Стагнація експропріації
Між загальними інтересами суспільства та захистом основних прав повинен бути баланс
Дві великі компанії та належні їм будівлі раптом знадобилися батьківщині, але десятки років залишалися невикористовуваними. Дві різні оцінки вартості майна. Згідно з однією за вилучене виділили невеличку компенсацію. Рішення Суду все розставило на свої місця.
Громадські цілі
Під таким лозунгом 25 років тому в заявників у справі «B. Tagliaferro & Sons Limited and Coleiro Brothers Limited v. Malta» — підприємств, яким нині перевалило за півстоліття, вилучили належні їм приміщення на безоплатній основі завдяки заяві президента про намір використати їх для суспільних потреб. У переоформлених на ім’я держави будівлях планували облаштувати управління генерального прокурора. Проте виявилась одна заковика — нерухомість перебувала в сумісній власності. Будівлі були зайняті орендарями, і, хоч вони проживали тільки на частині території, уряд не міг попросити їх покинути житло, щоб користуватися експропрійованим приміщенням.
10 років поспіль генпрокурор вимагав від земельного департаменту вирішити питання. Процес переселення та пошук альтернативного житла був затяжним, але врешті-решт уряд уступив у законне право власності за «спасибі».
Звичайно ж, попереднім власникам обіцяли компенсацію, але на нагадування про це у 2003 р. ніхто не відреагував. Утім, якщо з боку уряду все було чинно, то в підвищенні вартості майна спостерігалася неабияка динаміка. Якщо на момент експропріації один з об’єктів коштував €93 тис., то у 2012-му його ціна сягнула €140 тис.
Через повне ігнорування своїх прав власники компанії звернутися в суд не просто з вимогою компенсації, а й з наміром повернути так нахабно відібране майно. Суд позов відхилив, а от винуватці експропріації схаменулись і згадали про обов’язок відшкодування. Проте запропонували за нерухомість трохи більше ніж €21 тис.
Тоді невдоволені заявники поскаржилися до Конституційного суду. Вони стверджували, що захоплення нерухомості лише прикрили інтересами суспільства, затримка у виплаті компенсації була більш ніж очевидною, а Феміда не була ні неупередженою, ні незалежною.
У 2013 р. цей державний орган таки визнав їхню правоту, але... Він підтвердив порушення і ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і ст.1 Першого протоколу до неї. Було також визнано й неквапливість влади, яка, мабуть, без тиску не звільнила б приміщення й компенсації не запропонувала б, якби не обурення заявників. А от щодо поставленої під сумнів мети експропріації суд зазначив: майно, безперечно, було необхідним суспільству. Через це заявникам не могли присудили по €15 тис. як компенсацію за моральну шкоду, з яких вони ще мали повернути частину системі правосуддя, яка надала їм послуги.
Європравосуддя в дії
Ототожнивши такий результат оскарження з повним фіаско, заявники звернулися до безпосередніх захисників за конвенцією.
Європейський Суд з прав людини вирішив, що мальтійське законодавство забезпечило форму конституційного судочинства правового захисту й компанії змогли поскаржитися на порушення права на мирне володіння майном. Утім, вони не позбулися статусу жертв, незважаючи на позитивне рішення КС. Тому що не було вжито необхідних заходів і не призначено сумірної компенсації. Отже, державний орган не виявився ефективним засобом юридичного захисту.
Не враховано тієї обставини, що порушення виникло внаслідок експропріації, а відшкодування не виплачували роками. Виявилося, що така практика є непоодинокою на острові.
Установивши факт призначення Конституційним судом недостатньої компенсації, ЄСПЛ мав визначити, якою ж повинна бути сума, яка задовольнить заявників і відповідатиме вимогам конвенції. Адже оцінки майна урядом і колишніми власниками разюче різнилися. До того ж позиція органу виконавчої влади ґрунтувалася на тому, що встановлення факту порушення є достатньою справедливою компенсацією.
У 2018 р. заявники оновили оцінку вартості та річний обсяг витрат на використання майна. З урахуванням цього Суд дістав змогу виокремити реалістичні висновки архітекторів.
Крім того, було зроблено висновок, що компенсація повинна бути присуджена у світлі того факту, що з плином часу уряд не виконав вимоги щодо громадських інтересів. І головне — заявники не вимагали реституції, а тому, будучи власникам 1/3 майна, отримали по €100 тис. кожен як компенсацію за матеріальну шкоду.