Закон і Бізнес


Батько ad litem

Підтвердження родинного зв’язку порушує спокій дитини


№31 (1381) 04.08—10.08.2018
Вероніка ВОЛИК
6625

Інтереси 6-річної дівчинки стоять вище, ніж бажання одного із двох її батьків на участь у вихованні чада. Висловивши таку думку, у Страсбурзі підтвердили позицію юстиції ФРН та не побачили порушення конвенційних гарантій у цій ситуації.


Третій зайвий

Стосунки заявника у справі «Fröhlich v. Germany» з багатодітною матір’ю, щасливою в шлюбі, але не з ним, за його версією, привели до народження прекрасної дівчинки. Утім, незважаючи на це, її мати не планувала розривати узи Гіменея.

Як порядний батько, Арнульф Фреліх зажадав спілкування з власною дитиною. Так і почався довготриваючий судовий процес, який дійшов аж до Страсбурга.

Спершу заявник ініціював підтвердження батьківства шляхом проведення експертизи. Проте суд відмовив йому в цьому, спираючись на невстановлений факт родинних зв’язків, не беручи до уваги запевнення заявника щодо серйозності стосунків із матір’ю дівчинки.

У другій інстанції мелодрама доповнилася главою щодо обізнаності законного чоловіка зі зв’язком його дружини із заявником. Виявилося, що, незважаючи на цю інформацію, він усе ж уважає себе батьком дитини. Останню, до речі, теж запросили на слухання. З’ясували, що малятко знає про конфлікт дорослих, але не розуміє причини його виникнення.

Заявник же висунув нову вимогу — у разі відмови в підтвердженні факту його батьківства зобов’язати опікунів дитини направляти йому письмовий звіт щодо розвитку доньки та 2 фото кожні півроку. Проте правосуддя відмовило й у цьому.

Апеляційний суд аргументував свою позицію тим, що встановлення батьківства спричинить крах сімейного союзу. Якби навіть підтвердився родинний зв’язок, спілкування з біологічним батьком ішло б урозріз із інтересами дитини.

Без контакту на відстані

Федеральний конституційний суд країни, спираючись на рішення у справі «Шнайдер проти Німеччини», наголосив на силі догми батьківства законного чоловіка. А от питання інформаційних прав імовірного біологічного батька залишилося відкритим.

В українських сімейних спорах цей аспект ще не обріс практичними надбаннями, а от європейське законодавство більш ніж адаптоване до вирішення подібних питань.

Так, згідно із цивільним кодексом ФРН надання контактних або інформаційних даних допускається тільки тоді, коли заявник присягає, що він мав статевий акт із матір’ю дитини протягом періоду зачаття.

При цьому ФКС визнав експертизу для підтвердження родинних зв’язків порушенням права на недоторканність сімейного життя. І хоч ЦК бере до уваги турботу про долю дитини, не визначено порядку оцінки судом такого аспекту справи.

До Європейського суду з прав людини заявник поскаржився на нездатність німецьких судів належним чином розслідувати відповідні факти. Це, мовляв, призвело до порушення стст.6 і 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім цього, положення закону він також опротестував. Заявник був переконаний, що рішення про відмову в інформуванні про дитину не мало юридичної основи, оскільки ст.1686 ЦК ФРН може бути застосована тільки до батьків дитини. Разом з тим він вірив у принцип доведеності факту свого батьківства, адже, як уважав, надав усі докази. Тому не розумів, чому «несправжній» батько все ще заперечує цей факт.

Баланс інтересів

Утім, ЄСПЛ зазначив, що рішення апеляційного суду було винесено в інтересах дитини. Хоча німецька юстиція й не надала значення зобов’язанню інформувати заявника про дитину. Адже в разі задоволення вимоги також виникала би проблема втручання в чуже сімейне життя.

Та найголовніше — ймовірні негативні наслідки визнання факту батьківства. Воно могло зашкодити дитині. А цей факт є попередньою умовою для надання прав щодо інформування про дівчинку.

Тому Євросуд у рішенні від 26.07.2018 визнав скаргу прийнятною лише в частині надання інформації. Проте врешті-решт не побачив порушення ст.8 конвенції.

Цікаво також, що вердикт містить рекомендацію для країн-членів: «Держава має встановити баланс між конкуруючими приватними й суспільними інтересами чи правами, закріпленими в конвенції».

Яким має бути цей баланс — кожній країні вирішувати на свій лад. Якщо хтось помилиться — у Страсбурзі згодом поправлять.