Закон і Бізнес


Руйнівна криза легітимності

Ліквідація ВСУ, по суті, є відмовою держави від виконання функції правосуддя найвищим судовим ор-ганом


У такий спосіб працівники ВСУ висловили протест проти неконституційної ліквідації установи та недопущення їх на робочі місця.

№37 (1387) 15.09—21.09.2018
Богдан ПОШВА, суддя Верховного Суду України, заслужений юрист України
112985

Судова реформа 2016 року дала суспільству надію, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека» не тільки визнаються в країні «найвищою соціальною цінністю», але й будуть захищені правосуддям через дію верховенства права. Проте ейфорія швидко згасла через незадовільну реалізацію прогресивних норм.


Горизонти сподівань

Суверенна воля Українського народу, закріплена в Конституції 1996 року, була спрямована лише на визнання і дію принципу верховенства права. Тому ч.2 ст.8 Конституції визначала, що Основний Закон має найвищу юридичну силу, а всі інші нормативно-правові акти приймаються на його основі та повинні йому відповідати. Частина 3 цієї ж статті передбачала пряму дію норм Конституції і гарантувала право на звернення до суду на підставі її положень для захисту конституційних прав і свобод.

Водночас до 30.09.2016 залишалася чинною редакція ст.129 Конституції: «Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються закону». Ця норма спричиняла суперечність щодо пріоритету дії принципу верховенства права, і тому судді-позитивісти зазвичай віддавали перевагу правам і свободам людини, визначеним у законі, а не Конституції. І та обставина, що закон чи інший нормативно-правовий акт їй не відповідає, не створювала цьому перешкод.

Зміни у розд.VIII «Правосуддя» Конституції, внесені законом від 2.06.2016 №1401-VIII, визначили, що суддя має керуватися верховенством права. Тим самим було завершено системні зміни у гарантуванні верховенства права кожній людині.

Для того щоб побачити горизонти сподівань кожного громадянина на те, що держава утверджуватиме і забезпечуватиме верховенство права як «найвищої соціальної цінності», необхідно по-новому усвідомити сутність нашої держави, тобто слабкість сучасного режиму конституційної демократії, який має гарантувати дотримання Конституції і, відповідно, верховенство права.

Гаранти демократії

При пошуку причин виникнення конституційної кризи українського судочинства згадувались українські теоретики верховенства права (див. «ЗіБ»Прим. авт.). Окремі з них уже стали суддями Конституційного Суду. Мабуть, сама історія дала їм шанс всенародно утвердити наріжний камінь їхніх праць про верховенство права.

Не применшуючи наукових заслуг будь-кого з них, відзначимо особливу актуальність публікації тепер уже Голови КС Станіслава Шевчука «Роль Верховного суду в умовах конституційної демократії». Як пише автор, історія ХХ ст. вчить, що без судового захисту конституційних прав і свобод, про що йдеться у згаданій ст.8 Конституції, демократія стає дуже слабкою та швидко перетворюється в авторитарний або тоталітарний режим. І ця теза для сучасної України актуальна як ніколи.

Режим конституційної демократії, на погляд С.Шевчука, обмежує Конституцією як «найвищим правом» волю парламентської більшості (навіть якщо коаліція налічує 2/3 народних депутатів від конституційного складу). Це «найвище право» визначає критерії легітимності закону: прийняття їх відповідно до встановленої процедури, офіційне оприлюднення, відповідність (у широкому сенсі) принципу верховенства права.

Саме такий баланс стримувань і противаг визначає вирішальну роль суду в захисті Конституції, основоположних прав і свобод людини від їх порушень органами державної влади та умову існування конституційної демократії.

Демонструючи свою відданість класичним ідеалам верховенства права і ролі суду, С.Шевчук звертається до міркувань колишнього голови ВС Ізраїлю Аарона Барака, який вважає, що «коли судді тлумачать конституційні положення та визнають нечинними ці шкідливі закони, вони надають силу фундаментальним цінностям суспільства. Таким чином вони захищатимуть конституційну демократію та утримуватимуть делікатний баланс, на якому вона заснована».

Тому С.Шевчук закономірно підкреслює особливу роль Конституційного та Верховного судів як гарантів верховенства права.

Конфлікт принципів

Хоча в України було понад 20 років для зміни режиму демократії з парламентської на конституційну і, відповідно, принципу «верховенства закону» на «верховенство права», закон як засіб правового регулювання передбачених у ст.92 Конституції правовідносин продовжує нівелювати фундаментальні цінності акта найвищої юридичної сили.

Зростання питомої ваги законів у масиві нормативних актів, на думку судді КС у відставці Миколи Козюбри, цілком відповідає духу і букві ст.92 Конституції. Проте це не дає підстав для оптимізму, оскільки особливу тривогу викликає збільшення кількості актів, що суперечать їй за змістом.

Подібна ситуація повторилась із законом №1401-VIII, яким конституційний орган — Верховний Суд України тільки перейменовано на «Верховний Суд». Адже законом «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII визначено появу нового ВС, який не є конституційним органом.

Більше того, тим же п.7 розд.XII «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VIII передбачено ліквідацію ВСУ, що демонструє конфлікт принципів «верховенства права» і «верховенства закону». І поки що перемагає закон, а не Конституція України.

Ось тому в підсумку судової реформи країна отримала два верховні суди. ВСУ як конституційний орган, перейменований на Верховний Суд, продовжує свою діяльність з 30.09.2016, тобто з дня набрання чинності законом №1401-VIII.

Водночас законом №1402-VIII ВСУ позбавили права здійснювати правосуддя і заснували (а не утворили) інший Верховний Суд, неконституційність якого є очевидною. Крім того, початок роботи цієї установи додатково пов’язаний із кількома подіями, серед яких і набрання чинності відповідним процесуальним законом.

Проте ці процесуальні зміни стали підставою для відкриття 10.04.2018 провадження у КС за поданням 54 народних депутатів. Останні обґрунтовано доводять, що при ухваленні закону від 3.10.2017 №2147-VIII була порушена процедура. Тут лише питання часу: скільки КС дозволить домінувати верховенству закону, а не права?

Тобто очевидним є не тільки неконституційне заснування (не утворення) ВС на підставі закону №1402-VIII, але й неконституційність процесуальних норм, на підставі яких цей суд розпочав і продовжує свою діяльність.

Сумнівне переформатування

Більше того, неконституційною є й структура ВС, оскільки найвищий суд у системі судоустрою України відповідно до ч.3 ст.125 Конституції (за аналогією зі стст.75, 113) не містить у визначенні назви і статусу ВС як єдиного судового органу структурних підрозділів з назвами «касаційний суд» і «Велика палата Верховного Суду». Хоча вони, за законом, є самостійними органами і одночасно з ВС діють від його імені, виконуючи касаційні повноваження.

Це підтверджується положеннями ч.2 ст.129 Конституції про те, що «судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних», здійснюється ВС як єдиним найвищим судом у системі судоустрою (ст.125 Конституції), а не палатою, об’єднаною палатою касаційного суду чи ВП ВС.

Перейменований ВСУ має налічувати 48 суддів, як це було встановлено законом «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VI (який у цій частині не скасовано), а не ту кількість, що, всупереч вимогам Конституції і цивілізованій світовій практиці, визначає голова Державної судової адміністрації.

Відповідно до змін у ст.129 Конституції перейменований ВСУ не повинен мати у своєму складі палат, об’єднаних палат касаційного суду чи Великої палати, крім колегій. Суддів формально об’єднуватиме лише належність до певної юрисдикції.

Залишається привести до найкращих світових стандартів процедуру звернення, розгляду і постановлення ним рішення на підставі верховенства права, яка відома нинішньому складу суддів ВСУ.

Представник ОБСЄ Олександр Водянніков у коментарі для журналістів сказав: «Коли КС розглядав реформу, там була думка про долю ВСУ. Суддя досить чітко визначив, що зміна назви не є підставою для реорганізації чи ліквідації цього органу. Це й стало приводом для ВСУ звернутися до КС щодо того, чи відповідає реформа Конституції у частині, яка стосується Верховного Суду. В конституційній комісії ми не розглядали переформатування ВС. Зміна назви — це суто редакційний крок, який не тягне за собою ліквідацію ВСУ і створення нової найвищої судової інституції».

Таку думку підтримав і член Вищої кваліфікаційної комісії суддів Андрій Козлов.

Питання неконституційності закону №1402-VIII є особливим випадком. З урахуванням цього до КС було направлено клопотання Пленуму ВСУ щодо його розгляду в місячний строк відповідно до ст.57 закону «Про Конституційний Суд України». Це подання, аналізувати яке КС почав у листопаді 2017 року, окреслює проблему не ВСУ, а всього народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні. Адже вперше в історії країни проблема відповідності законів та інших нормативних актів Конституції досягла найвищої кризи легітимності.

Закон №1402-VIII є найнедосконалішим серед проектів, які у 2006 році відкинула Національна комісія з питань верховенства права. За змістом він є копією федерального закону, що не дає змоги системно забезпечити верховенство права і суперечить Конституції.

Зміни до Конституції передбачали лише переінакшення назви ВСУ. Ліквідація ВСУ, по суті, є відмовою держави від виконання функції правосуддя найвищим судовим органом — Верховним Судом України. Це тягне за собою внесення змін до ст.6 розд.І «Загальні засади», а також виключення ч.3 ст.125 Конституції та ліквідацію ВС, заснованого законом №1402-VIII.

Конституційна процедура ліквідації ВСУ вимагає обґрунтування того, якому державному органу і чому передаються повноваження найвищої судової інстанції. Такої процедури, яка відповідала б вимогам ст.156 Конституції, закон №1401-VIII не передбачав. Але не тільки питання ліквідації ВСУ вимагає конституційної процедури, а також і дія принципу верховенства права. Нівелювання цього принципу спричинить втрату сенсу положенням ст.1 Конституції щодо визначення України як правової держави.

Комусь може не подобатися фракція чи партія, представлена в українському парламенті, але це не означає, що потрібно ліквідовувати Верховну Раду.

Доки мовчить КС…

За відсутності рішення КС окремі посадові особи ДСАУ, ВС, заснованого законом №1402-VIII, Міністерства юстиції утворюють так звану ліквідаційну комісію на чолі з С., який у трудових відносинах з ВСУ не перебуває. Це підтверджується актом від 10.08.2018 головного управління Держпраці у Київській області Державної служби з питань праці у ВСУ про те, що С. не призначений на посаду заступника керівника апарату ВСУ з 6.04.2018.

Проте так званий ліквідатор підробляє бланки і печатки ВСУ, подає пакет цих документів до Державної казначейської служби задля припинення фінансування Суду. Як наслідок, 140 держслужбовців і 12 суддів ВСУ 2 місяці не отримують зарплати, до державного бюджету не сплачуються обов’язкові платежі тощо.

«Ліквідатор» з 11.07.2018 позбавляє права доступу до робочих місць 58 держслужбовців, які відмовилися виконувати його розпорядження щодо ліквідації ВСУ через відсутність такої підстави у Конституції.

Поза будь-яким законом його підпис на картці зі зразками підписів та відбитком підробленої печатки ВСУ засвідчується Головою ВС і подається до казначейства. Як це можна пояснити?

Хроніка діяльності «ліквідаційної комісії» з оцінкою наявних у цих діях ознак злочинів, передбачених стст.172, 175, 353, 358, 364, 3652, 376, 210 Кримінального кодексу, детально викладена у повідомленнях до відповідних інстанцій. Серед іншого ці дії слід розглядати у контексті ст.109 КК як такі, що спрямовані на повалення конституційного ладу в країні в частині ліквідації ВСУ як найвищого судового органу.

Ця ситуація вперше в історії України небезпечна втратою безперервності дії Конституції. Адже відновити діяльність ВСУ з 30.09.2016 може тільки Пленум ВСУ, до якого входять працюю-
чі судді цієї установи.

Крім того, наближаються вибори Президента і парламенту. Якому суду довірить народ України підтвердити право свого вибору в прогнозованому спорі між кандидатами — передбаченому Конституцією чи законом?

Недавнім рішенням від 17.07.2018 №6-р/2018 КС підтвердив дію принципу верховенства права у справі про відновлення пільг особам, потерпілим від аварії на ЧАЕС (ч.1 ст.8 Конституції). Тому є сподівання, що оцінка конституційності закону №1402-VIII в частині ліквідації ВСУ, як і будь-яких інших актів, базуватиметься на верховенстві права.