Хуліганство на дорозі
Перекваліфікувавши діяння на злочин, за яким провадження здійснюється у формі приватного обвинувачення, суд не з’ясував думку потерпілого. Такий висновок зробив ВС в постанові №349/651/16-к, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
21 червня 2018 року м. Київ №349/651/16-к
Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого — КРАВЧЕНКА С.І.,
суддів: БІЛИК Н.В., ЄМЦЯ О.П. —
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12015090210000247, за обвинуваченням
Особи 1, Інформація 1, який народився в с.Русів Снятинського району Івано-Франківської області, проживає за Адресою 1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 Кримінального кодексу,
за касаційною скаргою засудженого Особи 1 на вирок Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 13.11.2017 та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12.02.2018.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 13.11.2017 Особу 1 засуджено за ч.2 ст.125 КК до штрафу в розмірі 70 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1190 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12.02.2018 вирок Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 13.11.2017 змінено.
На підставі ч.5 ст.74, п.1 ч.1 ст.49 КК Особу 1 звільнено від покарання, призначеного за ч.2 ст.125 КК, у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
В решті вирок залишено без зміни.
За вироком суду, Особа 1 18.09.2015, приблизно о 20:40, керуючи автомобілем «Опель Віваро», державний реєстраційний №1, рухався по вул. Галицькій у м.Рогатин Івано-Франківської області. Під час виконання обгону водієм Особою 3, який рухався в попутному напрямку, керуючи автомобілем «Мітцубісі Оутлендер», державний реєстраційний №2, між водіями виник конфлікт з приводу недотримання останнім правил дорожнього руху, внаслідок чого вони зупинились і Особа 1 умисно завдав Особі 3 один удар в ділянку голови, чим заподіяв останньому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.
Орган досудового розслідування обвинувачував Особу 1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК, однак суд дійшов висновку про необхідність перекваліфікації дії винного на ч.2 ст.125 КК.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі з доповненням Особа 1 порушує питання про скасування вказаних судових рішень і закриття кримінального провадження. Вказує на неправильне застосування норм матеріального і процесуального права судом першої і апеляційної інстанцій. Повідомляє про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неналежну оцінку доказів, невзяття до уваги ряду доказів, які його виправдовують. Стверджує, що суд узяв до уваги докази сторони потерпілого і безпідставно відхилив докази сторони захисту. Наголошує, що Особа 3 здійснив на нього напад, висловлював погрози, на що надав відеопідтвердження. Крім того, своїми діями створював аварійну ситуацію на дорозі, порушуючи правила дорожнього руху, поводився зухвало, демонстрував неповагу до загальноприйнятих норм поведінки.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з ст.84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд установлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів — з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Згідно з положеннями ст.91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, крім іншого, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Кримінальний процесуальний закон установлює, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, визначеними цим кодексом.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим кодексом.
Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.
Як убачається з матеріалів провадження, суд указаних вимог закону не дотримався.
Так, орган досудового розслідування пред’явив Особі 1 обвинувачення за ч.1 ст.296 КК. Як зазначено у вироку, за результатами судового розгляду суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність перекваліфікації дій Особи 1 з ч.1 ст.296 КК на ч.2 ст.125 КК, оскільки мотивом дій обвинуваченого щодо потерпілого були неправильні дії потерпілого як учасника дорожнього руху під час виконання ним обгону.
Однак такий висновок не знайшов відображення при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним. Так, суд не зазначив конкретного мотиву та мети злочину, які відповідно до ст.91 КПК підлягають доказуванню, і в даному випадку відмежовують хуліганство від злочину проти життя та здоров’я особи.
Відповідно до ч.1 ст.477 КПК кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення є провадженням, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого, щодо кримінальних правопорушень, передбачених ст.125 КК.
Тобто відповідно до викладеного та ст.26 КПК, в якій закріплено принцип диспозитивності, кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого.
Однак суд залишив поза увагою наведені вимоги закону. Перекваліфікувавши діяння на злочин, за яким кримінальне провадження здійснюється у формі приватного обвинувачення, суд не з’ясував із цього приводу думку потерпілого, не звернув уваги, що в матеріалах кримінального провадження відсутня заява Особи 3 про порушення кримінального провадження.
Також суд не дотримався вимог ст.94 КПК та допустив явну упередженість, оскільки, критично оцінюючи показання свідка Особи 5 з тих підстав, що вона є дружиною обвинуваченого, суд узяв до уваги показання свідка Особи 6, яка є дружиною потерпілого.
Апеляційний суд допущені судом першої інстанції порушення вимог закону не усунув, всупереч положенням ч.2 ст.419 КПК, з достатньою повнотою не перевірив доводи засудженого.
Враховуючи зазначене, вирок та ухвала підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, під час якого необхідно усунути вказані порушення, дати належну правову оцінку всім доказам у провадженні й постановити судове рішення з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону.
Керуючись стст.434, 436, 438 КПК, Суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу засудженого Особи 1 задовольнити частково.
Вирок Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 13.11.2017 та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12.02.2018 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.