Анатолій Опанасенко

Як спростить працю юристів створення суперреєстру, передбаченого законопроектом 8602?

13.07.2018 року Верховною Радою України було одержано Проект Закону про публічні електронні реєстри № 8602 (далі – Проект). Відповідно до Пояснювальної записки до Проекту він є рамковим та на основі єдиного термінологічного апарату визначає систему публічних електронних реєстрів, законодавчі вимоги до публічних електронних реєстрів, реєстрової інформації, а також принципи, організаційні, інституціональні, процесуальні та фінансові засади їх існування й взаємодії.

Наразі відсутнє єдине правове поле, яке б регулювало діяльність усіх публічних електронних реєстрів в Україні, яких понад 350 існуючих, та діяльність яких регламентована по меншій мірі 200 нормативними актами. Таким чином, постає питання щодо певного уніфікування правової бази створення, існування та діяльності публічних електронних реєстрів. А тому подання законопроекту з цього питання до Верховної Ради України є безумовно кроком вперед до розвитку та покращення системи електронного урядування в Україні.

Згідно ст. 6 Проекту законодавець виділяє певну систему реєстрів, яку повинні будуть складати: базові державні реєстри; інші державні реєстри; комунальні реєстри; визначені законом реєстри саморегулівних організацій; Реєстр реєстрів. Така класифікація є своєрідною систематизацією вже існуючих публічних реєстрів, що вносить певне розуміння щодо їх видової належності, наприклад, за суб’єктом їх адміністрування: держава або орган місцевого самоврядування. Слід зазначити, що до таких груп реєстрів можна віднести вже існуючі: Єдиний державний демографічний реєстр; Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; Державний земельний кадастр тощо.

Але важливим нововведенням, вартим уваги, згідно Проекту є створення Реєстру публічних електронних реєстрів (інакше - Реєстр реєстрів), який є державною інформаційно-телекомунікаційною системою, призначеною для реєстрації та обліку реєстрів, державних та інших обов’язкових для використання класифікаторів, а також інформаційних систем, які забезпечують їх функціонування та використовують інформацію з них. Тобто законодавець пропонує створити певний «осередок» публічних реєстрів. В ньому буде систематизовано розміщено всі наявні в Україні публічні реєстри, що повинно, на перший погляд, спростити завдання всім українським юристам щодо пошуку в них інформації.

Дійсно, створення інформаційної платформи, на якій буде розміщено всі доступні реєстри спрощує пошук таких реєстрів не тільки юристам, а й звичайним громадянам та суб’єктам підприємницької діяльності. Так, наприклад, будь-яка особа, для попередньої перевірки нерухомого майна для подальшого здійснення купівлі-продажу зможе зайти  лише на один державний Інтернет портал, де з легкістю знайти необхідний Реєстр(-и) та відшукати усю необхідну їм інформацію. Або часто трапляються випадки, коли певний суб’єкт господарювання для провадження господарської діяльності бажає перевірити свого контрагента для чого потрібно, наприклад, скористатися низкою Реєстрів (ЄДРПОУ, Єдиний реєстр боржників тощо), що також значно спрощується шляхом розташування їх у єдиному Реєстрі Реєстрів.

Але з іншого боку є і мінуси впровадження такого Реєстру Реєстрів. Так, всі юристи часто стикалися з ситуацією, коли необхідно швидко відшукати, наприклад, певне судове рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а він в  той час не міг з цим допомогти, адже була велика кількість запитів і Інтернет ресурс з цим реєстром просто «зависав». Непоодинокі випадки «зависання» інших реєстрів також часто трапляються на практиці. У зв’язку з цим постає питання, як зможе витримати непомірну кількість запитів Реєстр Реєстрів, коли всі користувачі інших реєстрів будуть до них заходити через одне «вікно». Мені здається з цим зможуть виникнути певні технічні проблеми.

Звертаю увагу, що тільки на щорічну підтримку 25 пріоритетних державних реєстрів з державного бюджету витрачається більше 500 млн. грн. Тобто кожен публічний реєстр потребує значних бюджетних асигнувань. Постає питання, чи може дозволити собі Державний бюджет України додаткові витрати на функціонування Реєстру Реєстрів та чи є для цього нагальна потреба. Створення ще одного Реєстру для Реєстрів, на який потрібно буде витрачати «зайві» кошти платників податків, на мою думку, не є першочерговою потребою держави.

Отже, безумовно, прийняття Проекту створить законодавчі засади запровадження єдиної уніфікованої системи публічних електронних реєстрів, їх інституціональної структури функціонування, єдиних вимог до їх створення, ведення, взаємодії, адміністрування, модернізації, реорганізації та ліквідації, а також до створення реєстрової інформації та її використання у інших інформаційних системах, при здійсненні дозвільної та іншої управлінської діяльності, наданні адміністративних послуг. Проект, на перший погляд, сприяє спрощенню та дебюрократизації процесів публічного управління, захисту прав фізичних та юридичних осіб, задоволення інформаційних потреб громадянського суспільства. Але в частині запровадження Реєстру Реєстрів викликає певні сумніви та питання щодо доцільності та необхідності його створення.