Директор Дніпропетровського відділення НШС О.Мартиненко:

«Україна стоїть на порозі неможливості повноцінного здійснення правосуддя»

За 4 роки трансформації вітчизняна Феміда втратила майже половину «ваги», адже чимало досвідчених законників пішли у відставку. Проте деякі залишаються відданими своєму покликанню та продовжують працювати у системі. Так, колишній голова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, заслужений юрист України Олександр МАРТИНЕНКО нині опікується підготовкою нових кадрів на Дніпропетровщині. Тож при нагоді «ЗіБ» поцікавився його думками щодо як самої реформи, так і перспектив заповнення вакансій у судах.

— Олександре Васильовичу, як ви оцінюєте реформування українського правосуддя?

— Реформи — це єдиний шлях до змін, яких вимагало українське суспільство. Запроваджені зміни мають низку як позитивних, так і негативних моментів. Однак, говорячи про реформи, ми повинні ставити собі головне запитання: наскільки такі заходи є обґрунтованими?

Безперечно, реформ вимагало суспільство і на хвилі зміни загальнодержавного курсу були прийняті політичні рішення. Питання реалізації повинні вирішуватися виважено та з урахуванням можливих наслідків.

Наприклад, запит суспільства на очищення влади є доречним та обґрунтованим, він поширений у країнах молодої демократії. Однак є багато питань щодо реалізації. Так, цей процес зазнав чимало помилок.

Головним критерієм оцінки діяльності суддів став політичний режим, що діяв під час здійснення ними правосуддя. Більшість рішень щодо звільнення фактично не відповідає Конституції, ніхто не доводив винуватості суддів, не аналізував професійних якостей. Як наслідок, багато судів залишилося з обмеженим штатом, а то й без жодного судді.

В Україні чимало професійних і досвідчених суддів, які багато років добросовісно та віддано працювали. Їхній досвід дуже потрібен під час реформ. Однак, коли суддів почали оцінювати виключно з позиції періоду роботи, вони сприйняли це як неповагу й пішли у відставку.

Сьогодні фактично 30 українських судів узагалі не мають суддів та не можуть вирішити найпростіші питання. За статистикою Державної судової адміністрації, нестача суддівських кадрів сягнула близько 40%. Це надзвичайно тяжка ситуація для всіх учасників процесу. Адже діючі судді перенавантажені справами, сторони процесу часто позбавлені безперешкодного та швидкого доступу до правосуддя.

Коли почалися реформи, було зроблено виважений крок і підготовлено штат нових суддів з-поміж помічників суддів. Безперечно, останні є найбільш кваліфікованими претендентами на посади суддів. Спочатку було підготовлено близько 600 суддів, однак це крапля в морі — лише 10% вакансій. Із серпня почалася друга хвиля: був відібраний 381 претендент, однак до складення присяги дійдуть не всі.

— Але ж провідники реформ посилалися на досвід інших країн, зокрема Грузії.

— Загалом грузинський сценарій був набагато кращим від українського. Там так само був запит від суспільства на очищення судової влади та підвищення довіри до суддів. Однак реалізація була принципово іншою.

Судді знали про всі реформи, та більшість процесів відбувалася всередині системи. Судді, які розуміли, що не відповідають займаним посадам, дуже швидко склали свої повноваження. Решта фактично була поділена на три категорії. Перша — ті, щодо яких було достеменно відомо про вчинені правопорушення, їх притягнули до відповідальності. Друга категорія — це судді, на яких було багато скарг і нарікань. Було детально проаналізовано їхню роботу, проведено перекваліфікацію та інші процедури, після чого суддя або доводив свою невинуватість, або зазнавав дисциплінарних заходів. Та була інша категорія суддів, які продовжили здійснювати свої повноваження. Безперечно, були серед них і ті, які не приділили достатньої уваги змінам. Щодо таких суддів було вжито показових заходів. Зокрема, тих, хто скоїв корупційні злочини, притягнули до кримінальної відповідальності. Паралельно відбувалась підготовка нових кадрів. Завдяки цим заходам жоден суд не зазнав дефіциту кадрів, а вперше призначені судді мали змогу переймати досвід колег.

— Однак в Україні багато кваліфікованих спеціалістів і серед інших фахівців у галузі права. Як ви оцінюєте можливість перекваліфікації адвокатів у судді?

— Такий перехід відбувався і раніше, коли досвідчені адвокати ставали суддями. Втім, є кілька негативних факторів з якими ми сьогодні стикаємося. Зокрема, одним з них є система прийняття рішень.

Так, для адвоката в пріоритеті інтереси його клієнта, однак це є неприпустимим для судді. Далеко не кожний адвокат швидко і легко змінює своє мислення та звички. Суддя є арбітром між сторонами, тому його неупередженість та виваженість є одними з головних пріоритетів (принципів судочинства).

Крім того, є ще один момент, про який не заведено говорити в цивілізованому суспільстві. Уявіть собі, що адвокат протягом багатьох років надавав юридичні послуги широкому колу клієнтів та був надзвичайно успішним. Тому постає логічне запитання: чи не будуть звертатися його клієнти щодо отримання певних «консультацій»?

Практика свідчить, що гарний адвокат не завжди стає гарним суддею, як суддя не завжди стає гарним адвокатом.

— Які перспективи задоволення кадрового попиту та повноцінного запуску оновленої судової системи?

— На жаль, Україна стоїть на порозі неможливості повноцінного здійснення правосуддя. З огляду на наближення виборчої кампанії існує загроза заподіяння шкоди правам сторін інших судових спорів. Кадровий голод величезний. Але послаблення судового контролю в таких умовах буде злочинним.

Фактично виборчі справи превалюватимуть над іншими, що перебуватимуть у провадженні судді. Таке велике навантаження залишатиме дуже мало часу для прийняття виважених рішень, відповідно, страждатиме їхня якість.

Що ж стосується підготовки судді, то існує різниця між плановим підвищенням кваліфікації діючих суддів та підготовкою претендентів на мантії. Так, кожен суддя повинен пройти підготовку протягом не менш як 38 академічних годин за 3 роки. Для цього існують спеціальні програми, які реалізуються як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Окрім того, Національна школа суддів проводить навчання та підготовку працівників апарату.

Проте підготовка кандидатів на призначення на посаду судді вперше — тривалий процес. Такі особи навчаються протягом 9 місяців. За цей час вони мають змогу здобути практичний досвід в адміністративному, кримінальному, цивільному та господарському видах судочинства. Чи достатньо цього часу? Для старту цілком. Однак для того, щоб бути суддею, потрібно навчатися все життя.

Важливішим тут є інший аспект. Адже кандидати на призначення на посаду судді вперше поставлені в жорсткі умови: якщо їх не призначили — вони зобов’язані повернути кошти, що отримали від держави як стипендію. Крім того, наявний механізм недосконалий. Наприклад, особа по закінченні навчання провалює іспит. У такому випадку «санкції» справедливі. Проте доречніше було б перевіряти потенційних кандидатів до початку навчання, а за результатами складати лише іспит. Це допоможе убезпечити державу від матеріальних, ресурсних і часових витрат, а також інтереси потенційних суддів.