Заборонене побачення

Законник довів у ВРП, що порушив не етику, а етикет

Його хотіли відсторонити від роботи й відправити на навчання за те, що не дозволив обвинуваченому зустрітися з дружиною. Одначе володар мантії довів доцільність рішення, не передбаченого законодавством і навіть не зафіксованого письмово.

Обережно, вас записують

Ця історія сталася з Юрієм Крутієм з Ленінського районного суду м.Миколаєва. У грудні 2015 року він розглядав справу про розбій та спротив при затриманні.

Під час підготовчого засідання обвинувачений забороненим предметом, який проніс до залу, порізав собі живіт. Тож конвойним довелося його зупинити, а секретар викликала швидку. У лютому 2016 року, уже під час розгляду справи, підсудний порушував порядок, кричав, тож його довелося вивести із залу суду.

Оскільки установа, в якій працює Ю.Крутій, невелика й працівників обмаль, двері кабінету судді завжди відчинені для відвідувачів. Тому дружина підсудного прийшла особисто просити про дозвіл на побачення з чоловіком. Однак суддя відмовив.

Згодом, улітку, він не раз дозволяв побачення, але тоді відповів, що не дасть дозволу на зустріч. Жінка наполягала, а Ю.Крутія це дратувало. Врешті він поклав край суперечці: «Я ще раз говорю: це не мій обов’язок. Це моє право — давати побачення чи ні, і все!»

Ці слова не сподобалися благовірній підсудного, вона їх записала на диктофон і через 1,5 року після інциденту подала скаргу. Чоловік подав аналогічну заяву.

У березні 2018 року проти Ю.Крутія відкрили дисциплінарне провадження. Злопам’ятна жінка звинуватила його в тому, що він грубо й необґрунтовано відмовив у наданні дозволу на побачення їй та її сину з ув’язненим, а також у 10-денний строк не розглянув заяви. На підтвердження своїх слів до дисциплінарних скарг громадянка долучила звукозапис.

Відсторонення за побачення

Ю.Крутій з’явився на засідання другої дисциплінарної палати ВРП, аби себе захистити. Він переконував, що його рішення було правильним, побачення могли завадити встановленню істини у справі. 

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Шалімов проти України» зазначено, що під час попереднього ув’язнення дозвіл на побачення з родичами може бути наданий слідчим або суддею. Положення ч.1 ст.12 закону «Про попереднє ув’язнення» не вимагають від цих органів обґрунтування рішень про дозвіл на побачення з родичами, а оскарження не передбачено. Тому відсутні будь-які гарантії захисту від свавілля та зловживань.

У вказаній справі суддя просто зазначив, що заявнику буде дозволено побачення з родичами після розгляду справи по суті, не навівши будь-яких пояснень, чому цього не може бути зроблено раніше. Тому ДДП ВРП констатувала, що законник порушив право заявника на повагу до його сімейного життя, передбачене §2 ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також дисциплінарна палата дійшла висновку, що тон, контекст розмови, використані висловлювання під час особистого прийому свідчать, що Ю.Крутій «допустив умисне грубе порушення правил суддівської етики». Служитель Феміди припустив, що міг розмовляти на підвищених тонах із жінкою з огляду на поведінку її чоловіка під час засідань.

Визначаючи вид стягнення, члени ДДП ВРП взяли до уваги, що «вказані дії негативно вплинуть на авторитет суду, створивши враження свавілля в судах». Тому вирішили, що доцільно відсторонити Ю.Крутія на 3 місяці від роботи та направити до Національної школи суддів, аби він удосконалив свої знання щодо етики та кримінального процесуального законодавства.

Після такого рішення дисциплінарної палати у справі йому заявили відвід, і обвинуваченого тепер судить інший законник.

Не етика — етикет

Однак після засідання дисциплінарної палати Ю.Крутій прослухав звукозапис, через який дістав відсторонення, і зрозумів, що нічого поганого не сказав. Тому оскаржив рішення до ВРП.

Володар мантії заявив, що жодної норми Кодексу суддівської етики не порушив, а якщо й порушив щось, то правила етикету. Адже він не запропонував дружині обвинуваченого стілець, не відчинив дверей. Проте, якщо вже на те пішло, жінка теж поводила себе некоректно. З твердженням, що він розмовляв з нею на підвищених тонах, суддя також категорично не погоджується. Мовляв, нічим не виявив грубості, не принижував людину.

Кримінальне процесуальне законодавство питання про заборону побачень не регулює. Але це не означає, що суддя зобов’язаний завжди давати дозвіл. Адже дружина була свідком у справі, і, поспілкувавшись між собою, пара могла узгодити відповіді та ввести слідство в оману. Тому служитель Феміди вважає, що рішення він прийняв виключно в інтересах безпеки суспільства.

Як доказ суддя надав витяг з Єдиного реєстру досудового розслідування, де дружина обвинуваченого зазначена як свідок. «У кримінальному законодавстві сказано, що неопитані свідки не можуть спілкуватися з опитаними, тож дозвіл на побачення був би помилкою», — зауважив Ю.Крутій. Одначе про цей факт у мотивувальній частині рішення палата не згадала.

Також законник наголосив, що неадекватна поведінка підсудного, яку він демонстрував на засіданнях, ніяк не вплинула на його рішення про побачення, він керувався іншими аргументами.

Оскільки закон не зобов’язав Ю.Крутія за будь-яких обставин давати дозвіл на побачення, він його й не дав. Таким було його тлумачення закону й оцінка ситуації, а це все, як і недосконалість законодавства в зазначеному питанні, не може бути підставою для дисциплінарної відповідальності.

Захист судді був таким переконливим, що навіть член ДДП ВРП визнав, що їхнє рішення не було достатньо мотивованим, хоч він з ним і погоджується.

Урешті-решт ВРП після невеличкої наради скасувала дисциплінарне стягнення й закрила провадження.

Справа про заборонене побачення знайшла своє остаточне вирішення.