Закон і Бізнес


Дивись у причину!

Оскарження ухвали про обшук після його проведення не захистить від необґрунтованого вилучення майна


№38 (1388) 22.09—28.09.2018
Ігор КОЛЕСНІК, адвокат, юрист GOLAW
22014
22014

Нардепи дедалі частіше переймаються захистом прав фізичних та юридичних осіб під час досудового розслідування. Чергова законодавча ініціатива пропонує серед іншого унормувати підстави для вилучення техніки, мобільних телефонів і розширити коло осіб, які можуть оскаржити проведення обшуку. Однак основним її недоліком є те, що зміни здебільшого стосуються наслідків порушень, а не усувають їх причини.


Апеляція по факту

З’явився проект «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України» (№8459). Згідно з ним запропоновано зміни, які, зокрема, закріплять право на оскарження ухвал слідчих суддів про дозвіл на проведення обшуку. Це в цілому позитивно вплине на захист прав людини. Проте водночас може призвести до перевантаження судів апеляційної інстанції та, як наслідок, до формального підходу до розгляду даної категорії справ.

Необхідність ініціативи обґрунтовується поширеною практикою надання слідчими суддями дозволу на обшук житла чи іншого володіння особи без належного вивчення обставин справи. На думку автора, це позбавляє можливості осіб, права чи законні інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, оскаржити вилучення майна.

З твердженням про практику надання слідчими суддями дозволу на обшук, що склалася, можна цілком погодитись. Але вказані обставини не впливають на право осіб оскаржити вилучення майна.

Доволі часто орган досудового розслідування обґрунтовує необхідність обшуку кримінальними провадженнями, внесеними до ЄРДР за завідомо неправдивими відомостями, а в основу підстав для його проведення покладені недостовірні та неналежні докази, зокрема довідки та рапорти правоохоронців. При цьому в зазначених документах жодним чином не розкривається, яким чином оперативники дійшли висновку про наявність події кримінального правопорушення. Указана категорія проваджень від самого початку спрямована на вилучення майна (що часто не фіксується в протоколі), перешкоджання веденню господарської діяльності, тиск на фізичних та юридичних осіб, отримання інформації.

Апеляційна скарга на ухвалу про обшук на стадії досудового розслідування підміняє собою інші механізми захисту (ст.174, п.1 ч.1 ст.303 КПК). Адже обшук буде оскаржуватись уже після його проведення, що не захистить від необґрунтованого вилучення майна.

Інша пропозиція стосується заборони вилучати електронні інформаційні системи або їх частин, мобільні термінали задля проведення експертного дослідження. Адже на таких носіях міститься конфіденційна інформація та персональні дані людей.

Дійсно, звуження переліку підстав для вилучення електронних інформаційних систем є важливою гарантією дотримання основоположних свобод людини. Одержану з вилучених систем інформацію правоохоронці обробляють, створюючи бази даних і втручаючись в особисте життя громадян чи господарські відносини підприємств. І далеко не завжди — з метою розслідування правопорушень. А вилучення інформаційних систем у суб’єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері інформаційних технологій, узагалі завдає нищівного удару по бізнесу.

Право на відеозапис

Розширення переліку осіб, наділених правом безперешкодного відеофіксування обшуку, є позитивним кроком. Адже це дозволить попередити або зафіксувати порушення. Проте, за проектом, саме правоохоронні органи визначатимуть, чи має особа відповідний статус, аби скористатися таким правом. Як показує практика, навіть слідчі судді не завжди правильно визначають осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені під час досудового розслідування.

Для запобігання порушенням з боку правоохоронного органу доречніше закріпити таке право за будь-якою особою, присутньою під час проведення обшуку.

Часто трапляються випадки зловживання посадовими особами правоохоронного органу службовими повноваженнями. Так, поширеними є випадки фальсифікації доказів і навіть крадіжки майна під час проведення обшуку.

Правоохоронці зазвичай формально дотримуються положень абз.2 ч.1 ст.107 КПК щодо відеофіксації. Натомість, як правило, розходяться різними кімнатами, де перебувають за відсутності понятих і відеокамер, або зникають з об’єктивів, а процес відеозапису зупиняється для заміни батареї чи плівки. У цей проміжок часу вилучається майно, про що не вказується в протоколі та описі вилученого. Потім очікують реакції осіб, в яких було вилучене майно. У разі претензій з відповідними доказами вчинення правоохоронцями кримінального правопорушення орган досудового розслідування пояснює це технічною помилкою при складанні протоколу.

Тож, зважаючи на систематичність і зухвалість порушень з боку правоохоронців, закріплення права на відеозапис обшуку хоч позитивно і вплине на захист прав людини, але не гарантує запобігання цим зловживанням.

Свідок з адвокатом

Дещо невдалим є формулювання п.2 ч.1 ст.66 КПК, що дозволяє користуватися під час давання показань та участі в проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката. Водночас додано умову: «який має професійні права, визначені законом».

Це може призвести до неоднозначних трактувань. Адже від адвоката можуть зажадати доказів наявності професійних прав, що призведе до відстрочення чи фактичного його усунення від участі в процесуальній дії.

Доречніше внести зміни до ст.50 КПК, яка визначає перелік документів, що підтверджують повноваження адвоката. Здебільшого людина не здогадується про наміри працівників правоохоронного органу провести в неї обшук. Тому дуже рідко має оформлені договірні відносини з адвокатом. Цим правоохоронці користуються, щоб завадити доступу адвоката до клієнта.

Більш слушним було б викласти п.2 ч.1 ст.66 КПК в такій редакції: «користуватися під час давання показань та участі в проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката, який залучається до проведення процесуальної дії за клопотанням свідка».

 

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Олексій ШЕВЧУК,
партнер АО Barristers:

— Нині проблематичним є навіть ознайомитися з відповідним судовим провадженням. Суди переважно посилаються на таємницю досудового розслідування. Отже, перевірити дотримання слідчим суддею стст.234—235 КПК вкрай важко.

Адвокати долучають свої заперечення проти ухвали про дозвіл на обшук до заперечення проти арешту майна, а на стадії розгляду в суді першої інстанції — до заперечення проти допустимості доказів обвинувачення. І тут формулювання п.5 ч.3 ст.87 КПК є дещо шкідливим для захисту. Адже чи зможе захисник довести незаконність одержання доказу, якщо ухвала про дозвіл на обшук не була успішно оскаржена?

Пропозиція заборонити вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів у такій редакції видається нежиттєздатною (не пройде в парламенті). Дійсно, доцільним є примусити слідчого забезпечувати в кожному випадку участь спеціаліста, який намагатиметься копіювати електронні документи. Однак у деяких випадках на місці це зробити нереально, і вилучення для проведення комп’ютерно-технічної експертизи є єдиною можливістю для збирання доказів.