чи встановлення способу виконання рішення є оціночними поняттями, що призводить до ускладнень у правозастосуванні. Про це йдеться в узагальненні судової практики вирішення місцевими загальними судами Хмельницької області процесуальних питань, пов’язаних із виконанням рішень у цивільних справах, за 2017 р.
Поновлення строку
Узагальнення підготоване в Апеляційному суді Хмельницької області. У ньому йдеться про те, що виконавчі документи повинні бути пред’явлені до виконання у строки, встановлені в ст.12 закону «Про виконавче провадження» від 2.06.2016 №1404-VIII.
Відповідно до ч.6 ст.12 вказаного закону стягувач, який пропустив строк пред’явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутись із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як перша інстанція. Таке право передбачено також у ст.433 Цивільного процесуального кодексу в редакції від 15.12.2017. Зазначений строк є процесуальним, а отже, може бути поновлений.
Законодавець у ст.433 ЦПК не вказав, що виключним суб’єктом звернення до суду з питанням про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання є стягувач (як було зазначено раніше в ст.371 ЦПК в редакції від 18.03.2004).
Процесуальний порядок поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання встановлений у ч.2 ст.433 ЦПК. Суди мають ураховувати, що норма ст.433 ЦПК поширюється лише на цивільні справи, оскільки відповідні норми щодо поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання містяться і в Кодексі адміністративного судочинства (ст.376), і в Господарському процесуальному кодексі (ст.329).
Новелою є закріплення в абз.2 ч.2 ст.433 ЦПК нової норми, згідно з якою заява про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа, виданого іншими органами (посадовими особами), подається до суду за місцем виконання відповідного рішення. Згідно з ч.3 ст.433 ЦПК заява розглядається на судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку.
Крім того, законодавець розширив коло осіб, яких слід повідомляти про розгляд справи. Адже відповідно до ч.1 ст.42 ЦПК (у редакції від 15.12.2017) учасниками справи є сторони та треті особи. Натомість у ч.2 ст.371 ЦПК (у редакції від 18.03.2004) передбачено повідомлення тільки сторін, які беруть участь у справі, тобто стягувача й боржника.
Установлено випадки недотримання судами під час розгляду заяв про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання вимог закону стосовно належного повідомлення сторін про час та місце їх розгляду, що стало підставою для скасування ухвалених рішень.
Поважні причини
Законодавство не містить вимог щодо форми та змісту такої заяви, а тому практика судів при прийнятті до розгляду заяв про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання, як і інших заяв із процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), є різною. Одні суди не звертали уваги на зміст і форму заяв стягувачів, інші застосовували вимоги стст.119—121 ЦПК (у редакції від 18.03.2004), що є правильним, про що зазначається в п.7 узагальнення судової практики Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо розгляду судами процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах.
Закон «Про судовий збір» від 8.07.2011 №3674-VI не передбачає стягнення збору як оплати заяви про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання. Згідно з ч.1 ст.433 ЦПК (у редакції від 15.12.2017) підставою для поновлення строку є поважність причин пропуску такого строку.
Перелік причин, що слід уважати поважними, не зазначено, а тому суд відповідно до ст.89 ЦПК дає оцінку поважності причин за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у заяві доказів.
Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання, суд повинен перевіряти поважність причин пропуску такого строку на підставі доказів, наданих заявником. Окремі суди, поновлюючи строк для пред’явлення виконавчого документа до виконання, взагалі не зазначали причин, які визнавали поважними.
Так, Шепетівський міськрайонний суд задовольнив заяву про видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчих документів до виконання. Вказуючи на необхідність установлення поважності причини пропуску строку та критерії, якими слід керуватися для визнання причини пропуску строку поважними, суд такої причини в ухвалі не зазначив.
Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання, суди мають перевіряти, чи не переривався строк давності пред’явлення його до виконання. При цьому слід розрізняти поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання від поновлення строку давності для пред’явлення виконавчого листа до виконання після переривання строку.
Уразі пред’явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
Виконавчі альтернативи
Згідно з ч.1 ст.435 ЦПК за заявою сторони суд, який розглядав справу як перша інстанція, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, установлених законом) — встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Законодавець, даючи можливість для встановлення відстрочення та розстрочення виконання, зміни чи встановлення способу й порядку виконання рішення, безпосереднього визначення згаданих правових категорій не наводить, у зв’язку з чим вони залишаються поняттями оціночними, що нерідко призводить до ускладнень у правозастосуванні.
Під відстроченням виконання рішення розуміється перенесення строку його виконання на новий строк, визначений судом. Розстрочення виконання рішення є встановлення періоду, протягом якого рішення суду виконується частинами з певним інтервалом у часі.
Строки виконання кожної частини мають визначатися судом. Це стосується виконання рішення суду щодо предметів, які діляться (грошей, майна тощо).
Зміна способу та порядку виконання рішення — це визначена законодавством послідовність і зміст учинення виконавчих дій державним виконавцем, а також права й обов’язки суб’єктів виконавчого провадження під час їх учинення. Тобто суд уживає нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання в порядку та в спосіб, установлені раніше.
Спосіб виконання рішення визначається на підставі встановлених у ст.16 Цивільного кодексу способів захисту прав. Зміна способу й порядку виконання рішення полягає в заміні одного заходу примусового виконання іншим.
Судам слід пам’ятати, що вирішення питання про відстрочення, розстрочення, зміну способу та порядку виконання можуть ініціювати тільки виконавець і сторони виконавчого провадження. Із цього переліку не може виключатися прокурор, якщо він здійснював представництво сторони у справі.
Процесуальною особливістю розгляду питань указаної категорії є виклик сторін на судове засідання. Оскільки питання про наслідки неявки сторін на судове засідання в ст.373 ЦПК (у редакції від 18.03.2004) не врегульовано, суди часто застосовували загальні правила ст.169 ЦПК (у редакції від 18.03.2004) про наслідки неявки на судове засідання осіб, які беруть участь у справі.
Так, суд змінив спосіб виконання рішення. Судовий розгляд було здійснено за відсутності сторін. При цьому заявника повідомлено належним чином: повернулося повідомлення з відміткою про вручення судової повістки. А повістка, що направлялася боржнику, неодноразово поверталася неврученою.
Законодавче вирішення ситуації таке. Згідно з ч.11 ст.128 ЦПК відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади, яке повинне бути розміщене не пізніше ніж за 10 днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідно до ч.2 ст.128 ЦПК порядок публікації оголошень на веб-порталі судової влади визначається Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. Суди мають керуватися принципом диспозитивності цивільного судочинства, що передбачений у ЦПК.
Непрості обставини
Відповідно до ч.3 ст.435 ЦПК підставою для встановлення чи зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення чи роблять його неможливим. У п.10 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26.12.2003 №14 роз’яснено, що при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконанн рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім’ї, відсутність у нього майна, яке, за рішенням суду, має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
Суд задовольнив заяву представника боржника — газової компанії — та відстрочив виконання рішення у справі про зобов’язання здійснити підключення до газової мережі оселі скаржника до моменту отримання й передачі боржникові належного акта на обстеження димових та вентиляційних каналів і газового лічильника, але на строк не більш як 10 днів. Підставою для задоволення заяви слугувало те, що без надання скаржником визначених законодавством документів боржник не має можливості виконати рішення суду.
Звернено увагу на те, що ЦПК (у редакції від 15.12.2017) більше деталізував обставини, які суд має враховувати, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення. Проте варто мати на увазі, що перелік найбільш характерних виняткових обставин не є вичерпним.
Також, на відміну від ЦПК у редакції від 18.03.2004, акцентовано увагу на ступінь вини відповідача у виникненні спору. Серед інших обставин щодо фізичної особи виокремлено:
• тяжке захворювання її самої або членів її сім’ї;
• її матеріальний стан;
• стихійне лихо;
• інші надзвичайні події тощо.
Крім того, закон №1404-VIII до обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, відносить також відрядження сторони виконавчого провадження.
Згідно з п.9 узагальнення судової практики ВСС щодо розгляду судами процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах, скрутне матеріальне становище не завжди має характер особливих або виняткових обставин. Суди, вирішуючи питання про задоволення заяви про розстрочення та відстрочення виконання рішень, мають ураховувати, що матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для невиконання судових рішень, що набрали законної сили, та не є обставиною, що утруднює виконання рішень.
Суд задовольнив заяву боржниці про розстрочку виконання рішення у справі за позовом про стягнення заборгованості за договором позики. При розгляді заяви була встановлена неплатоспроможність боржниці, оскільки сума позики для неї є значною. Вона не працює, є матір’ю-одиночкою, здійснює догляд за малолітньою дитиною та отримує допомогу при народженні дитини й допомогу одиноким матерям. Змоги погасити заборгованість у повному обсязі в установлений строк у неї немає. Цю обставину суд визнав винятковою. Виконання рішення розстрочив на 5 років 8 місяців із щомісячною виплатою заборгованості.
Відмовлявши в задоволенні заяв про відстрочку виконання рішення, суди правильно виходили з безпідставності вимог. У деяких випадках суть заяв фактично зводилася до зміни рішення по суті, що є неприпустимим, тому в задоволенні таких заяв було відмовлено.
Без права виїзду
За вказаний період найбільше розглянуто подань про тимчасове обмеження боржника — фізичної особи у праві виїзду за межі України.
Відповідно до закону «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу, Кодексу адміністративного судочинства та інших законодавчих актів» від 3.10.2017 №2147-VIII норма ЦПК про тимчасове обмеження в праві виїзду за кордон зазнала суттєвих змін. Так, згідно з ч.1 ст.441 ЦПК (у редакції від 15.12.2017) тимчасове обмеження фізособи у праві виїзду за межі України може бути застосоване як захід забезпечення виконання судового рішення, про що раніше, у ст.3771 ЦПК в редакції від 18.03.2004, не йшлося.
Також новелою є положення, закріплене в ч.2 ст.441 ЦПК, про те, що тимчасове обмеження фізособи у праві виїзду за кордон застосовується для забезпечення позову. Відповідно до ч.3 ст.441 ЦПК суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження в праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого рішення.
Ухвала може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.
Підстави для тимчасового обмеження такого права визначені в законі «Про порядок виїзду і в’їзду в Україну громадян України» від 21.01.94 №3857-XII. Суди, розглядаючи подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, мають ураховувати, що таке обмеження можливе тільки в порядку, визначеному в ст.441 ЦПК, та за поданням державного або приватного виконавця на підставі п.19 ч.3 ст.18 закону «Про виконавче провадження» від 2.06.2016 №1404-VIII у зв’язку з ухиленням боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів.
Варто звернути увагу на те, що змінено підхід до підсудності вирішення питання про тимчасове обмеження в праві виїзду за межі України. Так, тепер нема законодавчої вимоги для державного виконавця звертатися з поданням саме за місцезнаходженням органу ДВС або приватному виконавцю за місцезнаходженням виконавчого округу.
Установлено, що суди області загалом дотримувалися вимог щодо підсудності зазначеної категорії справ.
У разі надходження подання державного виконавця, внесеного з порушенням правил підсудності, суди постановляли ухвалу про повернення документа для подання до належного суду. Копія ухвали разом із поданням та всіма додатками до нього надсилалася державному виконавцю.